30 липня 2024 року
м. Київ
справа №140/5290/23
адміністративне провадження № К/990/24203/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Жука А.В.,
суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Мартинюк Н.М.,
перевіривши касаційну скаргу Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів)
на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2023 року
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року
у справі № 140/5290/23
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства юстиції України, Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів)
про визнання дії та бездіяльності протиправними,
ОСОБА_1 звернулася до Волинського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просила:
визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 27 лютого 2023 року № 168/к «Про звільнення» ОСОБА_1 з посади заступника начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у Волинській області (м.Львів);
визнати протиправним та скасувати наказ Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) від 27 лютого 2023 року № 7/К «Про оголошення наказу Міністерства юстиції України від 27 лютого 2023 року № 168/к «Про звільнення»;
поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) з 01 березня 2023 року;
стягнути з Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 березня 2023 року.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2023 року, залишеним без змін постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року позовні вимоги задоволено.
Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Львів) зверталося до Верховного Суду з касаційними скаргами.
Ухвалами Верховного Суду від 06 лютого 2024 року, від 11 березня 2024 року, 08 квітня 2024 року, від 02 травня 2024 року та від 30 травня 2024 року касаційні скарги Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) повернуто скаржнику.
Скаржник вшосте звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2024 року визнано неповажними, зазначені Західним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м.Львів), підстави для поновлення пропущеного процесуального строку. Касаційну скаргу Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року у справі № 140/5290/23 залишено без руху.
До Верховного Суду надійшло клопотання від скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження.
Так, заявник посилається на те, що вже звертався з касаційними скаргами при цьому вказує, що з первісною касаційною скаргою звернувся у межах процесуальних строків, проте ухвалами Верховного Суду від 06 лютого 2024 року, від 11 березня 2024 року, 08 квітня 2024 року, від 02 травня 2024 року та від 30 травня 2024 року касаційні скаргу було повернуто скаржнику, що не перешкоджає повторному зверненню. При цьому, наголошуючи на складному режимі функціонування державних органів, в умовах запровадженого Указом Президента України на всій території України правового режиму воєнного стану, як форс-мажорної обставини, що позбавила учасників справи вільно користуватися своїми процесуальними правами, керуючись положеннями статті 121 КАС України та цитуючи правові позиції Європейського Суду з прав людини, норми Конституції України, скаржник просить визнати поважними підстави пропуску строку на касаційне оскарження спірних у цій справі судових рішень та не позбавляти його у праві на доступ до правосуддя.
Оцінивши наведені скаржником обставини та обґрунтування причин пропуску строку, вирішуючи клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень 19 грудня 2023 року Восьмим апеляційним адміністративним судом розглянуто справу та ухвалено постанову. Повний текст судового рішення складено того ж дня, тому останній день строку на касаційне оскарження припадав на 18 січня 2024 року, а скаргу подано вшосте 24 червня 2024 року.
Суд повторно звертає увагу скаржника, що за змістом процесуального закону поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об?єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов?язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об?єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов?язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
Та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених для цього, а у Суду - обов?язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин.
Суд звертає увагу скаржника, що чинне законодавство України не передбачає зупинення процесуального строку у разі звернення до Верховного Суду з касаційною скаргою та повернення такої касаційної скарги.
При цьому, Суд наголошує, що належним підтвердженням наміру реалізувати своє право на касаційне оскарження, є направлення повторної касаційну скаргу скаржником у найкоротший строк.
Верховний Суд також звертає увагу на те, що при вирішенні питання про поновлення строку касаційного оскарження суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв'язку інтервалів часу: з моменту закінчення встановленого КАС України строку касаційного оскарження до дати звернення з касаційною скаргою вперше; з моменту повернення вперше поданої касаційної скарги/відмови у відкритті касаційного провадження за вперше поданою касаційною скаргою до дати повторного звернення з касаційною скаргою і так далі.
Як встановлено судом з відомостей «КП Діловодство спеціалізованого суду» вперше з касаційною скаргою заявник звернувся 17 січня 2024 року.
Так, ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2024 року первісна касаційна скарга повернута скаржнику на підставі пункту 4 частини 5 статті 328 КАС України.
З відомостей «КП Діловодство спеціалізованого суду» вбачається, що копію ухвали Верховного Суду від 06 лютого 2024 року було надіслано до електронного кабінету відповідача в підсистемі «Електронний суд». Документ доставлено до електронного кабінету 07 лютого 2024 року о 23:59 та відповідно до абзацу другого частини шостої статті 251 КАС України вважається врученим 08 лютого 2024 року.
