вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"30" липня 2024 р. м. Київ Справа № 911/1140/24
Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В., дослідивши в спрощеному позовному провадженні матеріали справи
За позовом Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»
до Представництва «Ел Ал Ізраель Ерлайнз Лімітед»
За участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях
про стягнення 11 095,18 грн.
Без виклику учасників справи;
Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» звернулось до Господарського суду Київської області із позовною заявою до Представництва «Ел Ал Ізраель Ерлайнз Лімітед» про стягнення 11 095,18 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору оренди № 2047 від 10.01.2018 в частині сплати орендних платежів. У зв'язку із чим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення 4 510,20 грн основного боргу, 4 437,80 грн пені, 372,61 грн 3% річних, 1 774,57 грн інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.05.2024 у справі № 911/1140/24 позовну заяву Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» залишено без руху.
14.05.2024 від позивача надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 08.05.2024.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/1140/24. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні ч. 5 ст. 12 ГПК України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
19.06.2024 до суду через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позову повністю з наступних підстав. Як зазначив відповідач, останній є добросовісним платником орендної плати по спірному договору, всі оплати проводив вчасно. Згідно пояснень відповідача, внаслідок введення по всій території України карантинних обмежень з метою запобігання поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19 та припинення здійснення міжнародних перевезень з березня по травень 2020, відповідач був позбавлений можливості здійснювати свою діяльність з перевезення пасажирів, багажу і вантажу в Україні, які є виключними видами діяльності компанії. З огляду на вказане та приписи ч. 6 ст. 762 та пункт 14 «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України, якими врегульовано звільнення орендаря від сплати орендної плати, за доводами відповідача, він звертався до Регіонального відділення фонду державного майна із заявою № 179 про звільнення від орендної плати в період дії карантину, у відповідь на яку відповідача повідомлено про те, що нарахування орендної плати за користування майном здійснюється у розмірі 50% від суми нарахованої орендної плати та при цьому внесення змін до договору оренди не вимагається. На переконання відповідача, сама по собі зміна порядку оплати орендної плати з помісячної на раз на два місяця, до якої відповідач вдався у відповідь на невизнання позивачем права Представництва на пільгу, не змінила загальної суми орендних платежів, отриманих позивачем за період оренди. Згідно пояснень відповідача, за період з березня по липень 2020 позивач нараховував відповідачу орендну плату без застосування знижки в 50%, проте ці суми були своєчасно сплачені відповідачем. Отже, на думку відповідача, з моменту прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 15.07.2020 № 611 позивач повинен був зробити перерахунок за попередні місяці оренди та нараховувати майбутні суми з урахуванням знижки, проте позивач відповідні дії не вчинив незважаючи на звернення відповідача. Відповідач наголошує на тому, що має право на зазначену в постанові Кабінету Міністрів України від 15.07.2020 № 611 пільгу у розмірі 50% і тому вважає, що нарахування за відповідні періоди мають бути зменшені згідно наведеної у відзиві на позовну заяву таблиці. В той же час відповідач зазначив, що виставлені позивачем рахунки були оплачені відповідачем на підтвердження чого відповідачем складено реєстр оплат, який наведений в таблиці відзиву. З огляду на наведене, відповідач вказує на те, що позивач без проведення перерахунку і застосування знижки в 50% вважає наявність боргу відповідача в розмірі 4 510,20 грн, проте, здійснивши перерахунок орендних платежів, переплата відповідача становить 8 758,01 грн. Враховуючи викладене вище, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовної заяви в повному обсязі.
Разом із відзивом на позовну заяву відповідач заявив клопотання про залучення до участі у справи третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях.
21.06.2024 до суду через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечує повністю проти наведених відповідачем обставин та правових підстав відзиву з огляду на наступне. Як зазначив позивач, враховуючи умови договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності № 2047 від 10.01.2018 та те, що позивач за вказаним договором виступає лише як балансоутримувач державного нерухомого майна, позивач не має правових підстав для самостійного забезпечення нарахування орендної плати згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 15.07.2020 № 611 «Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину». Стосовно здійснених відповідачем оплат, внаслідок яких, на думку відповідача, утворилася переплата, позивач звернув увагу на п. 3.9 договору, за змістом якого надміру сплачена сума орендної плати, що надійшла до бюджету, підлягає в установленому порядку заліку в рахунок майбутніх платежів, а у разі неможливості такого заліку у зв'язку з припиненням орендних відносин - поверненню орендарю. Проте, як зазначив позивач, сплачена відповідачем на користь позивача орендна плата не є надходженнями до бюджету, а умовами договору не передбачено проведення зарахування сплаченої відповідачем на користь позивача суми орендної плати ні в рахунок майбутніх платежів, ні в рахунок погашення заборгованості за минулі періоди.
