17 липня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/8363/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Міщенка І. С.,
секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,
за участю представників:
Приватного акціонерного
товариства «Закарпаттяобленерго» - Янєва М. О.,
Міністерства освіти і науки України - Кравець А. О.,
Верховної Ради України - не з'явився,
Мукачівського державного університету - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства освіти і науки України
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2024 (у складі колегії суддів: Яковлєв М. Л. (головуючий), Гончаров С. А., Шаптала Є. Ю.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2023 (суддя Усатенко І. В.)
у справі № 910/8363/23
за позовом Приватного акціонерного товариства «Закарпаттяобленерго»
до Міністерства освіти і науки України, Держави Україна в особі Верховної Ради України,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні Міністерства освіти і науки України - Мукачівського державного університету,
про витребування майна, визнання протиправним рішення, припинення права власності,
У травні 2023 року Приватне акціонерне товариство «Закарпаттяобленерго» (далі - ПрАТ «Закарпаттяобленерго») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства освіти і науки України та Держави Україна в особі Верховної Ради України, у якому просило:
- витребувати з незаконного володіння Держави Україна в особі Верховної Ради України (орган управління: Міністерство освіти і науки України) будівлю «трансформаторна, В», що перебуває у складі об'єкта нерухомого майна «комплекс», що знаходиться за адресою: вул. Коменського Яна Амоса, 59, м. Мукачево, Закарпатська область (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 478651921104);
- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 16534003 від 16.10.2014 в частині державної реєстрації права власності Держави Україна в особі Верховної Ради України (орган управління: Міністерство освіти і науки України) на будівлю «трансформаторна, В», що перебуває у складі об'єкта нерухомого майна «комплекс», що знаходиться за адресою: вул. Коменського Яна Амоса, 59, м. Мукачево, Закарпатська область (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 478651921104);
- припинити право власності Держави Україна в особі Верховної Ради України (орган управління: Міністерство освіти і науки України) на будівлю «трансформаторна, В», що перебуває у складі об'єкта нерухомого майна «комплекс», що знаходиться за адресою: вул. Коменського Яна Амоса, 59, м. Мукачево, Закарпатська область (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 478651921104), номер запису про право власності: 7360224.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що перебування будівлі ТП № 152 («трансформаторна, В») у власності інших суб'єктів, окрім позивача, є неправомірним та порушує право власності ПрАТ «Закарпаттяобленерго», оскільки останнє ще в 1995 році набуло право власності на спірну будівлю в результаті її внесення до статутного фонду Державної акціонерної енергопостачальної компанії «Закарпаттяобленерго» (далі - ДАЕК «Закарпаттяобленерго», правонаступником якої є ПрАТ «Закарпаттяобленерго») в процесі приватизації майна державного підприємства, одним із етапів якої була корпоратизація.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.07.2023, зокрема, залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні Міністерства освіти і науки України - Мукачівський державний університет.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.12.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2024, позов задоволено. Витребувано на користь ПрАТ «Закарпаттяобленерго» з незаконного володіння Держави Україна в особі Верховної Ради України (орган управління: Міністерство освіти і науки України) будівлю «трансформаторна, В», що перебуває у складі об'єкта нерухомого майна «комплекс», що знаходиться за адресою: вул. Коменського Яна Амоса, 59, м. Мукачево, Закарпатська область (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 478651921104). Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 16534003 від 16.10.2014 в частині державної реєстрації права власності Держави Україна в особі Верховної Ради України (орган управління: Міністерство освіти і науки України) на будівлю «трансформаторна, В», що перебуває у складі об'єкта нерухомого майна «комплекс», що знаходиться за адресою: вул. Коменського Яна Амоса, 59, м. Мукачево, Закарпатська область (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 478651921104). Припинено право власності Держави Україна в особі Верховної Ради України (орган управління: Міністерство освіти і науки України) на будівлю «трансформаторна, В», що перебуває у складі об'єкта нерухомого майна «комплекс», що знаходиться за адресою: вул. Коменського Яна Амоса, 59, м. Мукачево, Закарпатська область (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 478651921104), номер запису про право власності: 7360224. Стягнуто з відповідачів на користь ПрАТ «Закарпаттяобленерго» судовий збір.
Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, у червні 2024 року Міністерства освіти і науки України подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2023 скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.06.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 910/8363/23 за касаційною скаргою Міністерства освіти і науки України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2023 з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 17.07.2024.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.07.2024 клопотання Міністерства освіти і науки України задоволено; зупинено виконання та дію рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2023 до закінчення перегляду цього рішення в касаційному порядку.
