Справа № 155/240/24 Головуючий у 1 інстанції: Сметана В. М.
Провадження № 22-ц/802/567/24 Доповідач: Федонюк С. Ю.
18 липня 2024 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Федонюк С. Ю.,
суддів - Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,
з участю:
секретаря судового засідання - Савчук О. В.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей виконавчого комітету Горохівської міської ради, Виконавчий комітет Луцької міської ради як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Горохівського районного суду Волинської області від 27 березня 2024 року,
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що з 17 лютого 2017 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбу з відповідачем. Від даного шлюбу у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_4 . Після припинення шлюбних відносин між ними син залишився проживати з нею, окремо від батька.
Вказує, що відповідач займався своїм життям і взагалі перестав цікавитися своїм сином. Батько не виявляв і не виявляє жодного бажання займатися вихованням сина та в добровільному порядку надавати матеріальну допомогу. У зв'язку з цим вона зверталася до суду із заявою про стягнення з відповідача аліментів. На підставі судового наказу з відповідача стягуються аліменти на утримання сина в розмірі частини з усіх видів його заробітку. Однак, відповідач сплачує аліменти нерегулярно, що підтверджується розрахунком заборгованості.
Також зазначає, що відповідач характеризується як неблагонадійна людина, яка має схильність до вчинення правопорушень, понад три роки знаходиться за кордоном, із сином не спілкується.
Враховуючи вищезазначене, просить позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно його неповнолітнього сина ОСОБА_5 .
Рішенням Горохівського районного суду Волинської області від 27 березня 2024 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погодившись із даним рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, яка мотивована тим, що судом зроблено помилкові висновки по суті спору, які не відповідають обставинам справи, просила скасувати це рішення та ухвалити нове - про задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку, що вона належним чином не довела необхідність застосування щодо ОСОБА_3 такого крайнього заходу, як позбавлення його батьківських прав, не надала належних та допустимих доказів невиконання відповідачем своїх батьківських обов'язків. Також вважає незаконними та необґрунтованими висновки суду щодо недоведення винної поведінки відповідача, свідомого нехтування ним своїми батьківськими обов'язками. Вважає, що суд не звернув належної уваги на висновок органу опіки і піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно дитини. Також вказує, що суд першої інстанції безпідставно зазначив, що ОСОБА_3 заперечує щодо позбавлення його батьківських прав, хоча матеріали справи не містять жодного документу від відповідача, де він висловлював таку позицію по справі. Вважає, що суд зробив хибний висновок щодо наявності бажання відповідача до спілкування з сином, оскільки матеріали справи не містять такої інформації.
Відзив на апеляційну скаргу від інших учасників справи до суду не надходив.
В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві та апеляційній скарзі.
Відповідач та третя особа в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про день та час розгляду справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи.
Отже, враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи за відсутності відповідача, згідно з нормами ст. 372 ЦПК України.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України).
Заслухавши пояснення позивача та її представника, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін з таких підстав.
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які неналежно виконують батьківські обов'язки, з урахуванням обставин справи та ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ч. 7, 8 ст. 7, ст.164 СК України, піклуючись про інтереси дитини, для виховання якої необхідна участь обох батьків, суд дійшов висновку про відсутність виняткової ситуації, яка б викликала необхідність позбавити відповідача батьківських прав, а відтак суд вважав, що позовні вимоги про позбавлення батьківських прав задоволенню не підлягають.
Із такими висновками суду першої інстанції апеляційний суд погоджується з огляду на наступне.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 17 лютого 2017 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_3 , що підтверджено копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , актовий запис №19 (а.с.17).
Згідно із копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , його батьком є ОСОБА_3 , матір'ю - ОСОБА_7 (а.с.18).
Рішенням Горохівського районного суду Волинської області від 19 лютого 2020 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_8 розірвано (а.с.19-22).
Відповідно до копії судового наказу, виданого Горохівський районним судом Волинської області 15 лютого 2018 року, вирішено стягувати з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_7 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 12 лютого 2018 року, до досягнення дитиною повноліття.
Згідно із копій постанов заступника начальника Горохівського відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Стаднік Ю. О. від 12 січня 2024 року на підставі наявної заборгованості по сплаті аліментів на ОСОБА_3 накладено штраф в розмірі 50% суми заборгованості зі сплати аліментів, що складає 59483,38 гривні та встановлені тимчасові обмеження (а.с.29-33).
Як убачається з копії розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, відповідач сплачує аліменти нерегулярно і не в повному обсязі, станом на 11 січня 2024 року ОСОБА_3 мав заборгованість у сумі 118966,75 гривень (а.с.24).
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 29 липня 2022 року ОСОБА_7 зареєструвала шлюб зі ОСОБА_9 , після реєстрації шлюбу їй присвоєне прізвище ОСОБА_10 (а.с.49).
Згідно з характеристикою №5 від 08 січня 2024 року, виданою комунальним закладом загальної середньої освіти «Луцька гімназія №20 Луцької міської ради», ОСОБА_4 навчається у 1-В класі ЗЗСО №20 з 2023 року, проживає разом з матір'ю ОСОБА_1 , її чоловіком ОСОБА_9 , братом ОСОБА_11 та сестрою ОСОБА_12 за адресою: АДРЕСА_1 . За період навчання проявив себе здібним, старанним учнем. Вихованням хлопця займається мати та її чоловік (а.с.46).
Відповідно до акта обстеження умов проживання батька дитини ОСОБА_3 від 31 січня 2024 року умови проживання хороші, будинок просторий, світлий, кімнати облаштовані побутовою технікою сучасних зразків. На момент обстеження у помешканні були батьки ОСОБА_3 та вказали, що їхній син з 2021 року проживає і працює в Польщі, зі слів останніх, їхній онук ОСОБА_5 приїздив до них в гості раніше, батько дитини матеріально допомагає останньому (а.с.87).
Як убачається з інформації, яка зазначена в листі №19-13204/18/24 від 23 лютого 2024 року, наданому Державною прикордонною службою України, ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , 08 лютого 2022 року через пункт пропуску Ягодин виїхав за межі України.
Відповідно до висновку про доцільність позбавлення батьківських прав від 27 лютого 2024 року №73, який наданий службою у справах дітей Луцької міської ради, орган опіки і піклування вважає за доцільне позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Частинами першою та другою статті 3 Конвенції про права дитини закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частин першої та другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Подібного висновку дійшов Верховний Суд у змісті постанови від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18).
Відтак, ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20).
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини виключно за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).
У рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, § 54, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів, зокрема щодо позбавлення та поновлення батьківських прав, обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Висновок служби у справах дітей Луцької міської ради Волинської області про доцільність позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав носить рекомендаційний характер, не містить однозначних обставин, які би вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідача такого заходу, як позбавлення батьківських прав, а тому відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд вірно не взяв його до уваги, оскільки у вказаному висновку не наведено належних підстав та достатніх аргументів, які би вказували на доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, без урахування характеристики батька дитини, а також позитивного впливу такого рішення на інтереси дитини.
Разом з тим, у висновку служби у справах дітей зазначено, що відповідач висловився проти позбавлення його батьківських прав та намагався навести причини неналежного виконання ним обов'язків з виховання своєї дитини та матеріального забезпечення.
Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному
та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
При вирішенні спору суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, з урахуванням якнайкращих інтересів неповнолітньої дитини дійшов обґрунтованого висновку стосовно передчасності позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин конкретної справи позивачем не доведено й судом не встановлено.
Апеляційний суд ураховує, що в суді не доведено також, що поведінка чи дії відповідача можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив між ними сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.
Наслідком позбавлення батьківських прав, як виняткового заходу, є істотні правові наслідки як для батька, так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Натомість, у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач веде антисоціальний спосіб життя, притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності у зв'язку із неналежним поводженням щодо дитини.
Такі ж правові висновки викладені і в постанові Верховного Суду від 07 травня 2024 року у справі №715/1337/23 (провадження №61-18547св23).
Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав відносно сина ОСОБА_14 , оскільки позивачем не доведено належними та допустимим доказами умисного ухилення відповідача від виховання дитини, свідомого нехтування батьківськими обов'язками, а позбавлення відповідача батьківських прав стосовно неповнолітньої дитини є передчасним і таким, що суперечить інтересам дитини.
При цьому, апеляційний суд враховує те, що у своїх висновках Верховний Суд наголошував, що особисті непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.
У даній справі позбавлення батьківських прав відповідача відносно сина ОСОБА_5 не відповідає інтересам дитини, оскільки обставин умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків та його негативного впливу на дитину не знайшли свого підтвердження.
Інші доводи апеляційної скарги апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки суд належним чином виконав вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і дотримав вимоги статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно встановив обставини справи та правильно вирішив спір.
Оскаржуване рішення суду є достатньо вмотивованими та містить висновки суду щодо питань, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Горохівського районного суду Волинської області від 27 березня 2024 року в цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий - суддя
Судді