22 липня 2024 рокуСправа №160/11147/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу № 160/11147/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
29.04.2024 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, оформлені листом № 0400-010304-8/60946 від 27 березня 2024 року, яким відмовлено у зарахуванні ОСОБА_1 , у подвійному розмірі для обчислення пенсії згідно ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періодів роботи з 04.05.2007 по 07.02.2008 та з 01.08.2008 по 10.11.2023 та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області: з 19 лютого 2024 року зарахувати ОСОБА_1 , до страхового стажу для обчислення пенсії у подвійному розмірі згідно ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи з 04.05.2007 по 07.02.2008 та з 01.08.2008 по 10.11.2023, з 19 лютого 2024 року перерахувати пенсію ОСОБА_1 , із зарахуванням для обчислення пенсії у подвійному розмірі згідно ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періодів роботи з 04.05.2007 по 07.02.2008 та з 01.08.2008 по 10.11.2023 та виплатити її з урахуванням раніше виплачених сум.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28.02.2024 позивачу призначено пенсію за вислугу років. Зазначає, що згідно з виписки про періоди зарахованого страхового стажу вбачається, що періоди роботи з 04.05.2007 по 07.02.2008, з 01.08.2008 по 10.11.2023 зараховано у одинарному розмірі, замість подвійного, що є порушенням вимог ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Листом № 0400-010304-8/60946 від 27 березня 2024 року відповідач, на адвокатський запит представника позивача повідомив, що зарахувати до страхового стажу позивача для розрахунку розміру пенсії періоди роботи з 04.05.2007 по 07.02.2008 та з 01.08.2008 по 10.11.2023 у подвійному розмірі, згідно статті 60 Закону № 1788, немає підстав. З метою відновленням свого права на отримання належної пенсії, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.05.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 160/11147/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії. Розглядати справу вирішено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Цією ухвалою зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надати суду належним чином завірену копію пенсійної справи ОСОБА_1 .
Заперечуючи проти позовної заяви, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подано відзив на позовну заяву, який долучено до матеріалів справи. У відзиві відповідач зазначає, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за вислугу років згідно пункту “е” статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, обчислену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Звертає увагу, що положення статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виключно відповідно до яких, починаючи з 01.01.2004 здійснюється обчислення стажу для призначення пенсії, не містять приписів щодо обчислення стажу в подвійному розмірі, зокрема і стажу роботи в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги. Крім того, вважає за необхідне зазначити, що з 1 січня 2004 року приписи Закону України «Про пенсійне забезпечення» не застосовуються в частині обчислення стажу для розрахунку розміру пенсії. Так, пунктом 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-VI встановлено, що положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовується лише в частині визначення права на пенсію за вислугу років.
24.05.2024 року до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшли витребувані копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 .
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив та зазначає наступне.
Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за вислугу років згідно пункту «е» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, обчислену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
18.03.2024 року представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом з приводу не зарахування ОСОБА_1 , до страхового стажу для обчислення пенсії у подвійному розмірі згідно ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періодів роботи з 04.05.2007 по 07.02.2008 та з 01.08.2008 по 10.11.2023.
27.03.2024 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області листом № 0400-010304-8/60946 повідомлено, що з 19.02.2024 позивачу призначено пенсію за вислугу років згідно пункту «е» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, обчислену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Статтею 60 Закону № 1788 передбачено, що робота, зокрема, в інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, а також у психіатричних закладах зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі. Згідно статті 24 Закону № 1058 пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 01.01.2004 застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років. З огляду на зазначене, зарахувати до страхового стажу позивача для розрахунку розміру пенсії періоди роботи з 04.05.2007 по 07.02.2008 та з 01.08.2008 по 10.11.2023 у подвійному розмірі, згідно статті 60 Закону №1788, немає підстав. Документи електронної пенсійної справи позивача переглянуто з 19.02.2024.
