пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
30 липня 2024 року Справа № 903/540/24
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-7", с. Рованці, Луцький р-н., Волинська обл.
до відповідача: ОСОБА_1 , м. Ківерці
про стягнення 53 371 грн 27 коп.
Суддя Кравчук А.М.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
05.06.2024 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-7" до ОСОБА_1 про стягнення 53 371 грн 27 коп., з яких 48 758 грн 80 коп основного боргу, 4 612 грн 47 коп штрафу та судових витрат по справі. Розгляд справи просить здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позовна заява обґрунтована неналежним виконанням відповідачем взятих на себе згідно договору № 186 від 29.04.2011 оренди торгового місця зобов'язань по оплаті орендних платежів.
Ухвалою суду від 06.06.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Запропоновано відповідачу подати суду в порядку статей 165, 178 Господарського процесуального кодексу України не пізніше п'ятнадцяти календарних днів з дня вручення даної ухвали відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову при їх наявності, одночасно копію відзиву надіслати позивачу, докази чого подати суду. У разі наявності заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження відповідачу подати суду заяву із обґрунтуванням заперечень протягом 15 календарних днів з дня вручення даної ухвали. Попереджено сторін, що у разі не подання у встановлений строк обґрунтованих заперечень щодо розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, вони мають право ініціювати перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження лише у випадку, якщо доведуть, що пропустили строк з поважних причин. Запропоновано позивачу подати суду відповідь на відзив не пізніше 3-х календарних днів з дня отримання відзиву з доказами надіслання відповідачу; відповідачу - заперечення на відповідь позивача протягом 3-х календарних днів з дня отримання відповіді з доказами надіслання позивачу.
Відповідач ухвалу суду отримала 11.06.2024 (а. с. 33).
Строк для подання відзиву - по 26.06.2024.
Відзив на адресу суду не надходив.
Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи вищевикладене, відсутність відзиву відповідача та закінчення строків на його подання, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов'язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів, не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -
29.04.2011 між ТОВ «Дельта-7» (орендодавець) та підприємцем Гордійчук Є.С. (орендар) укладено договір оренди торгового місця № 186 (а. с. 14-18).
Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з договору.
Між сторонами зобов'язання виникли з договору оренди торгового місця № 186 від 29.04.2011
Згідно умов договору орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування торгове місце площею 17,5 кв.м, яке знаходиться за № 15, у ряду № 16 на території торгового комплексу «Новий ринок» за адресою: АДРЕСА_1 (п. 1.1). Торговим місцем за цим договором є площа з твердим покриттям, облаштована для розміщення металевої конструкції, магазину, палатки і здійснення продажів товарів (п. 1.2). Передача торгового місця за цим договором здійснена до його підписання, що засвідчується підписами сторін під цим договором (п. 1.3). За користування торговим місцем орендар сплачує орендодавцю орендну плату в розмірі 20 грн. 00 коп. за 1 кв. м. без податку на додану вартість, що становить 350 грн. 00 коп. без ПДВ за один календарний місяць (п. 2.1). Орендна плата сплачується не пізніше 5-го числа поточного місяця. Якщо 5 число поточного місяця припадає на вихідний чи не робочий день, то останнім днем сплати буде перший робочий день, що слідує за 5 числом поточного місяця (п. 2.2). У випадку зростання інфляції розмір орендної плати за кожний поточний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за той же місяць (п. 2.3). За порушення термінів сплати орендної плати, встановлених у п. 2.2 договору, орендар сплачує за прострочення з 5-го до 15-го числа штраф у розмірі 10% від розміру орендної плати, визначеного п. 2.1 договору, за не сплату орендної плати після 15-го числа - штраф у розмірі 50% від розміру орендної плати, визначено п. 2.1 цього договору (п. 4.1.1). Договір вступає в дію з 01.05.2011 та укладається до 31.12.2060 (п. 5.1). Зміни та доповнення до даного договору вносяться шляхом підписання додаткових угод, які є невід'ємною його частиною (п. 5.2).
Згідно статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Закріплена у статті 204 ЦК України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили; у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню (аналогічний правовий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.10.2021 у справі № 922/3666/20, від 14.12.2022 у справі № 906/750/21).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.04.2023 у справі № 921/704/20.
Договір оренди підписаний сторонами без зауважень та заперечень, не був предметом судового розгляду, докази про визнання його недійсним чи зміну умов в матеріалах справи відсутні.
Передача торгового місця в оренду відповідачу підтверджується п. 1.3 договору.
Докази сплати орендних платежів в матеріалах справи відсутні.
