29 липня 2024 року Справа № 280/4788/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання Тетерюк Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 )
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр. Соборний, буд.158-Б; код ЄДРПОУ 20490012)
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач, Управління), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 17.05.2024 №084850004774 про відмову у призначенні пенсії, через відсутність необхідного страхового стажу, з підстав нечитабельності печатки на титульному аркуші;
- зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу спірні періоди роботи (03.08.1982-23.09.1982; 07.02.1985-07.04.1985; 27.04.1985-16.09.1985; 01.10.1985-05.11.1988; 23.11.1988-31.12.1997), згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 необхідні для призначення пенсії;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 10.05.2024 та прийняти рішення з урахуванням страхового стажу за спірні періоди роботи (03.08.1982-23.09.1982; 07.02.1985-07.04.1985; 27.04.1985-16.09.1985; 01.10.1985-05.11.1988; 23.11.1988-31.12.1997).
Крім того, просить стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, а саме витрати на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 3000,00 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що відповідач відмовив позивачу в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу внаслідок не зарахування трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки титульну сторінку завірено нечитабельною печаткою. Позивач з рішенням відповідача щодо відмови в призначенні пенсії за віком через нестачу страхового стажу не згоден, вважає що така підстава, як нечитабельна печатка, не може бути належною підставою для неврахування страхового стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідній роботі. Крім того, неможливість визначення змісту відбитку печатки через її погану якість, не може мати негативних наслідків для особи за умови можливості ідентифікації всіх зазначених у трудовій книжці записів про період її роботи. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 29.05.2024 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи; витребувано від Управління розрахунок періодів трудового стажу позивача, зарахованих до його страхового стажу; засвідченні належним чином копії матеріалів пенсійної справи позивача, на підставі яких прийнято оскаржуване рішення.
04.06.2024 відповідач подав витребувані докази та відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що 10.05.2024 позивач звернувся до Управління із заявою щодо призначення пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV). Розглянувши заяву позивача та додані до неї документи, відповідачем було винесене рішення про відмову у призначенні пенсії за віком, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу роботи. Згідно наданих позивачем документів, було встановлено, що страховий стаж позивача становить 22 роки 3 місяці 18 днів. За наданими документами, до страхового стажу заявника не зараховано періоди роботи з 03.08.1982 по 23.09.1982, з 07.02.1985 по 07.04.1985, з 27.04.1985 по 16.09.1985, з 01.10.1985 по 05.11.1988, з 23.11.1988 по 31.12.1997, оскільки записи на титульній сторінці завірено нечитабельною печаткою. Так, відповідач зазначає, що записи в трудовій книжці про періоди роботи позивача зроблено без додержання вимог зазначених в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93, № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110 (далі - Інструкція №58). Для зарахування оскаржуваних періодів роботи необхідно долучити уточнюючі довідки до електронної справи позивача. Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу зазначає, що представником позивача документально не підтверджено понесені позивачем витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 грн. Крім того, така категорія адміністративних справ є поширеною, а, отже, не потребує значних зусиль та витрат при здійсненні професійної правничої допомоги. Також, позивачем документально не доведено, що правова допомога реально надавалась адвокатом у складанні адміністративного позову, оскільки позовна заява особисто підписана самим позивачем. Таким чином, вимога щодо відшкодування відповідачем витрат на правничу допомогу документально не підтверджена, що є підставою для відмови у її задоволенні. Виходячи із вищезазначеного, дії відповідача не суперечать чинному законодавству України, тому, підстави для задоволення вимог позивача повністю відсутні. Просить відмовити у задоволенні позову.
14.06.2024 позивач подав до суду відповідь на відзив відповідача, в якій зазначив, що у працівника не має обов'язку, у відповідності до чинного законодавства, здійснювати контроль за веденням та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому наявність певних недоліків в заповненні трудової книжки не може нести негативних наслідків для громадянина, якому така трудова книжка належить. Право особи на отримання пенсії, як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов'язаннями України. Доводи відповідача щодо відсутності документального підтвердження витрат на правничу допомогу, вважає безпідставним оскільки позивачем було надано суду докази понесення витрат на правничу допомогу, пов'язану з підготовкою та подачею позовної заяви.
