Справа № 761/27752/21
Провадження № 2/761/833/2024
24 червня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Сіромашенко Н.В.,
за участю секретаря судового засідання Дем'янчук С.Р.,
позивачки ОСОБА_1 ,
представника позивачки ОСОБА_2 ,
відповідача ОСОБА_3 ,
представника відповідача ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , 3-я особа: Орган опіки та піклування Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав та зміну способу стягнення аліментів та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , 3-я особа: Деснянська районна у місті Києві державна адміністрація про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, -
У серпні 2021 року позивачка звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом, в якому просила: 1) позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; 2) змінити спосіб стягнення з відповідача аліментів, визначений рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15.08.2018 по справі № 761/39515/17 з стягнення аліментів у твердій грошовій сумі на стягнення аліментів у частці від доходу (заробітку) відповідача щомісячно до досягнення дитиною повноліття; 3) стягнути з відповідача на користь позивачки аліменти на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/3 частини від всіх видів його заробітку (доходів) щомісячно, до досягнення дитиною повноліття.
В обґрунтування позовних вимог позивачка посилається на те, що від шлюбу з ОСОБА_3 мають малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З вересня 2013 року вони припинили подружні відносини, почали проживати окремо. В 2015 році шлюб між ними був розірваний.
Зазначає, що малолітній син завжди проживав з нею, перебував на її утриманні та під її доглядом, вихованням та розвитком. Вказує, шо відповідач постійно ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, не цікавиться життям і здоров'ям сина, не піклується про його духовний та фізичний розвиток, та не приймає участі в його утриманні. З 2014 року вона почала проживати однією сім'єю з ОСОБА_6 , який замінив малолітньому сину ОСОБА_7 батька, прийняв її сина як свого, ставився до нього з любов'ю та піклуванням, утримував, займався доглядом, організовував розвиток, лікування, відпочинок та розваги дитини, проводив свій вільний від роботи час з сім'єю, жив інтересами та потреби сім'ї. 12.05.2016 вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_6 , від цих відносин у них народилась донька ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зазначає, що малолітній син ОСОБА_7 вважає батьком свого вітчима ОСОБА_6 , вважає, що у нього з сестрою один батько. Вказує, що в силу свого віку малолітній син ОСОБА_7 не пам'ятає свого біологічного батька ОСОБА_3 , який протягом 8 років жодним чином не цікавився сином і не виявляв навіть потреби спілкуватися з ним. Зазначає, що відповідач жодного разу не прийшов до ОСОБА_7 в дитячий садок, жодного разу не прийшов до сина в школу, жодного разу не поспілкувався з педагогами та вихователями дитини з приводу його успіхів та потреб у навчанні. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15.08.2018 у справі № 761/39515/17 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів задоволено. Проте постановою Київського апеляційного суду від 21.11.2018 рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15.08.2018 скасовано в частині позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, та ухвалено нове рішення в цій частині, яким відмовлено позивачці у позбавленні ОСОБА_3 батьківських прав, та зобов'язано останнього змінити ставлення до виконання батьківських облов'язків віднсоно сина ОСОБА_5 . Однак, протягом 2018-2021 років відповідач жодним чином відношення до сина не змінив, як ігнорував його, так і продовжує це робити, не брав участі в утриманні сина, не виявляє бажання та наміру спілкуватися з ним.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.08.2021 вищевказана позовна заява надійшла в провадження судді СіромашенкоН.В.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 06.08.2021 вищевказана справа залишена без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків зазначених в ухвалі суду, які були усуненні позивачкою 26.08.2021.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 13.09.2021 відкрито провадження у справі та справа призначена до розгляду в загальному порядку.
