Провадження № 22-ц/803/6289/24 Справа № 205/12652/23 Суддя у 1-й інстанції - Терещенко Т.П. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.
30 липня 2024 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Барильської А.П.,
суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Вовчука Олега Юліановича на рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 04 квітня 2024 року по справі за позовом Правобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення надмірно виплачених коштів державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю і державної соціальної допомоги на догляд,-
У листопаді 2023 року Правобережне управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради (далі - Правобережне УСЗН ДМР) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення надмірно виплачених коштів державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю і державної соціальної допомоги на догляд.
В обґрунтування позовних вимог посилалися на те, що відповідач з 2018 року перебуває на обліку в органах соціального захисту населення як отримувач державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю і державної соціальної допомоги на догляд. Виходячи із наданих ОСОБА_1 документів йому була призначена державна соціальна допомога на періоди: з 23 січня 2018 року по 31 березня 2019 року; з 01 квітня 2019 року по 30 листопада 2019 року; з 01 грудня 2019 року по 31 березня 2020 року.
Постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11 березня 2020 року встановлено карантин на усій території України, а постановою Кабінету Міністрів України №264 від 08 квітня 2020 року встановлено, що на період карантину виплата допомоги не зупиняється до закінчення строку дії карантину з подальшим проведенням перерахунку розміру виплаченої державної соціальної допомоги на підставі результатів переогляду та заяви отримувачів або їх батьків чи інших законних представників, і як наслідок, призначення державної соціальної допомоги відповідачу після закінчення строку її виплати було здійснено на строк з 01 квітня 2020 року по 31 січня 2022 року.
26 серпня 2022 року ними було отримано відповідь на запит від ГУ ПФУ в Дніпропетровській області про те, що виписка з акту огляду МСЕК на відповідача не надходила. Тому було визначено обсяг надміру виплачених коштів за період з 01 квітня 2020 року по 31 січня 2022 року в розмірі 37 036 грн. та було надіслано повідомлення від 23 вересня 2022 року про припинення надання допомоги і повернення надміру виплачених коштів у розмірі 34 979 грн. 27 липня 2023 року до Управління надійшла відповідь на запит від КЗ «Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи» ДОР, де зазначено, що відповідач на черговий переогляд у 2021 - 2023 роках не звертався, та ними повторно надіслано повідомлення про припинення надання допомоги та повернення надміру перерахованих коштів, оскільки грошові кошти не повернуті просили суд ухвалити рішення , яким стягнути з відповідача надміру виплачені кошти державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю в розмірі 37 036 грн., а також судові витрати у виді судового збору в розмірі 2 684 грн.
Рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 04 квітня 2024 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Правобережного УСЗН ДМР надмірно виплачені кошти державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю в розмірі 37 036 грн., а також понесені і документально підтверджені судові витрати у справі у вигляді судового збору в розмірі 2 684 грн.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Вовчук О.Ю. посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що відповідач жодних протиправних дій не вчиняв. Презумпція добросовісності відповідача не спростована жодними належними та допустимими доказами. Нормами законодавства не передбачено обов'язку відповідача надавити позивачу витяги з акта огляду МСЕК.
16 липня 2024 року Правобережне УСЗН ДМР надало відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просили залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч.1 ст.369 ЦПК України, у редакції чинній на час подання апеляційної скарги).
Зважаючи на те, що ціна позову становить 37 036 грн. та не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та апеляційну скаргу подано до набрання чинності Законом України від 19 червня 2024 року № 3831-IX "Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах" Прикінцевими положеннями якого установлено, що позовні заяви і апеляційні скарги, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія доходить висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.
Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається із матеріалів справи, що відповідно до виписки з акта огляду МСЕК Серії 12 ААБ №004698 від 16 квітня 2018 року ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності з 21 березня 2018 року по 01 квітня 2019 року.
17 травня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до органу праці та соціального захисту населення із заявою про призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсацій та пільг, як особі з інвалідністю ІІ групи.
Відповідно до виписки з акта огляду МСЕК Серії 12 ААБ №223532 від 14 березня 2019 року ОСОБА_1 встановлено ІІI групу інвалідності з 01 квітня 2019 року до 01 квітня 2020 року.
З відповіді ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 15 серпня 2022 року вбачається, що ОСОБА_1 на обліку не перебуває, виписка з акту огляду МСЕК не надходила.
З відповіді Міжрайонної травматологічної МСЕК №1 Комунального закладу «Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи» Дніпропетровської обласної ради за №94 від 21 липня 2023 року встановлено, що ОСОБА_1 була встановлена ІІІ група інвалідності з 01 квітня 2019 року по 01 квітня 2020 року, а після закінчення терміну інвалідності ОСОБА_1 на травматологічну МСЕК до чергового переогляду не звертався.
Управлінням зроблено розрахунок надміру виплачених коштів ОСОБА_1 , а саме державної соціальної допомоги особам з інвалідністю за період з 01 квітня 2020 року по 31 січня 2022 року у розмірі 37 036 грн.
Позивачем було надіслано ОСОБА_1 повідомлення №483 від 23 вересня 2022 року та 27 липня 2023 року про припинення надання та повернення надміру виплачених коштів державної соціальної допомоги на загальну суму 37 036 грн., однак, надмірно виплачені кошти державної допомоги не повернуті.
З відповіді Міжрайонної травматологічної МСЕК №1 Комунального закладу «Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи» Дніпропетровської обласної ради за №47 від 26 березня 2024 року вбачається, що ОСОБА_1 дійсно був повторно оглянутий 14 березня 2019 року та йому була встановлена ІІІ група інвалідності з 01 квітня 2019 року по 01 квітня 2020 року, а після закінчення терміну інвалідності ОСОБА_1 з'явився на черговий переогляд 22 вересня 2023 року, але підстав для продовження групи інвалідності не було встановлено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості.
Проте, колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст.ст. 2-4 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю» громадяни України, які є дітьми померлого годувальника або досягли віку, встановленого ст.1 цього Закону, і не мають права на пенсію, або є особами з інвалідністю і не мають права на пенсію по інвалідності або державну допомогу у зв'язку з інвалідністю та постійно проживають на території України, мають право на державну соціальну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України. Відповідно до цього Закону призначається в тому числі державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю. Аналогічні положення містить п.1 Порядку.
За змістом ст.5 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», п.12 Порядку державна соціальна допомога особам з інвалідністю призначається на весь час інвалідності, встановленої органами медико-соціальної експертизи.
Статтею 4 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю» передбачено, що призначення і виплата державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Положеннями п. 10 Порядку визначено, що для призначення соціальної допомоги подаються такі документи: заява за формою, встановленою Мінсоцполітики. Під час подання заяви пред'являється паспорт громадянина України, трудова книжка та документ, що засвідчує реєстрацію особи у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків (картка платника податків), або дані про реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру, внесені до паспорта громадянина України або свідоцтва про народження (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті); декларація про доходи та майновий стан осіб для призначення соціальної допомоги, складена за формою, встановленою Мінсоцполітики (у разі потреби); копія рішення суду про визнання особи недієздатною (для недієздатної особи); копія рішення про призначення опікуна (для недієздатної особи, якій призначено опікуна); копія документа, що підтверджує повноваження представника закладу, який виконує функції опікуна над особою (для недієздатної особи, опікуна якій не призначено); Інформація про склад сім'ї зазначається в декларації про доходи та майно особи, яка звернулася за призначенням соціальної допомоги (у разі потреби).
Статтею 14 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю» визначено, що одержувачі державної соціальної допомоги зобов'язані повідомляти органи, що призначають державну соціальну допомогу, про обставини, що можуть вплинути на умови призначення державної соціальної допомоги та її виплату. У разі невиконання цього обов'язку та одержання у зв'язку з цим зайвих сум державної соціальної допомоги одержувачі повинні відшкодувати органам, що призначають державну соціальну допомогу, надміру виплачені суми.
В той же час, абзацом 20 п.10 Порядку передбачено, що органи соціального захисту населення в разі потреби додають до заяви витяг з акта огляду, одержаний ними від медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК).
Тобто, Порядком передбачено отримання управліннями соціального захисту витягів з акта огляду в МСЕК безпосередньо від самих медико-соціальних експертних комісій, а ні від осіб, які отримують державну соціальну допомогу. Тобто, зазначеними положеннями не передбачений обов'язок отримувача соціальної допомоги надавати управлінню соціального захисту витягів з акта огляду в МСЕК.
Положеннями ст.15 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю» передбачено, суми державної соціальної допомоги, надміру виплачені одержувачу державної соціальної допомоги внаслідок зловживань з його боку (подання документів з неправдивими даними, неподання відомостей про зміну у складі сім'ї, про працевлаштування), стягуються на підставі рішень органів, що призначають державну соціальну допомогу. У разі припинення виплати державної соціальної допомоги (відновлення здоров'я тощо) до повного погашення заборгованості решта заборгованості стягується в судовому порядку.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Частиною першою статті 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно зі статтею 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.
