30 липня 2024 року м. Дніпросправа № 160/13328/23
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Юрко І.В., Чабаненко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.09.2023 року в адміністративній справі №160/13328/23 (головуючий суддя першої інстанції Прудник С.В.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся через «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати дії військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 , юридична адреса: АДРЕСА_1 ) щодо відмови у задоволенні рапорту ОСОБА_1 від 12.05.2023 року за вх. № 84 від 14.05.2023 року стосовно звільнення його з військової служби згідно з пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дитиною - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який згідно медичного висновку ЛКК (лікарсько-консультативна комісія) КНП «Павлоградська міська лікарня № 1» Павлоградської міської ради” № 483/11 від 10.05.2023 року за формою затвердженою Наказом Міністерства охорони здоров'я України 31.07.2013р. №667, є особою з інвалідністю з дитинства 2 групи внаслідок психічного розладу, та потребує постійного стороннього догляду, викладеному у рішенні про розгляд рапорту щодо звільнення № 1731 від 03.06.2023 року протиправними, та скасувати рішення № 1731 від 03.06.2023 року про відмову у задоволенні рапорту;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 12.05.2023 року за вх. № 84 від 14.05.2023 року стосовно звільнення його з військової служби згідно з пп. “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дитиною - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який згідно медичного висновку ЛКК (лікарсько-консультативна комісія) КНП «Павлоградська міська лікарня № 1» Павлоградської міської ради» № 483/11 від 10.05.2023 року за формою затвердженою Наказом Міністерства охорони здоров'я України 31.07.2013 року № 667, є особою з інвалідністю з дитинства 2 групи внаслідок психічного розладу, та потребує постійного стороннього догляду, з урахуванням висновків суду.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2023 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 14.05.2023 року про звільнення з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з утриманням військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю II групи.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 розглянути по суті та прийняти обґрунтоване рішення за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 від 14.05.2023 року щодо звільнення з військової служби згідно з абз. 4 підп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (надалі - Закон № 2232-XII) як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з утриманням військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю II групи, урахуванням правової оцінки наданої судом у даному судовому рішенні (а.с.93-97).
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції у своєму рішенні не вірно надано правову оцінку змісту вимоги підпункту «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України № 2232-XII, якою визначено, що з військової служби можуть бути звільненні військовослужбовці через наявність такої сімейної обставини як необхідність здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Разом з тим в апеляційній скарзі вказано, що відповідно до статті 6 Сімейного кодексу України син позивача вже є повнолітньою особою та не є дитиною, тому позивачу правомірно відмовлено у звільненні з військової служби.
Позивач відзив на апеляційну скаргу не подав, що не перешкоджає розгляду справи по суті.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду у суді апеляційної інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 з 01.03.2022 року. На військовій службі за мобілізацією під час воєнного стану в військовій частині НОМЕР_1 перебуває з 01.03.2022 року по теперішній час, що підтверджується військовим квитком серія НОМЕР_3 .
14.05.2023 року позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 та до ІНФОРМАЦІЯ_3 та особисто передав рапорт від 12.05.2023 року на командира військової частини НОМЕР_1 (підтверджується вхідним номером військової частини на копії рапорту), в якому просив звільнити його з військової служби на підставі на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку із тим, що: у нього є син, а саме: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є особою з інвалідністю з дитинства 2 групи, та який згідно медичного висновку лікарсько-консультативної комісії КНП «Павлоградська міська лікарня № 1» Павлоградської міської ради» № 483/11 від 10.05.2023 року за формою затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України 31.07.2013 року № 667, є особою з інвалідністю з дитинства 2 групи внаслідок психічного розладу, та потребує постійного стороннього догляду, а тобто мого як, його батька постійного догляду.
До вказаного рапорту були долучені нотаріально посвідчені копії підтверджуючих документів, а саме копії: паспорту та РНОКПП, витягу з реєстру територіальної громади щодо адреси місця проживання, військового посвідчення серія НОМЕР_3 , свідоцтва про народження дитини серія НОМЕР_4 від 23.03.2000 року, паспорту та РНОКПП дитини, довідки про реєстрацію місця проживання/перебування дитини, довідки МСЕК серія 12 НОМЕР_5 від 24.04.2023 року щодо дитини 2 групи інвалідності, медичного висновку ЛКК (лікарсько-консультативна комісія) КНП «Павлоградська міська лікарня № 1» Павлоградської міської ради» «лікарської комісії щодо необхідності постійного стороннього догляду за особами з інвалідністю 1 чи 2 групи внаслідок психічного розладу» № 483/11 від 10.05.2023 року.
