вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"05" жовтня 2023 р. м. Київ Справа № 911/937/23
м. Київ, вул. С. Петлюри, буд. 16/108
Господарський суд Київської області
Господарський суд Київської області, одноособово, у складі судді Саванчук С.О., секретар судового засідання Іконос Д.В., розглянув матеріали справи
за позовом ОСОБА_1
АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1
до Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Троїцька парафія Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) с. Семиполки Броварського району Київської області"
07423, Київська область, Броварський район, село Семиполки, Остерське шосе, будинок 38-А, код ЄДРПОУ 25689959
за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:
1) Київська обласна військова адміністрація,
01196, місто Київ, площа Лесі Українки, будинок 1, код ЄДРПОУ 00022533;
2) Державний реєстратор Управління культури, національностей та релігій Київської обласної державної адміністрації Шепель Олег Костянтинович,
01196, місто Київ, площа Лесі Українки, будинок 1
про визнання недійсним Статуту релігійної громади у новій редакції
за участі представників сторін:
позивача: Маковій В.В., посвідчення адвоката України №5569/10 від 11.08.2016, ордер серії АІ №1387887 від 27.06.2023, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КС №5569/10 від 11.02.2016;
відповідача: Йосипенко С.Т., посвідчення адвоката України №9245/10 від 31.07.2020, ордер серії АІ №1392806 від 10.05.2023;
третьої особи-1: Гераймович Д.Я., посвідчення Київської обласної державної адміністрації серії АБ №032213 від 08.08.2023;
третьої особи-2: не з'явився,
Обставини справи:
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява (вх. №810/23 від 30.03.2023) ОСОБА_1 до Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Троїцька парафія Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) с. Семиполки Броварського району Київської області" про визнання недійсним Статуту релігійної громади у новій редакції.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням прав позивача на свободу совісті та віросповідання тим, що релігійна громада, членом якої є позивач, зазнала неправомірного втручання в свою діяльність: за відсутності реального волевиявлення членів релігійної організації - підпорядкована іншому релігійному управлінню (центру) - Православній Церкві України.
Судом перевірено позовну заяву і додані до неї документи на відповідність вимогам статей 162, 164, 172, частині 5 статті 174, статті 175 Господарського процесуального кодексу України та встановлена їх невідповідність вимогам пункту 2 частини 3 статті 162 та пункту 2 частини 1 статті 164 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 04.04.2023 позовну заяву ОСОБА_1 (вх. №810/23 від 30.03.2023) залишено без руху та встановлено строк на усунення недоліків.
Через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшла заява (вх. №7399/23 від 17.04.2023) про усунення недоліків.
Судом встановлено, що позовна заява і додані до неї документи відповідають вимогам статей 162, 164, 172, частині 5 статті 174, статті 175 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.04.2023 позовну заяву ОСОБА_1 (вх. №810/23 від 30.03.2023) про визнання недійсним Статуту релігійної громади у новій редакції прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №911/937/23 за правилами загального позовного провадження, проведення підготовчого засідання суду призначено на 18.05.2023.
Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №9255/23 від 11.05.2023).
Через канцелярію Господарського суду Київської області від Київської обласної військової адміністрації надійшли письмові пояснення (вх. №9310/23 від 12.05.2023).
Перед судовим засіданням до суду зателефонував представник Київської обласної військової адміністрації та повідомив, що буде відсутнім у судовому засіданні у зв'язку із затримкою в іншому судовому засіданні, про що складено телефонограму.
У судове засідання 18.05.2023 з'явилась представниця відповідача, представники позивача та третіх осіб не з'явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені поштовим зв'язком.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 18.05.2023 підготовче засідання відкладено на 27.06.2023.
Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (вх. №12116/23 від 20.06.2023).
Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.06.2023 у задоволенні заяви Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Троїцька парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) с. Семиполки Броварського району Київської області" про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (вх. №12116/23 від 20.06.2023) відмовлено.
Перед судовим засіданням через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання (вх. №12497/23 від 27.06.2023) про виклик свідка.
У судове засідання 27.06.2023 з'явився позивач, представник позивача та представник третьої особи-1, представник відповідача та третьої особи-2 не з'явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені поштовим зв'язком.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.06.2023 підготовче засідання відкладено на 13.07.2023.
Через канцелярію Господарського суду Київської області від ОСОБА_1 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи заяви свідка, разом із заявою про поновлення строку на її подання, та про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (вх. №12627/23 від 29.06.2023).
Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.07.2023 призначено провести судове засідання у справі №911/937/23, що призначене на 13.07.2023, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
У судове засідання 13.07.2023 з'явились представники позивача та відповідача, представники третіх осіб не з'явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені поштовим зв'язком.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.07.2023 закрито підготовче провадження у справі №911/937/23 та призначено справу до розгляду по суті на 22.08.2023.
Через канцелярію Господарського суду Київської області від головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України надійшла інформація на виконання ухвали Господарського суду Київської області від 27.07.2023.
Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи (вх. №15930/23 від 21.08.2023).
Через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання про долучення заяви свідка до матеріалів справи (вх. №16034/23 від 22.08.2023)
У судове засідання 22.08.2023 з'явились представники позивача, відповідача та третьої особи-1, представник третьої особи-2 не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений поштовим зв'язком.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 22.08.2023 позовну заяву (вх. №810/23 від 30.03.2023) про визнання недійсним Статуту релігійної громади у новій редакції залишено без руху та призначено судове засідання у справі №911/937/23 на 05.09.2023.
Через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання (вх. №16484/23 від 30.08.2023) про долучення доказів до матеріалів справи.
У судове засідання 05.09.2023 з'явились представники позивача, відповідача та третьої особи-1, представник третьої особи-2 не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений поштовим зв'язком.
У судовому засіданні судом встановлено, що позовна заява і додані до неї документи відповідають вимогам статей 162, 164, 172, частині 5 статті 174, статті 175 Господарського процесуального кодексу України.
Зважаючи на вказане, суд дійшов висновку про призначення справи до розгляду.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 05.09.2023 судове засідання у справі № 911/937/23 призначено на 05.10.2023.
У судове засідання 05.10.2023 з'явились представники позивача, відповідача та третьої особи-1, представник третьої особи-2 не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений поштовим зв'язком.
У судовому засіданні 05.10.2023 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, представник відповідача та представник третьої особи-1 проти задоволення позовних вимог заперечили у повному обсязі.
У судовому засіданні 05.10.2023 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
За результатами дослідження матеріалів справи, всебічного і повного з'ясування всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовною заявою до релігійної організації "Релігійна громада Свято-Троїцька парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) с. Семиполки Броварського району Київської області про визнання недійсним статуту релігійної організації "Релігійна громада Свято-Троїцька парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України), зареєстрованого розпорядженням Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації) від 23 лютого 2023 року № 114, як статут релігійної організації "Релігійна громада Свято-Троїцька парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) с. Семиполки Броварського району Київської області у новій редакції.
Позивач в обґрунтування позовної заяви зазначає, що загальні збори, на яких затверджений спірний статут, були скликані неуповноваженими особами, без повідомлення позивача, а рішення про зміну підлеглості релігійної громади в організаційних та канонічних питаннях порушує його право на вільне волевиявлення членства у відповідній релігійній організації і на вільний вибір сповідування релігійного культу, оскільки його не було включено до складу парафіяльних зборів Релігійної організації УПЦ.
Позивач відзначає, що згідно з пунктом 1.2. статуту парафія створюється за добровільною згодою віруючих осіб православного віросповідання та з благословення керуючого Київської єпархії Української Православної Церкви.
Релігійна організація «Релігійна громада Свято-Троїцька парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) с. Семиполки Броварського району Київської області» була створена у 1990 році відповідно до статті 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» з ініціативи віруючих громадян - жителів села Семиполки, дата державної реєстрації - 02.08.1990.
З моменту створення релігійна громада належала до Української Православної Церкви і її статут був затверджений керуючим Київською єпархією УПЦ.
Відповідно до пункту 1.1. цього Статуту парафія є первинним канонічним підрозділом Української Православної Церкви та знаходилась в організаційному підпорядкуванні Київської єпархії УПЦ.
Відповідно до Статуту парафію очолює настоятель, який призначається єпархіальним архієреєм.
Позивач вказує на те, що релігійна організація була зареєстрована відповідно до чинного законодавства України, на підтвердження чого ним до матеріалів справи додано виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Позивач відзначає, що протоколом №1 від 01 січня 2023 року загальних зборів Релігійної організації "Релігійна Парафія на честь Святої Трійці Київської єпархії Української Православної Церкви с. Семиполки Броварського району Київської області", який 02.01.2023 затверджений керуючим Бориспільською єпархією, прийнято обрати головою загальних зборів протоірея Миколу Леська, секретарем Малій Валентину Миколаївну , затверджено вичерпний список членів вказаної релігійної організації (у кількості 15 осіб), обрано склад Парафіяльної ради, Ревізійної комісії та ухвалено визначити прилеглість вказаної релігійної організації у канонічних і адміністративних питаннях Українській Православній Церкві та підпорядкованість Митрополиту Київському і всієї України Онуфрію.
Натомість, Київською обласною військовою адміністрацією було ухвалено розпорядження «Про реєстрацію статуту «Релігійної громади парафія Успіння Пресвятої Богородиці Чернігівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) селища міського типу Линовиця Прилуцького району Чернігівської області» (нова редакція)», яким, зокрема, зареєстровано статут релігійної організації «Релігійна громада Свято-Троїцька парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) с. Семиполки Броварського району Київської області» в новій редакції.
Позивач зауважує, що Державним реєстратором Управління культури, національостей та релігій Київської обласної державної адміністрації вчинено реєстраційні дії на підставі вказаного розпорядження за № 13321000000001837, вказані неправомірні, на думку позивача, дії було здійснено на підставі рішень, оформлених протоколом загальних зборів членів релігійної організації.