ПрАТ «Закарпаттяобленерго» у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що правова оцінка обставин, наведена скаржником у касаційній скарзі, є необґрунтованою та не заслуговує на увагу; оскаржувані судові рішення прийняті судами при повному дослідження та встановлені всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, з урахуванням актуальних висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах; просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.
Також, ПрАТ «Закарпаттяобленерго» наведено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат на професійну правничу допомогу, які він поніс та очікує понести у суді касаційної інстанції у розмірі 10 000,00 грн.
Верховна рада України та Мукачівський державний університет у судове засідання свої представників не направили.
Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.
Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.
Так, за змістом частини 1 і пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.
Ураховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про направлення зазначеним учасникам справи ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, а також те, що зазначені учасники справи не звертались до суду з будь-якими заявами щодо розгляду справи, явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком учасників справи, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників Верховної ради України та Мукачівського державного університету.
Заслухавши суддю-доповідача, представників ПрАТ «Закарпаттяобленерго», Міністерства освіти і науки України, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, постановою Верховної Ради України від 07.07.1992 затверджено Державну програму приватизації майна державних підприємств, якою одним з етапів приватизації підприємств-монополістів визначено їх корпоратизацію, що є перетворенням у відкриті акціонерні товариства, сто відсотків акцій яких належить державі (пункт 2.13, 2.14 Програми приватизації).
Відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 15.06.1993 «Про корпоратизацію підприємств» засновниками відкритих акціонерних товариств, що створюються відповідно до цього Указу на базі загальнодержавної власності, з боку держави є органи, уповноважені управляти цим майном: центральні органи державної виконавчої влади, інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи та обласні державні адміністрації.
Згідно з пунктами 15, 16 Положення про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.1993 № 508 (у редакції, чинній станом на 14.07.1995), з моменту державної реєстрації відкритого акціонерного товариства активи і пасиви підприємства, структурного підрозділу (одиниці) переходять до відкритого акціонерного товариства. Акціонерне товариство стає правонаступником прав і обов'язків корпоратизованого підприємства. Розмір статутного фонду відкритих акціонерних товариств, створених відповідно до цього Положення, визначається за діючою Методикою оцінки вартості об'єктів приватизації та оренди.
У пункті 9 розділу ІІ Методики оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.1995 № 36, розмір статутного фонду акціонерного товариства, що створюється в процесі приватизації чи корпоратизації, визначається як вартість цілісного майнового комплексу відповідно до розділу III та з дотриманням вимог розділу VI цієї Методики.
Згідно з пунктом 11 розділу ІІІ зазначеної Методики цілісний майновий комплекс - це господарський об'єкт із закінченим циклом виробництва продукції (робіт, послуг). Оцінка вартості цього комплексу здійснюється на підставі балансу підприємства.
Завершальним етапом послідовності оцінки майна цілісних майнових комплексів є складання акта оцінки вартості цілісного майнового комплексу (пункт 12 розділу ІІІ Методики).
Вартість основних засобів визначається за даними бухгалтерського обліку (інвентарних карток) і відповідно до Порядку індексації вартості окремих видів майна або за результатами експертної оцінки, якщо приватизація здійснюється на неконкурентних засадах (пункт 28 розділу IV Методики).
Указом Президента України від 04.04.1995 «Про структурну перебудову в електроенергетичному комплексі України» (в редакції, чинній станом на 14.07.1995) було передбачено, що Фонд державного майна України передає Міністерству енергетики і електрифікації України управління частками (паями, акціями) майна державних акціонерних компаній, що створюються відповідно до цього Указу, на період реформування електроенергетичної галузі та становлення ринку енергії (пункт 4).
Наказом Міністерства енергетики та електрифікації України від 15.06.1995 № 106 «Про склад комісії з корпоратизації державних підприємств і виробничих енергетичних об'єднань» було вирішено: створити та очолити комісію з інвентаризації майна (пункт 1.2); провести інвентаризацію майна державних підприємств і об'єднань відповідно до Положення про інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються, а також майна державних підприємств та організацій, яке передається в оренду (пункт 1.3).
У Додатку № 7 до зазначеного наказу було визначено склад комісії з корпоратизації Закарпатського обласного підприємства електричних мереж.
