29 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/21401/23 пров. № А/857/2676/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 січня 2024 року у справі № 380/21401/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити певні дії, (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Морська Г.М. в м. Львові Львівської області 04.01.2024 року в порядку письмового провадження), -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо невиплати відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме з 06.06.2019 по 29.08.2023 включно, але не більше як за шість місяців;
- стягнути з ВЧ НОМЕР_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 78071,64 грн (без утримання податків та обов'язкових платежів).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04 січня 2024 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ВЧ НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 9195 (дев'ять тисяч сто дев'яносто п'ять) грн 05 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 січня 2024 року скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що при нарахуванні та виплаті позивачу сум, належних йому при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру. Відтак, відсутні правові підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, щодо виплати позивачу середнього заробітку за спірний період.
Відповідач скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, просив в задоволенні такої відмовити, оскаржуване рішення залишити без змін.
Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши та обговоривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи встановлено, що позивач, проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , на посаді інструктора з водіння взводу навчально-бойового озброєння та техніки роти навчально-бойового озброєння техніки.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 05.06.2019 № 132 позивача виключено із списку особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15.02.2022 у справі № 380/23084/21 визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, з урахуванням січня 2008 як місяця, з якого починається обчислення індексу споживних цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця). Зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.16.2016 по 28.02.2018 із застосування січня 2008 як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), та здійснити виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання зазначено рішення позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення у сумі 78071,64 грн, що підтверджується випискою банку по картковому рахунку ОСОБА_1 ..
Позивач вважає, що оскільки остаточний рахунок при звільненні з ним здійснено відповідачем лише 29.08.2023, за приписами статей 116, 117 КЗпП України (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) він має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Оцінюючи спірні правовідносини, що виникли між сторонами, апеляційний суд виходить з наступних міркувань.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що згідно частини першої та другої статті 308 КАС України переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Предметом спору в цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки виплати позивачу належних сум при звільненні.
Апеляційний суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених у статті 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом попередньої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає таке.
Апеляційний суд зауважує, що питання застосування приписів статті 117 Кодексу законів про працю України у вимірі правовідносин, подібних до тих, які розглядаються в цій справі, не завжди мало однакову правову оцінку суду касаційної інстанції. Водночас необхідно зазначити, що після постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, яку ухвалено в часі пізніше, ніж постанови Верховного Суду України та Верховного Суду, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, викладена в ній позиція (зокрема щодо наявності передбачених статтею 117 Кодексу законів про працю України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу).
Так, у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого, зазначила таке: «Разом з тим статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов''язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц».
Колегія суддів також бере до уваги правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, як таку, що ухвалена пізніше і якою змінені існуючі доти підходи до застосування приписів статей 116, 117 Кодексу законів про працю України. На такому підході до досягнення зазначеної мети наголосила Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, в якій зазначено, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Дану правову позицію Верховний Суд застосував також під час розгляду справ № 460/10582/21 (постанова від 02.012.2023), № 560/11489/22 (постанова від 28.06.2023), у яких порушувалося питання про застосування правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 825/742/16 та під час розгляду справи № 420/11416/23 (постанова від 15.02.2024), у якій Верховним Судом надавалась оцінка правильності застосування судом апеляційної інстанції приписів статті 117 КЗпП України з посиланням на висновки Верховного Суду щодо застосування вказаної норми, викладених у постанові від 04.12.2019 у справі № 825/742/16.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно застосував статтю 117 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
У Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, зокрема, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
На думку Конституційного Суду України, спір щодо стягнення не виплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати є трудовим спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
За текстом цього Рішення, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.
Судом встановлено, що позивач звернувся з позовом щодо зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15.02.2022 у справі № 380/23048/21 такі позовні вимоги задоволено.
Спеціальне законодавство, яке регулює відносини, пов'язані з проходженням військової служби і грошового забезпечення військовослужбовців, не регулює питань, пов'язаних з відповідальністю за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення при звільненні з військової служби. У такій ситуації - при вирішення спорів цієї категорії - застосовувалися положення загального трудового законодавства, КЗпП України.
Виплата (29.08.2023) позивачу індексації грошового забезпечення за період забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 на виконання рішення у справі № 380/23048/21, є обставиною, яка визначила період затримки розрахунку при його звільненні (адже індексація грошового забезпечення як складова цього забезпечення мала бути виплачена при звільненні, так само як і інші його складові, які належало виплатити військовослужбовцю до виключення його зі списків особового складу військової частини).
Суд першої інстанції, дотримуючись, зокрема і позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, визначив період затримки розрахунку при звільненні, а також визначив співмірну суму, яка підлягає стягненню на користь позивача за цей період.
Переглянувши судове рішення суду апеляційної інстанції в межах заявлених доводів і вимог відповідно до статті 308 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що за встановлених обставин справи у зіставленні з нормативним регулюванням спірних відносин і релевантними їм правовими висновками Верховного Суду, які мають враховуватися при виборі і застосуванні норми права, висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 є правильним і обґрунтованим.
Отже доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду, не спростовують висновки суду першої інстанції по суті справи і не приймаються апеляційним судом як належні.
Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення, яке призвело до ухвалення незаконного рішення.
Згідно з пунктом 1 статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, зважаючи на приписи статті 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 січня 2024 року у справі № 380/21401/23 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення виключно з підстав та у випадках, визначених частиною 4 та пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар