16 липня 2024 року
м. Київ
cправа № 927/166/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,
за участю секретаря судового засідання - Росущан К. О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Відділу освіти, культури, туризму, молоді та спорту Остерської міської ради
на рішення Господарського суду Чернігівської області від 27.12.2023 (суддя Сидоренко А. С.)
і постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 (головуючий суддя Скрипка І. М., судді Мальченко А. О., Хрипун О. О.)
у справі № 927/166/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова"
до 1) Відділу освіти, культури, туризму, молоді та спорту Остерської міської ради і 2) Остерської міської ради Чернігівського району Чернігівської області
про стягнення коштів,
(у судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Ключкей М. М., відповідача-1 - Забарін А. Ф.)
1. Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення коштів за виконані ним роботи на підставі договору підряду, посилаючись на визнання такого договору недійсним в судовому порядку та вимагаючи застосування наслідків недійсності правочину до спірних правовідносин.
2. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про задоволення позовних вимог та стягнення із відповідача-1 на користь позивача грошових коштів за виконані будівельні роботи та інфляційних втрат, нарахованих на безпідставно набуте майно, оскільки визнали належними та допустимими докази, подані позивачем на підтвердження своїх позовних вимог.
3. Не погодившись із зазначеними рішеннями відповідач-1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, посилаючись на неналежність та недопустимість поданих позивачем доказів на підтвердження виконаних робіт, а також на неможливість застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України, оскільки вони не є договірними.
4. Під час касаційного перегляду оскаржуваних рішень перед Верховним Судом постали питання:
- якими доказами та в якому обсязі сторона повинна довести факт надання нею послуг іншій стороні та вартість таких послуг на підставі правочину, який був визнаний судом недійсним?
- чи підлягає застосуванню така міра відповідальності як стягнення, зокрема, індексу інфляції, за порушення грошового зобов'язання, яке виникло поза межами договірних відносин?
5. За результатом розгляду касаційної скарги, поданої відповідачем-1, Верховний Суд прийшов до висновку про необхідність залишення оскаржуваних судових рішень без змін, а касаційної скарги - без задоволення, про що детально зазначено у цій постанові.
Узагальнений зміст і підстави позовних вимог
6. Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Забудова" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Чернігівської області із позовом до Відділу освіти Остерської міської ради Чернігівської області (далі - відповідач-1, скаржник), в якому просило застосувати наслідки недійсності правочину та стягнути з відповідача-1 грошові кошти у сумі 1 019 937,80 грн, інфляційні втрати в розмірі 1 680 117,94 грн.
7. В ході розгляду справи суд першої інстанції здійснив заміну Відділу освіти Остерської міської ради його правонаступником - Відділом освіти, культури, туризму, молоді та спорту Остерської міської ради; також ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 16.11.2023 постановлено залучити до участі у справі № 927/166/23 співвідповідача - Остерську міську раду (далі - відповідач-2).
8. Справу розглянуто з урахуванням заяви про зміну предмета позову, у якій позивач просив заборгованість в загальній сумі 2 700 055,74 грн стягнути солідарно з відповідачів.
9. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на виконання укладеного договору про закупівлю № 82 від 22.12.2017 згідно з актом приймання виконаних будівельних робіт (Форма - КБ-2в) за грудень 2017 та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (Форми - КБ-3) позивачем виконано роботи на загальну суму 1 019 937,80 грн. В подальшому, зазначений договір визнано недійсним у судовому порядку (справа № 910/16307/21), тому позивач просить суд стягнути з відповідачів на його користь 1 019 937,80 грн на підставі статті 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та 660 180,14 грн (сума, визначена позивачем в позовній заяві з урахуванням проведених ним розрахунків) інфляційних втрат, нарахованих на підставі частини другої статті 625 ЦК України.
Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій
10. Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 27.12.2023 у справі № 927/166/23 позов про стягнення солідарно з відповідачів 2 700 055,74 грн задоволено частково; стягнуто з відповідача-1 на користь позивача 1 019 937,80 грн заборгованості, 32 816,50 грн нарахованого на суму боргу індексу інфляції; в решті позову відмовлено; в позові до відповідача-2 про стягнення 2 700 055,74 грн відмовлено.