Оскільки відзив на позовну заяву та відповідь на відзив надійшли до суду у строк, встановлений ухвалою Господарського суду Київської області від 21.05.2024 про відкриття провадження у справі № 911/1140/24, суд прийняв відзив та відповідь на відзив до розгляду та долучив їх до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.06.2024 у справі № 911/1140/24 клопотання Представництва «Ел Ал Ізраель Ерлайнз Лімітед» про залучення до участі у справі третьої особи задоволено. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях. Зобов'язано позивача надіслати на адресу третьої особи позовну заяву з доданими до неї документами; докази направлення надати до суду. Зобов'язано третю особу у строк протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати до суду пояснення щодо позову.
З метою повідомлення третьої особи про залучення її до участі у справі, ухвала суду від 25.06.2024 була направлена третій особі на її адресу-місцезнаходження, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Відповідно до наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, ухвалу суду від 25.06.2024 було вручено третій особі 08.07.2024.
27.06.2024 до суду через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про долучення доказів направлення на адресу третьої особи позовної заяви з доданими до неї документами на виконання вимог ухвали суду від 25.06.2024.
Відповідно до ч. 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
У строк, встановлений ч. 7 ст. 252 ГПК України, клопотань від сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не надходило.
Приймаючи до уваги, що учасники судового процесу скористалися наданими їм процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області
10.01.2018 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області, правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (далі - орендодавець, третя особа) та Представництвом «Ел Ал Ізраель Ерлайнз Лімітед» (далі - орендар, відповідач) укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності № 2047 (далі - договір оренди), відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - частину твердого покриття пасажирського терміналу «D» (№ 47578) площею 95,5 кв. м (далі - майно), що розміщене за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, Аеропорт та перебуває на балансі Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» код ЄДРПОУ 20572069 (далі - балансоутримувач, позивач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 30.06.2017 і становить за незалежною оцінкою 373 300,00 грн без врахування ПДВ.
Згідно пп. 1.2, 1.3 договору оренди, майно передається в оренду з метою розміщення офісних приміщень. Стан майна на момент укладення договору оренди визначається в акті приймання-передачі, підписання якого сторонами є узгодженням комплектності, стану та призначення майна, відсутності потреби проведення поточного та інших видів ремонту.
Відповідно до п. 2.1 договору оренди, орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.
10.01.2018 орендодавець за актом приймання-передачі орендованого майна передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно - частину твердого покриття пасажирського терміналу «D» (№ 47578) площею 95,5 кв. м, що розміщене за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, Аеропорт та перебуває на балансі Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль». Вказаний акт підписаний орендодавцем, орендарем та балансоутримувачем та скріплений їх відтисками печаток без зауважень (копія наявна в матеріалах справи).
За змістом пп. 3.1-3.3 договору оренди, орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку червень 2017 року - 5 599,50 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.
У пункті 3.6 договору оренди сторони узгодили, що орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
Пунктом 5.3 договору оренди визначено, що орендар зобов'язується, своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу (у платіжних дорученнях, які оформлює орендар, вказується «Призначення платежу» за зразком, наведеним у розділі 11 договору).
Відповідно до пп. 10.1, 10.4 договору, цей договір укладено строком на один рік, що діє з 10.01.2018 по 09.01.2019. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.
Додатком № 1 до договору оренди є розрахунок плати за базовий місяць оренди державного нерухомого майна, що обліковується на балансі ДП «МА Бориспіль».
11.01.2019 між сторонами укладено додатковий договір № 1 до договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності від 01.01.2018 № 2047, пунктом 1 якого сторони домовились продовжити термін дії договору на 1 рік до 09.01.2020 включно.
22.01.2020 між сторонами укладено додатковий договір № 2 до договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності від 01.01.2018 № 2047, пунктом 1 якого внесено зміни в преамбулу договору в частині найменування орендодавця.
Крім того, додатковим договором № 2 внесено зміни до пп. 10.4, 10.7, 10.8 договору та викладено нові редакції таких пунктів в додатковій угоді.