24.02.2023 року на адресу суду від представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 надійшла зустрічна позовна заява, відповідано до якої представник зазначив, що ОСОБА_3 позовні вимоги позивачки за первісним позовом не визнає у повному обсязі, оскільки твердження викладені в позові не відповідають дійсності. Зазначає, що сторони не можуть дійти згоди щодо участі батька у вихованні дитини ОСОБА_5 , у зв'язку з чим просить усунути перешкоди у його спілкуванні з сином та встановити йому наступний порядок спілкування з дитиною: 1) вихідні дні кожного 2-го та 4-го тижня поточного місяця (субота та/або неділя) з можливістю раз на місцяь приїжджати за місцем проживання батька у місті Рівне з п'ятниці поточного тижня (ввечері після шкоди виїхати) до неділі (у неділю ввечері повернутися); 2) літні канікули 7-14 днів за місцем проживання батька та/або з можливістю відпочинку на морському або гірському курорті (з можливістю виїхати за кордон); 3) зимові канікули 7-14 днів за місцем проживання проживання батька та/або з можливістю відпочинку на морському або гірському курорті (з можливістю виїхати за кордон).
24.02.2023 через підсистему «Електронний суд» представником позивача за зустрічним позовом подано відзив на позовну заяву, в якому сторона позивача за зустрічним позовом просила відмовити в задоволенні первісного позову, посилаючись на те, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15.08.2018 року з відповідача стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 4000,00 грн.. Відповідно до розрахунку заборгованості по аліментам по ВП НОМЕР_4 від 06.02.2023, станом на 01.02.2023 заборгованість по аліментах відсутня, переплата по аліментам становить 4614,50 грн., що свідчить про те, що батько дитини бере участь у матеріальному забезпеченні дитини. Вказує, що відповідач звертався до правоохоронних органів з повідомленням, що позивачка перешкоджає йому у спілкуванні з дитиною. Крім того, відповідач за первісним позовом звертався до Служби у справах дітей та сім'ї з заявою про перешкоджання позивачем у наданні можливісті відповідачу у спілкуванні з сином та встановлення порядку участі батька у вихованні дитини. Зазначає, що позивачка за первісним позовом категорично відштовхує пропозиції відповідача за первісним позовом про його участь у спілкуванні з дитиною чи допомогу, звинувачує у власних образах.
12.12.2023 через підсистему «Електронний суд» представником Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, як органу опіки та піклування, надійшов висновок від 11.12.2023 № 102-5356 щодо визначення способів участі у вихованні та спілкуванні батька з дитиною та висновок від 11.12.2023 № 102-5354 про доцільність позбавлення батьківських прав.
Протокольною ухвалою суду від 01.03.2024 закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні позивачка за первісним позовом та її представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав, викладених у позові, просили суд їх задовольнити та відмовити у задоволенні зустрічного позову в повному обсязі.
Представник відповідача за первісним позовом заперечувала у задоволені первісних позовних вимог, просила задовольнити зустрічний позов.
Представник третьої особи - Органу опіки та піклування Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, до судового засідання не з'явився, просив розгляд справи проводити за відсутності представника Органу опіки та піклування Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації.
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею ч.1 ст.5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Судом встановлено, що між сторонами 08.08.2012 було укладено шлюб, який рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06.02.2015 було розірвано.
ОСОБА_3 та ОСОБА_9 є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 , виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві 03.04.2013, актовий запис №590.
12 травня 2016 року ОСОБА_9 зареєстрували з ОСОБА_6 шлюб у Шевченківському районному у м. Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 401, внаслідок чого позивач за первісним позовом змінила своє прізвище з « ОСОБА_10 » на « ОСОБА_11 ».
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15.08.2018 року позбавлено батьківських прав ОСОБА_3 відносно сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 4000,00 грн., щомісячно, із їх індексацією відповідно до вимог законодавства, починаючи з 01.11.2017 року, до досягнення дитиною повноліття, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Постановою Київського апеляційного суду від 21.11.2018 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15.08.2018 в частині позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав відмовлено, попередивши ОСОБА_3 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У іншій частині рішення суду залишено без змін.