Військова частина НОМЕР_1 своїм листом № 1731 від 03.06.2023 року за підписом командира військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_3 , надала відповідь шляхом надання позивачу нарочно відповіді на його рапорт від 12.05.2023 року стосовно звільнення його з військової служби згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку із тим, що: у позивача є син, а саме: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є особою з інвалідністю з дитинства 2 групи, та який згідно медичного висновку лікарсько-консультативної комісії КНП «Павлоградська міська лікарня № 1» Павлоградської міської ради» №483/11 від 10.05.2023 року за формою затвердженою Наказом Міністерства охорони здоров'я України 31.07.2013 № 667, є особою з інвалідністю з дитинства 2 групи внаслідок психічного розладу, та потребує постійного стороннього догляду, а саме, те, що його рапорт був розглянутий командиром військової частини, та за результатами розгляду встановлено, що з аналізу доданих до цього рапорту документів не надається можливим встановити наявність у позивача підстав для звільнення з військової служби, визначених Законом із наступним. Так, згідно заявлених у рапорті від 12.05.2023 року за вх. № 847 від 14.05.2023 року вимог та змісту доданих до нього документів вбачається, що у ОСОБА_1 є необхідність здійснювати постійний сторонній догляд за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який згідно свідоцтва про народження серія НОМЕР_4 від 23.03.2000 року є його сином, вік якого повні 23 роки, відтак, в розумінні чинного законодавства України син - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не є дитиною, а вважається повнолітньою особою. Враховуючи той факт, що його син - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 віком понад 18 років, то необхідність постійного стороннього догляду за ним має підтверджуватись саме висновком медико-соціальної експертної комісії, відповідно до абзацу 6 постанови Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 якою затверджено «Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу». Наданий ОСОБА_1 висновок лікарської-консультативної комісії щодо необхідності постійного стороннього догляду за особами з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу № 483/11 від 10.05.2023 року не містить жодного посилання на безтермінову необхідність постійного отримання сторонньої допомоги моїм сином - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що вказує на обмежену часову межову компетенцію Лікарсько-консультативної комісії з цього питання, оскільки у висновку ЛКК № 483/11 від 10.05.2023 року вказано лише про те, що ОСОБА_2 за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду лише на два роки, у той час, як ОСОБА_1 ініціює остаточне звільнення з військової служби.
Не погоджуючись з діями відповідача щодо відмови у звільненні з військової служби, позивач подав позов до суду.
Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Статтею 26 Закону №2232-XII (в редакції, чинній на час подання позивачем рапорту про звільнення з військової служби), визначено підстави для звільнення з військової служби.
Так, підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час воєнного стану: г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
військовослужбовці-жінки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років;
виховання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей віком до 18 років, які з нею (з ним) проживають, без батька (матері);
утримання військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I чи II групи;
необхідність постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду;
наявність дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
необхідність здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною; необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи; необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
наявність у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років;
виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років;
виховання військовослужбовцем дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність.
Як слідує з обставин справи, позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та 14.05.2023 року подав рапорт про звільнення з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ за сімейними обставинами у зв'язку з утримання військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю II групи, через що подав рапорт до командира військової частини НОМЕР_6 з копіями необхідних документів.
Отже, спір між сторонами виник щодо вірного тлумачення та застосування абзацу 4 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII такого змісту: «утримання військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю II групи».
Суд зазначає, що аналіз даної норми (абз. 4 підпункту "г" пункту 2 частини 4 ст.26 Закону №2232-XII) дає підстави для висновку, що під час воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються за сімейними обставинами (якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу) за таких підстав:
військовослужбовці-жінки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років;
виховання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей віком до 18 років, які з нею (з ним) проживають, без батька (матері);
утримання військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I чи II групи;
Тобто, абзацом 4 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII передбачено окрему самостійну підставу для звільнення військовослужбовця з військової служби за сімейними обставинами в разі наявності повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I чи II групи.
Отже, доводи відповідача у листі № 1731 від 03.06.2023 року ґрунтуються на невірному тлумаченні норми закону, що регулює спірні відносини.
З урахуванням вищенаведеного, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII, оскільки його син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як повнолітня дитини, яка є особою з інвалідністю II групи.
Дії відповідача по розгляду рапорту позивача обмежили права останнього наданим йому листом № 1731 від 03.06.2023 року щодо відмови у звільненні на підставі абзацу 7 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ як звільнення через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) через необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Отже, у даному випадку відповідачем не було розглянуто рапорт позивача про звільнення з військової служби по суті, відповідно, й не було прийнято обґрунтоване та вмотивоване рішення командування військової частини щодо відмови у задоволенні рапорту або наказ про звільнення з військової служби.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним захистом порушеного права позивача є задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільненні з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з утриманням військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю II групи.
Враховуючи викладене, з огляду на відсутність прийнятого рішення за результатами розгляду рапорту позивача по суті, а також відсутності викладених відповідачем підстав неприйняття рішення про звільнення позивача з військової служби за сімейними обставинами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що другу позовну вимогу позивача належить задовольнити шляхом зобов'язання військової частини НОМЕР_1 розглянути по суті та прийняти обґрунтоване рішення за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 від 14.05.2023 року щодо звільнення з військової служби згідно з абз. 4 підп. «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з утриманням військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю II групи, урахуванням правової оцінки наданої судом у даному судовому рішенні.
З урахуванням наведених вище обставин в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції прийняв правомірне рішення, а підстави для його скасування відсутні.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010р. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та постановив оскаржувану ухвалу з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду відсутні.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вирішуючи питання про можливість касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини першої статті 310 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною четвертою статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2023 року в адміністративній справі №160/13328/23 залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2023 року в адміністративній справі №160/13328/23 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя С.В. Білак
суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Чабаненко