На виконання зазначеного наказу, Закарпатським обласним підприємством електричних мереж 21.06.1995 було прийнято наказ № 122 «Про склад комісії з інвентаризації майна підприємства», яким вирішено провести інвентаризацію майна підприємства станом на 01.06.1995, відповідно до Положення про інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються (корпоратизуються), а також майна державних підприємств та організацій, яке передається в оренду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.1998 № 158.
Відповідно до пункту 4 Положення про інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються (корпоратизуються), а також майна державних підприємств та організацій, яке передається в оренду головною метою інвентаризації є визначення фактичної наявності й стану майна об'єкта інвентаризації, перевірка фактичної наявності майна з даними бухгалтерського обліку, врегулювання інвентаризаційних різниць та відображення результатів інвентаризації у передаточному балансі.
За результатами проведеної інвентаризації майна Закарпатського обласного підприємства електричних мереж станом на 01.06.1995, комісією були складені інвентаризаційні відомості основних засобів підприємства, згідно з якими у складі основних засобів підприємства перебував об'єкт «будівля ТП-152 вул. ХХ з'їзда КПРС».
Акт оцінки цілісного майнового комплексу Закарпатського обласного підприємства електричних мереж було складено 29.06.1995 та затверджено наказом Міністерства енергетики та електрифікації України від 14.07.1995 № 123 «Про створення ДАЕК «Закарпаттяобленерго»», яким також було засновано на базі Закарпатського обласного підприємства електричних мереж - ДАЕК «Закарпаттяобленерго» та затверджено її статут.
Відповідно до пункту 1.2 Статуту ПрАТ «Закарпаттяобленерго» (нова редакція), затвердженого загальними зборами акціонерів (рішення єдиного акціонера від 03.01.2020):
- ПрАТ «Закарпаттяобленерго» є новим найменуванням ПАТ «Закарпаттяобленерго»;
- ПАТ «Закарпаттяобленерго» є зміненим найменуванням ВАТ «Енергопостачальна компанія «Закарпаттяобленерго», у зв'язку з набранням чинності Закону України від 17.09.2008 «Про акціонерні товариства»;
- ВАТ ЕК «Закарпаттяобленерго» було створене шляхом перетворення ДАЕК «Закарпаттяобленерго» у ВАТ ЕК «Закарпаттяобленерго» та є правонаступником ДАЕК «Закарпаттяобленерго»;
- ДАЕК «Закарпаттяобленерго» заснована відповідно до наказу Міністерства енергетики та електрифікації України від 14.07.1995 № 123 шляхом перетворення Закарпатського обласного підприємства електричних мереж у ДАЕК «Закарпаттяобленерго» відповідно до Указу Президента України від 04.04.1995 «Про структурну перебудову в електроенергетичному комплексі України» та є правонаступником Закарпатського обласного підприємства електричних мереж.
Отже, судами попередніх інстанцій встановлено, що ДАЕК «Закарпаттяобленерго», правонаступником якої є позивач (ПрАТ «Закарпаттяобленерго»), було засновано на базі Закарпатського обласного підприємства електричних мереж, що також не заперечується сторонами.
ДАЕК «Закарпаттяобленерго» набуло права власності на об'єкти, що перебували у складі цілісного майнового комплексу Закарпатського обласного підприємства електричних мереж (у тому числі будівлю ТП-152), наявність яких відображена у затвердженому наказом від 14.07.1995 № 123 акті оцінки цього майнового комплексу від 29.06.1995.
З метою реалізації наявного у ПрАТ «Закарпаттяобленерго» права отримати підтвердження права власності на майно, передане до статутного фонду ДАЕК «Закарпаттяобленерго» (правонаступником якого є позивач) у процесі корпоратизації (стаття 5 Закону України «Про Фонд державного майна України»), позивач листом від 04.05.2016 № 116-25/2732 звернувся до Фонду державного майна України, у якому просив, відповідно до переліку документів, визначених у пункті 2.3 Положення про впорядкування передачі об'єктів нерухомого майна, приватизованих у складі цілісного майнового комплексу або переданих до статутного фонду господарського товариства, затвердженого наказом Фондом державного майна України від 25.11.2003 № 2097, підтвердити розмір цілісного майнового комплексу Закарпатського обласного підприємства електричних мереж та розмір статутного фонду ДАЕК «Закарпаттяобленерго» станом на момент проведення корпоратизації Закарпатського обласного підприємства електричних мереж.
