Справа № 603/274/24
Провадження №2/603/137/2024
25 липня 2024 року м. Монастириська
Монастириський районний суд Тернопільської області у складі:
головуючого судді Галіяна І. М.,
секретар судового засідання Сандалюк О. В.,
за участі позивача ОСОБА_1 , представника позивача - адвоката Мізика С. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування при виконавчому комітеті Монастириської міської ради Тернопільської області, про позбавлення батьківських прав,
Позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мізик С. І., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить позбавити відповідачку батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що за час перебування у шлюбі з відповідачкою в них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після розірвання шлюбу залишився проживати разом з ним. ОСОБА_2 виїхала за кордон та більше шести місяців ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, взагалі не спілкується з сином, не вітає його зі святами, не цікавиться його життям, успішністю в навчанні, його захопленнями, досягненнями, станом здоров'я. З моменту проживання сина без матері пройшов значний період часу, а тому, вважає, що інтерес дитини в цьому випадку має превалювати на інтересом відповідачки. Вищевказані факти, як кожен окремо, так і в сукупності, на переконання позивача, можна розцінювати як ухилення ОСОБА_2 від виховання дитини, як свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов'язками. З огляду на наведене просить позов задовольнити.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач додатково зазначив, що ОСОБА_2 ще в 2022 році виїхала за кордон і з того часу лише декілька разів на рік приїжджає в Україну, проте сина вона не відвідує. На утримані відповідачки перебуває їхня спільна старша дочка, яка навчається в Польщі, однак останні пів року ОСОБА_2 не надає сину жодної матеріальної допомоги.
Представник позивача - адвокат Мізик С. І. в судовому засіданні підтримав позов, зазначивши, що матеріалами справи беззаперечно підтверджується факт ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов'язків, що, як наслідок, слугує підставою для позбавлення її батьківських прав. ОСОБА_2 в 2022 році виїхала за кордон, де перебуває і дотепер. Останні пів року відповідачка зовсім не спілкується з сином та не надає йому жодної матеріальної допомоги, не цікавиться його життям. З огляду на наведене просить позов задовольнити.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Монастириської міської ради не забезпечили явку представника в судове засіданні. Представник третьої особи - Кравець М. В. в засіданні від 26.06.2024 року вказала, що позов ОСОБА_1 вважає підставним. Окрім того, Кравець М. В. зазначила, що відповідачка надала органу опіки та піклування письмову заяву, в якій вона повідомила, що не заперечує проти позбавлення її батьківських прав.
Відповідач ОСОБА_2 та її представник - адвокат Андрусенко І. Я. в судове засідання не з'явилися, в матеріалах справи міститься заява представника відповідача про розгляд справи за їхньої відсутності, в якій адвокат Андрусенко І. Я., окрім того, зазначає, що відповідачка визнає позовні вимоги в повному обсязі та не заперечує проти задоволення позову.
Ухвалою Монастириського районного суду Тернопільської області від 06.05.2024 року орган опіки та піклування Монастириської міської ради зобов'язано надати суду письмовий висновок щодо розв'язання спору, який виник між сторонами.
Ухвалою Монастириського районного суду Тернопільської області від 11.06.2024 року відмовлено в прийнятті відповідачем ОСОБА_2 позову.
Ухвалою Монастириського районного суду Тернопільської області від 11.06.2024 року в справі закрито підготовче провадження, а справу призначено до судового розгляду по суті, задоволено клопотання позивача про допит свідків та вирішено допитати як свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , а також викликано начальника Служби у справах дітей Монастириської міської ради ОСОБА_7 для надання особистих пояснень по справі. З метою з'ясування думки малолітнього сина сторін, окрім того, в судове засідання викликано ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Судом встановлено такі обставини.
За час перебування в шлюбі в сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 21.07.2011 року.
Рішенням Монастириського районного суду Тернопільської області від 23.01.2024 року шлюб між сторонами було розірвано (справа № 603/680/23).
Згідно з висновком, затвердженим рішенням виконкому Монастириської міської ради № 115 від 23.05.2024 року, орган опіки та піклування виконавчого комітету Монастириської міської ради вважає за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її сина ОСОБА_3 .