Позивач, вважаючи протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не зарахування окремих періодів роботи у подвійному розмірі, звернулась з даним адміністративним позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Правовідносини, що виникли між сторонами врегульовано нормами Конституції України, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно з частиною 1 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини 2 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За приписами частини 4 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Відповідно до статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у психіатричних закладах охорони здоров'я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637).
Відповідно до пунктів 1-2 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших-документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Отже, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній застосовуються норми Порядку №637 щодо підтвердження трудового стажу.
Згідно відомостей, які містяться в трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 08.09.1997 року вбачається наступна інформація про працю позивача у спірні періоди:
запис №9 від 04.05.2007 року - прийнята на посаду медичної сестри стаціонару №2 наркологічного відділення Обласного комунального закладу «Психоневрологічний диспансер м. Кривий Ріг», наказ №94к від 03.05.2007 року;
запис №10 від 23.01.2008 року - переведена на посаду сестри медичної соціальної допомоги (патронажна) диспансерного відділення №1, наказ №15к від 22.01.2008 року;
запис №11 від 07.02.2008 року - звільнена від займаної посади за власним бажанням, згідно ст. 38 КЗпП України, наказ № 36к від 07.02.2008 року;
запис №17 від 01.08.2008 року -прийнята до обласного Комунального закладу «Криворізький протитуберкульозний диспансер №2» на посаду сестри медичної стаціонару відділення легеневого туберкульозу, наказ №53к від 01.08.2008 року;
запис №18 від 01.04.2009 року - переведена сестрою медичною з процедур відділення легеневого туберкульозу №3, наказ № 31к від 01.04.2009 року;
запис №19 від 04.06.2010 року - проведена атестація робочих місць, згідно якої підтверджено право на пільгову пенсію за списком №2, на підставі наказу №220 від 04.06.2010 року;
запис №20 від 21.06.2011 року - проведена позачергова атестація робочих місць, згідно якої підтверджено право на пільгову пенсію за списком №2, на підставі наказу №231 від 21.06.2011 року;
запис № 21 від 03.02.2012 року - обласний Комунальний заклад «Криворізький протитуберкульозний диспансер №2» перейменовано в Комунальний заклад «Криворізький протитуберкульозний диспансер №2» Дніпропетровської обласної ради», на підставі наказу №249-ІІ/VI від 03.02.2012 року;
запис №22 від 01.02.2015 року - переведена на посаду сестри медичної стаціонару відділення легеневого туберкульозу для дорослих №5, наказ №21 від 02.02.2015 року;
запис №23 від 04.06.2015 року - проведена атестація робочих місць, згідно якої підтверджено право на пільгову пенсію за списком №2, на підставі наказу №103 від 04.06.2015 року;
запис №24 від 01.09.2018 року - переведена на посаду сестри медичної стаціонару відділення легеневого туберкульозу для дорослих №4, наказ №320-к від 31.08.2018 року;
запис №25 від 08.01.2019 року - згідно рішення Дніпропетровської обласної ради №342-13/VІІ від 22.06.2018 року Комунальний заклад «Криворізький протитуберкульозний диспансер №2» Дніпропетровської обласної ради» реорганізовано шляхом перетворення в Комунальне підприємство «Криворізький протитуберкульозний диспансер» Дніпропетровської обласної ради», на підставі наказу № 1 від 08.01.2019 року.
Згідно відомостей, які містяться в трудовій книжці ОСОБА_1 від 31.03.2020 року вбачається наступна інформація про працю позивача у спірні періоди:
запис №1 від 07.04.2020 року - переведена на посаду сестри медичної стаціонару відділення легеневого туберкульозу для дорослих №4, наказ №87/1-к від 31.03.2020 року;
запис №2 від 01.06.2020 року - переведена на посаду сестри медичної стаціонару старшої відділення легеневого туберкульозу для дорослих №2, наказ №155-к від 29.05.2020 року;
запис від 10.11.2023 року - звільнена з роботи у зв'язку зі скороченням чисельності штату працівників, п.1 ст. 40 КЗпП України.