Пунктом 3 додаткової угоди № 2 сторони погодились, що термін дії договору продовжено на 1 (один) рік до 09.01.2021 включно відповідно до наказу Фонду державного майна України від 04.11.2019 № 1075 «Про деякі питання продовження договорів оренди на новий строк».
Як зазначив позивач, у подальшому, дотримуючись приписів ч. 1 ст. 18 Закону України від 03.10.2019 № 157-ІХ «Про оренду державного та комунального майна» із змінами і доповненнями, договір було продовжено за результатами проведення аукціону. Компанію «Ел Ал Ізраель Ерлайнз Лімітед», від імені якої діє Представництво «Ел Ал Ізраель Ерлайнз Лімітед», було визнано переможцем електронного аукціону на продовження договору оренди від 10.01.2018 № 2047. У зв'язку з чим, керуючись приписами абзацу 1 п. 151, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 «Порядку передачі в оренду державного та комунального майна», 01.09.2021 між орендодавцем, балансоутримувачем і орендарем укладено додаткову угоду про продовження договору оренди від 10.01.2018 № 2047. Додаткова угода укладена шляхом викладення договору в новій редакції згідно з примірним договором оренди, копія якого долучена позивачем до позовної заяви. Отже, як зазначив позивач, починаючи з 01.09.2021 взаємовідносини між орендодавцем, орендарем і балансоутримувачем щодо користування державним нерухомим майном здійснюються на умовах договору в редакції договору оренди від 01.09.2021. При цьому, як зазначив позивач, в силу приписів абзацу 3 п. 151 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, якщо строк дії договору оренди з чинним орендарем закінчився, такий договір вважається продовженим до моменту укладення договору з переможцем аукціону або до моменту настання випадку, передбаченого пунктом 152 цього Порядку.
З огляду на наведене, до спірних правовідносин між позивачем і відповідачем, підлягають застосуванню умови договору, які діяли до 01.09.2021.
Звертаючись до суду із даним позовом позивач стверджує, що на виконання договору оренди виставив, а відповідач отримав рахунки-фактури для сплати орендної плати за користування майном у травні 2021 року і липні 2021 року на загальну суму 15 034,01 грн, з яких до сплати на користь позивача належить 4 510,20 грн а саме:
- рахунок-фактуру № 83/74 від 31.05.2021 за травень 2021 року на суму 7 505,74 грн без ПДВ, з яких на користь позивача підлягає до сплати 30% - 2 251,72 грн без ПДВ;
- рахунок-фактуру № 83/109 від 31.07.2021 за липень 2021 року на суму 7 528,27 грн без ПДВ, з яких на користь позивача підлягає до сплати 30% - 2 258,48 грн без ПДВ.
Крім того, як зазначив позивач, між позивачем і відповідачем було підписано акт приймання-здачі виконаних послуг від 31.05.2021 на суму 7 505,74 грн та акт приймання-здачі виконаних послуг 31.07.2021 на суму 7 528,27 грн.
Суд встановив, що вказані акти приймання-здачі виконаних послуг підписані сторонами без зауважень та заперечень. Заперечень з боку відповідача щодо вказаних актів матеріали справи не містять.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що у порушення взятих на себе на умовах пп. 3.6, 5.3 договору оренди зобов'язань, відповідач не сплатив на користь позивача орендну плату за користування майном у травні 2021 року і липні 2021 року, що призвело до виникнення у відповідача перед позивачем заборгованості в сумі 4 510,20 грн.
Відповідно до п. 9.3 договору оренди, спори, які виникають за цим договором або у зв'язку з ним, не вирішені шляхом переговорів, вирішуються в судовому порядку.
Як зазначив позивач, з метою врегулювання спору в досудовому порядку, позивачем було пред'явлено відповідачу претензію № 35-28/5-211 від 05.09.2023 на суму 4 510,20 грн. Претензією позивач вимагав відповідача у місячний строк з дня одержання претензії сплатити заборгованість з орендної плати за користування майном в сумі 4 510,20 грн.