11. Суд першої інстанції виходив з того, що договір про закупівлю № 82 від 22.12.2017, на виконання якого згідно з актом приймання виконаних будівельних робіт (Форма - КБ-2в) за грудень 2017 та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (Форми - КБ-3) позивачем виконано роботи на загальну суму 1 019 937,80 грн, визнано недійсним у судовому порядку (справа № 910/16307/21), а питання щодо відповідності виконаних позивачем робіт не є предметом дослідження у даному провадженні.
12. Вимоги щодо заявлених до стягнення з відповідачів 1 680 117,94 грн, нарахованих на суму боргу індексу інфляції задоволено частково, враховуючи, що договір про закупівлю № 82 від 22.12.2017 визнано недійсним з 29.09.2022, суд першої інстанції визнав обґрунтованим стягнення з відповідача-1 інфляційних нарахувань в розмірі 32 816,50 грн за період з 30.09.2022 по 30.11.2022.
13. Північний апеляційний господарський суд постановою від 22.04.2024 рішення суду першої інстанції від 27.12.2023 скасував частково, виклавши резолютивну частину в іншій редакції, а саме стягнув з відповідача-1 на користь позивача 1 019 937,80 грн заборгованості та 660 180,14 грн інфляційних втрат, в решті позову відмовив.
14. Мотивую свою постанову, суд апеляційної інстанції зазначив, що наслідком визнання недійсним в судовому порядку договору є відсутність договору як правової підстави, яка регулює правовідносини сторін щодо виконання робіт на загальну суму 1 019 937,80 грн, що не свідчить про відсутність у відповідача-1 обов'язку оплатити виконані позивачем роботи.
15. Суд апеляційної інстанції виснував, що вартість виконаних позивачем робіт підтверджується довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за грудень 2017 року (форма КБ-3), а також доданими до матеріалів справи позивачем копіями видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, актів наданих послуг, реєстрів поступлення товарів та послуг, витягів з оборотно-сальдової відомості по рахунку 205 "Будівельні матеріали", які підтверджують факт використання матеріалів, закупівлі позивачем матеріалів для проведення робіт, вартість використаних матеріалів, розрахунком вартості робіт (цін та тарифів), обрахунком норм витрат трудових та матеріальних ресурсів.
16. Крім того, апеляційний суд врахував, що начальник відповідача-1 Стась С. О. підписав акт звірки взаєморозрахунків з позивачем за договором від 22.12.2017 за період з вересня 2017 року по вересень 2018 року, відповідно до якого заборгованість відповідача-1 становить 1 019 937,80 грн.
17. Апеляційний суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем суми інфляційних втрат в сумі 660 180,14 грн.
Касаційна скарга
18. Не погодившись із прийнятими судовими рішеннями, відповідач-1 звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Узагальнені доводи касаційної скарги
19. В обґрунтування підстав касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
20. Скаржник зазначає, що оскаржувані рішення прийняті із грубим порушення норм процесуального права (частини четвертої статті 75, статей 77, 78, 80, 86, 99, частини другої статті 207, статті 236, частин першої, другої статті 237, частини четвертої статті 238 ГПК України), неправильним застосуванням судом норм матеріального права (частини першої статті 216, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)) без урахування висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 21.12.2020 у справі № 916/499/20, від 11.10.2018 у справі № 916/446/16 (подібні правові висновки також викладено в численних постановах Верховного Суду від 17.08.2022 у справі № 924/232/18, від 16.12.2021 у справі № 905/1769/20, від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18, від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 08.05.2018 у справі № 910/16725/17 та від 17.10.2018 у справі № 905/3063/17), від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17.
21. Скаржник наголошує, що судами попередніх інстанцій взято за основу долучені позивачем з порушенням норм процесуального права докази, а саме акти наданих послуг та видаткові накладні, як такі, що були подані із порушенням встановленого ГПК України строку та порядку.