11.05.2023 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, де зазначено, що обставини, які наведені позивачем у позовній заяві, не відповідають дійсності. Відповідач вказав, що оскаржуваний позивачем статут Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Троїцька парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) с. Семиполки Броварського району Київської області", з підстав незгоди з рішенням релігійної громади змінити свою підлеглість у канонічних та організаційних питаннях та приєднатися до Православної Церкви України прийнятий з дотриманням чинного законодавства.
Відповідач пояснює, що позивач не позбавлений, а навпаки, окремо наділений, правом утворити нову релігійну громаду, у разі незгоди з рішенням загальних зборів.
22.05.2023 представником третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Київською обласною державною адміністрацією подано до суду пояснення у справі, згідно з якими остання вважає позовну заяву безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню. Повідомляє, що до Київської обласної державної адміністрації надійшла заява від релігійної громади Свято-Троїцької парафії Київської єпархії Української Православної Церкви від 27.01.2023 № 103 про реєстрацію статуту релігійної громади в новій редакції, у якій, зокрема повідомлено, що відповідно до положень статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", використовуючи передбачене законом право відповідача на вільну зміну її підлеглості у канонічних та організаційних питаннях будь-яким чинним в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням), рішенням загальних зборів відповідача, оформленим протоколом №1 від 27.01.2023, було змінено підлеглість відповідача у канонічних та організаційних питаннях шляхом входу до складу релігійного об'єднання - Православної Церкви України.
21.08.2023 представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Київської обласної державної адміністрації подав до суду клопотання про долучення доказів у справі.
Позивач та представник позивача в судових засіданнях підтримували позовні вимоги.
Представник відповідача та третьої особи-1 у судових засіданнях проти задоволення позовних вимог заперечували.
Згідно із заявою свідка на стороні позивача від 22.08.2023 ОСОБА_2 стверджує, що була присутня при голосуванні на загальних зборах Релігійної громади Свято-Троїцької парафії Української Православної Церкви с. Семиполки Броварського району Київської області 15.01.2023 та повідомляє, що пункти 6-10 та 12-14 порядку денного на загальних зборах не озвучувались та не розглядались, голосування за ними не проходило. Зазначає, що на загальних зборах велося два реєстри: загальний і той, який підтримував Православну Церкву України. На її думку, даний протокол має ознаки підробки підписів, а саме: в пункті 148, додатку № 2 до протоколу загальних зборів зазначена ОСОБА_3 , яка була відсутня на загальних зборах релігійної громади та станом на 15.01.2023 перебувала за межами України. Пункти з 176 по 179, з 181 по 182 підписала одна людина, пункти 41, 42 та 192, 193, 43, 44 та 181, 182, 104 та 183, 24 та 147, 36 та 97 двічі повторені в додатку № 2 протоколу загальних зборів. Свідок зазначає, що ОСОБА_3 ніколи не була в церкві, а більша частина осіб, які зазначені в додатку №2 протоколу загальних зборів, регулярно не відвідували службу.
Обставини, які є предметом доказування у справі та докази, якими сторони підтверджують або спростовують їх наявність.
Як вбачається з матеріалів справи, релігійна організація «Релігійна громада Свято-Троїцька парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) с. Семиполки Броварського району Київської області», була створена у 1990 році відповідно до статті 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» з ініціативи віруючих громадян - жителів села Семиполки, дата державної реєстрації - 02.08.1990.
Згідно з рішенням, що оформлене протоколом №1 загальних зборів «Релігійної громади Свято-Троїцької парафії Київської єпархії Української Православної Церкви с. Семиполки Броварського району Київської області» від 15 січня 2023 року про зміну підлеглості релігійної громади та внесення змін і доповнень до статуту релігійної громади шляхом викладення його в новій редакції, вирішили провести реєстрацію статуту релігійної громади у новій редакції, а також державну реєстрацію змін до відомостей про релігійну громаду, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Прийнято обрати головою загальних зборів ОСОБА_4 , а секретарем ОСОБА_5 . Обрано список членів загальних зборів релігійної громади, які беруть участь в цих загальних зборах по питаннях з наданням права голосу порядку денного - 243 особи релігійної організації "Релігійна громада Свято-Троїцька парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) с. Семиполки Броварського району Київської області".
Змінено найменування релігійної організації на «Релігійна громада Свято-Троїцька парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) с. Семиполки Броварського району Київської області». Визначено скорочене найменування: РО «РГ Свято-Троїцька парафія Київської єпархії УПЦ (ПЦУ) с. Семиполки Броварського району Київської області». Змінено місцезнаходження релігійної громади на нову адресу, а саме: Київської область, Броварський район, с. Семиполки.
Прийнято на зборах нову редакцію Статуту релігійної громади в новій редакції та рішення подати прийнятий статут релігійної громади в новій редакції на затвердження Єпархіальному архієрею «Управління Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України), митрополиту Київському і всієї України.
Вирішили припинити повноваження керівника релігійної громади ОСОБА_1 . Обрано на посади: голову парафіяльної ради релігійної громади ОСОБА_6 , помічника голови парафіяльної ради релігійної громади ОСОБА_4 , скарбником - ОСОБА_7 . Вирішили провести реєстрацію статуту релігійної громади, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Згідно з додатком до протоколу загальних зборів №1 від 15 січня 2023 року уповноважено ОСОБА_8 на представництво інтересів релігійної громади, кількістю голосів "За" - 223, "Проти" - 4, "Утримались" - 14.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на таке.
Положеннями пункту 3 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України визначено, що до юрисдикції господарських судів відносяться справи у спорах між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи.
У своїх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово визначала критерії розмежування справ між цивільною та господарською юрисдикціями, визнавши юрисдикцію господарського суду у справах про спори між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.04.2021 у справі №910/10011/19 також звернула увагу, що спори, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, є корпоративними в розумінні пункту 3 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України незалежно від того, чи є позивач та інші учасники справи акціонерами (учасниками) юридичної особи, і мають розглядатися за правилами Господарського процесуального кодексу України (подібні за змістом висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.09.2019 у справі №921/36/18, від 18.03.2020 у справі №466/6221/16-а, від 15.04.2020 у справі №804/14471/15, від 03.11.2020 у справі №922/88/20).
Верховний Суд у постанові від 26.05.2021 у справі №673/1400/19і, у подібних правовідносинах, зазначив, що фактично підставою позову є незгода релігійної організації з рішенням загальних зборів членів релігійної організації про зміну канонічної підлеглості, оформленими відповідними протоколами, оскільки, на думку цієї організації, воно прийняте з порушенням вимог чинного законодавства особами, які не мали права його приймати, за відсутності необхідного кворуму, всупереч раніше прийнятому на загальних парафіяльних зборах релігійної громади рішенню.
Позивач убачає порушення своїх прав в ухваленні відповідного рішення загальними зборами членів релігійної організації про зміну канонічної підлеглості та у прийнятті нової редакції статуту. Тобто, має місце спір між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом), який відноситься до спорів щодо управління такою юридичною особою. Відповідно до частин першої, третьої статті 167 Господарського кодексу України корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. Отже, корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи, у тому числі й той, який вибув. Регулювання корпоративних відносин здійснюється Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про господарські товариства", Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", іншими нормативно-правовими актами.
Підставою позову у даній справі є незгода керівника релігійної організації з рішеннями, оформленими протоколом від 15.01.2023 про зміну канонічної підлеглості, про реєстрацію Статуту в новій редакції, зміну керівного складу, зміну назви, з підстав їх прийняття з порушенням вимог чинного законодавства особами, які не мали права їх приймати, за відсутності необхідного кворуму, всупереч раніше прийнятому на загальних парафіяльних зборах релігійної громади рішенню, а також незгода з подальшими діями щодо відповідного затвердження (реєстрації) змін про релігійну громаду.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
У пункті 3.4 вказаного Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 зазначено, що, виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.
Одним із проявів верховенства права, підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м'якого покарання від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються.
З огляду на зазначені приписи та правила статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині згаданого Рішення Конституційного Суду України.
Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі, належним позивачем. При цьому, обов'язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів.
Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
У даному випадку, позивач оскаржує статут, що прийнятий рішенням загальних зборів Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Троїцька парафія Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) с. Семиполки Броварського району Київської області" від 15.01.2023 про зміну канонічної підлеглості релігійної громади, зміни назви та прийняття Статуту релігійної громади у новій редакції.
Стаття 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" містить норми, які регулюють статут (положення) релігійної організації.
Статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.
Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з'їздах, конференціях.
Статут (положення) релігійної організації повинен містити відомості про: 1) вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження; 2) місце релігійної організації в організаційній структурі релігійного об'єднання; 3) майновий стан релігійної організації; 4) права релігійної організації на заснування підприємств, засобів масової інформації, інших релігійних організацій, створення навчальних закладів; 5) порядок внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної організації; 6) порядок вирішення майнових та інших питань у разі припинення діяльності релігійної організації.
Статут (положення) може містити й інші відомості, пов'язані з особливостями діяльності даної релігійної організації.
Статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству (частини 1-5 статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації").
Порядок реєстрації статутів (положень) релігійних організацій визначає стаття 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".
Отже, статут релігійної організації - це установчий документ, на підставі якого діє релігійна організація, він містить норми, обов'язкові для її членів, а також визначає порядок затвердження та внесення змін до статуту.
Підставами для визнання недійсним статуту релігійної організації є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт, а також порушення у зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів особи, яка його оскаржує.
Необхідно відзначити, що рішення загальних зборів є актом ненормативного характеру (індивідуальним актом), тобто офіційним письмовим документом, що породжує певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Підставами для визнання правових актів індивідуальної дії (ненормативних актів) незаконними (недійсними) є невідповідність їх вимогам чинного на час його видання (затвердження) законодавства, в тому числі Конституції України, та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №916/375/17).
Для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства. Якщо за результатами розгляду справи факт такого порушення не встановлений, господарський суд не має підстав для задоволення позову. Не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів юридичної особи, є підставами для визнання недійсними прийнятих ними рішень (аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 927/699/17, від 20.03.2018 у справі № 916/375/17, від 01.03.2018 у справі № 916/4139/15, від 28.03.2018 у справі № 910/22291/16, від 31.01.2018 у справі № 927/265/17.
Рішення, які були прийняті загальними зборами релігійної громади, належать до рішень, які були прийняті всередині цієї громади (релігійної організації) її членами, спрямовані на реалізацію цивільних прав, свобод та інтересів цих членів релігійної громади, а також спрямовані на забезпечення діяльності релігійної громади з метою задоволення інтересів членів релігійної громади.
Таким чином, рішення про зміну канонічної належності зачіпає права виключно членів релігійної громади (постанова Верховного Суду від 24.02.2021 року у справі №233/3516/18-ц).
Слід відзначити, що взаємовідносини церкви й держави визначаються Декларацією про державний суверенітет України, Конституцією України та Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації". Правовою формою цих відносин є режим відокремлення від церкви.
Статтею 35 Конституції України передбачено, що церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави. Однією із особливостей ставлення держави до церкви (релігійних організацій) та законодавчі положення, які характеризують правовий зміст відокремлення церкви від держави в Україні, є те, що держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, тобто держава не втручається і не забороняє діяльності конфесійних організацій, якщо останні не порушують чинного законодавства, не посягають на життя, здоров'я, гідність особи, права інших громадян та організацій тощо.
Згідно з частинами першою та другою статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості.
Європейським судом з прав людини у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України" досліджувалися питання щодо наявності втручання у право на свободу віросповідання скаржника, відповідності цього втручання закону, а також те, чи переслідувало втручання легітимну мету та чи було необхідним у демократичному суспільстві.
У зазначеному рішенні встановлено, що за результатами розгляду спору в межах національної судової процедури було порушено статтю 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) витлумачену у світлі пункту 1 статті 6 та статті 11 Конвенції.
Водночас, право на свободу віросповідання не було виправданим і брак гарантій проти свавільних рішень органів реєстрації не був виправлений національними судами, оскільки відсутність узгодженості та передбачуваності законодавства не дозволяла їм дійти інших висновків у справі.
Надаючи тлумачення статей 9 та 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в контексті обмеження передбачених ними прав, Європейський суд визнав, що в демократичному суспільстві дійсно може виникнути необхідність обмежити свободу віросповідання задля узгодження інтересів різних релігійних груп.
Зі змісту пункту 2 статті 9 Конвенції випливає, що свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише обмеженням, встановленим законом, і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
У своєму рішенні у справі "Коккінакіс проти Греції" Європейський суд зазначив, що як визначено у статті 9 Конвенції, свобода думки, совісті та релігії виступає однією з підвалин "демократичного суспільства" у значенні, що вживається у пункті 31 Конвенції. Основоположний характер прав, гарантованих його пунктом 1 статті 9 Конвенції, знаходить своє відображення, зокрема, у формулюванні параграфа, що передбачає обмеження на них. На відміну від других параграфів статей 8, 10 і 11 Конвенції, які охоплюють права, що перераховуються в перших параграфах цих статей, у другому параграфі статті 9 Конвенції згадується лише про "свободу сповідувати релігію чи переконання" (пункт 33).
Перелік таких обмежень, за вказівкою Європейського суду у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України", є вичерпним, вони мають чітко тлумачитись в межах обмеженої самостійної оцінки, наданої державі, і лише переконливі та нездоланні причини можуть виправдовувати запровадження таких обмежень. При цьому, держава має незначні межі для власної самостійної оцінки в цих питаннях.
Таким чином, при вирішенні спору по суті національні суди мали дослідити, чи було втручання у право на свободу віросповідання необхідним у демократичному суспільстві, тобто здійсненим в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Отже, здійснюючи правову оцінку обставин справи, суди повинні спиратися на положення статті 9 Конвенції, а також на прецедентне право Європейського суду, що є джерелом тлумачення вказаної статті, надаючи її приписам більш конкретного характеру.
Оскільки на загальних зборах членів релігійної громади 15.01.2023 приймалося рішення лише про зміну підлеглості релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях і, як наслідок, про прийняття статуту цієї релігійної громади у новій редакції, в той час, як жодного рішення щодо відвідування церкви не приймалось, відсутні підстави вважати, що відбулось втручання у право позивача на свободу віросповідання.
Таким чином, рішення загальних зборів членів релігійної громади про зміну підлеглості релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях без вирішення питань щодо порядку відвідування церкви, заборони проведення релігійних обрядів не порушує прав позивача.
Схожі висновки щодо відсутності порушеного права позивача рішенням релігійної громади про зміну підлеглості релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі №598/157/15-ц.