У відповідь на вказану вище претензію, відповідач направив позивачу лист вих. № 374 від 12.09.2023, в якому повідомив позивача про застосування до умов договору положень постанови Кабінету Міністрів України від 15.07.2020 № 611 «Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину», а саме - нарахування і сплату орендної плати за користування нерухомим державним майном у розмірі 50 % (додаток № 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 15.07.2020 № 611), а також наказу орендодавця від 05.11.2020 № 710 «Щодо нарахування орендної плати на період дії карантину». В листі відповідач зазначив, враховуючи, що постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину» № 611 від 15.07.2020 залишалася чинною в травні та липні 2021 року, спростовуються вимоги позивача щодо сплати орендної плати за вказані місяці у повному розмірі, без врахування зниження орендної плати на 50% згідно п. 1 додатку № 2 до постанови Кабінету Міністрів України № 611. Разом з цим відповідач у листі зазначив, що враховуючи висновки суду по справі № 911/1250/21 і з урахуванням того, що чинною на час виникнення і тримання спірних правовідносин редакцією договору оренди не передбачено, що надміру сплачена сума орендної плати, що надійшла балансоутримувачу, підлягає в установленому порядку зарахуванню в рахунок майбутніх платежів, та з урахуванням зниження орендної плати на 50% згідно п. 1 додатку № 2 до постанови Кабінету Міністрів України № 611 до місяців: березень 2020, квітень 2020, травень 2020, червень 2020, жовтень 2020, грудень 2020, лютий 2021, квітень 2021, червень 2021, серпень 2021, необхідно прийняти, що за наведені місяці переплата склала відповідно: 656,34 грн, 1025,47 грн, 1028,54 грн, 1030,59 грн, 1037,75 грн, 1060,71 грн, 1085,24 грн, 1111,41 грн, 1128,11 грн, 1126,98 грн, а разом 10291,14 грн. Крім того відповідач у листі зазначив, що заборгованість по рахунках за травень 2021 становить 1 125,86 грн, за липень 2021 становить 1129,24 грн, разом 2 255,10 грн. В результаті, як зазначив відповідач, загальна сума переплати на користь орендаря становить 8 036,40 грн без врахування авансу до 01.03.2020. Враховуючи зазначене, у орендаря на підставі 1212 ЦК України виникло право вимоги щодо повернення такої переплати.
Отже, як зазначив позивач, вимоги претензії залишені відповідачем без задоволення.
Враховуючи неналежне виконання відповідачем умов договору в частині повної та своєчасної сплати орендних платежів, позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення з відповідача 4 510,20 грн основного боргу, а також нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 4 437,80 грн пені, 372,61 грн 3% річних та 1 774,57 грн. інфляційних втрат.
З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності № 2047 від 10.01.2018 та усі додаткові договори до нього як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Дослідивши зміст укладеного між сторонами правочину, суд дійшов висновку, що договір за соєю правовою природною є договором оренди (найму).
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до норм частини 1 та 2 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Згідно з частиною 3 статті 283 Господарського кодексу України об'єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.
Організаційні та майнові відносини, що виникають у зв'язку з орендою державного та комунального майна, врегульовано Законом України «Про оренду державного та комунального майна» № 2269-XII від 10.04.1992 (далі - Закон № 2269-XII), який був чинним на час виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2269-XII, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Статтею 13 Закону № 2269-XII визначено, що передача об'єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди. Орендоване майно (крім таких видів нерухомого майна, як приміщення, частини будівель, споруд, а також іншого окремого індивідуально визначеного майна) включається до балансу орендаря із зазначенням, що це майно є орендованим. Орендовані приміщення, частини будівель, споруд та інше окреме індивідуально визначене майно залишаються на балансі підприємства чи господарського товариства, створеного у процесі приватизації (корпоратизації), із зазначенням, що це майно передано в оренду, та зараховується на позабалансовий рахунок орендаря із зазначенням, що це майно є орендованим. Якщо орендодавець у строки і на умовах, визначених у договорі оренди, не передасть орендареві об'єкт оренди, орендар має право вимагати від орендодавця передачі об'єкта та відшкодування збитків, завданих затриманням передачі, або відмовитися від договору і вимагати відшкодування збитків, завданих йому невиконанням договору оренди. Орендодавець зобов'язаний передати орендарю об'єкт оренди в комплекті та у стані, що відповідають істотним умовам договору оренди та призначенню майна, і повідомити орендаря про особливі властивості та недоліки майна, які йому відомі і які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна орендаря або інших осіб чи призвести до пошкодження самого майна під час користування ним.
Згідно ч. 1 ст. 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі оформлюється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до п. 2.1 договору оренди, орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.
Як було встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 10.01.2018 орендодавець за актом приймання-передачі орендованого майна передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно - частину твердого покриття пасажирського терміналу «D» (№ 47578) площею 95,5 кв. м, що розміщене за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, Аеропорт та перебуває на балансі Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль».
Отже, починаючи з 10.01.2018 орендар зобов'язаний був вносили орендну плату в порядку та строки, визначені договором.
Згідно з частиною 2 статті 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Частиною 1 ст. 286 Господарського кодексу України передбачено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
З 01.02.2020 Закон України «Про оренду державного та комунального майна» № 2269-ХІІ від 10.04.1992 втратив чинність на підставі Закону України «Про оренду державного та комунального майна» № 157-IX від 03.10.2019.
Закон України «Про оренду державного та комунального майна» № 157-IX від 03.10.2019 набрав чинності з 27.12.2019 та був введений в дію з 01.02.2020.
Відповідно до ч. 1, 3, 4 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» № 157-IX від 03.10.2019, орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором. Орендна плата підлягає коригуванню на індекс інфляції згідно з Методикою розрахунку орендної плати. Якщо орендар отримав майно в оренду без проведення аукціону, відповідне коригування орендної плати на індекс інфляції здійснюється щомісячно. Орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.
За умовами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
За змістом пп. 3.1-3.3 договору оренди, орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку червень 2017 року - 5 599,50 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.
В пункті 3.6 договору оренди сторони узгодили, що орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
Пунктом 5.3 договору оренди визначено, що орендар зобов'язується, своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу (у платіжних дорученнях, які оформлює орендар, вказується «Призначення платежу» за зразком, наведеним у розділі 11 договору).
Позивач стверджує, що на виконання договору оренди виставив, а відповідач отримав рахунки-фактури для сплати орендної плати за користування майном у травні 2021 року і липні 2021 року на загальну суму 15 034,01 грн, з яких до сплати на користь позивача належить 4 510,20 грн, а саме:
- рахунок-фактуру № 83/74 від 31.05.2021 за травень 2021 року на суму 7 505,74 грн без ПДВ, з яких на користь позивача підлягає до сплати 30% - 2 251,72 грн без ПДВ;
- рахунок-фактуру № 83/109 від 31.07.2021 за липень 2021 року на суму 7 528,27 грн без ПДВ, з яких на користь позивача підлягає до сплати 30% - 2 258,48 грн без ПДВ.
Крім того, як зазначив позивач, між позивачем і відповідачем було підписано акт приймання-здачі виконаних послуг від 31.05.2021 на суму 7 505,74 грн та акт приймання-здачі виконаних послуг 31.07.2021 на суму 7 528,27 грн.
Суд зазначає, що підписання договору оренди відповідачем та користування ним в травні 2021 року та липні 2021 року орендованим майном, що не заперечується самим відповідачем, в силу законодавчих приписів і договірних положень, зокрема пункту 3.6. договору оренди, породжує для відповідача обов'язок по сплаті позивачу як балансоутримувачу 30 % орендної плати у передбачені договором строки, а саме не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним.
Враховуючи наведені вище приписи чинного законодавства та умови п. 3.6 договору, господарський суд дійшов висновку, що відповідач, відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України, мав сплатити на користь позивача орендну плату за оренду майна:
- за рахунком-фактурою № 83/74 від 31.05.2021 за травень 2021 року у строк до 15.06.2021;
- за рахунком-фактурою № 83/109 від 31.07.2021 за липень 2021 року у строк до 16.08.2021 (з урахуванням того, що 15.08.2021 припадало на вихідний день - неділю).
Враховуючи викладене вище у сукупності, господарський суд зазначає, що строк виконання відповідачем свого грошового зобов'язання є таким, що настав.
Водночас, як зазначає позивач, відповідач належним чином не виконав зобов'язання за договором оренди в частині повної та своєчасної оплати орендних платежів за період травень 2021 року та липень 2021 року, у зв'язку із чим у відповідача перед позивачем за договором виникла заборгованість в сумі 4 510,20 грн.
При цьому судом досліджені заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, відповідно до яких відповідач стверджує, що позивач безпідставно нараховує відповідачу орендну плату без урахування постанови Кабінету Міністрів України «Про деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину» № 611 від 15.07.2020 та застосування до відповідача знижки у розмірі 50%.
Щодо розміру необхідної до внесення відповідачем у травні 2021, липні 2021 року орендної плати та необхідності застосування до спірних правовідносин положень постанови Кабінету Міністрів України «Про деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину» № 611 від 15.07.2020. суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 7 ст. 193 ГК України, що кореспондує з приписами статей 525, 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Пунктом 14 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України установлено, що з моменту встановлення карантину, введеного постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 № 211 (із наступними змінами і доповненнями), і до його відміни (скасування) в установленому законом порядку, плата за користування нерухомим майном (його частиною) підлягає зменшенню за вимогою наймача, який здійснює підприємницьку діяльність з використанням цього майна, впродовж усього часу, коли майно не могло використовуватися в підприємницькій діяльності наймача в повному обсязі через запроваджені обмеження та (або) заборони.
