печерський районний суд міста києва
Справа № 757/41805/20-ц
пр. 2-2765/23
03 листопада 2023 року суддя Печерського районного суду м. Києва Підпалий В.В.,
при секретарі судового засідання - Каракосі В.В.
розглянувши у засіданні в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Уряду - Кабінету Міністрів України, треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України про відшкодування шкоди,
ОСОБА_1 (надалі по тексту - Позивач) звернувся до суду із вказаним позовом до Держави України в особі Уряду - Кабінету Міністрів України (надалі по тексту - Відповідач), в якому просив суд відшкодувати шкоду, заподіяну з вини Держави у розмірі 15 000, 00 доларів США.
Свої вимоги мотивує тим, що 16.06.2014 року він уклав з Публічним акціонерним товариством «Старокиївський банк» договір банківського рахунку № 8627 від 16.06.2014 року. Також, 16.06.2014 року між ПАТ «Старокиївський банк» та ОСОБА_1 було укладено договір банківського вкладу №06/1304-2014 від 16.06.2014. Згідно з п.1.1 вказаного договору банківського вкладу, банк відкриває вкладнику вкладний ( строковий) рахунок НОМЕР_4 «Недільний» у доларах США, а вкладник вносить на цей рахунок грошові кошти у сумі 15000,00 доларів США. Відповідно до пункту 1.2., та 2.2 договору банківського вкладу №06/1304 - 2014 від 16.06.2014 року, дата внесення вкладу - 16.06.2014 року, а дата повернення вкладу - 23.06.2014 року, сплата нарахованих процентів за вкладом здійснюється щомісячно шляхом їх перерахування на поточний рахунок № НОМЕР_1 , відкритий банком згідно договору банківського рахунку № НОМЕР_2 від 16.06.2014 року.
Постановою Правління Національного банку України від 11.09.2014 року № 563 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 92 від 17.09.2014 року про початок здійснення процедури ліквідації ПАТ «Старокиївський банк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк».
Позивач зазначав, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.06.2015 року у справі № 826/6986/15 задоволено його адміністративний позов та зобов'язано уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» Пантіну Л. О. включити ОСОБА_1 до переліку вкладників ПАТ «Старокиївський банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Постановою Верховного Суду України від 27.02.2020 року у справі № 826/6986/15, касаційну скаргу Уповноваженої Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» Пантіної Л.О., задоволено частково, у решті постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.06.2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2017 року, - залишено без змін.
В березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з вимогою виконати рішення судів і відшкодувати йому кошти за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб , але фонд повідомив про те, що 25.09.2019 року внесено запис до Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про державну реєстрацію припинення ПАТ «Старокиївський банк» як юридичної особи, а отже ліквідація банку вважається завершеною, а банк ліквідованим, а вимоги кредиторів до банку, що були незадоволені за недостатністю його майна, вважаються погашеними. Таким чином, повноваження ФГВФО як ліквідатора ПАТ «Старокиївський банк» припинено.
За таких підстав, на думку позивача, державою Україна було створено антидемократичні умови, які дозволяють на її території позбавляти власності на майно громадян України і за це жодним чином жодна особа чи структура не несуть майнової відповідальності. В такий неправовий спосіб, унаслідок відсутності належної регуляторної політики на банківському ринку з боку Держави, його було позбавлено майна (депозитних коштів). Така низька організація державного механізму в Україні призвела до неможливості отримання ним своїх коштів, які він вклав в банківську установу, і повернення яких було гарантовано державою. Таким чином, відсутність чіткої налагодженої роботи державного механізму, як регулятора суспільних відносин у державі, призвело спочатку до незадовільної роботи банківської системи і як наслідок неможливість отримання ним своїх вкладних депозитних коштів, а потім до неможливості виконання судового рішення на його користь, що є прямим порушенням статей 6 та 13 Конвенції про захисту прав людини і основоположних свобод. Саме держава Україна несе відповідальність в цілому за діяльність своїх органів влади.
Враховуючи викладене, позивач просив суд стягнути із держави Україна в особі Кабінету Міністрів України 15000,00 доларів США на відшкодування заподіяної йому шкоди.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 05.05.2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику.