На підставі матеріалів справи суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 10.05.2024 звернувся до Управління із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням від 17.05.2024 № 084850004774, прийнятим Управлінням, позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком. В обґрунтування рішення зазначено, що право на призначення пенсії за віком після 60 років мають особи за наявності страхового стажу 31 рік. Згідно наданих документів страховий стаж становить 22 роки 03 місяці 18 днів. За доданими документами до страхового стажу не зарахована трудова книжка НОМЕР_2 від 24.01.1985, оскільки записи на титульній сторінці завірено нечитабельною печаткою. Для зарахування вищезазначених періодів роботи необхідно до електронної справи долучити уточнюючи довідки. Враховуючи вищевикладене прийнято рішення відмовити у призначенні пенсії відповідно до ст. 26 Закону № 1058-IV у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Не погодившись з відмовою в призначенні пенсії за віком, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон № 1058-IV.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
За визначеннями, наведеними у статті 1 вказаного Закону, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше, надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Частинами 1- 3 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок №637) передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Як передбачено п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993р. №301 «Про трудові книжки працівників», заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За приписами п. 1.1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Пунктом 1.2 Інструкції № 58 передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
Пунктом 2.1 Інструкції № 58 передбачено, що трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з п.2.6 Інструкції № 58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
За приписами п.2.8 Інструкції № 58 якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м.Києва, держархівом м.Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.
Відповідно до п. 2.11 Інструкції № 58 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Пункт 2.12. Інструкції №58 передбачає, що після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Відповідно до п. 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на роботодавця.
До матеріалів справи надано копію трудової книжки позивача НОМЕР_2 від 24.01.1985, відповідно до якої позивач у період з 03.08.1982 по 23.09.1982 працював робочим від.5 на Госплемзаводі ім. Кірова (запис №1-2); з 20.10.1982 по 25.10.1984 служба в Радянській Армії (запис 3); з 07.02.1985 по 07.04.1985 працював електриком ВОХР КМЗ, як тимчасово працюючий на ОВО при Токмацькому ГРАВД (запис №4-5); з 27.04.1985 по 16.09.1985 працював трактористом-машиністом від.5 на Госплемзаводі ім. Кірова (запис №6-7); з 01.10.1985 по 05.11.1988 працював трактористом від.1 в Колгоспі «Розівка» (запис №8-9); з 23.11.1988 по 31.12.1997 працював у від. 2 в якості тракториста-машиніста 3 класу на Госплемзаводі «Ударнік».
Інша періоди роботи зазначені в трудовій книжці позивача НОМЕР_2 від 24.01.1985, враховані за даними довідок та персоніфікованого обліку, що також не заперечується сторонами по справі та підтверджується розрахунком Форми РС- право.
За змістом оскаржуваного рішення, періоди роботи позивача відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 від 24.01.1985, не враховано до страхового стажу позивача через те, що записи на титульній сторінці завірено нечитабельною печаткою.
Слід врахувати, що записи щодо прийняття та звільнення з роботи, які містяться у вказаній трудовій книжці, містять номер та дату наказу на підставі яких такі бути внесені, засвідчені підписом особи, яка здійснила такий запис та скріплені печаткою відповідного підприємства.
Суд зауважує, що Верховний Суд в постанові від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а зазначив, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків за порушення порядку заповнення його трудової книжки. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Неточність в записах в трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Верховний Суд в постанові від 11 травня 2022 року у справі № 120/1089/19-а зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших документах, за внесення яких вона не була відповідальна. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займала особа у той чи інший період роботи, за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу. Зазначене дає право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист.
Суд наголошує на тому, що обов'язок щодо заповнення трудової книжки у відповідності до вимог чинного законодавства покладається саме на роботодавця або уповноважену ним особу, які здійснюють заповнення трудової книжки вперше, а не на працівника, а тому, наявність таких недоліків в трудовій книжці позивача, як нечіткий (нечитабельний) відтиск печатки, не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу останнього періодів роботи згідно з записами в трудовій книжці, що явно є неспівмірним з наслідками у вигляді неотримання пенсійного забезпечення/у зменшеному розмірі.
Крім того, слід зауважити, що трудова книжка позивача вперше заповнена 24.01.1985, тобто майже сорок років тому, що свідчить про наявність об'єктивних причин втрати якості відтворення відтиску печатки на титульному аркуші трудової книжки позивача.
Враховуючи вищенаведене у сукупності, суд зазначає, що доводи відповідача щодо відсутності підстав для зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи позивача відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 від 24.01.1985 з підстав нечитабельного відтиску печатки та титульному аркуші такої трудової книжки є неспроможними та безпідставними, адже підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Враховуючи вищенаведене у сукупності, суд дійшов висновку, що рішення №084850004774 від 17.05.2024 про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню.
Обираючи належний спосіб захисту порушеного права у спірних правовідносинах, суд враховує таке.
За змістом пунктів 1-4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду (частина 3 статті 245 КАС України).
Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Адміністративний суд надає оцінку рішенню суб'єкта владних повноважень на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною 2 статті 2 КАС України, виключно з огляду на зміст такого рішення.
Суд зазначає, що підставою для відмови в зарахуванні до страхового стажу позивача періодів роботи з 03.08.1982 по 23.09.1982, з 07.02.1985 по 07.04.1985, з 27.04.1985 по 16.09.1985, з 01.10.1985 по 05.11.1988, з 23.11.1988 по 31.12.1997 стало те, що записи на титульній сторінці трудової книжки позивача завірено нечитабельною печаткою, тобто щодо даних періодів трудову книжку не визнано як документ, який підтверджує страховий стаж.