22. Скаржник з посиланням на частину четверту статті 80 ГПК України та висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 14.03.2023 у справі № 922/4019/20, звертає увагу, що ані в позовній заяві, ані у відповіді на відзив позивач не повідомляв про свій намір подати в подальшому нові докази, про неможливість їх подання разом із позовом також не зазначив. При цьому, позивач подав клопотання від 08.04.2023 про приєднання до матеріалів справи доказів без обґрунтування поважності пропуску подання таких доказів та пізніше ним також було подано клопотання про долучення нових доказів до матеріалів справи від 18.04.2023 з проханням поновлення пропущеного строку, однак належних та обґрунтованих доказів, що підтверджують неможливість їх подання разом з позовною заявою не надано.
23. За доводами скаржника такі докази відповідно до положень частини восьмої статті 80 ГПК України не могли бути прийняті до матеріалів справи.
24. Також скаржник зазначає, що позивач до позовної заяви не додав проектно-кошторисної документації та будь-яких первинних документів на обґрунтування обсягів та вартості виконаних будівельних робіт. Акт виконаних будівельних робіт із зазначеною у ньому договірною ціною в розмірі 1 019 937,80 грн не містить вказівки з чого ці витрати складаються, які матеріали (вироби) придбавалися, їх вартість та об'єми не підтверджені жодними первинними документами.
25. Відтак, на думку скаржника, в матеріалах справи відсутні обґрунтовані підтвердження понесення позивачем витрат саме у заявленому розмірі 1 019 937,80 грн. При цьому, скаржник посилається на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, та наголошує на порушенні судами попередніх інстанцій норм процесуального права у зв'язку із ненаданням правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи.
26. Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій надали перевагу неналежним доказам позивача, стягнули зі скаржника необґрунтовано завищену суму коштів лише на підставі того, що ця сума зазначена в акті та в довідці без будь-якого підтвердження. Судами не досліджено поданих скаржником доказів, які доводять неякісність робіт, їх фактичне незавершення, що виключає можливість стягнення просто договірної ціни.
27. Скаржник наголошує, що позивачем не надано належних підтверджуючих доказів того, що було одержано скаржником за визнаним в судовому порядку недійсним договором. З посиланням на постанову Верховного Суду від 21.12.2020 у справі № 916/499/20 скаржник зазначає, що акт звірки розрахунків, досліджений судами попередніх інстанцій, не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. Також скаржник вважає, що акт приймання-передачі робіт не є визначальним для виникнення зобов'язального правовідношення, при цьому посилається на постанову Верховного Суду від 11.10.2018 у справі № 916/446/16.
28. Скаржник звертає увагу, що подібні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 17.08.2022 у справі № 924/232/18, від 16.12.2021 у справі № 905/1769/20, від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18, від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 08.05.2018 у справі № 910/16725/17 та від 17.10.2018 у справі № 905/3063/17.
29. Крім того, з посиланням на постанови Верховного Суду від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19, від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17, скаржник наголошує, що позивач повинен був в день складання акту № 1 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2017 року скласти та зареєструвати в Єдиному державному реєстрі податкових накладних податкову накладну з ПДВ. Вказана дія позивача була б підтвердженням з його боку реальності здійснених господарський операцій з виконання підрядних робіт, проте такі дії вчиненні не були.
30. За доводами скаржника, відсутні правові підстави для стягнення з нього грошових коштів в сумі 1 019 937,80 грн, адже обставина виконання позивачем робіт на вказану суму не підтверджена жодними первинними документами, що свідчать про реальність господарських операцій, їх обсяг та вартість.
31. Також скаржник вважає, що до спірних правовідносин не може застосовуватися відповідальність, визначена статтею 625 ЦК України, оскільки зобов'язання відповідача відшкодувати вартість одержаного за недійсним правочином виникли на підставі статей 216, 1212 ЦК України, тобто не із зобов'язальних правовідносин між сторонами, що виключає застосування норм статті 625 ЦК України.
Позиція інших учасників справи
32. Позивач у строк, встановлений Судом, подав відзив на касаційну скаргу, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги відповідача-1, вважає, що постанову суду попередньої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
33. Відповідач-2 правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.
Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
34. 22.12.2017 між Відділом освіти Остерської міської ради Чернігівської області (замовник) та позивачем (підрядник) було укладено договір про закупівлю № 82.
35. Відповідно до пункту 1.1 зазначеного договору від 22.12.2017 підрядник зобов'язується за завданням замовника виконати та здати йому в установлений цим договором строк додаткові будівельні роботи, не зазначені у початковому проекті, по об'єкту "Капітальний ремонт Остерського ДНЗ "Оленка", вул. Б. Хмельницького, 76-А, Козелецького району, Чернігівської області" (БД.11-1:2013 "Правила визначення вартості будівництва" ДК 021:2015 - 45400000-1 "Завершальні роботи"), а замовник зобов'язується надати підряднику дозвільну документацію, а також затверджену в установленому порядку проектно-кошторисну документацію та прийняти від підрядника закінчені роботи по об'єкту.
36. Склад та обсяги робіт, що доручаються до виконання підряднику, визначені проектно-кошторисною документацією, договірною ціною та календарним графіком виконання робіт, які є невід'ємною частиною даного договору. Роботи технічно пов'язані з головним (первинним) договором; загальна вартість додаткових робіт не перевищує 50 відсотків вартості головного (первинного) договору (пункт 1.2 договору).
37. За умовами пункту 2.1 договору підрядник зобов'язаний виконувати роботи відповідно до вимог будівельних норм та правил, календарного графіку робіт. Строк (термін) виконання робіт: грудень 2017 року. Початок робіт - протягом 5-ти робочих днів з дня передачі замовником дозвільної документації. Завершення робіт: датою закінчення робіт вважається дата їх прийняття замовником.
38. Згідно з пунктом 3.1 договору ціна договору визначена на підставі зведеного кошторису будови згідно з нормативами ДСТУ БД. 1.1-1:2013, із урахуванням змін та доповнень, і становить суму 1 019 937,80 грн, у тому числі ПДВ 169 989,63 грн.
39. Джерелом фінансування робіт є субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення заходів щодо соціально-економічного розвитку окремих територій (загальний фонд) між місцевими бюджетами за об'єктами (доходами) співфінансування з місцевого бюджету (пункт 4.1 договору).
40. Зобов'язання сторін щодо фінансування визначаються положенням загальних умов та узгодженим сторонами планом фінансування будівництва, який є невід'ємною частиною договору (додаток 3). План фінансування будівництва складається з урахуванням календарного графіку виконання робіт і порядку проведення розрахунків за виконані роботи (пункт 4.2 договору).
41. Відповідно до пункту 4.3 договору розрахунки проводяться на підставі підписаних актів приймання виконаних будівельних робіт (Форми - КБ-2в) і довідок про вартість виконаних робіт та витрат (Форми - КБ-3) згідно з фактично виконаними роботами при наданні підрядником всіх необхідних виконавчих документів, передбачених в пункті 5.3.7 цього договору.
42. Згідно з пунктом 12.1 договору договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2017 або до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.
43. Відповідно до протоколу погодження договірної ціни, який є додатком 1 до договору від 22.12.2017, сторони дійшли згоди, що розмір договірної ціни становить 1 019 937,80 грн, у тому числі ПДВ 169 989,64 грн; початок дії договірної ціни - з грудня 2017 року.
44. У календарному плані виконання робіт (додаток 2) зазначено обсяг робіт та період їх виконання позивачем, а саме: утеплення фасадів дитячого садка, площа - 2 173 кв. м, кошторисна вартість - 1 019 937,80 грн, грудень - 1 019 937,80 грн.
45. Згідно з планом фінансування будівництва (на поточний рік) (додаток 3 до договору від 22.12.2017) капітальні вкладення на грудень 2017 року становлять 1 019 937,80 грн, на фінансування будівельно-монтажних робіт - 837 131,49 грн.
46. 22.12.2017 відповідачем-1 та позивачем підписано акт № 1 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2017 року, згідно з яким загальна вартість виконаних позивачем робіт за договором становить 1 019 937,80 грн.