Зі змісту вищевказаного висновку вбачається, що забезпеченням малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , займається його батько - ОСОБА_1 . Син сторін навчається в Монастириському ЗЗСО І-ІІІ ступенів. За останні три роки освітніми питаннями ОСОБА_3 займався його батько, який систематично відвідує батьківські збори, комунікує з класним керівником та вчителями щодо навчальних успіхів сина та його поведінки. Водночас мати ОСОБА_8 протягом тривалого часу діє всупереч інтересам малолітнього сина, чим позбавила його права на належне материнське виховання та утримання. Остання не зверталася ні до Служби у справах дітей Монастириської міської ради, ні до органу опіки та піклування з приводу здійснення їй перешкод у вихованні та спілкуванні з сином. ОСОБА_2 також не з'явилася на засідання комісії та водночас надала письмову заяву від 16.05.2024 року, в якій зазначила, що не заперечує проти позбавлення її батьківських прав. Враховуючи вищевикладене, а також зважаючи на те, що ОСОБА_2 на тривалий час самоусунулася від виховання та утримання сина ОСОБА_3 , орган опіки та піклування дійшов висновку про доцільність позбавлення її батьківських прав відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
До висновку органу опіки та піклування також долучено акт обстеження умов проживання сина сторін від 21.05.2024 року, з якого вбачається, що малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з батьком ОСОБА_1 , дідом ОСОБА_9 та бабою ОСОБА_5 в належному ОСОБА_5 будинку, що в АДРЕСА_1 . Вихованням та утриманням дитини батько займається самостійно (зі слів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Здійснювати догляд за малолітнім сином ОСОБА_1 також допомагає бабуся хлопчика. Мати ОСОБА_8 перебуває за кордоном з травня 2022 року та не займається вихованням сина.
Допитаний в судовому засіданні малолітній син сторін - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пояснив суду, що він проживає разом з батьком ОСОБА_1 , дідом ОСОБА_9 та бабою ОСОБА_5 . Матір, яка перебуває за кордоном, він не бачив більше року, а востаннє з нею спілкувався приблизно пів року тому по телефону. Окрім того, ОСОБА_2 , приїжджаючи в Україну, проживає окремо в м. Монастириська. ОСОБА_3 зазначив, що любить маму, хотів би з нею жити, проте остання йому не пише, матеріально не допомагає. На питання чи бажає він, щоб ОСОБА_2 позбавили батьківських прав, ОСОБА_3 не зміг відповісти.
Допитана як свідок ОСОБА_5 , яка є матір'ю позивача, пояснила суду, що ОСОБА_2 виїхала за кордон приблизно на весні 2022 року. Раніше сторони разом зі своїм сином проживали в м. Монастириська, проте згодом після того, як відповідачка поїхала до Великої Британії, ОСОБА_1 із сином переїхав до неї в с. Завадівка. За весь час проживання онука в неї свідок жодного разу не чула, щоб він спілкувався з матір'ю по телефону. Також відповідачка жодного разу не відвідувала свого сина в с. Завадівка. Коли ОСОБА_3 потрапив до лікарні, ОСОБА_2 зовсім не цікавилася його здоров'ям. Вважає, що відповідачка байдуже ставиться до свого сина. Водночас свідок зазначила, що на утримані ОСОБА_2 перебуває старша донька сторін, яка навчається в Республіці Польща, а відповідачка виїхала за кордон на заробітки, зокрема, задля забезпечення здобуття дочкою освіти. Також свідок пригадала що ОСОБА_3 разом зі старшою сестрою та відповідачкою виїжджали за кордон на початку повномасштабного вторгнення російської федерації, після чого діти сторін без матері згодом повернулися в Україну.
Свідок ОСОБА_6 , яка є сестрою відповідачки ОСОБА_2 , пояснила суду, що ОСОБА_2 приблизно на початку літа 2022 року виїхала за кордон. Раніше сторони проживали в м. Монастириська, проте після розлучення позивач із сином переїхав жити в с. Завадівка. Свідок вказала, що її сестра не заперечує проти позбавлення її батьківських прав, хоча вона майже нічого не розповідає про себе, сім'ю, дітей. ОСОБА_6 також зазначила, що коли ОСОБА_2 приїжджала в Україну, остання проживала в м. Монастириська, а не разом із сином. Поряд з цим, свідок вказала, що до початку війни відповідачка була хорошою матір'ю. Їй також відомо, що дочці сторін, яка навчається в Польщі, допомагає саме ОСОБА_2 .