Отже відповідач не здійснював перевірку змісту трудової книжки щодо конкретних записів про дані періоди роботи, їх належне оформлення, відповідність вимогам чинного законодавства, не уточнював інформацію про факт роботи в ці періоди тощо.
Суд не може перебирати на себе функцію органу Пенсійного фонду, здійснювати перевірку відповідних документів, на підставі яких визначається страховий стаж, а також здійснювати обчислення дійсного страхового стажу позивача та визначати його достатність для призначення пенсії за віком, оскільки це суперечить завданням адміністративного судочинства.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права у спірних правовідносинах є зобов'язання відповідача повторно розглянути подану позивачем заяву про призначення пенсії за віком від 10.05.2024 та вирішити питання про зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 03.08.1982 по 23.09.1982, з 07.02.1985 по 07.04.1985, з 27.04.1985 по 16.09.1985, з 01.10.1985 по 05.11.1988, з 23.11.1988 по 31.12.1997 та про призначення позивачу пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Частинами 1, 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є частково обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що з урахуванням положень статті 139 КАС України, понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору в розмірі 1 211,20 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Управління.
Крім того, позивачем заявлено клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 3000,00 грн.
Відповідно до положень статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина 1).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина 2).
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4).
Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду (постанови від 17.03.2021 у справі №280/1266/19, від 25.03.2021 у справі №645/3044/17, від 09.03.2021 у справі №200/10535/19-а тощо), при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
В обґрунтування понесених витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи надано копії таких документів:
- Договір про надання правничої допомоги №024 від 21.05.2024 (далі - Договір №024 від 21.05.2024), укладений між ОСОБА_1 (Клієнт) та адвокатом Смірновою Анастасією Олегівною (Адвокат), за умовами якого Адвокат зобов'язується за завданням Клієнта надавати Клієнту правову допомогу, а Клієнт зобов'язується оплатити надання послуг та фактичні витрати Адвоката, необхідні для виконання цього Договору (п.1.1 договору). Договором також обумовлено, що за надання правничої допомоги Адвокатом, Клієнт зобов'язується сплатити Адвокату гонорар, у відповідності до Акту про прийняття-передачі наданих послуг, який є невід'ємною частиною цього договору (п. 3.1 договору).
- Акт про прийняття-передачі наданих послуг від 24.05.2024, відповідно до якого Адвокат Смірнова А.О. (далі - Виконавець) надав ОСОБА_1 (далі - Замовник) правничу допомогу, у вигляді консультації із спірного питання та складання позовної заяви, відповідно до Договору №024 від 21.05.2024, а Замовник прийняв надані послуги. Вартість послуг, вказаних в п.1 Акту, становить: - консультація 500,00 грн; - складання позовної заяви 2500,00 грн; Всього до сплати - 3000,00 (три тисячі) гривень.
- квитанція до платіжної інструкції №45248502 від 22.05.2024; Призначення платежу поповнення рахунку (послуги адвоката).
Дослідивши зміст вищезазначених документів, суд зазначає, що Договір про надання правничої допомоги №024 від 21.05.2024 не дозволяє встановити зв'язок понесених витрат у зв'язку з розглядом саме цієї справи, оскільки наведене в ньому посилання на зміст правовідносин, у яких надається правова допомога, носить загальний характер, що не дає можливості ідентифікувати їх з предметом спору в даній справі.
Інші надані докази не усувають даної невизначеності, не конкретизують спірні правовідносини, у зв'язку з якими надавалась правова допомога, та не дають змоги встановити зв'язок понесених витрат з розглядом даної справи.
Крім того, жодні інші докази не доводять понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в даній справі, оскільки позовна заява та додатки до неї підписані та засвідчені самим позивачем, ордер про надання правничої (правової) допомоги до матеріалів справи не надано, отже відсутні підстави вважати, що у зв'язку з розглядом даної справи позивачем була отримана професійна правнича допомога.
За наведеного вище суд доходить до висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивача заявлених витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку з їх недоведеністю.
Керуючись ст.ст.2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення від 17.05.2024 №084850004774, прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 10.05.2024, подану ОСОБА_1 , та вирішити питання про зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 03.08.1982 по 23.09.1982, з 07.02.1985 по 07.04.1985, з 27.04.1985 по 16.09.1985, з 01.10.1985 по 05.11.1988, з 23.11.1988 по 31.12.1997 та про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В іншій частині в задоволенні позову відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області судові витрати зі сплати судового збору сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп.).
У задоволенні клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, місцезнаходження: 69057, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.158-Б; код ЄДРПОУ 20490012.
Повне судове рішення складено 29.07.2024.
Суддя М.О. Семененко