Як вбачається із характеристики на ОСОБА_5 , виданої вихователем та завідувачем дошкільного навчального закладу № 111 Деснянського управління освіти міста Києва, мати ОСОБА_1 приділяє велику увагу вихованню та навчанню ОСОБА_7 , забезпечує всім необхідним для навчання та розвитку хлопчика, співпрацюючи з дошкільним закладом, вирішує всі питання щодо навчально виховної роботи, відвідує батьківські збори та приводить ізабирає ОСОБА_7 . Батько, ОСОБА_3 за весь період перебування ОСОБА_7 в ДНЗ не з'являвся жодного разу. Крім того, у вихованні ОСОБА_5 приймає участь ОСОБА_6 , який є не рідним батьком для хлопчика.
Відповідно до характеристики на ОСОБА_5 , виданої класним керівником та в.о. директором шкоди І-ІІІ ступенів № 308 Деснянського району міста Києва, вихованням ОСОБА_7 займається вся його родина, у якій він проживає на даний час мати та вітчим. Мати, ОСОБА_1 та вітчим ОСОБА_6 , систематично відвідують школу, тісно співпрацюють з вчителем, постійно цікавляться навчанням дитини в школі, слідкують за станом здоров'я дитини. Батько, ОСОБА_3 , з моменту навчання сина не з'являвся у школі, батьківські зустрічі не відвідував, навчанням дитини не цікавився.
Відповідно до висновку №097 від 11.07.2017 року психологічного обстеження дитини проведеного психологом Міським центром дитини Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) Служба у справах дітей та сім'ї встановлено, що: 1) ОСОБА_7 має достатній рівень розвитку пізнавальних процесів, емоційно-вольової та особистісної сфер, які сформувалися у сприятливих умовах його виховання та проживання; 2) у хлопчика визначено високий рівень емоційної прихильності до матері, вітчима ОСОБА_12 та сестрички, які забезпечують потреби дитини, зокрема у наявності сім'ї, безпеці та комфорті; 3) у дитини не виявлено емоційної прихильності до гр. ОСОБА_3 , так як потребу у наявності дорослого чоловічої статті повноцінно задовольняє вітчим.
Відповідно до розрахунку заборгованості по аліментах по ВП НОМЕР_4 від 06.02.2023 № 32723, наданого старшим державним виконавцем Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) відділу державної виконавчої служби у місті Рівному, станом на 01.02.2023 заборгованість зі сплати аліментів відсутня, переплата становить 4614,50 грн..
У статті 19 СК України встановлено, що під час розгляду спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Так, із висновку щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 стосовно сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено, що Деснянська районна в місті Києві державна адмінстарція вважає за доцільне позбавити батьківських прав батька, ОСОБА_3 стосовно малолітнього сина, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція про права дитини), визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (пункти 1 і 3 статті 9 Конвенції про права дитини).
Стаття 1 Закону України «Про охорону дитинства» визначає контакт з дитиною як реалізацію матір'ю, батьком, іншими членами сім'ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання їм інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини.
Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Згідно з частинами другою, третьою статті 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Підстави з яких мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав визначені ст. 164 Сімейного кодексу України, в тому числі у зв'язку з ухиленням від виконання ними своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини.
Відповідно до ст. ст. 164, 165, 166 Сімейного кодексу України, постанови Пленуму Верховного суду України від 30.03.2007 № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" (зі змінами), вбачається, що позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи; позбавлення батьківських прав є крайнім заходом. Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей).
Відповідно до ст.150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя.
Відповідно до ст. 151 цього Кодексу, батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.
Відповідно ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на батьків покладається відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов'язані виховувати дітей, піклуватися про їх здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Як роз'яснив Верховний Суд України в п. 15 постанови Пленуму від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (далі - Постанова) позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Кожен учасник сімейних відносин, який досяг 14 років, має право на особисте звернення до суду з відповідною заявою в порядку цивільного судочинства за захистом свого права чи інтересу, а також може особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають із відносин, у яких він (вона) особисто бере участь.