Так постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (з подальшими змінами та доповненнями) з 12.03.2020 на усій території України запроваджено карантин, який неодноразово продовжувався відповідними постановами Кабінету Міністрів України Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 239, від 22.04.2020 № 291, від 11.05.2020 № 349, від 20.05.2020 № 392, від 17.06.2020 № 500, від 22.07.2020 № 641, від 26.08.2020 № 760, від 13.10.2020 № 956, від 09.12.2020 № 1236 та станом на момент розгляду даної справи не припинено.
Пунктами 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України № 611 від 15.07.2020 «Про деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час карантину» передбачено, що на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2:
1) звільняються від орендної плати орендарі за переліком згідно з додатком 1;
2) нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном, розрахованої відповідно до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786, здійснюється у розмірі: - 50 відсотків суми нарахованої орендної плати для орендарів за переліком згідно з додатком 2; - 25 відсотків суми нарахованої орендної плати для орендарів за переліком згідно з додатком 3.
Орендодавцям державного майна забезпечити нарахування орендної плати орендарям згідно з пунктом 1 цієї постанови починаючи з дати встановлення карантину.
Відповідно до п. 1 додатку № 2 до Постанови № 611 «Перелік орендарів, для яких нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном здійснюється у розмірі 50 відсотків», до цього переліку включено орендарів, які використовують нерухоме державне майно для розміщення офісних приміщень (зокрема в аеропортах).
Як було встановлено судом раніше та визначено в п. 1.2 договору оренди, майно передається в оренду з метою розміщення офісних приміщень.
Доказів на підтвердження заборони на використання орендованого приміщення відповідачем до матеріалів справи не надано. Обмеження регулярних пасажирських перевезень не позбавляє відповідача права доступу до орендованих приміщень та їх використання.
З огляду на вказане вище суд дійшов висновку, що відповідач має право на зниження орендної плати та, відповідно, право на сплату 50 % суми нарахованої орендної плати згідно додатку № 2 до постанови Кабінету Міністрів України № 611 від 15.07.2020 «Про деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час карантину» як орендар, що використовує на території аеропорту нерухоме державне майно для розміщення офісних приміщень.
Суд враховує, що постанова Кабінету Міністрів України «Про деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину» № 611 від 15.07.2020 не встановлює будь-якої процедури надання передбачених нею звільнень і знижок, у тому числі не передбачає необхідності отримання погоджень або укладення додаткових угод про внесення змін до договору оренди, а нарахування орендної плати орендарям у розмірах, передбачених п. 1 такої постанови, є державним регулюванням плати та виникає автоматично, в силу прямої норми закону і не потребує документального переоформлення орендних правовідносин шляхом внесення змін у договір.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину» №611 від 15.07.2020 імперативно встановлено: - обов'язок орендодавців державного майна забезпечити нарахування орендної плати орендарям згідно з пунктом 1 цієї постанови, починаючи з дати встановлення карантину незалежно від того, чи звертався до орендодавця орендар з відповідною вимогою/проханням, чи ні; - право на знижку щодо сплати орендної плати, виникнення якого не ставиться в залежність від наявності чи відсутності відповідного листа/рішення орендодавця.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.12.2021 у справі № 911/354/21, від 21.09.2021 у справі № 910/13158/20 та від 26.08.2021 у справі № 910/13397/20.
Так право на зменшення орендної плати (або звільнення від її сплати) орендарі відповідної категорії отримують автоматично, за умови відповідності критеріям, прямо визначеним Постановою № 611 та не залежно від того, чи припинили такі орендарі свою діяльність на орендованому майні внаслідок запровадження карантину.
Враховуючи встановлені судом обставини правовідносин сторін, господарський суд дійшов висновку, що належною до нарахування та стягнення з відповідача на користь позивача, як балансоутримувача, є орендна плата у розмірі 30%, розрахована відповідно до визначеної Методики, із зменшенням на 50%, відповідно до пункту 1 додатку № 2 до Постанови № 611, зокрема у спірний період травень 2021 року та липень 2021 року.