За вказаних обставин, суд не знаходить достатньо аргументованими та доведеними належними і допустимими доказами порушення прав настоятеля Леська Миколи Петровича та релігійної громади Української Православної Церкви щодо порушення їхнього права на сповідування своєї релігії в результаті реорганізації релігійної громади як юридичної особи та зміни конфесійності.
Окрім того, відповідно до пункту 8 частини 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" частина громади, що не погоджується з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем).
За положеннями статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).
Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.
Одночасно, суд вважає безпідставними доводи позивача про те, що спірні загальні збори були скликані неуповноваженими особами, без повідомлення настоятеля - Леська Миколи Петровича та дійсних членів релігійної громади, оскільки Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" не передбачає й не надає особливих повноважень скликання таких зборів священнослужителям, відповідно, згода священнослужителя не є обов'язковою.
Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади (частина друга статті 8 Закону). Проте, такі вимоги статуту (положення) релігійної громади не повинні суперечити Закону.
Особи, які так чи інакше беруть участь у житті релігійної громади, вважають себе належними до неї, не підпадають під обмеження, встановлені статутами (положеннями) релігійних громад, можуть бути членами релігійної громади.
Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).
Відтак, суд дійшов висновку, що частина жителів с. Семиполки Броварського району Київської області вирішила добровільно змінити канонічну приналежність, перейшовши до Православної Церкви України, чим виразили своє право на свободу віросповідування, необхідне у демократичному суспільстві. Реалізація такого права релігійної громади не може бути обмеженою особистими інтересами особи, яка не згідна із прийнятими рішеннями про канонічне підпорядкування релігійної громади.
Разом з цим, позивач не позбавлений можливості зберігати живий зв'язок зі своєю парафією, сповідувати обрану релігію, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні переконання, брати участь у релігійних обрядах, навчатися релігії, оскільки будь-якого рішення про заборону позивачу на свободу віросповідання оскаржуваними рішеннями не приймалось.
Окрім того, як зазначалося вище, відповідно до пункту 8 частини 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" частина громади, що не погоджується з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем), відтак, позивач не позбавлений права бути настоятелем релігійної громади із канонічною приналежністю Українській Православній Церкві.
Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 14 червня 2007 року у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України" зазначив, що в той час, як свобода віросповідання - це, перш за все, особиста справа кожного, вона також означає, серед іншого, свободу "сповідувати релігію" самому або в об'єднанні з іншими, публічно та в колі тих, хто поділяє цю віру. Оскільки релігійні громади традиційно існують у вигляді організованих структур, стаття 9 має тлумачитися в світлі статті 11 Конвенції, яка захищає об'єднання від невиправданого втручання з боку держави.
Будь-які повноваження держави оцінювати легітимність релігійних поглядів є несумісними з її обов'язком, визначеним у практиці суду, бути нейтральною та безсторонньою.
Стосовно наявності кворуму, членства осіб, що взяли участь у спірних загальних зборах у релігійній громаді с. Семиполки та відповідності спірних загальних зборів чинному на момент їх проведення статуту релігійної організації.
Станом на час проведення спірних загальних зборів релігійної організації (15.01.2023) чинний статут релігійної організації в редакції 28.02.1991 не визначав норми представництва на загальних зборах, не передбачав ознак членства в релігійній організації, до внесення відповідних змін, прийняття рішень про затвердження вичерпного переліку членів цієї організації, зокрема, таке, що прийняте членами релігійної громади за участю позивача, є таким, що прийняте з порушенням статуту.
Натомість, відповідно до пункту 9 Статуту, в редакції, чинній станом на час проведення спірних загальних зборів, визначалось, що парафіяльні збори складаються з православних віруючих, кліриків та мирян, які досягли 18-річного віку, визнають обов'язковість Статуту Української Православної Церкви, регулярно відвідують богослужіння та сповідь, перебувають у канонічному послухові настоятелю і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті, при цьому, встановлений у пункті 14 Статуту обов'язок настоятеля вести список Парафіяльних зборів не стосується обмеження конкретної людини за власним волевиявленням бути членом такої релігійної громади та не визначає порядок вступу до неї чи право на введення обмеженого доступу до вступу у релігійну громаду і встановлення вичерпного переліку її членів, а являється обов'язком настоятеля організаційного характеру.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" членство в релігійній громаді грунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту релігійної громади.
При цьому, оскільки аргументи позивача щодо відсутності кворуму полягають не в тому, що у спірних зборах взяло участь замало членів, а, навпаки - забагато, судом враховано, що вищевказані висновки суду про недоведеність правомірності вичерпного переліку членів релігійної громади свідчать про наявність кворуму на спірних зборах, оскільки їх учасники відповідають вищевказаним критеріям члена релігійної громади, натомість позивачем не стверджується про існування інших членів громади, яких суд має врахувати при визначенні кворуму, відтак, спірне решення прийняте за наявності кворуму: 223 голосів "за", із присутніх на зборах 243 членів релігійної громади - 91,77% присутніх "за" прийняте рішення, тобто, більше 2/3.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем порушення прав останнього оскаржуваним рішенням, а також про недоведеність неправомірності його прийняття, у зв'язку з чим позовні вимоги про визнання недійсним рішення загальних зборів "Релігійної громада Свято-Троїцька парафія Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) с. Семиполки Броварського району Київської області", оформлених протоколом №1 від 15.01.2023, не підлягають задоволенню.