Свідок ОСОБА_7 , яка працює начальником Служби у справах дітей Монастириської міської ради, пояснила суду, що органу опіки та піклування - виконкому Монастириської міської ради надійшла ухвала суду, якою орган опіки та піклування зобов'язано надати висновок щодо вирішення спору в цій справі. Вказану ухвалу суду також було передано Службі у справах дітей. В ході виконання ухвали суду свідок повідомила ОСОБА_1 про необхідність надання доказів винної поведінки відповідачки. Водночас свідок не змогла зв'язатися з відповідачкою ОСОБА_2 . Згодом в Службу в справах дітей з'явився позивач разом з сином, а також особи, яким відомі обставини ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов'язків - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Після відібрання в останніх пояснень було проведено бесіду з малолітнім ОСОБА_3 , а згодом - обстеження умов проживання сина сторін. Після цього справа була винесена на засідання комісії з питань захисту прав дитини. Про засідання комісії сторони були повідомленні належним чином, однак відповідачка на засідання комісії не з'явилася та направила Службі у справах дітей заяву про розгляд справи за її відсутності, в якій вона також зазначила, що не заперечує проти позбавлення її батьківських прав. Після заслуховування пояснень позивача на засіданні комісії та дослідження зібраних в справі матеріалів, члени комісії шляхом голосування вирішили за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав. Після цього вказане питання було винесено на розгляд виконавчого комітету, який також проголосував за доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. Водночас свідок зазначила, що Служба у справах дітей хоч і не мала інформації про негативну характеристику відповідачки, проте до уваги було взято пояснення сина сторін, характеристику зі школи дитини, пояснення ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , а також заяву самої відповідачки.
Суд, розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши зібрані по справі докази, заслухавши учасників справи, вважає, що у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити, виходячи із таких підстав.
Сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього (ч. 1 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини, що передбачено ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства».
Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
В ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ч. 2 ст. 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (ч. 4 ст. 155 СК України).
У силу п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Як вбачається з п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і позбавлення та поновлення батьківських прав», ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Як вбачається зі змісту ст. 166 СК України, позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
В постанові від 01.02.2023 року в справі № 761/6749/20 Верховний Суд вкотре наголосив на тому, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.
У постанові від 17.06.2021 року (справа № 466/9380/17) Верховний Суд зазначив, що при вирішенні такої категорії спорів судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.
Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У силу ч. ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд, аналізуючи в сукупності зібрані у справі докази, дійшов висновку, що наведені позивачем обставини щодо неналежної участі відповідачки в утриманні і вихованні сина не можуть бути достатніми підставами в розумінні ст. 164 СК України для ухвалення рішення про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.
ОСОБА_1 не надано суду беззаперечних та достатніх доказів на підтвердження винної поведінки відповідачки, її свідомого нехтування своїми батьківськими обов'язками стосовно малолітнього сина, котрі б слугували підставою для позбавлення її батьківських прав. Позивачем також не надано суду доказів негативної характеристики ОСОБА_2 чи вчинення нею неправомірних дій.
Показання свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 також не підтверджують наявність таких виключних обставин, які б слугували підставою для позбавлення відповідачки батьківських прав.
Суд в силу положень ч. 6 ст. 19 СК України не погоджується з висновком органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, оскільки такий висновок є передчасним, недостатньо обґрунтованим та таким, що, на переконання суду, суперечить засадам справедливості, а також інтересам дитини, яка прагне спілкуватись та бачитись з матір'ю.