Отже, враховуючи встановлені судом вище обставини та висновки щодо необхідності зменшення відповідачу орендної плати на 50% згідно додатку 2 до постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час карантину» № 611 від 15.07.2020, суд дійшов висновку, що належною до нарахування та сплати відповідачем на користь позивача як балансоутримувача є орендна плата в розмірі 30% орендного платежу, визначеного у розмірі 100% згідно умов договору із зменшенням такого платежу на 50%, а саме:
- згідно рахунку-фактури № 83/74 від 31.05.2021 за травень 2021 року в сумі 3 752,87 грн (без ПДВ), з яких на користь балансоутримувача підлягає до сплати (30%) - 1 125,86 грн (без ПДВ);
- згідно рахунку-фактури № 83/109 від 31.07.2021 за липень 2021 року в сумі 3 762,64 грн, з яких на користь балансоутримувача підлягає до сплати (30%) - 1 129,24 грн (без ПДВ).
Отже, з урахуванням зазначеного вище, суд дійшов висновку, що відповідач повинен був сплатити на користь позивача орендні платежі за користування нерухомим майном за період травень 2021 року, липень 2021 року в загальній сумі 2 255,10 грн з урахуванням зменшення орендної плати на 50 % відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час карантину» № 611 від 15.07.2020.
Проте, станом на дату розгляду даної справи в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази виконання відповідачем зобов'язань за договором оренди в частині повної та своєчасної оплати орендних платежів за травень 2021 року та липень 2021 року в сумі 2 255,10 грн із застосуванням знижки у розмірі 50% за спірний період. Протилежного суду не доведено, доказів сплати вказаної заборгованості до суду не надано.
Суд зазначає, що зволікання відповідача зі сплатою орендних платежів до надання відповідних роз'яснень орендодавцем і балансоутримувачем та задоволення його вимог про звільнення від сплати та/або зменшення орендної плати розцінюється судом як порушення виконання господарського зобов'язання, оскільки, відповідач не був позбавлений обов'язку здійснювати оплату орендної плати у визнаному ним розмірі відповідно до умов договору та розраховувати на подальше узгодження сторонами взаєморозрахунків та конкретного розміру орендної плати у спірний період.
Твердження відповідача стосовного того, що виставлені позивачем рахунки були оплачені орендарем, у зв'язку із чим при проведенні перерахунку, враховуючи знижку в розмірі 50%, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 611, переплата відповідача за договором становить 8 758,01 грн, суд відхиляє як такі, що не підтверджені жодними належними та допустими доказами (відповідними платіжними дорученнями, банківськими виписками тощо).
Викладення у відзиві на позовну заяву реєстру оплат виставлених позивачем рахунків не свідчить про належне виконання відповідачем зобов'язань за договором в частині сплати орендних платежів, оскільки такі відомості повинні підтверджуватись первинною бухгалтерською документацією, яку відповідач до суду не надав.
Крім того, суд вважає необґрунтованими твердження відповідача стосовного того, що сама по собі зміна порядку оплати орендної плати з помісячної на раз на два місяця, до якої відповідач вдався у відповідь на невизнання позивачем права відповідача на пільгу, не змінили загальної суми орендних платежів, отриманих позивачем за період оренди, оскільки за змістом п. 3.9 договору надміру сплачена сума орендної плати, що надійшла до бюджету, підлягає в установленому порядку заліку в рахунок майбутніх платежів, а у разі неможливості такого заліку у зв'язку з припиненням орендних відносин - поверненню орендарю. Проте з матеріалів справи не вбачається та судом не встановлено, що сплачена відповідачем на користь позивача орендна плата є надходженнями до бюджету та, як наслідок, підлягає в установленому порядку заліку в рахунок майбутніх платежів.
Умовами договору не передбачено проведення зарахування сплаченої орендарем на користь балансоутримувача суми орендної плати ні в рахунок майбутніх платежів, ні в рахунок погашення заборгованості за минулі періоди.
Суд звертає увагу на те, що здійснення перевірки та встановлення розміру орендної плати за місяці, що не входять у заявлений позивачем у даній справі період (враховуючи, що відповідач стверджує про зміну порядку оплати орендної плати з помісячної на раз на два місяця), і самостійне визначення судом порядку зарахування коштів із визначеним призначенням платежу виходить як за межі предмету та підстав відповідного позову, так і за межі повноваження суду під час розгляду даної справи.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Оскільки відповідачем не надано до суду жодних належних та допустимих доказів, на підставі яких суд міг би встановити належне виконання відповідачем зобов'язань за договором оренди та, як наслідок, відсутність у відповідача заборгованості зі сплати орендних платежів за спірний період в сумі 2 255,10 грн, відповідач є таким, що порушив господарське зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню частково в сумі 2 255,10 грн.