Фонд державного майна України здійснив перевірку наданих ПрАТ «Закарпаттяобленерго» документів та склав Перелік майна, переданого до статутного фонду ДАЕК «Закарпаттяобленерго» (правонаступником якого є позивач) від 09.06.2016, у якому за № 4785 зазначено об'єкт нерухомого майна «будівля ТП-152, вул. ХХ з'їзда КПРС», місцезнаходження: вул. А. Камінського (інвентарний номер об'єкта - 603).
Отже, факт внесення будівлі ТП-152 до статутного фонду ДАЕК «Закарпаттяобленерго», також підтверджуються Переліком майна, виданим Фондом державного майна України від 09.06.2016.
За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 28.12.2022 № 319026797 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Бангрова О. В. Мукачівського міськрайонного управління юстиції Закарпатської області від 16.10.2014 № 16534003 прийнятого на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно САВ № 017481 від 06.05.2009, за Державою Україна в особі Верховної Ради України (орган управління Міністерство освіти і науки України, балансоутримувач Мукачівський державний університет) зареєстровано право власності на комплекс, розташований за адресою: вул. Коменського Яна Амоса, 59, загальною площею 13 216,70 кв. м, м. Мукачево, Мукачівський район, Закарпатська область, що складається з учбового корпусу літера А - 4 341,90 кв. м, учбового корпусу літера Д - 599,70 кв. м, учбового корпусу літера Е-е - 2 022,60 кв. м, котельні літера Б - 82,60 кв. м, гуртожитку літера Г - 6 169,90 кв. м, трансформаторна літера В, сарай літера К, споруди 1-9, замощення І-ІІ-ІУ, резервуар ІІІ, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 478651921104, номер запису про право власності 7360224.
Судами попередніх інстанцій також установлено, що згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи № 597/01-23 від 10.03.2023, проведеної судовим експертом Колчар В. Д. , будівля ТП-152 вул. ХХ з'їзда КПРС (будівля ЗТП № 152) інв. № 66220, передана до статутного фонду ДАЕК «Закарпаттяобленерго» (правонаступником якої є ПрАТ «Закарпаттяобленерго»), на підставі наказу Міністерства енергетики та електрифікації України від 14.07.1995 № 123, що знаходиться за адресою: вул. Коменського Яна Амоса, 59-1, м. Мукачево, Закарпатська область, загальною площею 40,2 кв. м та будівля, право власності на яке зареєстровано за Державою України в особі Верховної Ради України (орган управління: Міністерство освіти і науки України, балансоутримувач Мукачівський державний університет) на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16.10.2014 № 16534003, а саме «трансформаторна літ. В» загальною площею 53,7 кв. м, що перебуває у складі об'єкту нерухомого майна «комплекс», який знаходиться за адресою: вул. Коменського Яна Амоса, 59, м. Мукачево, Закарпатська область (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 478651921104), номер запису про право власності 7360224, є однією і тією самою (тотожною) будівлею.
Також у висновку зазначено, що місцерозташування цієї будівлі в натурі на місцевості, незважаючи на різні найменування та адреси, які зазначені у відповідних документах ПрАТ «Закарпаттяобленерго» з одного боку та Міністерства освіти і науки України і Мукачівського державного університету, з іншого боку, є одним і тим самим.
У матеріалах справи також наявні такі документи:
- генеральний план (схеми) присадибної ділянки № 53 по вул. ХХ з'їзда КПРС (схеми земельної ділянки, вул. ХХ з'їзда КПРС, 53, від 12.1978);
- витяг з рішення виконавчого комітету Мукачівської міської ради від 19.06.1991 № 104 «Про найменування нових та старих вулиць», відповідно до якого вул. ХХ з'їзда перейменовано на вул. Яна Амоса Каменського;
- відповідь КП Мукачівське міське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки від 26.01.2023 № 14/8/15-52, у якій зазначено, що майновий комплекс по вул. Коменського Яна Амоса № 59 було змінено з № 53 на № 59;
- технічний паспорт на будівлю ТП-152 (реєстраційний № ТІ01:3402-0968-8110-8531) від 15.11.2022 зі схемою розташування будівель та споруд;
- наказ управління міського господарства Мукачівської міської ради від 19.12.2022 № 287/0/24-22 «Про присвоєння адрес об'єкта будівництва та об'єкта нерухомого майна» яким нежитловій будівлі закритої трансформаторної підстанції (ЗТП № 152), загальною площею 40,20 кв. м по вул. ХХ з'їзда КПРС, б/н в м. Мукачево (балансоуттримувач ПрАТ «Закарпаттяобленерго») присвоєно адресу вул. Коменського Яна Амоса, 59-1, м. Мукачево;
- витяг з реєстру будівельної діяльності щодо інформації про присвоєння поштових адрес ЄДЕССБ від 20.12.2022;
- роздруківки з сервісу «Google maps» з відомостями про місцезнаходження будівлі ТП-152 вул. ХХ з'їзда КПРС;
- довідки ПрАТ «Закарпаттяобленерго» № 154-25/5367 від 18.05.2023 щодо унікального номеру ТП-152 (№ 4827651322425120 із координатами: 48.451809236302, 22.714222669601444).
Звертаючись до суду з відповідними позовними вимогами, ПрАТ «Закарпаттяобленерго» обґрунтувало їх тим, що є власником будівлі ТП-152 («трансформаторна літ. В») з 1995 року, а тому реєстрація права власності на цю будівлю за відповідачами під іншим найменуванням («трансформаторна літ. «В») є незаконною та такою, що порушує права власності позивача.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, висновок судово-будівельної експертизи, встановив, що право власності на будівлю ТП-152 у позивача як правонаступника ДАЕК «Закарпаттяобленерго» виникло 31.08.1995 з моменту державної реєстрації ДАЕК «Закарпаттяобленерго»; «трансформаторна літ. В» і будівля ТП-152 є одним і тим самим нерухомим майном; відсутність належних доказів виникнення у територіальної громади права власності на нерухоме майно «комплекс», до складу якого увійшла «трансформаторна літ. В», а тому дійшов висновку про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію за відповідачами права власності на «трансформаторна літ. В», внаслідок якого належна позивачу будівля ТП-152 опинилась у незаконному володінні останніх. За таких обставин, суд першої інстанції також дійшов висновку про наявність підстав для витребування з чужого незаконного володіння спірної будівлі. Крім того, задовольняючи позовну вимогу про припинення права власності на спірну будівлю, суд першої інстанції виходив із того, що така вимога є похідною від вимоги про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності, яка була задоволена судом.
У поданій касаційній скарзі Міністерство освіти і науки України на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, послалось на неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статей 80, 256, 267, 269 ГПК України; на неврахування висновків щодо застосування цих норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 912/1104/18, від 09.04.2020 у справі № 10/Б-743, від 30.04.2020 у справі № 908/61/13-г, від 21.11.2018 у справі № 920/615/16.
За доводами касаційної скарги, суди попередніх інстанцій вирішуючи спір у справі, що розглядається, мали дослідити обставини пропуску строку позовної давності, оскільки скаржник зазначав про це у відзиві на позовну заяву. Крім того, судами попередніх інстанцій не враховано, що звертаючись до суду з цим позовом, а також протягом розгляду справи, позивач не заявляв клопотання про поновлення позовної давності.
Також, підставами касаційного оскарження судових рішень у справі, скаржник зазначає пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України з огляду на наявність підстав, передбачених пунктом 8 частини 1 та пунктом 1 частини 3 статті 310 цього Кодексу, а саме: суд прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі; суд не дослідив зібрані у справі докази.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції у межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.
Відповідно до статті 21 Закону України «Про власність» (у редакції, чинній станом на 14.07.1995) право колективної власності виникає на підставі, зокрема, перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства.
Статтею 12 Закону України «Про господарські товариства» (у редакції, чинній станом на 14.07.1995) передбачено, що товариство є власником: майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність.
За змістом пунктів 15, 16 Положення про порядок корпоратизації підприємств (у редакції, чинній станом на 14.07.1995) з моменту державної реєстрації відкритого акціонерного товариства активи і пасиви підприємства, структурного підрозділу (одиниці) переходять до відкритого акціонерного товариства. Розмір статутного фонду відкритих акціонерних товариств, створених відповідно до цього Положення, визначається за діючою Методикою оцінки вартості об'єктів приватизації та оренди.