Звертаючись до суду з позовом, матір дитини посилалися на те, що батько ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини, не цікавиться його життям, не виявляє бажання побачити. Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (§ 57, § 58).
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).
Як роз'яснено у пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
У статті 12 Конвенції про права дитини встановлено, що держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються дитини, при чому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
3 цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою під час будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.
Тлумачення частини другої статті 171 СК України свідчить, що нею передбачені випадки, коли думка дитини має бути вислухана обов'язково. До таких випадків належить: вирішення спору між батьками, іншими особами щодо її виховання (стаття 159 СК України); вирішення спору між батьками, іншими особами щодо її місця проживання (стаття 161 СК України); вирішення спору про позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України); вирішення спору про поновлення батьківських прав (стаття 169 СК України); вирішення спору щодо управління її майном (стаття 177 СК України).
Дослідивши подані сторонами докази в їх сукупності, та встановивши всі обставини справи, суд приходить до висновку, що відповідач, який починаючи з 2013 року проживав окремо від дитини, не виконував своїх батьківських обов'язків з його виховання протягом тривалого часу, не спілкувався із дитиною, тобто фактично самоусунувся від її виховання, не піклувався про його фізичний і духовний розвиток, навчання, не виявляв інтересу до його внутрішнього світу, що свідчить про наявність обґрунтованих підстав для задоволення первісного позову.
Доводи відповідача про те, що він не спілкувався з дитиною у зв'язку з тим, що мати дитини чинила йому перешкоди у спілкуванні з дитиною, суд вважає безпідставними, оскільки належних доказів, які б свідчили про те, що йому чинилися такі перешкоди , суду не надані. В той же час, ОСОБА_3 не звертався до суду із вимогами про усунення таких перешкод. Якщо відповідач вважав, що поведінка матері дитини впливає на його права щодо виховання дитини, він не був позбавлений можливості звернутися до органів опіки та піклування або суду про визначення способу участі у вихованні дитини з метою реалізації своїх прав. Суд вважає, що відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов'язків, оскільки обставин, які б перешкоджали йому реалізувати свої права, не встановлено.
Крім того, необхідно зазначити, що позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування і побачень з дитиною, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.
Щодо позовних вимог про зміну розміру та способу стягнення аліментів на утримання малолітнього сина ОСОБА_5 .
Як встановлено судом, рішенням Шевченківського районного суду м. Києіва від 15 серпня 2018 року у справі № 761/39515/17 стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 аліменти в розмірі 4000,00 грн. щомісячно із їх індексацією відповідно до вимог законодавства, починаючи з 01.11.2017 року, до досягнення дитиною повноліття, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно із статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
За змістом статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частина третя статті 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Статтею 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Зі змісту статей 181, 192 СК України вбачається, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Згідно із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 152/100/18, право вимагати зміни розміру аліментів шляхом зміни способу їх присудження не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених статтями 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.
Вимога одержувача аліментів про зміну способу їх стягнення може мати місце і внаслідок виникнення необхідності у збільшенні розміру аліментів. При цьому правомірність такого способу захисту встановлюється судом з урахуванням фактичних обставин справи та залежить від наявності відповідних підстав, передбачених положеннями статей 182-184, 192 СК України.
Як було встановлено судом, з відповідача на користь позивачки на утримання дитини рішенням Шевченківського райсуду м. Києва від 15.08.2018 були стягнуті аліменти в твердій грошовій сумі. В судовому засіданні відповідач пояснив, що він має нестабільний дохід. Доказів щодо зворотного суду надано не було.
При цьому суд відхиляє посилання позивачки як на підставу для збільшення аліментів на те, що протягом вересня 2020 року - липня 2021 року відповідач ОСОБА_3 , аліменти не сплачував і не сплачує, оскільки з розрахунку заборгованості по аліментам від 06.02.2023 вбачається, що в грудні 2022 року боржником погашено штраф у розмірі 20 840,00 грн.
Виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку про відсутність првових підстав для задоволення позову в цій частині.