Крім того, в наслідок неналежного виконання відповідачем грошового зобов'язання, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 4 437,80 грн пені, 372,61 грн 3% річних та 774,57 грн інфляційних втрат.
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно зі ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до п. 3.7 договору оренди, орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та орендодавцю у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати.
Позивач за прострочення виконання зобов'язання з оплати орендних платежів, керуючись п. 3.7 договору оренди, просить стягнути з відповідача 4 437,80 грн пені, розраховану наступним чином: за прострочення оплати рахунку № 83/74 від 31.05.2021 позивачем нараховано пеню в сумі 2 244,58 грн за період прострочення з 16.06.2021 до 16.04.2024; за прострочення оплати рахунку № 83/109 від 31.07.2021 позивачем нараховано пеню в сумі 2 193,22 грн за період прострочення з 16.08.2021 до 16.04.2024.
Згідно з ч. 4, 6 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Отже, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20, уточнюючи правову позицію Верховного Суду щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України, зазначає, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців.
Згідно зі ст. 251 ГК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Статтею 252 ЦК України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Наразі, дослідивши пункт 3.7 укладеного між сторонами договору оренди, судом встановлено, що сторони погодили інший строк щодо нарахування штрафних санкцій за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором, відмінний від встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України, сторони чітко визначили та погодили момент, до якого має бути нарахована пеня, а саме «за кожен день прострочення, уключаючи день оплати, за весь період невиконання зобов'язання включно».
Дана подія є чіткою межею, яку можна зафіксувати та встановити. В разі не застосування положень п. 3.7 договору відбудеться нівелювання волевиявлення сторін, що були викладені та погодженні у договорі.
Відповідно до ч. 1 та 2 статті 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Разом з цим, позивачем при здійсненні розрахунку не враховано ч. 5 ст. 254 ЦК України, згідно з якою якщо останній день строку припадає на вихідний день, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Як було зазначено судом раніше, орендар повинен був оплатити орендну плату за рахунком-фактурою № 83/109 від 31.07.2021 у строк до 16.08.2021 (з урахуванням того, що 15.08.2021 припадало на вихідний день - неділю). Отже прострочення за рахунком-фактурою № 83/109 від 31.07.2021 почалось 17.08.2021.
Оскільки судом визнано обґрунтованим зменшення орендної плати на 50% відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час карантину» № 611 від 15.07.2020, то нарахування штрафних санкцій здійснюється на суми боргу з урахуванням цього зменшення.
Здійснивши власний перерахунок пені, з урахуванням встановлених дат прострочення платежів, з урахуванням зменшення орендної плати на 50%, в межах розрахунку позивача, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені за порушення строків оплати орендної плати підлягають задоволенню частково в сумі 2 218,41 грн.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.
Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача за прострочення оплати орендних платежів 3 % річних в сумі 372,61 грн та 774,57 грн інфляційних втрат за період прострочення від дати виникнення прострочення за відповідним рахунком-фактурою до 16.04.2024.
Здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних витрат, нарахованих за прострочення оплати орендних платежів, з урахуванням встановлених дат прострочення платежів, з урахуванням зменшення орендної плати на 50%, в межах розрахунку позивача, суд приходить до висновку, що позовні вимоги, в частині стягнення 3 % річних підлягають задоволенню частково в сумі 186,21 грн, а інфляційні втрати підлягають частковому задоволенню в сумі 893,58 грн.
Відповідач розрахунок не оспорив, заявлені суми до стягнення не спростував, контррозрахунку до суду не подав.
Слід зазначити, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Крім того, відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1212,45 грн.
Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Представництва «Ел Ал Ізраель Ерлайнз Лімітед» (місцезнаходження: бульвар Лесі Українки, 34, оф. 504, м. Київ, 01133, ідентифікаційний код 26080657) на користь Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (місцезнаходження: вул. Бориспіль-7, с. Гора, Бориспільський р-н, Київська обл., 08300; ідентифікаційний код 20572069) 2 255,10 грн основного боргу, 2 218,41 грн пені, 186,21 грн 3 % річних, 893,58 грн інфляційних втрат та 1 212,45 грн судового збору.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч. 1 ст. 256, ст. 257 та п. п. 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 30.07.2024.
Суддя Л.В. Сокуренко