Судами попередніх інстанцій установлено, що вартість майна Закарпатського обласного підприємства електричних мереж, яке включалося до статутного фонду ДАЕК «Закарпаттяобленерго», визначалася у акті оцінки цілісного майнового комплексу від 29.06.1995, складенню якого передувала інвентаризація майна Закарпатського обласного підприємства електричних мереж. Зазначений акт було затвердженого наказом Міністерства енергетики та електрифікації України від 14.07.1995 № 123 «Про створення ДАЕК «Закарпаттяобленерго»», яким також було засновано на базі Закарпатського обласного підприємства електричних мереж - ДАЕК «Закарпаттяобленерго» та затверджено її статут.
ДАЕК «Закарпаттяобленерго» у формі ВАТ було зареєстровано 31.08.1995, про що видано свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності № 00131529.
Отже, внаслідок корпоратизації Закарпатського обласного підприємства електричних мереж та перетворення його у ДАЕК «Закарпаттяобленерго» все майно, включене до статутного фонду останнього, у тому числі і будівля ТП-152, стали власністю ДАЕК «Закарпаттяобленерго», правонаступником якого є ПрАТ «Закарпаттяобленерго».
Таким чином, датою виникнення права власності у позивача щодо такого майна є 31.08.1995 (дата реєстрації ДАЕК «Закарпаттяобленерго»).
Крім того, як встановлено судами попередніх інстанцій, включення спірної будівлі до статутного капіталу ДАЕК «Закарпаттяобленерго» (правонаступником якого є позивач) також підтверджується Переліком майна, переданого до статутного фонду ДАЕК «Закарпаттяобленерго» від 09.06.2016, у якому за № 4785 зазначено об'єкт нерухомого майна «будівля ТП-152, вул. ХХ з'їзда КПРС», місцезнаходження: вул. А. Камінського (інвентарний номер об'єкта - 603).
За таких обставин, суди попередніх інстанцій, ураховуючи положення статті 79 ГПК України, висновок судової будівельно-технічної експертизи № 597/01-23 від 10.03.2023, а також відсутність належних доказів виникнення у територіальної громади права власності на нерухоме майно «комплекс», до складу якого увійшла «трансформаторна літ. В», право власності на яке у подальшому було зареєстровано за Державою Україною в особі Верховної Ради України (орган управління: Міністерство освіти і науки України, балансоутримувач Мукачівський державний університет) та відсутність доказів правомірного включення «трансформаторна літ. В» до зазначеного «комплексу», суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що «трансформаторна літ. В» та будівля ТП-152 є одним і тим самим нерухомим майном - власністю ПрАТ «Закарпаттяобленерго», яке незаконно без належної правової підстави вибуло з його володіння.
Крім того, суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про безпідставність доводів Міністерства освіти і науки України та Мукачівського державного університету про те, що спірна будівля є майном навчальних закладів, оскільки на час набуття позивачем права власності на спірну будівлю (31.08.1995), така будівля зазначеного статусу не мала.
Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (частина 1).
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина 1 статті 319 ЦК України).
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За приписами статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Зазначений спосіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.
Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених ЦК України.
Правовий аналіз положень статті 387 ЦК України дає підстави для висновку, що у ній йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення (витребування) цього майна в натурі.
Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна або особи, яка має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу правомочностей. Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально визначеного майна з чужого незаконного володіння.
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16-ц, постанова Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 752/13695/18).
Предметом доказування у справах за віндикаційними позовами, становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як то: факти, що підтверджують право власності або інше суб'єктивне право титульного володільця на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та інше. Власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні (постанови Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 522/8412/19, від 21.01.2021 у справі № 922/4140/19).
Ураховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини незаконного вибуття спірної будівлі із володіння ПрАТ «Закарпаттяобленерго» шляхом реєстрації права власності на зазначену будівлю за Державою Україна в особі Верховної Ради України (орган управління: Міністерство освіти і науки України), суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанції про задоволення позовної вимоги про витребування спірної будівлі з чужого незаконного володіння.
За таких обставин суди попередніх інстанцій також дійшли обґрунтованого висновку про протиправність рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на спірну будівлю за відповідачами, а відтак і про його скасування. Крім того, суди попередніх інстанцій правомірно задовольнили і позовну вимогу про припинення права власності як похідну від позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора.
Суд касаційної інстанції також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо безпідставності доводів Верховної Ради України про те, що вона не є належним відповідачем у цій справі, оскільки спірна будівля була зареєстрована за Державою Україна саме в особі Верховної Ради України, яка відповідно до статті 4 ГПК України як державний орган може бути стороною у господарській справі.
З огляду на викладене відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій.
Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Отже, для касаційного перегляду судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Міністерство освіти і науки України у касаційній скарзі підставу касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, обґрунтувало тим, що судами попередніх інстанцій не враховано висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 920/615/16, відповідно до якого особа, яка звертається до суду з вимогою про витребування майна з незаконного володіння, як у добросовісного так і у недобросовісного набувача, повинна довести своє право власності на майно, що перебуває у володінні відповідача.
Водночас, у справі № 910/8363/23, що розглядається, судами попередніх інстанцій при вирішенні спору було встановлено, що спірна будівля ТП-152 є власністю позивача з 31.08.1995 (дата реєстрації ДАЕК «Закарпаттяобленерго»).
Посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 09.04.2019 у справі № 912/1104/18 відповідно до якого заява про застосування позовної давності може бути викладена у відзиві на позовну заяву або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного, судом касаційної інстанції не приймаються до уваги, оскільки у справі № 910/8363/23, що розглядається, зміст відзиву скаржника на позовну заяву не свідчить про заявлення ним клопотання про застосування позовної давності, про що також було зазначено судом апеляційної інстанції у оскаржуваній постанові.
Також, судом касаційної інстанції не приймаються до уваги посилання скаржника у касаційній скарзі на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 09.2020 у справі № 10/Б-743, від 30.04.2020 у справі № 908/61/13-г щодо застосування статті 267 ГПК України, з огляду на те, що судами попередніх інстанцій у справі № 910/8363/23 обставини пропуску позовної давності не досліджувались, оскільки клопотань про її застосування відповідачами не заявлялось.
Отже, аналіз висновків, зроблених у оскаржуваних судових рішеннях у справі № 910/8363/23, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 912/1104/18, від 09.04.2020 у справі № 10/Б-743, від 30.04.2020 у справі № 908/61/13-г, від 21.11.2018 у справі № 920/615/16, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.
Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.
Також підставою касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції у справі, що розглядається, Міністерство освіти і науки України зазначає пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України з огляду на наявність підстав, передбачених пунктом 8 частини 1 та пунктом 1 частини 3 статті 310 цього Кодексу, а саме: суд прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі; суд не дослідив зібрані у справі докази.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 ГПК України.
Зокрема, згідно з пунктом 8 частини 1 статті 310 ГПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між особою і сторонами спору не може братися до уваги (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 908/1141/15-г, постанови Верховного Суду 15.05.2020 у справі № 904/897/19, від 27.02.2019 у справі № 910/21894/16, від 11.07.2018 у справі № 911/2635/17).
Як вбачається зі змісту постанови суд апеляційної інстанції, відхиляючи доводи скаржника щодо незалучення судом першої інстанції до участі у справі Фонду державного майна України, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідно до приписів частини 1 статті 50 ГПК України підставою для залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, є те, що рішення у цій справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін, проте Міністерством освіти і науки України на зазначено, як саме рішення у цій справі маже вплинути на права та обов'язки Фонду державного майна України.
Верховний Суд погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції.
При цьому, суд касаційної інстанції зауважує, що у поданій касаційній скарзі також відсутні будь-які обґрунтування, у чому саме полягає порушення прав та інтересу Фонду державного майна України. Жодних доводів щодо впливу оскаржуваних судових рішень на права чи інтереси Фонду державного майна України касаційна скарга не містить.
Крім того, зі змісту рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції не вбачається, що в мотивувальній частині зазначених судових рішень наявні висновки про права, інтереси та обов'язки або у резолютивній частині рішень суди прямо зазначили про права, інтереси та обов'язки Фонду державного майна України.
У зв'язку із викладеним, оскільки доводи скаржника щодо порушення прав та інтересів особи, яка не була залучена до участі у справі не підтвердилися, відсутня підстава для обов'язкового скасування оскаржуваних судових рішень.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього кодексу.
За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судами попередні інстанцій зібраних у справі доказів за умови не підтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.
Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.
Інші доводи скаржника за своєю суттю зводяться до незгоди зі встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи та наданою їм оцінкою, фактично направлені на встановлення обставин справи та переоцінку наявних у матеріалах справи доказів, що з огляду на визначені в статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції.
Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.
Судовий збір за подання касаційних скарг в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Міністерства освіти і науки України залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2023 у справі № 910/8363/23 залишити без змін.
3. Поновити виконання та дію рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2023 у справі № 910/8363/23.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І. С. Берднік
Судді: В. А. Зуєв
І. С. Міщенко