Вдруге з касаційно скаргою відповідач звернувся 13 лютого 2024 року. Верховний Суд ухвалою від 11 березня 2024 року знову повернув касаційну скаргу відповідача підставі пункту 4 частини 5 статті 328 КАС України. Суд прийшов до висновку, що заявником належним чином не обґрунтовано посилання на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України. Крім того, Суд наголосив, що касаційна скарга в частині обґрунтування пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, містить ідентичне обґрунтування, яке було викладено у попередній касаційній скарзі. Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2024 року визнано необґрунтованими посилання скаржника на вказані підстави. Верховний Суд зазначив, що заявник, звертаючись до суду з касаційною скаргою вдруге, не врахував роз'яснення Верховного Суду, які були зазначені в ухвалі від 06 лютого 2024 року щодо невідповідності касаційної скарги вимогам процесуального закону, недоліки якої стали підставою для її повернення. Та виснував, що зазначене свідчить, що відповідач формально підійшов до оформлення касаційної скарги та проігнорував роз'яснення Верховного Суду щодо необхідності дотримання законодавчих вимог до змісту касаційної скарги в частині викладення підстав касаційного оскарження судового рішення.
Копію ухвали Верховного Суду від 11 березня 2024 року було надіслано до електронного кабінету відповідача в підсистемі «Електронний суд». Документ доставлено до електронного кабінету 11 березня 2024 року о 21:44 та вважається врученим 12 березня 2024 року .
Втретє з касаційною скаргою відповідач звернувся 22 березня 2024 року, яку ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2024 року повернуто скаржнику на підставі пункту 4 частини 5 статті 328 КАС України.
Копію вищезазначеної ухвали від 08 квітня 2024 року було надіслано до електронного кабінету відповідача в підсистемі «Електронний суд» та доставлено до електронного кабінету 10 квітня 2024 року о 02:19.
19 квітня 2024 року скаржник вчетверте звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою. Верховний Суд ухвалою від 02 травня 2024 року цю касаційну скаргу повернув з підстав пункту 4 частини 5 статті 328 КАС України.
Копію ухвали Верховного Суду від 02 травня 2024 року було надіслано до електронного кабінету відповідача в підсистемі «Електронний суд». Документ доставлено до електронного кабінету 04 травня 2024 року о 12:59.
Вп'яте з касаційною скаргою відповідач звернувся 15 травня 2024 року подавши її за допомогою підсистеми «Електронний суд». Ухвалою Верховного суду від 30 травня 2024 року чергову касаційну скаргу відповідача повернуто з підстав пункту 4 частини 5 статті 328 КАС України.
Копію вищезазначеної ухвали від 30 травня 2024 року було надіслано до електронного кабінету відповідача в підсистемі «Електронний суд» та доставлено до електронного кабінету 04 червня 2024 року о 11:40.
З цією касаційною скаргою відповідач звернувся лише 24 червня 2024 року.
Верховний Суд, не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, водночас зауважує, що таке право не є абсолютним. Зважаючи на значний пропуск строку на касаційне оскарження, клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження не може вважатися обґрунтованим.
Суд звертає увагу скаржника на те, що відповідно до частини другої статті 44 КАС України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналіз положень статей 5, 13, 328, 329 КАС України дозволяє дійти висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку, яке повинно бути реалізовано у встановлений вказаним кодексом строк.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Такий підхід до визначення категорії поважності причин пропуску процесуального строку окреслено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі N 9901/546/19, у якій акцентувалась увага й на тому, що нормами статті 44 КАС України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Проаналізувавши вищенаведені приписи процесуального закону, Велика Палата Верховного Суду підкреслювала, що ними чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду.
Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні відповідного процесуального документу повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Отже, органи державної влади, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов'язків поряд з іншими учасниками справи, мають діяти вчасно та в належний спосіб, дотримуватися своїх власних внутрішніх правил та процедур, встановлених в тому числі нормами процесуального закону, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їх порушення, уникати або шляхом допущення зайвих затримок та невиправданих зволікань відтерміновувати виконання своїх процесуальних обов'язків.
Неодноразове невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Таким чином наведені скаржником причини пропуску строку касаційного оскарження судових рішень не дають достатніх і переконливих підстав визнання поважними причин пропуску такого строку та його поновлення.
