вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
29.07.2024м. ДніпроСправа № 904/1180/24
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Бєлік В.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін справу:
за позовом Приватного підприємства "Кропивницький експертно-технічний центр", м. Кропивницький
до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат", Дніпропетровська область, м. Жовті Води
про стягнення заборгованості за договором про закупівлю послуг №191/08/117В від 26.03.2021 у загальному розмірі 276 695,51 грн.
Приватне підприємство "Кропивницький експертно-технічний центр" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, у якій просить стягнути з Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - відповідач) заборгованість за договором про закупівлю послуг №191/08/117В від 26.03.2021 у загальному розмірі 276 695,51 грн., з яких: основна заборгованість у розмірі 234 183,43 грн. (основний борг - 170 048,31грн., з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення - 64 135,12грн.), пеня у розмірі 30 608,70 грн., штраф у розмірі 11 903,38 грн.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 21.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 11 статті 242 ГПК України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Враховуючи, що Відповідач зареєстрував електронний кабінет, відповідно до ч.7 ст.6 ГПК України ухвала суду вручалася йому в електронній формі шляхом направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Зі змісту повідомлення про доставлення процесуального документа до електронного кабінету відповідача вбачається, що ухвала про відкриття провадження у справі від 14.12.2023 була доставлена в кабінет ЕС 21.03.2024 о 13;56 год., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (арк.с.47).
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Враховуючи вищенаведені положення ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 21.03.2024 є такою, що отримана позивачем 21.03.2024, оскільки її було отримано після робочого часу.
Отже, відповідач повідомлений про відкриття провадження у справі належним чином.
Проте, відповідач не скористався правом на надання відзиву на позов.
Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 21.03.2024 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідач не скористалися наданим йому законом правом подати письмові заперечення проти позову.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ч.2 ст.178 вказаного нормативно-правового акту.
Станом на час винесення рішення по справі відзив на позовну заяву, клопотання щодо необхідності надання додаткового строку на підготовку своєї правової позиції у справі від відповідача до канцелярії суду не надходило.
Виходячи з викладеного, а також враховуючи достатність наявних у справі доказів, згідно із ст.165 ГПК України, суд вбачає за можливе розглянути справу по суті заявлених вимог за наявними у ній документами відповідно до вимог ч.2 ст. 178 вказаного нормативно-правового акту.
Справа згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод розглядалася протягом розумного строку, у зв'язку із вжитими в Україні карантинними заходами та згідно Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" введенню в Україні воєнного стану з 24 лютого 2022 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 05.04.2018 № 2396-VIII, правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами (надалі - Закон № 2396-VIII).
Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється (ч.2 ст. 26 Закону № 2396-VIII).
У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши надані документи і матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Позиція позивача викладена у позовній заяві
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про закупівлю послуг №191/08/117В від 26.03.2021 в частині своєчасного та повного розрахунку за надані послуги.
Позиція відповідача
Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на позов та ознайомлення з матеріалами справи.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ
26.03.2021 між Державним підприємством "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (надалі - замовник/відповідач) та Приватним підприємством "Кропивницький експертно-технічний центр" (надалі - виконавець) та було укладено договір про закупівлю послуг № 191/08/117В (надалі - договір).
Пунктом 1.1. договору передбачено, що виконавець зобов'язується надати послуги, зазначені в п. 1.2. договору, а замовник - прийняти і оплатити такі послуги.
Згідно з п. 1.2. договору, виконавець зобов'язується надати в порядку та на умовах даного договору послуги з технічного огляду та випробувань код ДК 021:2015-7163 (Комплекс робіт з визначення технічного стану, умов і строку подальшої експлуатації устаткування підвищеної небезпеки поверхневих комплексів шахт ДП "СхідГЗК" (нада - послуги).
Пунктом 3.1. договору встановлено, що вартість послуг та ціна договору, визначається на підставі протоколу узгодження договірної ціни (додаток №1 до договору, який є невід'ємною частиною договору), без урахування ПДВ складає: 149 583,30, крім того податок на додану вартість 20% - 29 916,66 грн., загальна сума договору складає 179 499,96 грн.