Під час розгляду справи судом встановлено, що позивачу не зараховано до стажу роботи у подвійному розмірі окремі періоди роботи, дані про які наявні в трудовій книжці позивача.
Приписами пункту 3 Порядку №637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Позивачем для підтвердження наявного трудового стажу та зарахування роботи в інфекційному та психіатричному закладах до стажу в подвійному розмірі, до трудової книжки були надані копію довідки Комунального підприємства «Криворізька багатопрофільна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської міської ради від 08.01.2024 року №103 та копію довідки Комунального підприємства «Криворізький протитуберкульозний диспансер» Дніпропетровської обласної ради» від 05.01.2024 року № 13.
З аналізу статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» вбачається, що робота в інфекційному закладі та у психіатричних закладах охорони здоров'я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Щодо зарахування до страхового стажу для обчислення пенсії за віком у подвійному розмірі періодів роботи з 04.05.2007 року по 07.02.2008 року, суд зазначає наступне.
Згідно довідки Комунального підприємства «Криворізька багатопрофільна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської міської ради від 08.01.2024 року №103 вбачається, що ОСОБА_1 працювала повний робочий день у обласному комунальному закладі «Психоневрологічний диспансер м. Кривий Ріг», з 04.05.2007 року (наказ №94к від 03.05.2007 року) сестра медична стаціонару наркологічного відділення №2, що передбачено постановою Кабінету Міністрів України №909 від 04.11.1993 року; з 23.01.2008 року (наказ №15к від 22.01.2018 року) по 07.02.2008 року (наказ №36к від 07.02.2008 року) сестра медична соціальної допомоги (патронажна) диспансерного відділення №1, що передбачено постановою Кабінету Міністрів України №909 від 04.11.1993 року.
Суд зазначає, що статтею 1 Закону України «Про психіатричну допомогу» встановлено, що заклад з надання психіатричної допомоги - психіатричний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад охорони здоров'я, центр, відділення, кабінет тощо, інші заклади та установи будь-якої форми власності, діяльність яких пов'язана з наданням психіатричної допомоги.
Психіатрична допомога - це комплекс спеціальних заходів, спрямованих на обстеження стану психічного здоров'я осіб на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд, медичну та психологічну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади, у тому числі внаслідок вживання психоактивних речовин.
Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України «Про психіатричну допомогу» професійні права, обов'язки лікаря-психіатра, інших працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, у тому числі здійснюють догляд за особами, які страждають на психічні розлади, при наданні психіатричної допомоги встановлюються Основами законодавства України про охорону здоров'я, цим Законом та іншими законами. Лікар-психіатр, інші працівники, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, здійснюють догляд за особами, які страждають на психічні розлади, мають право на пільги, встановлені законодавством України для осіб, зайнятих на важких роботах та з шкідливими і небезпечними умовами праці.
Пунктом 2 Інструкції Про проведення обов'язкових попередніх та періодичних психіатричних оглядів , затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 17 січня 2002 року № 12, передбачено, що обов'язковий попередній та періодичний психіатричні огляди проводяться лікарем-психіатром у державних та комунальних психіатричних закладах, закладах охорони здоров'я, що мають у своєму складі спеціалізовані психоневрологічні центри, відділення, кабінети (далі психоневрологічні заклади), та надають психіатричну допомогу за місцем проживання громадян.
Згідно спільного листа Міністерства праці і соціальної політики України, Міністерства охорони здоров'я України та Пенсійного фонду України від 29 грудня 2005 року № 625/0/15-05/039; № 10.01.09/2606; № 16918/02-20, психіатричні кабінети відносяться до таких, час роботи в яких зараховується до стажу роботи в подвійному розмірі.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах: від 27 лютого 2020 року у справі №462/1713/17, від 11 грудня 2018 року у справі №310/385/17 (2-а/310/47/17), від 23 січня 2019 року у справі №485/103/17 та від 4 грудня 2019 року у справі №689/872/17.
Тобто, згідно наявної в матеріалах справи трудової книжки серії НОМЕР_1 від 08.09.1997 року вбачається, що посади на яких працювала позивач в оскаржуваний період, дають їй право на пільгове обчислення, передбачене статтею 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
За таких підстав, доводи відповідача про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивача в подвійному розмірі періоду роботи з 04.05.2007 року по 07.02.2008 року, суд вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються зібраними по справі доказами.
Щодо зарахування до страхового стажу для обчислення пенсії за віком у подвійному розмірі періодів роботи з 01.08.2008 року по 10.11.2023 року, суд зазначає наступне.
Згідно довідки Комунального підприємства «Криворізький протитуберкульозний диспансер» Дніпропетровської обласної ради» від 05.01.2024 року № 13 вбачається, що ОСОБА_1 працювала повний робочий день у обласному комунальному закладі «Криворізький протитуберкульозний диспансер №2», комунальному закладі «Криворізький протитуберкульозний диспансер» Дніпропетровської обласної ради», комунальному підприємстві «Криворізький протитуберкульозний диспансер» Дніпропетровської обласної ради» за період з 01 серпня 2008 року (наказ від 01.08.2008р. №53к) по 31 березня 2009 року працювала на посаді сестри медичної стаціонару відділення легеневого туберкульозу №3; за період з 01 квітня 2009 року (наказ від 01.04.2009р. №31-к) по 31 січня 2015 року працювала на посаді сестри медичної стаціонару з процедур відділення легеневого туберкульозу №3; за період з 01 лютого 2015 року (наказ від 02.02.2015р. №21) по 31 серпня 2018 року працювала на посаді сестри медичної стаціонару відділення легеневого туберкульозу для дорослих №5; за період з 01 вересня 2018 року (наказ від 31.08.2018р. №320-к) по 02 лютого 2020 року працювала на посаді сестри медичної стаціонару відділення легеневого туберкульозу для дорослих №4; за період з 03 лютого 2020 року (наказ від 23.01.2020р. №25-к) по 06 квітня 2020 року працювала на посаді сестри медичної з дієтичного харчування загально-лікарняного персоналу; за період з 07 квітня 2020 року (наказ від 31.03.2020р. №87/1-к) по 31 травня 2020 року працювала на посаді сестри медичної стаціонару відділення легеневого туберкульозу для дорослих №4; за період з 01 червня 2020 року (наказ від 29.05.2020р. №155-к) по 10 листопада 2023 року працювала на посаді сестри медичної стаціонару відділення легеневого туберкульозу №6.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» інфекційні хвороби - розлади здоров'я людей, що викликаються живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними паразитами), продуктами їх життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб здоровим і схильні до масового поширення.
Статтею 7 зазначеного Закону регламентовано, що лікування хворих на інфекційні хвороби може проводитися в акредитованих у встановленому законодавством порядку державних і комунальних спеціалізованих закладах (відділеннях) охорони здоров'я та клініках наукових установ, а також в акредитованих закладах охорони здоров'я, заснованих у встановленому законодавством порядку на приватній формі власності. У разі якщо перебіг інфекційної хвороби легкий, а епідемічна ситуація в осередку інфекційної хвороби благополучна, лікування такого хворого під систематичним медичним наглядом може здійснюватися амбулаторно, крім випадків, передбачених статтями 22, 27 і 31 цього Закону.
Згідно пункту 7 статті 1 Закону України «Про протидію захворюванню на туберкульоз» протитуберкульозні заклади - лікувально-профілактичні заклади охорони здоров'я (протитуберкульозні диспансери, лікарні, санаторно-курортні, інші заклади) чи їх структурні підрозділи, в яких надається медична допомога хворим на туберкульоз. Перелік протитуберкульозних закладів затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я.
Згідно пункту 12 частини 1 статті 1 Закону України «Про протидію захворюванню на туберкульоз», туберкульоз - соціально небезпечна інфекційна хвороба, що викликається мікобактеріями туберкульозу.