47. Зазначена вартість виконаних будівельних робіт за договором від 22.12.2017 у розмірі 1 019 937,80 грн зазначена у підписаній сторонами 22.12.2017 довідці про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за грудень 2017 року.
48. Начальник Відділу освіти Остерської міської ради Чернігівської області Стась С.О. підписав акт звірки взаєморозрахунків з позивачем за договором від 22.12.2017 за період з вересня 2017 року по вересень 2018 року, відповідно до якого заборгованість відповідача-1 становить 1 019 937,80 грн.
49. Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.12.2021 у справі № 910/16307/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2022, визнано недійсним договір про закупівлю № 82 від 22.12.2017, укладений між відповідачем-1 та позивачем. За висновком суду, під час укладення спірного договору від 22.12.2017 № 82 було порушено вимоги Закону України "Про публічні закупівлі" та Бюджетного кодексу України, а тому такий договір підлягає визнанню недійсними відповідно до частини першої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду попередньої інстанції
50. Згідно з частинами першою, другою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
51. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
52. Судові рішення у справі оскаржуються скаржником з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
53. Дослідивши в межах вимог касаційної скарги наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
54. Спірні правовідносини стосуються стягнення грошових коштів за роботи в розмірі 1 019 937,80 грн, виконані на підставі укладеного між сторонами договору про закупівлю від 22.12.2017 № 82, який в подальшому було визнано недійсним в судовому порядку, а також стягнення інфляційних втрат в сумі 660 180,14 грн згідно зі статтею 625 ЦК України.
55. Обставини недійсності правочину, укладеного між позивачем та відповідачем-1 для виконання будівельних робіт, були встановлені судовими рішеннями у справі № 910/16307/21, тому відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України не підлягають повторному доказуванню.
56. Так, зокрема, у справі № 910/16307/21 суди дійшли висновку, що під час укладення договору від 22.12.2017 № 82 було порушено вимоги Закону України "Про публічні закупівлі" та Бюджетного кодексу України, а тому зазначений договір підлягає визнанню недійсним відповідно до частини першої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України.
57. За змістом абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов'язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов'язані з його недійсністю. Одним із таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo у фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов'язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).
58. За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов'язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається у його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію у натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов'язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).
59. Схожі висновки містяться в постановах Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 916/1952/17 від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18, від 14.05.2020 у справі № 916/1952/17, на які посилаються суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях.
60. Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
61. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
62. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
63. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
64. За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
65. Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
66. Аналогічні висновки містяться в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 та від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, які були враховані судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень.
67. Суди попередніх інстанцій у справі, що розглядається, дійшли висновку, що наслідком визнання недійсним в судовому порядку договору є відсутність договору як правової підстави, яка регулює правовідносини сторін щодо виконання робіт на загальну суму 1 019 937,80 грн, що не свідчить про відсутність у відповідача-1 обов'язку оплатити виконані позивачем роботи. Відтак суди обґрунтовано вирішили стягнути зазначену суму на користь позивача, застосувавши до спірних правовідносин положення частини першої статті 216 та пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України.
68. При цьому, суди попередніх інстанцій дослідили такі докази:
- на підтвердження виду та обсягу виконаних підрядних робіт поданий позивачем акт № 1 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2017 року, який підписаний відповідачем-1 та позивачем. Згідно з даним актом загальна вартість виконаних позивачем робіт за договором від 22.12.2017 становить 1 019 937,80 грн. Також така вартість виконаних будівельних робіт за договором від 22.12.2017 у розмірі 1 019 937,80 грн зазначена у підписаній сторонами 22.12.2017 довідці про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за грудень 2017 року;
- довідку від 02.04.2021 № 03-31/-5з зустрічної звірки позивача, складену Управлінням Північного офісу Держаудитслужби в Чернігівській області з метою документального та фактичного підтвердження виду, обсягу і якості операцій та розрахунків для з'ясування реальності та повноти відображення в обліку відповідача-1 за період з 01.06.2017 по 31.12.2020, з якої вбачається, що станом на 31.03.2021 в обліку позивача встановлено дебіторську заборгованість за відповідачем-1 на суму 1 019 937,80 грн;
- на підтвердження факту закупівлі позивачем матеріалів для проведення робіт, вартості використаних матеріалів, розрахунку вартості робіт (цін та тарифів), обрахунку норм витрат трудових та матеріальних ресурсів додані позивачем до справи видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, акти наданих послуг, реєстри поступлення товарів та послуг, витяги з оборотно-сальдової відомості по рахунку 205 «Будівельні матеріали»;
- акт звірки взаєморозрахунків відповідача-1 з позивачем за договором від 22.12.2017 за період з вересня 2017 року по вересень 2018 року, підписаний начальником відповідача-1 Стась С. О., відповідно до якого заборгованість відповідача-1 становить 1 019 937,80 грн.