Пунктом 3.2. договору визначено, що остаточна вартість кожного обстеження визначається на підставі актів здачі-приймання послуг.
Пунктом 4.2 договору визначено, щозамовник здійснює оплату наданих послуг після підписання сторонами актів здачі-приймання послуг на підставі виставлених виконавцем рахунків протягом 15-ти банківських днів.
Відповідно до п. 9.1 договору договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2021, а в частині розрахунків - до повного виконання.
Позивач зазначив, що виконав умови договору, за актами надання послуг:
- № 21-03-0951-011 від 31.03.2021 на суму 29 628,42 грн.;
- № 21-03-0952-011 від 19.04.2021 на суму 49 243,54 грн.;
- № 21-03-0953-011 від 30.06.2021 на суму 11 799,22 грн.;
- № 21-03-0952.1-011 від 30.06.2021 на суму 19 019,81 грн.;
- № 21-03-0951.1-011 від 13.10.2021 на суму 11 401,20 грн.;
- № 21-03-0952-011 від 20.10.2021 на суму 5 511,48 грн.;
- № 21-03-0951.2-011 від 29.10.2021 на суму 2 831,17 грн.;
- № 21-03-0951.3-011 від 15.12.2021 на суму 14 791,67 грн.;
- № 21-03-0953.1-011 від 16.12.2021 на суму 2 227,79 грн.;
- № 21-03-0952.3-011 від 24.12.2021 на суму 12 508,18 грн.;
- № 21-03-0951.4-011 від 24.12.2021 на суму 11 881,58 грн.;
- № 21-03-0951.5-011 від 24.12.2021 на суму 8 655,91 грн.
Всього Виконавцем виконано робіт (надано послуг), які прийняті Замовником на суму 179 499,97 грн.
За домовленістю між сторонами Договору оплата наданих послуг здійснюється після підписання Актів здачі-приймання послуг на підставі виставлених Виконавцем рахунків протягом 15-ти банківських днів (п. 4.2 Договору).
Позивач наполягає на тому, що, з урахуванням п. 4.2 договору, строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати наданих послуг є таким, що настав.
ДП “СхідГЗК” не у повному обсязі розрахувалось з ПП “Кропивницький ЕТЦ” за виконані роботи (надані послуги), а саме: 16.04.2021 р. у відповідності до платіжних документів № 1664 та № 1663 на банківський рахунок ДП “Кіровоградський ЕТЦ” сплачено, відповідно 4 480,38 грн. та 4 971,28 грн.
Залишок непогашеної заборгованості ДП “СхідГЗК” перед ПП “Кропивницький ЕТЦ” складає 170 048,31 грн., що підтверджується підписаним Сторонами Актом звірки взаєморозрахунків, складеним станом на 01.11.2022 р.
У зв'язку з вищезазначеним, позивач звернувся з позовом до суду про стягнення заборгованості з відповідача.
ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ
Щодо правовідносин сторін
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
З огляду на наявний в матеріалах справи договір, та обставини справи між позивачем та відповідачем виникли правовідносини з надання послуг.
Щодо суми основного боргу
Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова вiд зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Згідно ч.1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Пунктом 4.2 договору визначено, щозамовник здійснює оплату наданих послуг після підписання сторонами актів здачі-приймання послуг на підставі виставлених виконавцем рахунків протягом 15-ти банківських днів.
Послуги позивачем надані в повному обсязі та прийняті відповідачем без зауважень, на підтвердження чого виконавцем та замовником на виконання умов договору було підписано Акти виконаних робіт (послуг) та рахунки фактури.
Згідно з вимогами ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З огляду на зміст п. 4.2. Договору, викладений вище, строк оплати за отримані відповідачем послуги настали.
В установлений договором строк, відповідач свої зобов'язання не виконав.
Доказів оплати вартості наданих послуг у сумі 170 048,31 грн. станом на дату звернення з позовом відповідач суду не надав, доводів, наведених в обґрунтування позову, не спростував.