17.11.2020 року від представника Національного банку України Калугіної О.А. надійшли пояснення щодо позовної заяви, відповідно до яких, вказувала про відсутність підстав для стягнення майнової шкоди з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, оскільки позивач не надав доказів, які підтверджували факт порушення прав позивача діями або бездіяльністю Кабінетом Міністрів України. Позивач не надав будь-якого судового рішення (вироку), що підтверджує неправомірність (незаконність) прийняття рішення, вчинення дії чи бездіяльності КМУ, його посадовими чи службовими особами, що призвели до завдання шкоди позивачу. Важливим аспектом є саме наявність шкоди завданої саме відповідачем. За таких обставин, вбачається, що вимоги позивача про стягнення з Держави України в особі Уряду - Кабінету Міністрів України шкоди є непідтвердженими. Відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди; протиправну поведінку заподіювача шкоди; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. На підставі вищенаведеного, просила відмовити у задоволенні позовних вимог.
26.11.2020 року на адресу суду надійшли пояснення від представника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Музичук Л.В., у яких зазначив, що 17.09.2019 року уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» було подано документи державному реєстратору юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань для державної реєстрації припинення банку як юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що у відповідності до законодавства, Фонд гарантування завершує виплату гарантованих сум відшкодування коштів вкладникам ПАТ «Старокиївський банк». Таким чином, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб як ліквідатора Банку припинено. На підставі вищенаведеного, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
01.12.2020 року до суду від представника Кабінету Міністрів України Мальцева С. надійшов відзив, в якому вказує на те, що Держава не відповідає за зобов'язаннями банків, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до норм чинного законодавства вклади фізичних осіб банків гарантуються в порядку і розмірах, передбачених законодавством України. Вклади фізичних осіб Державного ощадного банку України гарантуються державою. Банк за своїми зобов'язаннями відповідає всім своїм майном відповідно до законодавства України. З огляду на зазначене, відповідно до положень Законів України «Про Кабінет Міністрів України» та «Про банки і банківську діяльність» держава в особі КМУ не наділена повноваженнями здійснення контролю за діяльністю банків та заборонено будь-яким чином втручатися у діяльність банків. Доводи позивача про стягнення з держави в особі КМУ грошових коштів не узгоджується з положеннями Законів України «Про Кабінет Міністрів України» та «Про банки і банківську діяльність», є необґрунтованими, недоведеними та безпідставними. Крім того, доводи позивача про відсутність належної регуляторної політики на банківському ринку не узгоджується з положеннями законодавства України, є необґрунтованими, недоведеними. Стосовно стягнення шкоди з відповідача на користь позивача, представник відповідача зазначив, що у зв'язку із відсутністю неправомірних дій (бездіяльністю) держави в особі Кабінету Міністрів України, відсутній причинний зв'язок між шкодою і протиправним діянням та відповідно відсутня вина останнього.
23.03.2021 року представник позивача подав до суду позовну заяву із збільшеними позовними вимогами, у яких просив стягнути з відповідача на його користь шкоду у розмірі 18 522 долара США 54 центи, з яких: 15 000, 00 центів складає вклад згідно договору банківського вкладу; 503, 22 долара США - 0,5% згідно договору банківського вкладу; 3019,32 долара США - 3% річних за весь період від розміру боргу згідно договору банківського вкладу.
01.12.2023 року надійшла заява від представника позивача ОСОБА_2 про заміну позивача у цивільній справі, посилаючись на те, що між нею та ОСОБА_1 був укладений договір відступлення прав вимоги, за яким вона прийняла на себе право вимоги від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а також до Держави України за зобов'язанням , яке виникає із постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.06.2015 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2017 року і постанови Верховного Суду України від 27.022020 року у справі № 826/6986/15.
19.12.2023 року від ОСОБА_2 надійшло клопотання, у якому вона просила заяву про заміну позивача у цивільній справі не розглядати.
Суд, дослідивши письмові докази у справі у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Судовим розглядом встановлено, що 16.06.2014 року ОСОБА_1 уклав з ПАТ «Старокиївський банк» договір банківського рахунку №8627 від 16.06.2014 року.
16.06.2014 року між ПАТ «Старокиївський банк» та ОСОБА_1 укладено договір банківського вкладу №06/1304 - 2014 від 16.06.2014 року.
П.1.1 вказаного договору банківського вкладу передбачає, що банк відкриває вкладнику вкладний (строковий) рахунок НОМЕР_4 «Недільний» у доларах США, а вкладник вносить на цей рахунок грошові кошти у сумі 15000,00 доларів США.