Щодо вимоги про визнання недійсним Статуту релігійної організації "Релігійна громада Свято-Троїцька парафія Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) с. Семиполки Броварського району Київської області" у новій редакції, прийнятого рішенням загальних зборів релігійної громади, оформленим протоколом №1 від 15.01.2023, суд зазначає таке.
31.01.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статутом юридичної особи" від 17.01.2019 № 2673-VІІ, згідно з яким визнано право релігійної громади на вільну зміну підлеглості в канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні і за її межами релігійним центрам (управлінням) та встановлена нова процедура державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи.
Відповідно до пунктів 2, 3 Прикінцевих положень до вказаного Закону у разі прийняття рішення щодо зміни своєї підлеглості релігійна організація повідомляє про таке рішення центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, або обласні, Київську, Севастопольську міські державні адміністрації, а в Автономній Республіці Крим - Раду міністрів Автономної Республіки Крим, які забезпечують оприлюднення цього рішення на своєму офіційному веб-сайті.
Відповідно до статті 13 Закону, релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації. Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов'язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).
Згідно із частиною 3 статті 14 Закону для реєстрації статуту (положення) релігійної громади у новій редакції до органу реєстрації статуту подаються: 1) заява за підписом керівника або уповноваженого представника релігійної громади; 2) статут (положення) релігійної громади у новій редакції.
До статуту (положення) релігійної громади у новій редакції додатково подаються: 1) належним чином засвідчена копія протоколу (або витяг з протоколу) загальних зборів релігійної громади про внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної громади, ухвалених відповідно до порядку, визначеного у чинному на момент внесення змін статуті (положенні) релігійної громади, із зазначенням списку учасників цих загальних зборів; 2) оригінал чи належним чином засвідчена копія чинної на дату подання документів редакції статуту (положення) релігійної громади, до якого мають бути внесені зміни і доповнення, з відміткою про державну реєстрацію (з усіма змінами, що до нього вносились), та оригінал свідоцтва, виданого органом реєстрації (якщо таке видавалося).
Відповідно до частини 19 статті 14 Закону орган, який здійснює реєстрацію, в місячний термін розглядає заяву, статут (положення) релігійної організації, приймає відповідне рішення і не пізніш як у десятиденний термін письмово повідомляє про нього заявникам.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 30 Закону, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, забезпечує проведення державної політики щодо релігій і церкви шляхом здійснення реєстрації статутів (положень) релігійних організацій, зазначених у частині другій статті 14 цього Закону, а також змін і доповнень до них.
Матеріалами справи підтверджується, що 15.01.2023 релігійною громадою с. Семиполки прийнято нову редакцію статуту, яку зареєстровано відповідно до розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 27.01.2023 "Про реєстрацію статуту релігійної організації "Релігійна громада Свято-Троїцька парафія Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) с. Семиполки Броварського району Київської області".
У пункті 1.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин №4" від 25.02.2016 роз'яснено, що спори за позовами учасників юридичної особи про визнання недійсними установчих документів або їх частин, змін до них належать до корпоративних спорів, оскільки установчі документи юридичної особи затверджуються під час її створення, подаються для державної реєстрації та в подальшому регулюють відносини щодо управління нею.
У пунктах 13, 14 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.10.2008 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" визначено, що відповідно до вимог статей 88, 143, 154 Цивільного кодексу України, статей 57, 82 Господарського кодексу України, статей 4, 37, 51, 65, 67, 76 Закону України "Про господарські товариства", суди вправі визнати недійсними установчі документи товариства за одночасної наявності таких умов: на момент розгляду справи установчі документи не відповідають вимогам законодавства; порушення, допущені при прийнятті та затвердженні установчих документів, не можуть бути усунені; відповідні положення установчих документів порушують права чи охоронювані законом інтереси позивача. При вирішенні спорів про визнання установчих документів господарського товариства недійсними господарським судам необхідно враховувати, що статут юридичної особи за змістом частини другої статті 20 Господарського кодексу України є актом, який визначає правовий статус юридичної особи, оскільки він містить норми, обов'язкові для учасників товариства, його посадових осіб та інших працівників, а також визначає порядок затвердження та внесення змін до статуту.
Підставами для визнання акта, в тому числі статуту, недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт, а також порушення у зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Статут не є одностороннім правочином, оскільки затверджується (змінюється) загальними зборами учасників (засновників, акціонерів), які не є ні суб'єктом права, ні органом, який здійснює представництво товариства. Не є статут і договором, тому що затверджується (змінюється) не за домовленістю всіх учасників (засновників, акціонерів) товариства, а більшістю - голосів акціонерів чи простою більшістю голосів учасників товариства. У зв'язку з цим при вирішенні спорів щодо визнання статуту недійсним не застосовуються норми, які регламентують недійсність правочинів.