В цьому висновку не наведено підстав та аргументів, які б вказували на доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, в ньому не зазначено, яка робота проведена органом опіки та піклування з відповідачкою, не вказано про встановлені фактичні обставини ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов'язків щодо виховання дитини. Стосовно відповідачки раніше не виносилися попередження про неналежне виконання нею батьківських обов'язків і її поведінка не була предметом розгляду компетентних органів. Окрім того, органом опіки та піклування не надано оцінки можливим причинам ухилення відповідачки від виконання батьківських обов'язків. Як вбачається з пояснень начальника Служби у справах дітей ОСОБА_7 , наданих в судовому засіданні, вказаний висновок фактично ґрунтується на поясненнях сина сторін, характеристиці зі школи дитини, поясненнях ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , а також заяві відповідачки, в якій остання не заперечує щодо позбавлення її батьківських прав.
Тобто такий висновок не містить обставин, які б беззаперечно вказували на наявність підстав та свідчили б про необхідність застосування щодо відповідачки такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.
Щодо заяви відповідачки про визнання позовних вимог, то суд зазначає таке.
Вищевказана заява, в якій ОСОБА_2 фактично відмовляється від батьківських прав на дитину та визнає позов, на переконання суду, не може слугувати підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства й не відповідає інтересам дитини.
Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 10.11.2023 року в справі № 401/1944/22.
Окрім того, саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов'язку надання інших доказів на підтвердження наявності обставин, передбачених ч. 1 ст. 164 СК України, для позбавлення батьківських прав.
Разом з тим, беззаперечне визнання матір'ю (яка за поясненнями свідків та самого позивача ще донедавна турбувалася про сина, опікувалася ним, продовжує матеріально утримувати дочку, котра навчається за кордоном) позовних вимог про позбавлення її батьківських прав за наведених вище доказів викликає сумнів щодо такої позиції відповідачки.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, який був затверджений Верховною Радою України, введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року. Правовий режим воєнного стану неодноразово продовжувався та триває в Україні дотепер.
Указом Президента України № 69/2022 від 24.02.2022, який був затверджений Верховною Радою України, оголошено загальну мобілізацію в Україні.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
Правовий статус позивача - військовозобов'язаний (відповідно до пояснень останнього позивач має право на відстрочку від мобілізації у зв'язку з бронюванням) і беззаперечне визнання матір'ю позовних вимог щодо позбавлення її батьківських прав відносно малолітнього сина за наведених вище доказів не є притаманним для цієї категорії спорів.
Формулювання позовних вимог таким чином, аби вони співпадали з підставою звільнення від призову на військову службу під час мобілізації, і визнання позову ОСОБА_2 , з врахуванням того, що позивач так і не зміг конкретизувати в судовому засіданні з якою метою він просить позбавити відповідачку батьківських прав, на переконання суду, вказує на умисну штучність такої позиції ОСОБА_2 , направлену на створення підстав для можливого майбутнього уникнення позивачем мобілізації. Окрім того, суд звертає увагу на суперечливість позиції самого позивача. Так, ОСОБА_1 в обґрунтування заявлених вимог посилається на відсутність будь-якої матеріальної допомоги зі сторони відповідачки в утримані малолітнього сина та її самоусунення від виховання дитини. При цьому позивач не заявляє вимог про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини та не вживає жодних заходів щодо забезпечення належного виконання нею батьківських обов'язків, а одразу просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав.
Проаналізувавши встановлені обставини справи та надавши їм належну правову оцінку, суд дійшов висновку про відсутність об'єктивних і безсумнівних доказів винної поведінки відповідачки та її свідомого нехтування своїми батьківськими обов'язками, котрі слугували б підставою для позбавлення її батьківських прав, а тому суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити. Водночас, враховуючи пояснення малолітнього сина сторін та вищевикладені обставини, суд вважає за доцільне попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 81, 206, 259, 263, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, ст. ст. 19, 141, 155, 164, 166 СК України, суд,
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування при виконавчому комітеті Монастириської міської ради Тернопільської області, про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Покласти на орган опіки та піклування за місцем проживання дитини контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов'язків по вихованню дитини.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування при виконавчому комітеті Монастириської міської ради Тернопільської області, місцезнаходження: вул. Т. Шевченка, 19, м. Монастириська Тернопільської області, код ЄДРПОУ 04058433.
Повний текст рішення суду складено 29.07.2024 року.
Головуючий суддя І. М. Галіян