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що, вирішуючи питання поновлення строку касаційного оскарження, суд оцінює дотримання строків звернення до суду не тільки на час подачі первісної касаційної скарги, а й з врахуванням усього проміжку часу до постановлення відповідної ухвали про поновлення або відмову у поновленні таких строків.
При цьому, суд касаційної враховує тривалість строку пропущеного строку з ухвалення постанови суду апеляційної інстанції, обставини пропуску строку звернення до суду, які залежали виключно від волевиявлення скаржника, а непереборних обставин скаржником не наведено, а Судом не встановлено.
Суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтованою пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», пункт 53 рішення ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»).
У рішенні від 18 жовтня 2005 року у справі «МШ «Голуб» проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.
Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. І навпаки, безпідставне поновлення таких строків свідчить про порушення принципу правової визначеності.
У пункті 46 рішення Європейського суду з прав людини «Устименко проти України» (№32053/13) зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обґрунтованого рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.
Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлює особливими і непереборними обставинами. Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.
Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28.03.2006, заява №23436/03).
Щодо посилання скаржника на обставину запровадження з 24 лютого 2022 року на території України воєнного стану, Суд зазначає, що дійсно, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який у подальшому був продовжений Указами Президента України з затвердженням відповідними Законами України.
Запровадження воєнного стану є підставою, яка відповідно до частини першої статті 121 КАС України має враховуватися при вирішенні питання щодо поновлення процесуального строку, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв'язку з такими обставинами.
При цьому, питання поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в країні, вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Однак, сам лише факт запровадження воєнного стану не може бути безумовною підставою для поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень у всіх абсолютно випадках, зокрема й у випадку звернення до суду з повторною (черговою) скаргою, оскільки поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання касаційної скарги здійснюється судом у виняткових, особливих випадках і лише за наявності обставин об'єктивного й непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на касаційне оскарження судового рішення.
Так, відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 12 травня 2015 року №389-VIII «Про воєнний стан» в умовах воєнного стану Президент України та Верховна Рада України діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією та законами України. Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, військове командування, військові адміністрації, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України, цим та іншими законами України.
Окрім того, Суд, надаючи оцінку доводам скаржника, вважає за необхідне зауважити, що Указ Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 та всі подальші, стосується лише введення воєнного стану в Україні, будь-яких змін щодо строків розгляду справ, інших процесуальних строків вказаний Указ не містить, зміни в частині процесуальних строків до КАС України не вносились.
Органи державної влади продовжують здійснювати свої повноваження після введення воєнного стану.
Отже, лише факт введення воєнного стану на території України не може слугувати достатньою підставою для визнання поважними причин пропуску процесуального строку для органу державної влади за відсутності відповідних обґрунтувань та доказів того, як саме введення воєнного стану, вплинуло на роботу цього державного органу.
Усталеною є позиція Верховного Суду, що питання оцінки поважності причин пропуску строку (навіть в умовах правового режиму воєнного стану) через невиконання суб'єктом владних повноважень вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру і не надають такій особі права у будь-який необмежений час після спливу строку касаційного оскарження реалізовувати право на касаційне оскарження судового рішення.
Разом з тим, повітряні тривоги не можуть бути основною причиною для поновлення строку на подання касаційної скарги, оскільки повітряні тривоги не мають постійного та довготривалого характеру. Більш того, тривоги оголошуються у різних регіонах України, та не носять постійного, безперервного характеру.
Покликання скаржника на гарантоване йому національним та міжнародним законодавством право на доступ до правосуддя, у даному випадку Верховний Суд вважає неприйнятним, оскільки право на касаційний перегляд судових рішень кореспондується з обов'язком дотримуватися процесуального закону щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов'язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін.
Щодо посилання скаржника на практику Верховного Суду щодо поновлення строку на касаційне оскарження, то колегія суддів Верховного Суду зауважує, що питання поновлення процесуального строку вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку.
Таким чином наведені скаржником причини пропуску строку касаційного оскарження судових рішень не дають достатніх і переконливих підстав визнання поважними причин пропуску такого строку та його поновлення.
Враховуючи вищенаведене, Верховний Суд приходить до висновків, що наведене в клопотанні скаржника не може бути підставою для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Пунктом 1 частини четвертої статті 333 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
3 огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтею 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
1. Відмовити в задоволені клопотання Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про поновлення строку на касаційне оскарження.
2. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року у справі № 140/5290/23.
Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити заявникові.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
СуддіА.В. Жук Ж.М. Мельник-Томенко Н.М. Мартинюк