Судом вище встановлено, що рішення загальних зборів релігійної організації "Релігійна громада Свято-Троїцька парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) с. Семиполки Броварського району Київської області", що оформлені протоколом №1 від 15.01.2023, на яких прийнято статут в новій редакції, є чинними; позивачем не наведено, а також не подано доказів суперечності статуту у новій редакції нормам законодавства, відтак, відсутні підстави для визнання його недійсним, тому в задоволенні відповідної позовної вимоги суд відмовляє.
Стосовно аргументів позивача щодо того, що єпархіальний архієрей Бориспільської єпархії Української Православної Церкви не надав згоду на внесення змін до Статуту релігійної громади та не затверджував його нову редакцію, а керівник Парафії не підписував та не подавав будь-яких заяв про проведення державної реєстрації нової редакції Статуту, суд враховує таке.
Урегулювання механізму реалізації права релігійної громади на вільну зміну підлеглості у канонічних і організаційних питаннях полягало у встановленні у статті 8 Закон України № 2673-VIII "Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи", що ця зміна відбувається шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.
Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею 18 цього Закону.
Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем).
Отже, законодавство встановлює механізм, за яким рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади, і такі збори можуть скликатися її членами.
Відповідно до статті 7 Закону релігійні організації (релігійні громади як місцеві релігійні організації) в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури.
Також відповідно до частини першої статті 8 Закону релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.
Тобто релігійна громада є об'єднанням з метою спільного задоволення релігійних потреб. Як об'єднання громада користується автономією, яка покликана забезпечувати її членам право вирішувати питання організації.
У контексті визнаного державою права на вільну зміну релігійною громадою підлеглості у канонічних і організаційних питаннях ідеться про те, що встановлений державою механізм реалізації цього права (шляхом ухвалення рішення загальними зборами) не може бути знівельований встановленням вимог, які фактично унеможливлюють реалізацію самого цього права, навіть якщо ці вимоги відповідають ієрархічній та інституційній структурі релігійної організації.
Тобто йдеться про те, щоб поставити дійсність рішення релігійної громади про зміну підлеглості в канонічних і організаційних питаннях та визнання державою цього рішення в залежність від умови обов'язкового схвалення (згоди) ієрарха релігійної організації, з-під підлеглості якій громада має намір вийти і яка вочевидь такому її рішенню опирається.
На тому, що така обов'язковість схвалення є умовою дійсності рішення і навіть умовою його прийняття, а також на тому, що це випливає з ієрархічної структури організації, наполягає позивач.
Однак прийняття такого підходу робить неможливим реалізацію визнаного державою права на вільну зміну релігійною громадою підлеглості в канонічних і організаційних питаннях, а саме право - ілюзорним.
Зміна підлеглості в канонічних питаннях таким чином стає неможливою без санкції ієрарха церкви, з підлеглості якій має намір вийти релігійна громада. Якби держава законодавчо закріпила цей порядок або суди, застосовуючи Закон, визнавали б обов'язковість такої санкції ієрарха для того, аби зміна підлеглості в канонічних питаннях визнавалась державою, то мала б місце ситуація, у якій держава поставила б визнання релігійної громади в залежність від волі визнаної церковної влади, яка вочевидь такому визнанню громади опирається (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Metropolitan Church of Bessarabia and others v. Moldova", заява № 45701/99, § 123), що свідчило б про недотримання нею обов'язку бути нейтральною та неупередженою у відносинах з різноманітними релігіями, конфесіями та переконаннями.
Законодавець у частині восьмій статті 8 Закону закріпив правило, спрямоване на захист права на свободу віросповідання частини громади, яка не згідна з рішенням про зміну підлеглості: вона має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем).
Тому самим визнанням державою права на вільну зміну релігійною громадою підлеглості в канонічних і організаційних питаннях з тих підстав, на які вказує позивач, не може порушуватись право настоятеля цієї громади чи її члена на свободу віросповідання.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України",№ 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Решта долучених до матеріалів справи доказів та наданих сторонами пояснень була ретельно досліджена судом та наведених вище висновків суду не спростовує, детально судом не наводиться в рішенні, позаяк не покладена в його основу.
З огляду на викладене вище, беручи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є необґрунтованими та недоведеними, не відповідають вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим не підлягають задоволенню.
Судовий збір за розгляд справи відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.
Враховуючи вищенаведені фактичні обставини справи та керуючись статтями 13, 52, 73, 74, 77-79, 86, 129, 232, 237, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд -
вирішив:
1. У задоволенні позову (вх. №810/23 від 30.03.2023) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) до Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Троїцька парафія Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) с. Семиполки Броварського району Київської області" (07423, Київська область, Броварський район, село Семиполки, Остерське шосе, будинок 38-А, код ЄДРПОУ 25689959) про визнання недійсним Статуту релігійної громади у новій редакції - відмовити повністю.
2. Судові витрати позивача за подання позову залишити за позивачем.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне рішення суду складено 29.07.2024.
Суддя С.О. Саванчук