Аналізуючи наведені норми, суд зазначає, що протитуберкульозні заклади є інфекційними закладами охорони здоров'я, оскільки здійснюють лікування інфекційного захворювання.
Як встановлено судом вище, позивач працювала саме у протитуберкульозному диспансері, що дає їй право на пільгове обчислення, передбачене статтею 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Стаття 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на яку відповідач посилається у своєму листі від 27.03.2024 року № 0400-010304-8/60946, не скасовує статтю 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та не зупиняє її дію.
Крім того, нормами статті 16 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугою років.
У той же час, на момент виникнення спірних правовідносин стаття 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є чинною. Стаття 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не скасовує статтю 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та не зупиняє її дію.
З аналізу положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» слідує, що вказаний Закон не зупиняє дію норм Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до статті 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Зазначені висновки суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 04.04.2019 року по справі № 689/872/17, від 20.04.2022 року у справі № 214/3705/17 та від 27.04.2023 року у справі № 160/14078/23.
Також, у постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 Велика Палата Верховного Суду, визначаючи співвідношення між Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV та Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788 вказала, що Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини.
Крім того, Закон України «Про пенсійне забезпечення» був прийнятий раніше за Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якби законодавець мав намір обмежити сферу застосування Закону України «Про пенсійне забезпечення», то він мав би виключити із Закону України «Про пенсійне забезпечення» усі інші положення, чого зроблено не було.
Враховуючи викладене та оскільки відповідачем не заперечується той факт, що період роботи позивача з 01.08.2008 року по 10.11.2023 року набутий у закладі, передбаченому статтею 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення", суд зазначає, що відповідачем протиправно було відмовлено позивачу у зарахуванні до стажу роботи в подвійному розмірі період роботи з 01.08.2008 року по 10.11.2023 року у Комунальному підприємстві «Криворізький протитуберкульозний диспансер» Дніпропетровської обласної ради», а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо обраного способу захисту порушеного права.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Щодо вимог в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області: з 19 лютого 2024 року зарахувати ОСОБА_1 , до страхового стажу для обчислення пенсії у подвійному розмірі згідно ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи з 04.05.2007 по 07.02.2008 та з 01.08.2008 по 10.11.2023, з 19 лютого 2024 року перерахувати пенсію ОСОБА_1 , із зарахуванням для обчислення пенсії у подвійному розмірі згідно ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періодів роботи з 04.05.2007 по 07.02.2008 та з 01.08.2008 по 10.11.2023 та виплатити її з урахуванням раніше виплачених сум, суд зазначає, що такий спосіб захисту, як зобов'язання прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
При цьому, адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями. Зокрема, частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв'язку зі статтями 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту прав позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з 19.02.2024 року здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 , зарахувавши до страхового стажу для обчислення пенсії за віком у подвійному розмірі згідно статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи з 04.05.2007 року по 07.02.2008 року та з 01.08.2008 року по 10.11.2023 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
За приписами частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За вказаних обставин, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач сплатила судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1211,20 грн., що документально підтверджується квитанцією від 29.04.2024 року.
Враховуючи задоволення позовної заяви, судовий збір у розмірі 1211,20 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Враховуючи перебування головуючого судді Озерянської С.І. у черговій щорічній відпустці з 24.06.2024 року по 19.07.2024 року, рішення ухвалено 22.07.2024 року у перший робочий після відпустки день.
Керуючись статтями 2, 242-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні для обчислення пенсії в подвійному розмірі періоди роботи з 04.05.2007 року по 07.02.2008 року та з 01.08.2008 року по 10.11.2023 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з 19.02.2024 року зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу для обчислення пенсії у подвійному розмірі згідно статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи з 04.05.2007 року по 07.02.2008 року та з 01.08.2008 року по 10.11.2023 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з 19.02.2024 року здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , враховуючи зараховані до страхового стажу для обчислення пенсії у подвійному розмірі згідно статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи з 04.05.2007 року по 07.02.2008 року та з 01.08.2008 року по 10.11.2023 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.І. Озерянська