Стосовно зустрічного позову, суд приходить до наступного.
Рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини закріплена ст. 141 СК України. Тому, той з батьків, з ким вона проживає, не має права перешкоджати другому з батьків здійснювати свої батьківські права, якщо його спілкування з дитиною не завдає шкоди її фізичному та психічному здоров'ю, моральному розвитку.
Статті 158, 159 СК України визначають порядок вирішення спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї. Зокрема, спір щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї, попередньо розглядає орган опіки і піклування.
Підставою для подання позову про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною є : чинення перешкод тим з батьків, з ким проживає дитина, спілкуванню та вихованню дитини другим з батьків, який проживає окремо від неї; недодержання вимог рішення органу опіки та піклування.
Згідно зі статтею 158 СК України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання.
Як встановлено судом, позивач за зустрічним позовом звертався із заявою до Органу опіки та піклування про визначення способу участі у вихованні його сина ОСОБА_5 .
Як вбачається з листа Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації № 01-10-Д-325 від 19.04.2019 на адресу ОСОБА_3 , якому запропоновано надати до Служби у справах дітей а сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації відповідний перелік документів, який зазначено в даному листі.
Згідно відповіді Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 16.03.2023 № 10223-631 на адвокатський запит від 13.02.2023 № 10223/680 представника ОСОБА_3 - адвоката Неупокоєвій Н. повідомлено, що станом на 16.02.2023 батько малолітньої дитини ОСОБА_3 з заявою щодо участі у вихованні та спілкуванні з малолітньою дитиною, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації повторно не звертався.
Батько, який проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має беззаперечне право на особисте спілкування з дитиною, враховуючи його ставлення до виконання своїх батьківських обов'язків, прихильність дитини до батька, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Мати, яка проживає разом з дитиною, не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.
В той же час, судом не встановлено, та позивачем за зустрічним позовом не надано доказів того, що ОСОБА_1 чинила ОСОБА_3 перешкоди у спілуваннї та зустрічах з малолітнім сином ОСОБА_5 ..
Зміна обставин чи правовідносин, що мають істотне значення при визначенні способу участі одного з батьків у вихованні дитини, в тому числі з врахуванням віку дитини, її прихильності до кожного з батьків, не позбавляє права батьків у майбутньому звернутись до суду з позовом про встановлення іншого способу участі одного з батьків у вихованні дитини.
Визначальним принципом регулювання сімейних відносин за участю дитини є максимально можливе урахування інтересів дитини (частина восьма статті 7 СК України, стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства).
Відповідно до частини другої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Статтями 12-15 Конвенції про права дитини визначено право дитини висловлювати свою думку (право бути почутою). На рівні внутрішнього законодавства України це право дитини конкретизовано, зокрема у статті 171 СК України, яка регулює врахування думки дитини при вирішенні питань, які стосуються її життя.
Отже, положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини.
У справах зі спорів щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору з цього приводу є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім (фактичним) подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
В ході розгляду справи позивачем за зустрічним позовом не надано доказів та підтвердження створення ОСОБА_1 перешкод ОСОБА_3 у спілкуванні з дитиною та її вихованні, а сам ОСОБА_3 тривалий час не спілкувався з дитиною та не приймав участі у його вихованні, отже відсутні підстави для задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 про визначення способу участі батька у вихованні малолітнього сина.
На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 164, 165 Сімейного кодексу України, ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», ст. ст. 3, 6, 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», ст.ст. 2,23,76-81,141,158,246,258,259,263,264,265 ЦПК Україн, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , 3-я особа: Орган опіки та піклування Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав та зміну способу стягнення аліментів задовольнити частково.
Позбавити ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В іншій частині позову відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , 3-я особа: Деснянська районна у місті Києві державна адміністрація про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною залишити без задоволення.
Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) судовий збір в сумі 908 (дев'ятсот вісім) грн 00 коп.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому копія повного судового рішення не була вручена в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому копії повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.В. Сіромашенко