Відповідно до пункту 1.2., та 2.2 договору банківського вкладу №06/1304 - 2014 від 16.06.2014 року, дата внесення вкладу - 16.06.2014 року, а дата повернення вкладу - 23.06.2014 року, сплата нарахованих процентів за вкладом здійснюється щомісячно шляхом їх перерахування на поточний рахунок № НОМЕР_1 , відкритий банком згідно договору банківського рахунку № НОМЕР_2 від 16.06.2014 року.
Постановою Правління Національного банку України від 11.09.2014 року № 563 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 92 від 17.09.2014 року про початок здійснення процедури ліквідації ПАТ «Старокиївський банк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк».
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.06.2015 року у справі № 826/6986/15 задоволено частково адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії УПовноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк» Пантіної Л.О. та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо визнання нікчемними договору банківського вкладу № 06/1304-2014 від 16.06.2014 року, договору банківського рахунку № 8627 від 16.06.2014 року та всіх транзакцій за цими правочинами, а також щодо зупинення перерахування/виплати за вказаними транзакціями та правочинами. Визнано протиправним та скасовано наказ Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк» Пантіної Любові Олександрівни №61 від 29.08.2014року, в частині, що стосується ОСОБА_1 . Визнано протиправними дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк» Пантіної Любові Олександрівни щодо не включення ОСОБА_1 до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк» Пантіну Любов Олександрівну включити ОСОБА_1 до переліку вкладників Публічного акціонерного товариства «Старокиївський Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк» Пантіну Любов Олександрівну надати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про вкладника ОСОБА_1 , якому необхідно здійснити виплату відшкодування за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2017 року апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» Пантіної Л.О. залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.06.2015 року - без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27.02.2020 року касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» Пантіної Л.О. задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва постановою від 23.06.2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2017 року, в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Старокиївський банк" Пантіної Любові Олександрівни та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо визнання нікчемними укладених із ОСОБА_1 договору банківського вкладу №06/1304-2014 від 16.06.2014 року, договору банківського рахунку №8627 від 16.06.2014 року та всіх транзакцій за цими правочинами, а також, щодо зупинення перерахування/виплати за вказаними транзакціями та правочинами та визнання протиправним та скасування наказу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Пантіної Любові Олександрівни №61 від 29.08.2014 року, у частині, що стосується ОСОБА_1 скасовано, провадження у справі в цій частині позовних вимог закрито. У решті постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.06.2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2017 року залишено без змін.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
25.09.2019 року ПАТ «Старокиївський банк» припинено у зв'язку з ліквідацією.
Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною першою статті 1166 ЦК України зазначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними й передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність держави за незаконні дії чи бездіяльність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності держави за неправомірні діяння посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою.
Необхідною підставою для притягнення держави до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії органу державної влади, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач вказував на те, що Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України має відповідати за заподіяну йому шкоду, спричинену відсутністю належної регуляторної політики у банківському секторі та відсутністю у державі злагодженого механізму судового захисту порушених прав.
Згідно зі статтею 116 Конституцією України, Кабінет Міністрів України, зокрема: 1) забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України; 2) вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; 3) забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; 4) розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України; 5) забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону; 6) розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання; 7) здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю; 8) організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи; 9) спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади; 10) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» передбачено, що Кабінет Міністрів України у сфері економіки, фінансів, трудових відносин, зайнятості населення, трудової міграції, оплати та охорони праці; забезпечує проведення державної економічної політики, здійснює прогнозування та державне регулювання національної економіки; забезпечує розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного та соціального розвитку; визначає доцільність розроблення державних цільових програм з урахуванням загальнодержавних пріоритетів та забезпечує їх виконання; здійснює відповідно до закону управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами, делегує в установленому законом порядку окремі повноваження щодо управління зазначеними об'єктами міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, місцевим державним адміністраціям та відповідним суб'єктам господарювання; подає Верховній Раді України пропозиції стосовно визначення переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.
Згідно зі статтею 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банки мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у їхній власності. Держава не відповідає за зобов'язаннями банків, а банки не відповідають за зобов'язаннями держави, якщо інше не передбачено законом або договором. Національний банк України не відповідає за зобов'язаннями банків, а банки не відповідають за зобов'язаннями Національного банку України, якщо інше не передбачено законом або договором. Органам державної влади і органам місцевого самоврядування забороняється будь-яким чином впливати на керівництво чи працівників банків у ході виконання ними службових обов'язків або втручатись у діяльність банку, за винятком випадків, передбачених законом. Шкода, заподіяна банку внаслідок такого втручання, підлягає відшкодуванню у порядку, визначеному законом.
