29 липня 2024 рокуСправа № 280/6959/24
м. Запоріжжя
Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Бойченко Ю.П., перевіривши матеріали позовної заяви
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромавтоматика» (69057, м. Запоріжжя, просп. Соборний, 158)
до Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі (69006, м. Запоріжжя, просп. Соборний, 6)
про зобов'язання вчинити певні дії,
25.07.2024 до Запорізького окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромавтоматика» (далі - позивач) до Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
зобов'язати Лівобережний відділ державної виконавчої служби міста Запоріжжя Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт з майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромавтоматика», який було накладено в межах виконавчого провадження відділом державної виконавчої служби Орджонікідзевськогого районного управління юстиції м. Запоріжжя (правонаступником якого є Лівобережний відділ державної виконавчої служби міста Запоріжжя Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса), на підставі постанови № 425/4, АМ № 612079 від 24.06.2005, реєстраційний номер обтяження: 2128173 від 25.06.2005.
За правилами п. 4 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у пункті 24 свого рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 згаданої Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Частиною 1 статті 287 КАС України визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Таким чином, необхідною умовою для реалізації позивачем права на звернення до адміністративного суду з позовною заявою про оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби є відсутність іншого порядку судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта.
Як зазначає у позовній заяві ТОВ «Укрпромавтоматика», арешт його нерухомого майна здійснено в межах виконавчого провадження № 962182 з примусового виконання ухвали № 2-2982, виданої 15.06.2005 Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя. При цьому, звертаючись із вимогами про зобов'язання відповідача вчинити певні дії, позивач фактично оскаржує бездіяльність органу ДВС щодо їх не вчинення.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Згідно зі статтею 447 Цивільного процесуального кодексу України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Таким чином, зазначеними нормами передбачена можливість оскарження боржником або стягувачем дій державного виконавця до того суду, який видав виконавчий документ на виконання свого рішення, зокрема ухваленого в порядку цивільного судочинства. Така скарга подається з метою судового контролю за виконанням судового рішення, ухваленого у відповідній справі. Наведена правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 22.04.2019 у справі № 757/53656/17-а та від 06.02.2019 у справі № 815/4232/17.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач як боржник у виконавчому провадженні з примусового виконання судового рішення, ухваленого відповідно до норм Цивільного процесуального кодексу України, має право на звернення до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя в порядку цивільного судочинства зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця під час виконання ухвали № 2-2982, виданої 15.06.2005 Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя, а відтак даний позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
При цьому, обставини звернення до суду сторони виконавчого провадження, з метою оскарження дій, рішень або бездіяльності державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, навіть після завершення виконавчого провадження, не наділяє таку особу статусом іншого учасника виконавчого провадження, та не змінює статусу цього учасника у вказаному виконавчому провадженні. Такий висновок висловив Верховний Суд у постанові від 14.05.2020 у справі №814/1727/16.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Частиною 6 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Відтак, в силу вищенаведених законодавчих приписів, судовий розгляд даного спору повинен здійснюватися Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя за правилами цивільного судочинства, а тому у відкритті провадження в адміністративній справі необхідно відмовити.
Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.ст. 170, 241, 248, 256 КАС України, суд
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромавтоматика» до Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі про зобов'язання вчинити певні дії.
Роз'яснити Товариству з обмеженою відповідальністю «Укрпромавтоматика» його право на звернення із позовом до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя за правилами цивільного судочинства.
Ухвала набирає законної сили у порядку встановленому статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Ю.П. Бойченко