30 липня 2024 року
м. Київ
справа №140/5290/23
адміністративне провадження № К/990/22207/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Жука А.В.,
суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,
перевіривши касаційну скаргу Міністерства юстиції України
на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2023 року
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року
у справі № 140/5290/23
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства юстиції України, Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів)
про визнання дії та бездіяльності протиправними,
ОСОБА_1 звернулася до Волинського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просила:
визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 27 лютого 2023 року № 168/к «Про звільнення» ОСОБА_1 з посади заступника начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у Волинській області (м.Львів);
визнати протиправним та скасувати наказ Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) від 27 лютого 2023 року № 7/К «Про оголошення наказу Міністерства юстиції України від 27 лютого 2023 року № 168/к «Про звільнення»;
поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) з 01 березня 2023 року;
стягнути з Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 березня 2023 року.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2023 року, залишеним без змін постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року позовні вимоги задоволено.
Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Міністерство юстиції України звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Ухвалами Верховного Суду від 06 лютого 2024 року, від 18 березня 2024 року та від 02 травня 2024 року касаційні скарги Міністерства юстиції України повернуто скаржнику.
Скаржник вчетверте звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2024 року визнано неповажними, зазначені Міністерством юстиції України, підстави для поновлення пропущеного процесуального строку. Касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року у справі № 140/5290/23 з наданням скаржнику строку для усунення недоліків, шляхом надання до суду уточненої касаційної скарги, в якій навести підстави касаційного оскарження із врахуванням зазначених в мотивувальній частині цієї ухвали вимог, а також надання до суду касаційної інстанції заяви із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з наданням відповідних доказів.
До Верховного Суду від скаржника надійшла уточнена касаційна скарга, в якій заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.
Так, в обґрунтування клопотання про поновлення строку, заявник посилається на те, що вже звертався з касаційними скаргами при цьому вказує, що вже звертався з касаційною скаргою при цьому вказує, що з первісною касаційною скаргою звернувся у межах процесуальних строків. Проте, ухвалами Верховного Суду 06 лютого 2024 року, від 18 березня 2024 року та від 02 травня 2024 року касаційні скаргу було повернуто скаржнику, що не перешкоджає повторному зверненню. Зазначає, що кожного разу ним зазначалися ґрунтовні підстави касаційного оскарження, а положення КАС України не містять прямої норми про те, що скарга повертається з причин необґрунтованості. При цьому, посилається на позицію Європейського Суду з прав людини на воєнний стан в Україні.
Оцінивши наведені скаржником обставини та обґрунтування причин пропуску строку, вирішуючи клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень 19 грудня 2023 року Восьмим апеляційним адміністративним судом розглянуто справу та ухвалено постанову. Повний текст судового рішення складено того ж дня, тому останній день строку на касаційне оскарження припадав на 18 січня2024 року, а скаргу подано вчетверте 10 червня 2024 року.
Суд повторно звертає увагу скаржника, що за змістом процесуального закону поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об?єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов?язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об?єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов?язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
Та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених для цього, а у Суду - обов?язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин.
Суд звертає увагу скаржника, що чинне законодавство України не передбачає зупинення процесуального строку у разі звернення до Верховного Суду з касаційною скаргою та повернення такої касаційної скарги.
При цьому, Суд наголошує, що належним підтвердженням наміру реалізувати своє право на касаційне оскарження, є направлення повторної касаційну скаргу скаржником у найкоротший строк.
Верховний Суд також звертає увагу на те, що при вирішенні питання про поновлення строку касаційного оскарження суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв'язку інтервалів часу: з моменту закінчення встановленого КАС України строку касаційного оскарження до дати звернення з касаційною скаргою вперше; з моменту повернення вперше поданої касаційної скарги/відмови у відкритті касаційного провадження за вперше поданою касаційною скаргою до дати повторного звернення з касаційною скаргою і так далі.
Як встановлено судом з відомостей «КП Діловодство спеціалізованого суду» вперше з касаційною скаргою заявник звернувся 18 січня 2024 року.
Так, ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2024 року первісна касаційна скарга повернута скаржнику. Суд прийшов до висновку, що касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 4 частини 5 статті 328 КАС України, а також Суд вважав необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
З відомостей «КП Діловодство спеціалізованого суду» вбачається, що копію ухвали Верховного Суду від 06 лютого 2024 року було надіслано до електронного кабінету відповідача в підсистемі «Електронний суд». Документ доставлено до електронного кабінету 07 лютого 2024 року о 23:59 та відповідно до абзацу другого частини шостої статті 251 КАС України вважається врученим 08 лютого 2024 року.
Вдруге з касаційно скаргою відповідач звернувся лише 26 лютого 2024 року, а клопотання про поновлення строку, не містить жодних обґрунтувань щодо наявності об'єктивних перешкод для повторного направлення касаційної скарги у найкоротший термін.
Верховний Суд ухвалою від 18 березня 2024 року повернув касаційну скаргу відповідача. Суд надавши оцінку підставам касаційного оскарження вказав про їх необґрунтованість. При цьому, Суд наголосив касаційна скарга в цій частині містить ідентичне обґрунтування, яке було викладено у попередній касаційній скарзі. Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2024 року визнано необґрунтованими посилання скаржника на вказані підстави. Верховний Суд зазначив, що заявник, звертаючись до суду з касаційною скаргою вдруге, не врахував роз'яснення Верховного Суду, які були зазначені в ухвалі від 06 лютого 2024 року щодо невідповідності касаційної скарги вимогам процесуального закону, недоліки якої стали підставою для її повернення. Суд виснував, що зазначене свідчить, що відповідач формально підійшов до оформлення касаційної скарги та проігнорував роз'яснення Верховного Суду щодо необхідності дотримання законодавчих вимог до змісту касаційної скарги в частині викладення підстав касаційного оскарження судового рішення.
Копію ухвали Верховного Суду від 18 березня 2024 року було надіслано до електронного кабінету відповідача в підсистемі «Електронний суд». Документ доставлено до електронного кабінету 18 березня 2024 року о 18:10 та вважається врученим 19 березня 2024 року .
Втретє з касаційною скаргою відповідач звернувся 15 квітня 2024 року, клопотання про поновлення строку знову ж таки, не містить жодних обґрунтувань щодо наявності об'єктивних перешкод для повторного направлення касаційної скарги у найкоротший термін.
Верховний Суд ухвалою від 02 травня 2024 року вказану касаційну скаргу повернуто скаржнику на підставі пункту 4 частини 5 статті 328 КАС України. Серед іншого, Суд вказав, що в попередніх ухвалах Верховного Суду від 06 лютого 2024 року та від 18 березня 2024 про повернення касаційної скарги сформовані висновки щодо необхідності дотримання законодавчих вимог до змісту касаційної скарги в частині викладення підстав касаційного оскарження судового рішення. Однак при поданні цієї касаційної скарги заявником касаційної скарги не взято до уваги висновки щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині викладення підстав касаційного оскарження, зокрема, в частині належного обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Проте, як встановив Суд, подана касаційна скарга містить такі ж обґрунтування, що і попередньо подана касаційна скарга.
Копію ухвали Верховного Суду від 02 травня 2024 року було надіслано до електронного кабінету відповідача в підсистемі «Електронний суд». Документ доставлено до електронного кабінету 04 травня 2024 року о 12:59.
З цією касаційною скаргою відповідач звернувся лише 10 червня 2024 року.
Верховний Суд, не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, водночас зауважує, що таке право не є абсолютним. Зважаючи на значний пропуск строку на касаційне оскарження, клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження не може вважатися обґрунтованим.
Суд звертає увагу скаржника, що чинне законодавство України не передбачає зупинення процесуального строку у разі звернення до Верховного Суду з касаційною скаргою та повернення такої касаційної скарги.
Так скаржником звертаючись з повторними касаційними скаргами неодноразово допускав значний проміжок часу з моменту отримання ухвали Суду про повернення касаційної скарги та потворного звернення.
При цьому, Суд наголошує, що належним підтвердженням наміру реалізувати своє право на касаційне оскарження, є направлення повторної касаційної скарги скаржником у найкоротший строк.
Скаржником не наведено об'єктивних перешкод для повторного направлення касаційної скарги у найкоротші терміни.
Суд звертає увагу скаржника на те, що відповідно до частини другої статті 44 КАС України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналіз положень статей 5, 13, 328, 329 КАС України дозволяє дійти висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку, яке повинно бути реалізовано у встановлений вказаним кодексом строк.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Такий підхід до визначення категорії поважності причин пропуску процесуального строку окреслено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі N 9901/546/19, у якій акцентувалась увага й на тому, що нормами статті 44 КАС України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Проаналізувавши вищенаведені приписи процесуального закону, Велика Палата Верховного Суду підкреслювала, що ними чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду.
Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні відповідного процесуального документу повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Отже, органи державної влади, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов'язків поряд з іншими учасниками справи, мають діяти вчасно та в належний спосіб, дотримуватися своїх власних внутрішніх правил та процедур, встановлених в тому числі нормами процесуального закону, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їх порушення, уникати або шляхом допущення зайвих затримок та невиправданих зволікань відтерміновувати виконання своїх процесуальних обов'язків.
Неодноразове невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Таким чином наведені скаржником причини пропуску строку касаційного оскарження судових рішень не дають достатніх і переконливих підстав визнання поважними причин пропуску такого строку та його поновлення.
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що, вирішуючи питання поновлення строку касаційного оскарження, суд оцінює дотримання строків звернення до суду не тільки на час подачі первісної касаційної скарги, а й з врахуванням усього проміжку часу до постановлення відповідної ухвали про поновлення або відмову у поновленні таких строків.
При цьому, суд касаційної враховує тривалість строку пропущеного строку з ухвалення постанови суду апеляційної інстанції, обставини пропуску строку звернення до суду, які залежали виключно від волевиявлення скаржника, а непереборних обставин скаржником не наведено, а Судом не встановлено.
Суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтованою пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», пункт 53 рішення ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»).
У рішенні від 18 жовтня 2005 року у справі «МШ «Голуб» проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.
Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. І навпаки, безпідставне поновлення таких строків свідчить про порушення принципу правової визначеності.
У пункті 46 рішення Європейського суду з прав людини «Устименко проти України» (№32053/13) зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обґрунтованого рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.
Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлює особливими і непереборними обставинами. Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.
Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28.03.2006, заява №23436/03).
Крім того, статтею 44 КАС України регламентовано обов'язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Тому, виконання обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми, змісту і строку подання касаційної скарги покладається на особу, яка має намір її подати, а тому остання повинна вчиняти усі необхідні для цього дії.
Крім того, позивачем так і не враховано зауваження, викладених Верховним Судом в ухвалі від 06 лютого 2024 року, від 18 березня 2024 року та від 02 травня 2024 року, що свідчить виключно про формальний підхід до оформлення касаційної скарги та ігнорування скаржником роз'яснень, які йому надавалися Верховним Судом.
Неодноразове подання заявником касаційних скарг схожого змісту свідчить про формальний підхід при реалізації ним права на касаційне оскарження.
Покликання скаржника на гарантоване йому національним та міжнародним законодавством право на доступ до правосуддя, у даному випадку Верховний Суд вважає неприйнятним, оскільки право на касаційний перегляд судових рішень кореспондується з обов'язком дотримуватися процесуального закону щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов'язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін.
Верховний Суд вважає, що у даному випадку пропуск строку на касаційне оскарження відбувся з суб'єктивних причин, які повністю залежали від волевиявлення суб'єкта владних повноважень, оскільки дотримання вимог статей 328 і 330 КАС України, покладається на особу, яка звертається з касаційною скаргою, а повторне (чергове) звернення з касаційною скаргою на рішення суду, яке набрало законної сили, без дотримання часових обмежень визначених статтею 329 КАС України та з недоліками, які слугувати підставою для повернення раніше поданих касаційних скарг заявнику, свідчить виключно про намагання скаржника домогтися безпідставного поновлення судом строку на касаційне оскарження та нівелювати принцип правової визначеності.
Скаржник є державний органи, тобто фактично держава. Проте ані держава, ані її органи не є суб'єктами, на яких поширюються гарантії, встановлені положеннями Конвенції, що конкретизовані у рішеннях ЄСПЛ.
Також, Європейським судом з прав людини здійснено розмежування між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
Таким чином наведені скаржником причини пропуску строку касаційного оскарження судових рішень не дають достатніх і переконливих підстав визнання поважними причин пропуску такого строку та його поновлення.
Враховуючи вищенаведене, Верховний Суд приходить до висновків, що наведене в клопотанні скаржника не може бути підставою для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Пунктом 1 частини четвертої статті 333 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
3 огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження.
Враховуючи, що суд прийшов до висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження, Суд не вбачає підстав для вирішення клопотань про відстрочення сплати судового збору або продовження строку для усунення недоліків, в частині сплати судового збору.
Керуючись статтею 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
1. Відмовити в задоволені клопотання Міністерства юстиції України про поновлення строку на касаційне оскарження.
2. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року у справі № 140/5290/23.
3. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити заявникові.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
СуддіА.В. Жук Н.М. Мартинюк Ж.М. Мельник-Томенко