Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
з питання судового контролю у порядку ст.382 КАС України
30 липня 2024 року справа № 520/461/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження заяву представника ОСОБА_1 від 17.07.2024р. про обтяження суб"єкта владних повноважень обов"язком подати звіт про виконання рішення суду у порядку ст.382 КАС України у справі за позовом ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник) до Військова частина НОМЕР_1 (далі за текстом - Відповідач №1), Військова частина НОМЕР_2 (далі за текстом - Відповідач №2), про: 1) Визнати протиправною бездіяльність Командира Військової частини НОМЕР_1 що розгляду та ненадання мотивованої відповіді на рапорт молодшого сержанта ОСОБА_1 (вхідний в/ч НОМЕР_2 від 15.11.2023 №5086) про звільнення з військової служби на підставі п.п. г) п.2) ч.4 ст. 26 ЗУ № 2232-XII; 2) Визнати протиправною бездіяльність Командира Військової частини НОМЕР_2 що розгляду та ненадання мотивованої відповіді на рапорт молодшого сержанта ОСОБА_1 (вхідний в/ч НОМЕР_2 від 15.11.2023 №5086) про звільнення з військової служби на підставі п.п. г) п.2) ч.4 ст. 26 ЗУ № 2232-XII; 3) Зобов'язати Командира Військової частини НОМЕР_2 повторно направити рапорт молодшого сержанта ОСОБА_1 (вхідний в/ч НОМЕР_2 від 15.11.2023 №5086) про звільнення з військової служби на підставі п.п. г) п.2) ч. 4 ст. 26 ЗУ № 2232-XII; 4) Зобов'язати Командира Військової частини НОМЕР_1 звільнити молодшого сержанта ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами, на підставі п.п. г) п.2) ч. 4 ст. 26 ЗУ № 2232-XII,-
встановив:
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.02.2024р. у справі №520/461/24 із виходом за межі позову було визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 з приводу неприйняття рішення по суті рапорту молодшого сержанта ОСОБА_1 від 09.11.2023 року з приводу звільнення з військової служби за сімейними обставинами; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення по суті рапорту молодшого сержанта ОСОБА_1 від 09.11.2023 року з приводу звільнення з військової служби за сімейними обставинами.
Згідно з приєднаними до справи копіями документів Військовою частиною НОМЕР_2 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.02.2024р. у справі №520/461/24 матеріали з приводу звільнення заявника з військової служби згідно з листом від 23.07.2024р. були спрямовані до Військової частини НОМЕР_1 .
Згідно з втіленим у листі від 25.07.2024р. №1571/7442 рішенням компетентної військової посадової особи Військової частини НОМЕР_1 (тво командира військової частини) на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.02.2024р. у справі №520/461/24 по суті рапорту молодшого сержанта ОСОБА_1 від 09.11.2023 року з приводу звільнення з військової служби за сімейними обставинами було вчинено управлінське волевиявлення у формі відмови.
Вирішуючи питання здійснення судового контролю, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.382 КАС України за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З наведеного слідує, що за правовою природою та суттю міра юридичної відповідальності у вигляді накладеного на керівника суб”єкта владних повноважень штрафу у порядку ч.2 ст.382 КАС України є тотожній мірі юридичної відповідальності у вигляді накладеного на боржника у виконавчому провадженні штрафу згідно з ч.2 ст.63 та ч.1 ст.75 (або згідно з ч.2 ст.63 та ч.2 ст.75) Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII "Про виконавче провадження", котрі підлягають застосуванню за вчинення учасником суспільних відносин одного і того ж протиправного діяння - невиконання рішення суду без поважних причин, але до різних суб'єктів права.
При цьому, за змістом ч.2 ст.382 КАС України штраф підлягає застосуванню саме до керівника суб”єкта владних повноважень незалежно від ймовірності видання керівником суб”єкта владних повноважень внутрішнього розпорядчого документа з приводу передання компетенції на виконання судових актів, котрі набрали законної сили у відання іншої посадової (службової) особи такого суб”єкта владних повноважень.
Згідно з ч.5 ст.242 КАС України суд зважає, що у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 10.02.2022р. у справі №160/13013/19: 1) обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених ст.1291 Конституції України, ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст.ст.14, 370 КАС України; згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права, п.68 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Піалопулос та інші проти Греції" якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс; 2) правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати; 3) зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, або встановлення нового строку подання звіту, або накладення на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу є правом суду, а не його обов'язком (постанова Верховного Суду від 13.05.2021р. у справі №9901/598/19); 4) за змістом постанови Верховного Суду від 23.06.2020р. у справі № 802/357/17-а, звертаючись до суду із заявою про встановлення судового контролю, позивач зобов'язаний навести аргументи на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і надати докази в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення; 5) за сформульованими у постанові Верховного Суду від 23.04.2020р. у справі №560/523/19 правовими позиціями, переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов'язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи; 6) накладення на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штрафу є мірою покарання, а тому можливість суду накласти такий штраф може бути реалізована лише за умови встановлення судом обставин, які свідчать про умисне невиконання рішення суду, недобросовісність у діях суб'єкта владних повноважень, які свідчать про ухилення останнього від виконання рішення суду.
