Справа № 569/253/24
03 липня 2024 року місто Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області в складі
головуючого судді - Галінської В.В.
секретар судового засідання - Калетинець Т.В.
справа №569/253/24
учасники справи: позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, -
ОСОБА_1 звернулась до Рівненського міського суду Рівненської області із позовом до ОСОБА_2 третя особа, що не заявляє самостійних вимог Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, в якому просить розірвати шлюб між ними, зареєстрований 25 вересня 2020 року та визначити місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з нею.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 між нею та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який був зареєстрований Рівненським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів). Від шлюбу вони мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач зазначає, що спільне життя з відповідачем не склалося, з червня 2023 року сторони спільно не проживають, позивач переконана, що подальше спільне життя і збереження шлюбу неможливе і суперечитиме її інтересам. Дитина проживає разом з матір'ю та повністю перебуває на її утриманні. ОСОБА_1 вказує, що вона як матір належним чином виконує свої обов'язки щодо забезпечення належних умов проживання, виховання та задоволення всіх потреб дитини.
19 лютого 2024 року відповідачем ОСОБА_2 подано до суду відзив на позовну заяву ОСОБА_1 у якому він зазначає, що позовні вимоги про розірвання шлюбу він визнає та не заперечує проти задоволення даної позовної вимоги, оскільки фактичні шлюбні стосунки між ними припинено. Стосовно позовної вимоги про визначення місця проживання дитини зазначив, що спір з цього приводу між ними відсутній, а тому відсутні підстави для розгляду його судом.
02 лютого 2024 року прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі. Підготовче судове засідання призначено на 22 лютого 2024 року з повідомленням (викликом) сторін. Визначено сторонам строк для подання відзиву, відповіді та заперечень.
Ухвалою суду від 22 квітня 2024 року підготовче провадження у справі закрито. Призначено справу до судового розгляду по суті на 22 травня 2024 року в приміщенні Рівненського міського суду з повідомленням (викликом) сторін.
В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явилась, представник позивача ОСОБА_4 подала до суду заяву, в якій позовні вимоги підтримала повністю, просила їх задовольнити та розглянути справу без її участі та участі позивача.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з"явився, представник відповідача ОСОБА_5 подала до суду заяву, в якій просить справу розглянути у її відсутність, та відсутність відповідача з урахуванням їх позиції, що викладена у поданих раніше до суду заявах.
Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Служби у справах дітей ВК РМР Н.Мазанович в судове засідання не з'явилась, подала до суду заяву про розгляд справи без її участі.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з"ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об"єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
25 вересня 2020 року Рівненським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів), за актовим записом №1307 між сторонами було зареєстровано шлюб, що стверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , що видане 25 вересня 2020 року Рівненським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів).
Сторони є батьками, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , що видане повторно 03 червня 2023 року Рівненським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Відповідно до ч.3 ст.105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, беручи до уваги вимоги ст.110 цього Кодексу.
Згідно зі ст.24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р., згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім"ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Позов про розірвання шлюбу може бути пред"явлений одним із подружжя (ст.110 СК України).
Відповідно до ст. 112 СК України суд з"ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Як зазначає позивач у позові, у них з відповідачем спільне життя не склалось, подальше перебування у шлюбі і його збереження суперечить її інтересам, позивач не бажає зберегти шлюб, тому шлюб між ними має бути розірваний.
Добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово "сімейний" засвідчує, що шлюб створює сім"ю, а слово "союз" підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред"явлений одним із подружжя. Для поваги до права дружини або чоловіка на пред"явлення вимоги про розірвання шлюбу потрібен прояв другим з подружжя власної гідності, поваги до себе.
Позивач скористалась даним правом та звернулась до суду з цим позовом, наполягає на розірванні шлюбу. Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має намір зберігати шлюб з відповідачем.
Враховуючи, що подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б інтересам сторін, що має істотне значення, відповідач не заперечує проти розірвання шлюбу, позов в цій частині підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, чи здійснюються вони державними, приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними або законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, має бути наданий такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя (ураховуючи при цьому права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, що відповідають за неї за законом), і для цього використовують всі відповідні законодавчі й адміністративні заходи.
Зазначене узгоджується із правовою висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14- 327цс18)
У принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.
Із системного тлумачення пункту 1 статті 3, статті 9 Конвенції, частин другої, третьої статті 11 Закону України "Про охорону дитинства", статті 161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.
Отже, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо необхідно дотримуватися принципу забезпечення найкращих інтересів дітей, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя. Дитина фактично проживає з матір'ю, яка займається її вихованням.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов"язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов"язків щодо дитини.
Як вбачається із висновку органу опіки та піклування №08-01-426/24 від 15.04.2024 року питання про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_6 розглядалось на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Рівненської міської ради 11.04.2024 року. Комісія з питань захисту прав дитини як консультативно-дорадчий орган при виконавчому комітеті Рівненської міської ради, розглянувши матеріали справи прийняла рішення про доцільність залишення ОСОБА_6 на проживання з мамою ОСОБА_1 .
Таким чином, зважаючи на вік дитини, яка не досягла трьохрічного віку, висновок органу опіки та піклування, суд вважає за можливе залишити дитину на проживання з матір'ю, задоволивши при цьому вимогу позивача ОСОБА_1 .
Відповідно до п.1 ч.3 ст.133 ЦПКУкраїни судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов"язаних з розглядом справи. До витрат, пов"язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 142 ЦПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 50 відсотків судового збору за позовну вимогу про розірвання шлюбу, що становить 605,6 гривень та судовий збір за позовну вимогу про визначення місця проживання дитини в розмірі 1211,20 грн.
У відповідності до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв"язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами у порядку, визначеному статтею 137 ЦПК України. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов"язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Як зазначено у ч.4-6 вказаної статті розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, склад та розмір витрат, пов"язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов"язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов"язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Так, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, що понесена позивачем надано: копію Договору про надання правової (професійної правничої) допомоги від 19 липня 2023 року, що укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Андрієнко І.В., пунктом 5 якого передбачено порядок розрахунків між сторонами. Як вбачається із копії рахунку №38 від 18.12.2023 року, квитанції ААК №38 від 18 грудня 2023 року позивачем ОСОБА_1 оплачено адвокату 8000 гривень за надану правничу допомогу у справі про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3ст. 2 ЦПК України).
У ч. 3 ст. 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Тобто ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п.п. 79 і 112).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставіст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Тобто нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постановах Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20, від 12 січня 2022 року у справі № 918/548/21).
З огляду на викладене, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог позивача ОСОБА_1 про стягнення з відповідача ОСОБА_2 на її користь судових витрат, що вже понесені на правничу допомогу. Розмір витрат, про стягнення яких просить заявник, на думку суду, є завищеним щодо іншої сторони спору, а тому, зважаючи на те, що дана цивільна справа є справою незначної складності, обсяг наявних у ній матеріалів є не великим, підготовка документів у даній справі не потребувала значного часу та великого обсягу аналітичної роботи, у справі з особистою участю представника позивача судових засідань не відбувалось, зменшення судом суми відшкодування витрат на правничу допомогу до 3000 гривень відповідатиме принципу розумності та реальності витрат.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,12,81,89,258-259,263-265,268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини - задовольнити.
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 25 вересня 2020 року Рівненським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Мінстерства юстиції (м.Львів) за актовим записом №1307 - розірвати.
Визначити місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 із матір'ю ОСОБА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 816 гривень 80 копійок та витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Рівненського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Сторони по справі:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4
Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради, м.Рівне, вул. Поштова, буд. 2, код ЄДРПОУ 25675397.
Суддя -