Вклади фізичних осіб банків гарантуються в порядку і розмірах, передбачених законодавством України. Вклади фізичних осіб Державного ощадного банку України гарантуються державою (стаття 57 «Про банки і банківську діяльність»).
Відповідно до частини першої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства.
За своїми зобов'язаннями перед вкладниками банк відповідає всім своїм майном відповідно до законодавства, а тому відсутня цивільно-правова відповідальність держави в особі Кабінету Міністрів України за зобов'язаннями банку.
Отже, стягнення з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України грошових коштів у розмірі 18 522,00 доларів США не узгоджується з положеннями Законів України «Про Кабінет Міністрів України» та «;Про банки і банківську діяльність».
При цьому, мотивуючи свій позов, ОСОБА_1 посилався на те, що Держава в особі Кабінету Міністрів України неналежно здійснювала регуляторну політику у банківському секторі.
Разом із тим, колегія суддів зазначає, що відповідно до Закону України «Про Національний банк України» регулятором безпеки банківської діяльності є Національний банк України.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.06.2021року у справі № 757/2723/20, від 09.12.2021 року у справі № 757/62066/19-ц.
Окрім того, правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Відповідно до частини першої-другої статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб'єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними ч. 2 ст. 4 Закону, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.
На підставі частин першої та другої статті 6 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.
Відповідно до частин першої та другої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000,00 грн. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.
У разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку (частина шоста статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
У частині третій статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» зазначено, що уповноважена особа Фонду діє від імені банку в межах повноважень Фонду.
Нормами статті 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» установлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема: уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку; уповноважена особа Фонду формує перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду; Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному вебсайті Фонду та оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті «Урядовий кур'єр» або «Голос України».
Відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.
Згідно з положеннями частини першої статті 54 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
Матеріали справи свідчать, що судовими рішеннями встановлено, що Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» Пантіною Л.О. позивача ОСОБА_1 безпідставно не було включено до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів Фонду.
У справі, що переглядається, позивач фактично просить стягнути з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України невиплачену йому суму за вкладом, визначену ним як матеріальну шкоду, оскільки невиплата цієї суми відбулася внаслідок неправомірних дій (бездіяльності) Фонду щодо не включення його до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за договором банківського вкладу, а також несвоєчасного виконання судового рішення адміністративного суду.
Отже, спір виник щодо права ОСОБА_1 на відшкодування шкоди, завданої в результаті неправомірних, на його думку, дій Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного право уповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього. На відміну від позивача, відповідач - це особа, яка, на думку позивача порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 51 ЦПК України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження -до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц вказано, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмову у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
У постанові Верховного Суду від 20.01.2021 року в справі № 203/2/19 міститься висновок про те, що визначений позивачем у позові склад сторін у справі (позивач та відповідач) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Ураховуючи зміст, характер відносин між учасниками справи та встановлені судами обставини цієї справи, суд доходить висновку, що спір щодо відшкодування шкоди, завданої в результаті неправомірних дій Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо не включення позивача ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за договором банківського вкладу, існує саме з Фондом.
Кабінет Міністрів України не уповноважений відповідати за заподіяну позивачу неповерненням грошового вкладу шкоду, завдану в результаті неправомірних дій Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а отже не є належним відповідачем у цій справі.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18.10.2023 у справі № 757/41834/20.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Аналогічні висновки висловлені і в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц, від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц, від 12.12.2018 у справі № 372/51/16-ц, від 30.01.2019 у справі № 552/6381/17.
Системний аналіз наведених обставин, положень чинного законодавства, висновків Верховного суду, дає підстави для висновку, що позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 1166, 1173 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 77, 79, 81, 263, 264, 354 ЦПК України, суд,
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави України в особі Уряду - Кабінету Міністрів України, треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України про відшкодування шкоди, - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Печерський районний суд м. Києва до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя В.В. Підпалий
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Держава Україна в особі Уряду - Кабінет Міністрів України, 01008, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, буд. 12/2
Третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, 02000, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17