69. Дослідивши зазначені вище докази у сукупності, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що їх достатньо для підтвердження вартості виконаних позивачем робіт та понесених ним витрат на користь відповідача-1.
70. З огляду на зазначене, колегія суддів відхиляє доводи скаржника, що акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом та сам по собі не є належним доказом факту здійснення господарських операцій, який, при цьому, посилається на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 21.12.2020 у справі № 916/499/20. Верховний Суд враховує, що акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Крім акту звірки взаєморозрахунків, складеного та підписаного позивачем і відповідачем-1, суди першої та апеляційної інстанцій дослідили інші докази, зазначені зокрема у пункті 68 цієї постанови, на підтвердження виконаних позивачем робіт за договором будівельного підряду на користь відповідача-1.
71. Також, враховуючи зазначений вище висновок щодо обсягу досліджених судами доказів, колегія суддів зауважує, що не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 11.10.2018 у справі № 916/446/16 (та постанови Верховного Суду від 17.08.2022 у справі № 924/232/18, від 16.12.2021 у справі № 905/1769/20, від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18, від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 08.05.2018 у справі № 910/16725/17 та від 17.10.2018 у справі № 905/3063/17 з подібними висновками), з якої вбачається, що сам по собі акт приймання-передачі робіт не є визначальним для виникнення зобов'язального правовідношення, оскільки закон пов'язує виникнення такого зобов'язання з оплати робіт з фактом їх виконання, адже наявність підписаного замовником акту прийняття роботи не позбавляє його права заперечувати щодо обсягу та вартості виконаної роботи.
72. Заразом Суд відхиляє посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19 (в якій також процитовано висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17, на яку зокрема посилається і скаржник), з якої вбачається, що у разі наявності дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені права доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару, зокрема податковими накладними у сукупності з іншими доказами у справі.
73. Колегія суддів зауважує, що судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень не було встановлено і скаржник не доводив наявність дефектів документів, які були подані позивачем на доведення своїх позовних вимог, що зазначені зокрема у пункті 68 цієї постанови, відтак судами визнано належними та допустими досліджені ними докази, а податкові накладні могли би бути подані додатково на підтвердження доводів позивача, проте їх відсутність в матеріалах справи не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо задоволення позовних вимог.
74. Крім того, колегія суддів критично оцінює доводи скаржника, що до спірних правовідносин не може застосовуватися відповідальність, визначена статтею 625 ЦК України, оскільки зобов'язання відповідача відшкодувати вартість одержаного за недійсним правочином виникли на підставі статей 216, 1212 ЦК України, тобто не із зобов'язальних правовідносин між сторонами, що виключає застосування норм статті 625 ЦК України, та зазначає, що правомірність стягнення з набувача на користь потерпілого, крім безпідставно одержаних коштів відповідно до статті 1212 ЦК України, також, зокрема, інфляційних втрат за період безпідставного користування такими коштами відповідно до статті 625 ЦК України є усталеною в судовій практиці, а саме в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (які були враховані судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень).
75. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи скаржника про те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права (частину четверту статті 75, статі 77, 78, 80, 86, 99, частину другу статті 207, статтю 236, частини першу, другу статті 237, частину четверту статті 238 ГПК України, частину першу статті 216, частину другу статті 625 ЦК України) та не врахували висновки Верховного Суду, викладені у перелічених у касаційній скарзі постановах (від 21.12.2020 у справі № 916/499/20, від 11.10.2018 у справі № 916/446/16 (подібні правові висновки також викладено в численних постановах Верховного Суду від 17.08.2022 у справі № 924/232/18, від 16.12.2021 у справі № 905/1769/20, від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18, від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 08.05.2018 у справі № 910/16725/17 та від 17.10.2018 у справі № 905/3063/17), від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17), не знайшли свого підтвердження.
76. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.
77. Також скаржник в своїй касаційній скарзі зазначає, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, а саме дослідили долучені позивачем письмові докази, подані з пропуском строку без обґрунтування поважності причин такого пропуску, крім того, суди надали перевагу неналежним доказам позивача та не дослідили доказів, поданих відповідачем-1 на підтвердження неякісності виконаних робіт.
78. Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі в цій частині доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень та ухвалення рішення про задоволення позову.
79. Верховний Суд зауважує, що суд першої інстанції, враховуючи свої дискреційні повноваження, в підготовчому засіданні 19.04.2023 протокольною ухвалою визнав поважними причини пропуску строку на подання додаткових доказів та задовольнив клопотання позивача про поновлення строку на їх подання, тому процесуальних порушень щодо дослідження таких доказів судами попередніх інстанцій допущено не було.
80. Щодо доводів про надання переваги доказам позивача над доказами відповідача-1 (а саме експертному дослідженню за результатами проведення будівельно-технічної експертизи щодо Остерського ДНЗ Оленка), то, як вбачається з тексту оскаржуваної постанови апеляційного суду, суд дослідив такий доказ та наголосив, що лист відповідача-1 № 01-26/141 від 04.04.2019 (про усунення виявлених недоліків), експертне дослідження від 24.06.2021, акти результатів огляду будівлі, споруд та конструкцій № 1 від 26.11.2018, № 2 від 20.03.2019 стосуються капітального ремонту Остерського ДНЗ "Оленка", а не робіт, що були предметом договору про закупівлю № 82 від 22.12.2017, таким чином не спростовують факту виконаних робіт по сумі, заявленій до стягнення (безпосередньо зазначені висновки скаржник належним чином не спростовує).
81. При цьому, колегія суддів зауважує, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).
82. Саме лише прагнення скаржника (без належного обґрунтування своїх вимог відповідно до положень частини другої статті 287 ГПК України, зокрема, у взаємозв'язку зі статтею 310 ГПК України) здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій, оскільки в силу частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
83. Відтак колегія суддів відхиляє посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 14.03.2023 у справі № 922/4019/20, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, наведені ним в підтвердження порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.
84. До того ж, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника на суперечність викладених в тексті його касаційної скарги підстави касаційного оскарження (а саме пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України) разом з вимогою скаржника, наведеною у прохальній частині касаційної скарги, з якої вбачається, що останній просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, з доводами скаржника щодо порушення судами норм процесуального права без посилання на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України у взаємозв'язку із частинами першою, третьою статті 310 ГПК України, які передбачають скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд. Відтак скаржник не обґрунтував належним чином порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.
85. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
86. Відхиляючи доводи скаржника Суд також враховує висновки в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
87. Верховний Суд також зважає, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії"). Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Шевельов проти України").
88. За результатами касаційного перегляду, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувані відповідачем-1 судові рішення першої (в нескасованій частині) та апеляційної інстанцій ухвалені відповідно до норм чинного законодавства, натомість доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставинами та наявними у матеріалах справи доказами.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
89. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).
90. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник, в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень у справі.
91. За таких обставин, суд касаційної інстанції вважає за необхідне касаційну скаргу відповідача-1 залишити без задоволення, а оскаржувані рішення місцевого господарського суду (в нескасованій частині) і постанову апеляційного господарського суду - без змін.
Розподіл судових витрат
92. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати необхідно покласти на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
1. Касаційну скаргу Відділу освіти, культури, туризму, молоді та спорту Остерської міської ради залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 27.12.2023 в нескасованій частині та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 у справі № 927/166/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Случ
Судді Н. О. Волковицька
С. К. Могил