Отже, законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14 та у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 545/163/17 (провадження № 61-33727сво18).
При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
Наведене узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц (провадження № 14-445цс18), постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 607/4570/17-ц (провадження № 61-29030св18).
На державну соціальну допомогу отриману відповідачем поширюється дія пункту 1 частини першої статті 1215 ЦК України.
Вказана грошова сума не підлягає поверненню, якщо особа, яка її сплатила не доведе, що виплата була здійснена внаслідок рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Добросовісність є оціночним поняттям, яке передбачає собою сумлінну, чесну поведінку набувача, відсутність з його боку мети зловживати наданим правом, тоді як недобросовісність, навпаки, може проявлятися у зловживанні правом у власних інтересах та на шкоду інтересам іншій особі, несумлінне ставлення до власних обов'язків тощо, тобто така поведінка має бути умисна та переслідувати конкретну мету.
В матеріалах справи немає відомостей про те, що відповідач, подаючи заяву про призначення соціальної допомоги, порушив будь-які норми законодавства або зазначив неправдиву інформацію, яка могла вплинути на призначення виплат.
Колегія суддів звертає увагу на те, що норма ст.14 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю» є загальною, а її оцінка має відбуватись через призму положень ст.15 того ж Закону та абзацу 20 п.10 Порядку, зі змісту яких слідує, що поведінка відповідача може бути оцінена як недобросовісна виключно у випадку наявності зловживань з його боку, які полягають у поданні документів з неправдивими даними, неподанні відомостей про зміну у складі сім'ї, про працевлаштування і не більше, оскільки отримання позивачем витягів з акта огляду в МСЕК, якими і підтверджується як встановлення групи інвалідності, так і її зняття, передбачено безпосередньо від самих медико-соціальних експертних комісій, а ні від осіб, які отримують державну соціальну допомогу. Тобто, законодавством, чинним, як на момент призначення та виплати відповідачу державної соціальної допомоги, так і на момент розгляду справи, не передбачений обов'язок отримувача соціальної допомоги надавати управлінню соціального захисту витяги з акта огляду в МСЕК.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 квітня 2020 року №264 «Деякі питання надання державної соціальної допомоги» з метою посилення соціального захисту населення на період вжиття заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, Кабінет Міністрів України постановив, що на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, у разі коли отримувачами державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю пропущено строк переогляду, виплата таких видів допомоги не зупиняється до закінчення строку дії карантину з подальшим проведенням перерахунку розміру виплаченої допомоги на підставі результатів переогляду та заяви отримувачів або їх батьків чи інших законних представників (пп. 3 п.1).
Колегією суддів не встановлено факту зловживання своїми правами відповідачем при поданні заяви про призначення державної соціальної допомоги та не встановлено обставин, які б свідчили про об'єктивну неспроможність позивача перевірити надану відповідачем інформацію при вирішенні питання про продовження надання державної соціальної допомоги без заяви відповідача на час дії карантинних обмежень.
Як вбачається з практики Європейського суду з прав людини ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи. У справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнішний спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» від 05 січня 2000 року, «Онер'їлдіз проти Туреччини» від 18 червня 2002 року, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» від 08 квітня 2008 року, «Москаль проти Польщі» від 15 вересня 2009 року).
Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії» від 20 травня 2010 року і «Тошкуце та інші проти Румунії» від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» від 18 червня 2002 року та «Беєлер проти Італії» від 05 січня 2000 року). Суд вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
Отже, враховуючи соціальний статус відповідача, необхідність дотримання справедливого балансу між інтересами держави та втручанням у права відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що примусове повернення наданої державою соціальної допомоги може призвести до покладення на ОСОБА_1 надмірного тягаря.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Зважаючи на результат розгляду справи, в порядку ч.13 ч.141 ЦПК України з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 4 026 грн. за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Вовчука Олега Юліановича задовольнити.
Рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 04 квітня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення.
В задоволенні позовних вимог Правобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення надмірно виплачених коштів державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю і державної соціальної допомоги на догляд відмовити.
Стягнути з Правобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ 42788513) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 4 026 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів.
Головуючий: А.П. Барильська
Судді: Е.Л. Демченко
М.О. Макаров