29 липня 2024 року
м. Київ
справа №320/15736/23
адміністративне провадження №К/990/27293/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Загороднюка А.Г.,
суддів: Білак М.В., Мацедонської В.Е.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Хмельницькому про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення грошового забезпечення,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ від 06 квітня 2023 року №34-о/с/ДСК щодо звільнення позивача з посади оперуповноваженого оперативного відділу у м. Житомирі Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому;
- зобов'язати відповідача поновити позивача на посаді оперуповноваженого оперативного відділу у м. Житомирі Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, та здійснити відповідні записи до трудової книги;
- зобов'язати відповідача сплатити на користь позивача грошове забезпечення за час вимушеного невиконання службових обов'язків з 11 квітня 2023 року до дня поновлення на службі;
- зобов'язати відповідача сплатити на користь позивача моральну шкоду у розмірі 76 044 гривень.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року, яке залишив без змін Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 22 травня 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.
21 червня 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивача на зазначені судові рішення.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 11 липня 2024 року зазначену касаційну скаргу повернуто скаржникові як таку, що не містить підстав касаційного оскарження.
15 липня 2024 року до Верховного Суду повторно надійшла касаційна скарга позивача на рішення судів першої та апеляційної інстанції у цій справі.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, суд керується таким.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Із системного аналізу наведених положень процесуального закону слідує, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Підставами касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначив пункти 1 та 4 частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Свої доводи за пунктом 1 скаржник мотивує тим, що суди попередніх інстанцій застосували положення статей 42 та 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2023 року у справі №540/7633/21, від 15 березня 2023 року у справі №947/12999/20, від 06 квітня 2023 року у справі №640/9980/20, від 12 грудня 2018 року у справі №826/25887/15, від 09 жовтня 2019 року у справі №208/3390/16-а, від 24 квітня 2020 року у справі №824/168/19-а, від 25 січня 2023 року у справі №600/752/22-а, від 10 серпня 2021 року у справі №1940/1241/18, від 20 березня 2023 року у справі №580/7962/21, від 02 червня 2020 року у справі №826/24208/15, від 21 лютого 2020 року у справі №809/1353/16 та від 13 березня 2020 року у справі №813/2688/16, від 31 січня 2018 року у справі №824/3229/14-а, від 11 липня 2018 року у справі №816/1232/17, від 17 березня 2020 року у справі №826/510/16, від 16 червня 2022 року у справі №183/7292/20 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі №501/1672/22, від 18 вересня 2018 року у справі №800/538/17 та інші, зазначені у тексті касаційної скарги.
Неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права до спірних правовідносин скаржник убачає в незастосуванні положення загального трудового законодавства, а саме частини перша та друга статті 42, частина третя статті 49-2 КЗпП України до спірних правовідносин в тій частині, яку не регулюють норми спеціального законодавства, а саме Закон України від 12 листопада 2015 року №794-VIII «Про Державне бюро розслідувань» (далі - Закон №794-VIII) та Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2020 року №743 (далі - Положення №743).
У цьому контексті суд зауважує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов'язковим є наявність та взаємозв'язок усіх чотирьох умов.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
В ухвалі від 11 липня 2024 року Верховний Суд вже звертав увагу автора касаційної скарги, що з аналізу на підставі частини п'ятої статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» ухвалених у цій справі судових рішень, установлено, що на виконання вимог пункту 106 Положення №743 з позивачем проведено індивідуальну бесіду, у результаті якої запропоновано призначення на рівнозначні посади в інших територіальних управліннях Державного бюро розслідувань.
Позивач від запропонованих посад відмовився, що підтверджується записом в аркуші бесіди від 04 квітня 2022 року.
Із цих міркувань суд вказував, що автором касаційної скарги належним чином не обґрунтовано посилання на статтю 49-2 Кодексу законів про працю України як підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Як видно зі змісту касаційної скарги, стверджуючи, що суди першої та апеляційної інстанції помилково не застосували положення частини першої та другої статті 42, частини третьої статті 49-2 КЗпП України субсидіарно до правовідносин, врегульованих Законом №794-VIII та Положенням №743, скаржник, формально навівши сукупність постанов Верховного Суду, не висвітлив жодного конкретного висновку із цих постанов (не довільної інтерпритації, як у випадку із посиланням на постанову у справі 420/10128/23, а саме висновку суду), де б Верховний Суд розглянув питання і висловив позицію щодо потреби саме такого правозастосування частини першої та другої статті 42, частини третьої статті 49-2 КЗпП України у поєднанні із Законом №794-VIII та Положенням №743.
За такою логікою, стверджувані порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права не перебувають у площині висновків Верховного Суду, які суди, на його переконання, мали застосувати, однак не застосували, хоч однією з визначальних рис подібності спірних правовідносин у розумінні пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, є їх однакове нормативне регулювання.
Формальне відображення у касаційній скарзі переліку постанов Верховного Суду без наведення жодного конкретного висновку у системному зв'язку зі спірними правовідносинами, виникнення яких зумовлено звільненням позивача з посади у відповідному управлінні Державного бюро розслідувань, що здійснено на підставі конкретно визначених норм Закону №794-VIII та Положення №743, не зумовлює можливості відкрити касаційне провадження із цієї підстави, оскільки викладені у такий спосіб доводи і обґрунтування не є належними у розумінні зазначеної правової норми.
Іншими словами, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Також скаржник посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 у поєднанні з пунктами 1 та 3 частини другої статті 353 КАС України, стверджуючи, що суди не дослідили обставини справи та докази на предмет пропонування усіх вакантних посад під час попередження про звільнення та протягом спливу двомісячного строку перед звільненням та не надали оцінки доводам позивача про порушення процедури пропонування вакансій, а також, що суди не встановили обставини справи та доказів на предмет виконання роботодавцем вимог стосовно визначення (порівняння) переважного права на залишення на роботі серед усіх оперуповноважених. Суди не надали оцінки таким доводам про наявність порушень у вказаній процедурі.
Крім цього вказує, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання щодо неврахування при розгляді позовної заяви відзиву відповідача.
За правилами пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Відповідно до пунктів 1 і 3 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо:
суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу (пункт 1);
суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3).
У касаційній скарзі її автор не зазначає жодного конкретного доказу із зібраних у справі, який (які) не дослідив суд першої та / або апеляційної інстанції як того вимагає пункт 1 частини другої статті 353 КАС України, а також не ставить питання про скасування судових рішень з направленням справи на новий судовий розгляд.
Водночас з огляду на зміст пункту 1 частини другої статті 353 КАС України обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв'язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.
Посилання ж скаржника на безпідставне, на його думку, відхилення судом першої інстанції заявленого ним клопотання щодо потреби неврахування відзиву відповідача, очевидно, не може бути розцінено як необґрунтоване відхилення судом клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи у розумінні пункту 3 частини другої статті 353 КАС України.
Решта наведених у касаційній скарзі аргументів зводиться до цитування норм чинного законодавства та переоцінки встановлених судами обставин, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи.
На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 328, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Хмельницькому про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення грошового забезпечення - залишити без руху.
Надати скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи.
Роз'яснити, що в разі невиконання вимог цієї ухвали подання уточненої касаційної скарги у встановлений судом строк касаційну скаргу буде повернуто.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач судді А.Г. Загороднюк М.В. Білак В.Е. Мацедонська