11 липня 2024 року Справа № 915/6/24
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складi суддi Адаховської В.С.,
при секретарі судового засідання Шараєвої М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Котляревський елеватор” (м.Київ, вул. Ділова, 5, корп. 2, ідентифікаційний код 40092359, представник позивача: адвокат Оприсняк Б.Р., 04123, м. Київ, вул. Осиповського, 3Б)
до відповідача: Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (Російська Федерація, м. Москва, вул. Житня, 14, буд. 1)
про: відшкодування майнової шкоди
представники учасників справи в судове засідання не з'явилися
Товариство з обмеженою відповідальністю “Котляревський елеватор” звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою (вх. №30/24 від 02.01.2024), в якій просить стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації матеріальні збитки в розмірі 113058053,00 грн., завдані військовою агресією Російської Федерації проти України, які спричинені пошкодженням та знищенням майна позивача та 306700,00 грн. судових витрат, пов'язаних із проведенням експертизи та залученням перекладача.
02.01.2024 разом з позовною заявою до суду позивачем подано заяву про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
24.02.2022 держава Російська Федерація здійснила повномасштабну збройну агресію відносно України і ввела свої війська на її територію.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 “Про введення воєнного стану в Україні” було введено воєнний стан на всій території України, який триває на даний час.
Згідно статті 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України “Про міжнародне приватне право”, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до частини 1 статті 79 Закону України “Про міжнародне приватне право”, пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі в справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову та звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Згідно положень статті 5 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності від 02.12.2004 держава користується імунітетом, щодо себе та своєї власності, від юрисдикції судів іншої держави з урахуванням положень цієї Конвенції.
Відповідно до статті 7 зазначеної Конвенції, держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді у суді іншої держави по відношенню до будь-якого питання або справи, якщо вона явно висловила згоду на здійснення цим судом юрисдикції щодо такого питання або справи у силу: а) міжнародної угоди; b) письмового договору; або с) заяви у суді або письмового повідомлення у рамках конкретного розгляду.
Згідно правового висновку викладеного у постанові Верховного Суду від 14.04.2022 у справі №308/9708/19 щодо судового імунітету Російської Федерації у справах про відшкодування шкоди, завданої державою-агресором Верховний Суд дійшов висновку, що Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі громадянину України. Верховний Суд виходив із того, що названа країна-агресор діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, навпаки віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Таким чином, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства Російської Федерації в Україні запитів щодо згоди Російської Федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням Російською Федерацією збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А з 24.02.2022 таке надсилання неможливе ще й з огляду на розірвання дипломатичних відносин України з Російською Федерацією.
У постановах від 18.05.2022 по справам №428/11673/19 та №760/17232/20-ц Верховний Суд розширив правові висновки, згідно яких підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004). Підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов'язаннями України в сфері боротьби з тероризмом.
Судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення Російською Федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.
За приписами частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності.
Відповідно до частини 8 статті 29 Господарського процесуального кодексу України, позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред'являтися також за місцем заподіяння шкоди.
Згідно частини 1 статті 49 Закону України “Про міжнародне приватне право”, права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Згідно пункту 3) частини 1 статті 76 Закону України “Про міжнародне приватне право”, суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
Відповідно до правових висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 по справі №428/11673/19, загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування), що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду Російської Федерації.
За таких обставин, суд вважає, що дана справа підсудна Господарському суду Миколаївської області.
Ухвалою суду від 08.01.2024 позов залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
24.01.2024 від позивача надійшла заява від 16.01.2024 про усунення недоліків позовної заяви з додатками, направлення якої на адресу суду здійснено 19.01.2024.
Ухвалою суду від 29.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 26.02.2024. Запропоновано відповідачу, в 15-денний строк від дня отримання цієї ухвали, надати суду відзив на позов, оформлений згідно вимог статті 165 Господарського процесуального кодексу України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем, а також документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.
Ухвалою суду від 06.02.2024 заяву представника позивача про участь у підготовчому засіданні у справі призначеному на 26.02.2024 в режимі відеоконференції задоволено.
Засідання, призначене на 26.02.2024, не відбулося, оскільки протягом часу, визначеного судом для проведення даного засідання у Миколаївській області тривала повітряна тривога, про що секретарем судового засідання складено відповідну довідку.
Ухвалою суду від 13.03.2024 повідомлено учасників у справі про наступне підготовче засідання, яке призначене на 01.04.2024.
Ухвалою суду від 01.04.2024, яку занесено до протоколу судового засідання, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 29.04.2024.
Ухвалою суду від 17.04.2024 повідомлено учасників у справі про те, що ухвалою суду від 01.04.2024, занесеною до протоколу судового засідання, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 29.04.2024.
25.04.2024 до суду від позивача надійшла заява про вступ у справу представника позивача (Документ сформований в системі “Електронний суд” 25.04.2024).
Ухвалою суду від 29.04.2024, занесеною до протоколу судового засідання, задоволено клопотання представника позивача про відкладення підготовчого засідання у розумний строк на 20.05.2024.
Ухвалою суду від 03.05.2024 повідомлено учасників у справі про те, що ухвалою суду від 29.04.2024, занесеною до протоколу судового засідання, відкладено підготовче засідання на 20.05.2024.
17.05.2024 до суду від позивача надійшла заява від 15.05.2024 про долучення доказів надсилання відповідачу копій матеріалів справи.
Засідання, призначене на 20.05.2024, не відбулося, оскільки протягом часу, визначеного судом для проведення даного засідання у Миколаївській області тривала повітряна тривога, про що секретарем судового засідання складено відповідну довідку.
Ухвалою суду від 20.05.2024 повідомлено учасників у справі про наступне підготовче засідання, яке призначене на 10.06.2024.
10.06.2024 до суду від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі представника (Документ сформований в системі “Електронний суд” 10.06.2024).
Ухвалою суду від 10.06.2024, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.07.2024.
10.07.2024 до суду від позивача надійшла заява від 09.07.2024 про доручення доказів надсилання відповідачу ухвали суду про призначення справи до розгляду по суті.
11.07.2024 до суду від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі представника (Документ сформований в системі “Електронний суд” 11.07.2024).
До повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - постанову Верховної Ради України “Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності” від 19.12.1992 шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу Російської Федерації.
У зв'язку з указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, за зверненням Міністерства юстиції України, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та Організації Об'єднаних Націй, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв'язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов'язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.
Згідно листа Міністерства юстиції України №25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 “Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану”, з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.
Крім того, у зв'язку з агресією з боку Російської Федерації та введенням воєнного стану Акціонерне товариство “Укрпошта” з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією.
Міністерство юстиції України листом №91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку ст.8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією Міністерства закордонних справи України (лист №71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв'язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території Російської Федерації та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація Міністерства закордонних справи України з органами влади Російської Федерації за посередництва третіх держав також не здійснюється.
За приписами частини 4 статті 122 Господарського процесуального кодексу України, відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
За такого суд вважає, що за приписами частини 4 статті 122 Господарського процесуального кодексу України, належним повідомленням відповідача про відкриття провадження у даній справі та про дату, час і місце розгляду справи, буде публікація відповідного оголошення на веб-порталі судової влади України.
Враховуючи викладене, про час та місце розгляду даної справи суд щоразу повідомляв відповідача шляхом опублікування на офіційному веб-сайті судової влади України оголошень про виклик відповідача у порядку, встановленому приписами частини 4 статті 122 Господарського процесуального кодексу України.
До того ж, відомості про судовий розгляд справи та відповідні процесуальні рішення судом своєчасно оприлюднювались в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відомості якого є загальнодоступними.
Відповідач не скористався, наданим йому статтями 161, 165 Господарського процесуального кодексу України, правом на подання відзиву на позовну заяву, вимоги та доводи позивача не спростував.
Згідно частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами.
Сторони явку повноважних представників у судове засідання 11.07.2024 не забезпечили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, зокрема й шляхом опублікування на офіційному веб-сайті судової влади України оголошень про виклик відповідача у порядку, встановленому приписами частини 4 статті 122 Господарського процесуального кодексу України.
Господарським судом також враховано, що явка представників сторін не визнавалась судом обов'язковою.
Згідно пункту 2) частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомленні про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі, зокрема повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності представників сторін.
У судовому засіданні 11.07.2024 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Котляревський елеватор” є власником об'єктів нерухомого майна, розташованого за адресою: Миколаївська область, Вітовський район, с. Шевченкове, вулиця Урожайна, 1, а саме: нежитлових будівель Котляревського хлібоприймального підприємства: контора, А, заг. пл. 186,1 кв.м.; побутова будівля, Б, заг. пл. 51,3 кв.м.; вагова, Г, заг. пл. 25,0 кв.м.; вагова, Е, заг. пл. 21,7 кв.м.; склад, Ж, заг.пл. 1229,6 кв.м.; лабораторія, З, заг.пл.138,0 кв.м.; ЗБО-2, Л, заг.пл. 80,0 кв.м.; склад, М, заг.пл. 2364,0 кв.м.; склад, М', заг.пл. 1176,6 кв.м.; склад, Н', заг.пл. 1172,9 кв.м.; склад Н, заг.пл. 1120,2 кв.м.; склад, Н2, заг.пл. 1200,0 м2; ДСП-32/1,П, заг.пл. 73,4 м2; ДСП-32/1, П2,заг.пл. 77,8 м2; ЗОБ, Р, заг.пл. 232,3 м2; склад, Т, заг.пл. 1200,4 м2; склад, Т1, заг.пл. 1222,4 м2; склад, Т2, загальна площа 465,7 м2; склад, Т3, загальна площа 911,4 м2; склад, Т4, загальна площа 1240,3 м2; склад, Т5, загальна площа 899,0 м2; склад, Т6, загальна площа 1724,3 м2; склад, Т7, загальна площа 1214,7 м2; вагова, У2 загальна площа 10,9 м2; гараж, УЗ , загальна площа 73,6 м2; душ, Ц2, загальна площа 47,7 м2; столярний цех, Ч, загальна площа 92,1 м2; майстерня, Ш, загальна площа 114,0 м2; гараж, Ю, загальна площа 198,4 м2; гараж, Є, загальна площа 38,0 м2; магазин, Я, загальна площа 81,7 м2; бесідка, в; навіс, Г1; прохідна, Д; навіс, E1; дизельна, К; трансформаторна, К1; щитова, Л1; навіс, Л2; господарська будівля, Ф(1); вентиляційне приміщення, Р1; навіс, С; вбиральня, У; склад, Ц(3); склад, Ф; насосна, Ц; ПЗМ, ЦІ; кузня, Ш1; підсобне приміщення, Ш2; бункери, 10,26,27,44; естакада, 11,28,30,31; пож. Гідрант, 13,43,46; цистерни, 53-55.82,83; огорожі 56,59-71,74,75; арт. Свердловина, 57; ємкість для води, 58; залізниця, 73; дозувальна вишка, 42; замощення, I-III; транспортерний міст з навісом, 76,77,78; зерносушилка з навісом, 79, 80,81.
Позивач є орендарем земельної ділянки з кадастровим № 4823384700:06:025:0001 (площа: 7,1306 га, цільове призначення: для надання послуг у сільському господарстві) та земельної ділянки з кадастровим № 4823384700:06:021:0001 (площа: 0,02, цільове призначення: для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд технічної інфраструктури (виробництва та розподілення газу, постачання пари та гарячої води, збирання, очищення та розподілення води)), розташованих за адресою: за адресою: Миколаївська область, Вітовський район, с. Шевченкове, вулиця Урожайна, земельна ділянка 1, на яких знаходиться зазначене вище майно позивача.
Вказане підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 14.08.2023 (номер інформаційної довідки: 342669554).
24.02.2022 держава Російська Федерація здійснила повномасштабну збройну агресію відносно України і ввела свої війська на її територію.
Як вбачається з листа Миколаївської обласної військової адміністрації від 04.07.2023 №05-97/1637/5-23, с. Шевченкове, Шевченківської сільської територіальної громади Миколаївської області відповідно до переліку включено до територій тимчасово окупованих російською федерацією з 04.03.2022 по 10.04.2022 та знаходилося у зоні активних бойових дій з 04.03.2022 по 11.11.2022.
Як зазначає позивач, 26.03.2022 внаслідок обстрілу невстановленими військовослужбовцями збройних сил Російської Федерації с. Шевченкове Миколаївської області на території Товариства з обмеженою відповідальністю “Котляревський елеватор” виникла пожежа, про що складено акт про пожежу від 26.03.2022, в результаті якої майно позивача за адресою: Миколаївська область, Вітовський район, с. Шевченкове, вулиця Урожайна, 1, зазнало пошкоджень.
За даним фактом 05.05.2022 позивач звернувся до Управління Служби безпеки України в Миколаївській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення. За вказаними подіями було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато досудове розслідування (кримінальне провадження №22022150000000697 від 01.06.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України).
Актом № 120-0341 з обстеження (фото фіксації) будівель та споруд нежитлового виробничого об'єкту хлібоприймального підприємства, який належить ТОВ “Котляревський елеватор” від 30.11.2022, пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлено, що нерухоме майно (будівлі та споруди) частково та повністю пошкоджено в результаті збройної агресії Російської Федерації, а саме:
- частково пошкоджені та потребують капітального ремонту: літ. А - контора - пл. 186,1 кв.м, літ. Б - побутова будівля - пл. 51,3 кв.м., літ. Г,Г1 - вагова з навісом пл. 218,9 кв.м., літ. Е - вагова пл. 22,2 кв.м., літ. Ж - склад пл. 1229,6 кв.м., літ. З - лабораторія пл. 137,2 кв.м., літ. Л - ЗОБ-2 пл. 80,0 кв.м., літ. М - склад пл. 2364,0 кв.м., літ. М1 - склад пл. 1176,6 кв.м., літ. Н - склад пл. 1120,2 кв.м., літ. Н1 - склад, літ. Н2 - склад пл. 1172,9 кв.м., літ. П - ДСП-32/1 пл. 73,4 кв.м., літ. П2 - ДСП-31/1 пл. 77,8 кв.м. з № 79,80,81 - зерносушилка з навісом та транспортним мостом, літ. Р,Р1 - ЗОБ з вентиляційним приміщенням пл. 257,6 кв.м з літ. № 26,27, літ. Я2 - ЗОБ-3 пл. 80,0 кв.м., літ. Т3 - склад пл. 911,4 кв.м., літ. Т4 - склад пл. 1240,3 кв.м., літ. Т5 - склад пл. 899,0 кв.м., літ. Т7 - склад пл. 1225,0 кв.м., літ. У2 - вагова пл. 10,9 кв.м., літ. У3 - гараж пл. 73,6 кв.м., літ. Ш - майстерня пл. 114,0 кв.м., літ. Я1 - котельня пл. 111,7 кв.м., літ. Е1 - навіс пл. 247,4 кв.м., літ. Л2 - навіс пл. 53,1 кв.м. з естакадою літ. №11, №30, літ. Ф1 - господарська будівля пл. 78,6 кв.м., літ. Е2 - навіс пл. 51,7 кв.м., №26,27 - бункера, №57 - свердловина, №58 - ємкість для води, №69 - огорожа, №76 - транспорті мости з навісами;
- повністю зруйновані: літ. Т - склад пл. 1200,4 кв.м., літ. Т1 - склад пл. 1222,4 кв.м., літ. Т2 - склад пл. 465,7 кв.м., літ. T6 - склад пл. 1724,3 кв.м, № 73 - залізнодорожна колія.
На підтвердження вказаних обставин, позивачем надано суду копії наступних документів:
- листа Миколаївської обласної військової адміністрації від 04.07.2023 № 05-97/1637/5-23;
- акту про пожежу від 26.03.2022 за адресою: Миколаївська область, Вітовський район, с. Шевченкове, вулиця Урожайна, 1;
- листа (повідомлення) від 07.06.2022 №64/20-3876 Служби Безпеки України про прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення;
- заяви ТОВ “Котляревський елеватор” про вчинення кримінального правопорушення від 05.05.2022;
- витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань за кримінальним провадженням №22022150000000697 від 01.06.2022, з якого вбачається, що слідчим відділом УСБУ в Миколаївській області було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статтею 438 Кримінального кодексу України; пам'ятки про процесуальні права та обов'язки потерпілого у кримінальному провадженні №22022150000000697;
- акту № 120-0341 з обстеження (фото фіксації) будівель та споруд нежитлового виробничого об'єкту хлібоприймального підприємства, який належить ТОВ “Котляревський елеватор”, пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації від 30.11.2022.
Позивач зазначає, що внаслідок ракетного обстрілу, здійсненого збройними силами Російської Федерації, він зазнав суттєвих матеріальних збитків завданих пошкодженням та зруйнуванням належному йому майна.
Також позивач посилається на висновки судового експерта Регіональної торгово-промислової палати Миколаївської області №125-039 від 24.03.2023, за якими загальний розмір матеріальних збитків, заподіяних внаслідок пошкодження та зруйнування нежитлових будівель та споруд, які належать ТОВ “Котляревський елеватор” за адресою: Миколаївська область, Вітовський район, с. Шевченкове, вулиця Урожайна, 1, в результаті ракетного удару збройної агресії Російської Федерації, становить 113058053,00 грн.
На підтвердження даної обставини, позивачем надано суду копію висновку експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи №125-039 від 24.03.2023.
Вказані обставини зумовили позивача звернутися до суду з даним позовом.
Дослідивши надані докази, суд прийшов до наступного.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
В силу статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.
Згідно зі статтею 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтею 1166 Цивільного кодексу України, доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.
Згідно з Резолюцією Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй ES-11/1 від 02.03.2022 військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародновизнаних кордонів України.
Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд Організації Об'єднаних Націй, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022 у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов'язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.
Також Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24.03.2022, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
Згідно Заяви Верховної Ради України “Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні”, схваленої постановою Верховної Ради України від 14.04.2022, визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №210/4458/15-ц, від 30.01.2020 у справі №287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.08.2017 у справі №761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.
Преамбулою Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Відповідно до частини 3 статті 85 Господарського процесуального кодексу України, обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Таким чином, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України в розумінні частини 3 статті 85 Господарського процесуального кодексу України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні та визнано міжнародними організаціями.
Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинно-наслідкового зв'язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.
З урахуванням вищевикладеного та з наявних в матеріалах справи доказів, вбачається, що саме внаслідок ракетного обстрілу збройними силами Російської Федерації с. Шевченкове Миколаївської області за адресою: Миколаївська область, Вітовський район, с. Шевченкове, вулиця Урожайна, 1, виникла пожежа, про що складено акт про пожежу від 26.03.2022, в результаті якої майно позивача зазнало пошкоджень та зруйновано.
Також, як вбачається з висновку судового експерта Регіональної торгово-промислової палати Миколаївської області №125-039 від 24.03.2023, розмір матеріальних збитків, заподіяних внаслідок пошкодження та зруйнування нежитлових будівель та споруд, а саме: літ. А - контора - пл. 186,1 кв.м, літ. Б - побутова будівля - пл. 51,3 кв.м., літ. Г,Г1 - вагова з навісом пл. 218,9 кв.м., літ. Е - вагова пл. 22,2 кв.м., літ. Ж - склад пл. 1229,6 кв.м., літ. З - лабораторія пл. 137,2 кв.м., літ. Л - ЗОБ-2 пл. 80,0 кв.м., літ. М - склад пл. 2364,0 кв.м., літ. М1 - склад пл. 1176,6 кв.м., літ. Н - склад пл. 1120,2 кв.м., літ. Н1 - склад, літ. Н2 - склад пл. 1172,9 кв.м., літ. П - ДСП-32/1 пл. 73,4 кв.м., літ. П2 - ДСП-31/1 пл. 77,8 кв.м. з № 79,80,81 - зерносушилка з навісом та транспортним мостом, літ. Р,Р1 - ЗОБ з вентиляційним приміщенням пл. 257,6 кв.м з літ. № 26,27, літ. Я2 - ЗОБ-3 пл. 80,0 кв.м., літ. Т3 - склад пл. 911,4 кв.м., літ. Т4 - склад пл. 1240,3 кв.м., літ. Т5 - склад пл. 899,0 кв.м., літ. Т7 - склад пл. 1225,0 кв.м., літ. У2 - вагова пл. 10,9 кв.м., літ. У3 - гараж пл. 73,6 кв.м., літ. Ш - майстерня пл. 114,0 кв.м., літ. Я1 - котельня пл. 111,7 кв.м., літ. Е1 - навіс пл. 247,4 кв.м., літ. Л2 - навіс пл. 53,1 кв.м. з естакадою літ. №11, №30, літ. Ф1 - господарська будівля пл. 78,6 кв.м., літ. Е2 - навіс пл. 51,7 кв.м., №26,27 - бункера, №57 - свердловина, №58 - ємкість для води, №69 - огорожа, №76 - транспорті мости з навісами; літ. Т - склад пл. 1200,4 кв.м., літ. Т1 - склад пл. 1222,4 кв.м., літ. Т2 - склад пл. 465,7 кв.м., літ.T6 - склад пл. 1724,3 кв.м. - повністю зруйнована, № 73 - залізнодорожна колія - повністю зруйнована, які належать ТОВ “Котляревський елеватор” за адресою: Миколаївська область, Вітовський район, с. Шевченкове, вулиця Урожайна, 1, у результаті ракетного удару збройної агресії Російської Федерації, становить 113058053 грн.
Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах. Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21.04.2021 у справі №648/2035/17 та у постанові від 14.02.2018 у справі №686/10520/15-ц.
Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, суд приходить до висновку, що позивачем у справі на підставі належних та допустимих доказів доведено повний склад цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства” (Chahal v.the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності “небезпідставної заяви” за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути “ефективним” як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 05 квітня 2005 року (заява №38722/02).
З урахуванням наведеного, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.
Суд зазначає, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми завданих збитків є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відновлення його порушених прав.
Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд доходить висновку про задоволення позову у повному обсязі, як обґрунтованого та підтвердженого наданими до матеріалів справи доказами.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18 липня 2006 року по справі “Проніна проти України”, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини “Серявін та інші проти України” вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, №303-A, пункт 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), №37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Щодо розподілу судових витрат, суд доходить наступних висновків.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у разі задоволення позову, судовий збір підлягає покладенню на відповідача.
Згідно пункту 22) частини 1 статті 5 Закону України “Про судовий збір”, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Відповідно до частини 2 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету.
Відповідно підпункту 1) пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України “Про судовий збір”, за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір за ставкою 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно ст. 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” у 2023 році встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2023 року - 2684,00 грн.
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи ціну позову та з огляду на положення чинного законодавства, зокрема те, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд доходить висновку, що судовий збір у цій справі в сумі 939400,00 грн. (350 х 2684,00 грн.) підлягає стягненню з відповідача в дохід державного бюджету України.
За приписами п. 2 ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати пов'язані, зокрема із залученням перекладачів, експертів та проведення експертизи.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
Судом установлено, що позивачем було понесено 204000,00 грн. витрат на проведення експертизи, що підтверджується копіями наступних доказів: договорів про надання послуг №82, № 19/1 від 07.10.2022, від 14.02.2023, актів приймання-передачі наданих послуг № 125-0039 від 24.03.2023, № 120-0341 від 20.10.2022, платіжних інструкцій № 11269 від 20.10.2022 на суму 24000,00 грн., №11638 від 07.03.2023 на суму 180000,00 грн.
Також позивачем було понесено 102700,00 грн. витрат, пов'язаних із залученням перекладача для перекладу позовної заяви з додатками на російську мову із нотаріальним засвідченням підпису перекладача, що підтверджується копіями наступних доказів: договору № 01/10-23 від 05.10.2023 надання послуг письмового перекладу, акту № 02-11/2023 від 22.11.2023 прийому-передачі виконаних робіт, платіжних інструкцій № 12965 від 09.11.2023 на суму 51350,00 грн., № 13141 від 28.11.2023 на суму 51350,00 грн.
Отже, суд доходить висновку, що 306700,00 грн. понесених позивачем витрат, пов'язаних із проведенням експертизи та залученням перекладача, підлягають покладенню на відповідача.
Керуючись ст. 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Котляревський елеватор” (м. Київ, вул.Ділова, 5, корп. 2, ідентифікаційний код 40092359) збитки в розмірі 113058053 (сто тринадцять мільйонів п'ятдесят вісім тисяч п'ятдесят три) грн. 00 коп., а також витрат, пов'язаних із проведенням експертизи та залученням перекладача у розмірі 306700 (триста шість тисяч сімсот) грн. 00 коп.
3. Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації в дохід державного бюджету України 939400 (дев'ятсот тридцять дев'ять тисяч чотириста) грн. 00 коп. судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтями 253, 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено та підписано 26.07.2024 року (після виходу головуючого у справі судді з відпустки).
Суддя В.С. Адаховська