За таких обставин, вимога позивача про стягнення заборгованості за наданні послуги у розмірі 170 048,31 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Щодо стягнення з відповідача пені та штрафу.
Пунктом 7.4 договору встановлено, що за порушення строків оплати за виконані послуги, передбачених договором, замовник сплачує виконавцю штрафні санкції у розмірі, передбаченому ст. 231 ГК України.
На підставі пункту 7.4. договору та абзацу 3 частини 2 статті 231 ГК України, позивач нарахував пеню у розмірі 0,1 відсотка від суми заборгованості за загальний період з 21.04.2021 по 15.03.2024 у розмірі 30 608,70 грн. та штраф у розмірі семи відсотків від суми заборгованості у розмірі 11 903,38 грн.
Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За наведеними вище положеннями чинного законодавства, господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов'язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
Нормативно-правове забезпечення сфери господарювання є однією з форм здійснення державою регулювання господарської діяльності. Водночас, за змістом статті 1 Закону України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”, державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності є спрямованою, зокрема, на зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, та здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Так, за пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.
Таким чином, тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення відповідачем грошового зобов'язання має здійснюватися у системному взаємозв'язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах.
Стаття 231 ГК України регулює розмір штрафних санкцій таким чином: “Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання - господарською організацією”.
З аналізу положень статті 231 ГК України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.
Так, частина друга статті 231 ГК України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов'язання) у господарському зобов'язанні, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором.
Частина третя цієї статті передбачає можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень у окремих видах господарських зобов'язань, перелічених у частині другій статті 231 ГК України.
Частиною четвертою статті 231 ГК України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов'язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Положення ж частини шостої статті 231 ГК України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов'язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 ГК України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.
Разом з тим, за частиною другою статті 343 ГК України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Також за статтями 1 та 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, частиною першою статті 1 Закону України “Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій”, частинами чотирнадцятою-шістнадцятою статті 14 Закону України “Про державний матеріальний резерв”, частиною другою статті 36 Закону України “Про телекомунікації”.
За змістом наведених вище положень законодавства, розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Така сама правова позиція щодо застосування норм статті 231 ГК України викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18.
Так, в спірному договорі сторонами не обумовлено розмір та базу нарахування штрафних санкцій, а лише зазначено, що штрафні санкції нараховуються у розмірі, передбаченому ст. 231 ГК України.
Як вбачається з поданого розрахунку, позивач здійснює нарахування штрафних санкцій, передбачених абзацом 3 частини 2 статті 231 ГК України, за порушення відповідачем виконання саме грошового зобов'язання, що суперечить приписам чинного законодавства.
За таких обставин, позовні вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 30 608,70грн. та штрафу у розмірі 11 903,38 грн. є не обґрунтованими та не підлягають задоволеню.
Щодо стягнення інфляційних витрат.
Згідно ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач нарахував відповідачу до сплати інфляційну складову за загальний період з травня 2021 по лютий 2024 року у розмірі 64 135,12 грн.
Розрахунок інфляційної складової, наданий позивачем, зроблений правильно та відповідає вимогам чинного законодавства.
А отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційної складової у розмірі 64 135,12 грн. є обґрунтованими.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
З урахуванням викладеного позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
Щодо судового збору
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 3 512,75 грн.
Керуючись статтями 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (52210, Дніпропетровська область, м. Жовті Води, вул. Горького, буд. 2; код ЄДРПОУ 14309787) на користь Приватне підприємство "Кропивницький експертно-технічний центр" (25006, Кіровоградська область, м. Кропивницький, вул. Театральна, буд. 24; код ЄДРПОУ 34361941) основного боргу у розмірі 170 048,31 грн, інфляційні втрати у розмірі 64 135,12 грн, а також витрати зі сплати судовий збір у сумі 3 512,75 грн.
В решті позову відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили у відповідності до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано - 29.07.2024.
Суддя В.Г. Бєлік