Отже, саме позивач обтяжений процесуальним законом обов”язком довести адміністративному суду існування очевидного ризику або явної небезпеки невиконання конкретного судового акту за рахунок реалізації наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення.
У межах спірних правовідносин судом не виявлено існування згаданих вище підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю як обтяження суб”єкта владних повноважень обов”язком подати звіт у порядку ст.382 КАС України рішення суду залишиться невиконаним з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень або для виконання рішення суду доведеться докласти значних зусиль понад обсяг дій згідно із Законом України від 02.06.2016р. №1404-VIII "Про виконавче провадження".
Окрім того, суд доходить до переконання про те, що положення ст.382 КАС України в частині обтяження учасника справи обов'язком подати звіт про виконання рішення суду (безвідносно до події одержання позивачем виконавчого листа, ініціювання процедури примусового виконання та стану виконавчого провадження з примусового виконання судового акту) не повною мірою узгоджуються з положеннями Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII "Про виконавче провадження", який за загальним правилом вимагає безумовно обов”язкового одержання позивачем виконавчого листа та подання цього документа до державного виконавця (приватного виконавця).
Тому випадок застосування судом згаданого вище правового механізму судового контролю слід вважати виключенням із загального правила, котрий повинен мати істотні та вагомі причини, і не нівелювати значення правових процедур Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII "Про виконавче провадження".
У ході розгляду поданого заявником процесуального документа судом з матеріалів справи існування таких причин не виявлено.
Відтак, підстав для застосування у даному конкретному випадку приписів ст.382 КАС України суд не знаходить.
Окремо суд зважає, що за викладеними у рішенні Харківського окружного адміністративного суду від 26.02.2024р. у справі №520/461/24 мотивами та підставами перевірка відповідності закону управлінського волевиявлення суб"єкта владних повноважень у формі втіленого у листі від 25.07.2024р. №1571/7442 рішення тимчасово виконуючого обов"язки командира Військової частини НОМЕР_1 про відмову у звільненні військовослужбовця з військової служби виходить поза межі захисту, наданого судом публічному праву заявника у справі №520/461/24, позаяк у задоволенні позову за епізодом вимоги про зобов'язання Командира Військової частини НОМЕР_1 звільнити молодшого сержанта ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами, на підставі п.п. г) п.2) ч. 4 ст. 26 ЗУ № 2232-XII згідно з рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.02.2024р. у справі №520/461/24 було відмовлено.
Оскільки за рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.02.2024р. у справі №520/461/24 суб"єкт владних повноважень - Військова частина НОМЕР_1 був обтяжений обов"язком розглянути по суті відповідний рапорт військовослужбовця та прийняти рішення по суті цього рапорту і таке рішення було прийнято у формі листа від 25.07.2024р. №1571/7442 тимчасово виконуючого обов"язки командира Військової частини НОМЕР_1 про відмову у звільненні військовослужбовця з військової служби, то рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.02.2024р. у справі №520/461/24 слід визнати виконаним.
При цьому, рішення суб"єкта владних повноважень - Військової частини НОМЕР_1 у формі листа від 25.07.2024р. №1571/7442 тимчасово виконуючого обов"язки командира Військової частини НОМЕР_1 є новим управлінським волевиявленням суб"єкта владних повноважень (котре призводить до виникнення нового, раніше неіснуючого публічно-правового спору), перевірка якого на відповідність критеріям за ч.2 ст.2 КАС України повинна відбуватись у межах іншої адміністративної справи, а не у спосіб судового контролю у порядку ст.382 КАС України у справі №520/461/24.
Наведене є окремою і самостійною підставою для залишення поданого заявником процесуального документу без задоволення.
При розв'язанні поданого заявником процесуального документу, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”); вичерпно реалізував усі існуючі правові механізми з”ясування об”єктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення процесуального документу аргументів сторін; інших джерел здобуття об”єктивних даних про обставини спірних правовідносин не знайшов.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
Керуючись ст.ст.6, 8, 19, 124 Конституції України, ст.ст.4-12, 241-243, 248, 256, 295, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ухвалив:
1.Заяву представника позивача від 17.07.2024р. про встановлення судового контролю у порядку ст.382 КАС України - залишити без задоволення.
2.Роз"яснити, що ухвала набирає законної сили з моменту підписання; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду протягом 15 днів з дати прийняття (підписання).
Суддя Сліденко А.В.