Позивач у розрахунку суми боргу відобразив нарахування орендної плати з моменту дії договору (79 618 грн 61 коп з 31.05.2011 по 31.05.2021), однак просить стягнути з відповідача 48 758 грн 80 коп орендної плати за період з 01.06.2021 по 31.05.2024 за останні 3 роки (а. с. 18).
Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч. ч. 1, 7 ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Приписами ч. 1 ст. 759 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Статтею 760 ЦК України передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживча річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.
За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч. ч. 1, 5 ст. 762 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживча річ).
Згідно ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).
Відповідно до ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Як вбачається з матеріалів справи договір № 186 оренди торгового місця від 29.04.2011 підписаний сторонами, є чинним, недійсним у судовому порядку не визнавався.
Пунктом 2.3. договору оренди торгового місця сторони передбачили, що у випадку зростання інфляції, розмір орендної плати за кожен поточний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за той же місяць.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 відступила від висновків касаційного суду в постановах від 21.05.2019 у справі № 916/2889/13 та від 14.01.2020 у справі № 924/532/19 про можливість розрахунку інфляційних збитків за поточний період без урахування інфляційної складової основного боргу за попередній місяць, оскільки це порушує принципи індексації доходів населення, визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 та Методикою розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженою наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 № 265, з дотриманням певної математичної послідовності розрахунку, закладеної в цих нормативних актах.
Згідно п. 23 даної постанови якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.
Отже, нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання.
Доказів сплати відповідачем вказаної заборгованості зі сплати орендної плати відповідачем суду не надано та матеріали справи не містять.
Перевіривши розрахунки суми боргу, долучені позивачем до позовної заяви, судом встановлено, що в частині нарахування орендної плати використано індекс інфляції за попередній місяць, що в свою чергу відповідає положенням п. 2.3 договору оренди торгового місця № 186 від 29.04.2011, а тому нарахована позивачем орендна плата в сумі 48 758 грн 80 коп є підставною.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Північно-західного апеляційного господарського суду № 903/856/23 від 20.12.2023.
Враховуючи вищевикладене, заявлені позивачем вимоги про стягнення 48 758 грн 80 коп орендних платежів не оспорені відповідачем, підставні та підлягають до стягнення з відповідача, оскільки в силу ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
Крім того позивач просить стягнути з відповідача 4 612 грн 47 коп 50% штрафу.
Згідно із ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (п.1 ст. 549 ЦК України). Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. ст. 230, 231 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно п. 4.1.1 договору оренди торгового місця № 186 від 29.04.2011 за порушення термінів сплати орендної плати, встановлених у п. 2.2 договору, орендар сплачує: за прострочення з 5-го до 15-го числа штраф у розмірі 10 % від розміру орендної плати, визначеного пунктом 2.1 цього договору, за несплату після 15-го числа - штраф у розмірі 50% від розміру орендної плати, визначеного пунктом 2.1 цього договору.
Суд здійснивши власний розрахунок штрафу, дійшов висновку, що нараховані позивачем на основну заборгованість за період з грудня 2023 року по травень 2024 року 4 612 грн 47 коп 50% штрафу підставні та підлягають до стягнення з відповідача у відповідності до п. 4.1.1 договору оренди від 29.04.2011.
При розрахунку розміру штрафу, передбаченого п. 4.1.1 договору, судом враховано у правовому взаємозв'язку п. 2.1 з п. 2.3 договору оренди торгового місця № 186 від 29.04.2011, яким передбачено, що орендна плата визначається шляхом коригування розміру орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за той же місяць, тому в даному випадку для розрахунку штрафу береться саме проіндексована орендна плата.
Оскільки позовні вимоги виникли з договору, укладеного ОСОБА_1 як підприємцем, спір підлягає розгляду господарським судом.
При прийнятті рішення суд виходив з вірогідності наявних у матеріалах справи доказів, керуючись ст. 79 ГПК України, відповідно до якої наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (постанова Конституційного суду України № 3-рп/2003 від 30.01.2003 року).
Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 3 028 грн 00 коп. відповідно до ст.ст. 129-130 ГПК України слід віднести на нього.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 232, 237, 238, 241, 247- 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
вирішив:
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ідент. код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта-7» (вул. Європейська, 3, с. Рованці, Луцький р-н., Волинська обл., код ЄДРПОУ 34826969)
- 48 758 грн 80 коп основного боргу, 4 612 грн 47 коп штрафу, 3 028 грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору, а всього: 56 399 грн 27 коп. (п'ятдесят шість тисяч триста дев'яносто дев'ять грн 27 коп).
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Суддя А. М. Кравчук