Справа № 446/2979/23
23.07.2024 м. Кам'янка-Бузька
Кам'янка-Бузький районний суд Львівської області у складі
головуючого-судді Котормус Т.І.;
за участі секретаря судового засідання Новак С.І.;
Справа № 446/2979/23
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ;
представник позивача ОСОБА_2 ;
відповідач ОСОБА_3 ;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за правилами спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором позички,
26.12.2023 до суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_3 у якому просить суд стягнути з відповідача на його користь пеню у сумі 120 000,00 грн. та штраф у розмірі 20 000,00 грн.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що 05.11.2022 між сторонами було укладено договір позички наземного транспортного засобу, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу транспортний засіб марки Renault Megan II д.н.з. НОМЕР_1 , однак відповідач не повернув такий транспортний засіб станом на день звернення до суду. Позивач з посиланням на положення ст. ст. 629, 526 ЦК України та положення умов договору позички, а саме пункту 4.1. нарахував відповідачу пеню у розмірі 2% вартості об'єкта позички за кожен день прострочення, що становить 120 000,00 грн. та штраф у розмірі 10% від вартості об'єкта позички, що становить 20 000,00 грн.
Ухвалою суду від 27.12.2023 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження.
29.02.2024 від представника позивача надійшли додаткові пояснення, у яких він наголошує, що чинним цивільним законодавством не заборонено одночасне застосування такого виду забезпечення виконання зобов'язання, як пеня та штраф. Додатково посилається на судову практику ВП ВС висловлену в постанові від 01.06.2021 у справі №910/12876/19.
У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, з підстав наведених у позовній заяві, зазначив, що наявні всі підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідач ОСОБА_3 будучи неодноразово належним чином повідомлений про час та місце судового слухання шляхом вручення судової повістки (а.с. 35, 44, 72) до суду не прибув, відзиву на позовну заяву не подав.
Враховуючи такі обставини, а також положення статті 223 ЦПК України, з врахуванням відсутності згоди позивача на заочний розгляд справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявним у ній доказами, без участі відповідача.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали цивільної справи у їх сукупності та взаємозв'язку, суд встановив наступні обставини справи та відповідні до них правовідносини.
05.11.2022 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір позички наземного транспортного засобу №05/11 (а.с.7).
За умовами пункту 1.1. цього договору позичкодавець зобов'язується передати користувачу в тимчасове безоплатне користування транспортний засіб, а користувач зобов'язується прийняти його у тимчасове безоплатне користування.
Відповідно до пунктів 3.1. та 4.1. договору позички строк позички складає 4 календарні дні з моменту передачі транспортного засобу за актом приймання-передачі.
Як видно з додатку №1 до цього договору, а саме акту прийому-передачі від 05.11.2022 позичкодавець ОСОБА_1 передав, а користувач ОСОБА_3 прийняв у тимчасове платне користування транспортний засіб марки Renault Megan II д.н.з. НОМЕР_1 (а.с. 10).
Позивач стверджує, що станом на дату подання ним позовної заяви відповідач не повернув транспортний засіб, а отже порушує умови договору.
Доказів зворотного суду не надано.
Позивач, стверджуючи про те, що відповідачем порушено умови договору позички, з посиланням на положення ст. ст. 629, 526 ЦК України та положення умов договору позички, просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 2% вартості об'єкта позички за кожен день прострочення, що становить 120 000,00 грн. та штраф у розмірі 10% від вартості об'єкта позички, що становить 20 000,00 грн.
Вирішуючи даний спір суд виходив з наступних мотивів та положень закону.
Відповідно до положень частини першої та другої статті 827 ЦК України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними.
За загальним правилом, яке визначене у статті 836 ЦК України якщо після припинення договору користувач не повертає річ, позичкодавець має право вимагати її примусового повернення, а також відшкодування завданих збитків.
Разом з тим, відповідно до частини 2 статті 6 ЦК України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.
А згідно статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Таким чином, суд вважає, що укладаючи договір позички наземного транспортного засобу, його сторони могли врегулювати питання забезпечення виконання зобов'язання неустойкою, оскільки таке право визначено у статті 546 ЦК України.
З умов п. 6.4. договору позички видно, що сторони домовилися про те, що у випадку порушення строку повернення об'єкта позички користувач повинен сплати позичкодавцю пеню у розмірі 2% вартості об'єкта позички за кожен день прострочення, а у випадку порушення строку повернення більше ніж на 30 діб, додатково сплатити штраф у розмірі 10% від вартості об'єкта позички.
Тобто, договором сторони визначили, що штраф та пеня застосовуюсь за порушення строку повернення об'єкта позички, а розмежуванням застосування штрафу і пені є лише тривалість такого строку, що на переконання суду свідчить про наявність одного й того самого порушення зобов'язання.
Однак таке положення умов договору не відповідає Основному Закону України, нормам Цивільного кодексу України та існуючій судовій практиці Верховного Суду з огляду на таке.
Як зазначено у частині першій статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Системний аналіз положень статей 546 та 549 Цивільного кодексу України свідчить, що неустойка є окремим видом цивільно-правової відповідальності, формами якої є штраф та пеня, а тому застосовуючи до особи одночасно штраф та пеню за одне і те саме правопорушення, відбувається подвійне притягнення її до одного й того самого виду відповідальності - неустойки.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
З огляду на неоднозначний підхід до можливого одночасного застосування штрафу і пені за порушення одного й того самого зобов'язання, суд керується також практикою Верховного Суду, яка склалася у подібних за змістом правовідносинах.
Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2022 року у справі № 333/4292/15-ц (провадження № 61-8298св21) зроблено висновок, що відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків сплати процентів за користування кредитом, нарахованих за один і той самий період суперечить положенням статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
У постанові Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2022 року у справі № 727/11817/19 (провадження № 61-698св21) зазначено, що штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Подібних висновки викладені у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 761/32393/14, від 14 листопада 2018 року у справі № 199/13926/13, від 06 грудня 2018 року у справі № 201/13681/15-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 511/1041/14-ц, від 13 грудня 2018 року у справі № 207/5010/15-ц, від 06 лютого 2019 року у справі № 296/9078/15-ц.
Причому посилання представник позивача на судову практику Великої Палати Верховного Суду висловлену в постанові від 01.06.2021 у справі №910/12876/19 суд відхиляє як нерелевантну, оскільки у такій справі суд оцінював можливість застосування одночасного штрафу та пені до учасника господарських відносин, а не до фізичної особи, як це є у даній справі, а також застосування статті 230 ГК України і поєднанні зі статтею 449 ЦК України, чого в даному випадку суд не оцінює.
Так, стаття 61 Конституції України міститься у розділі «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина», що і впливає на різне її застосування до фізичних та юридичних осіб.
Відтак, при розгляді даної справи суд дійшов висновку, що одночасне стягнення пені та штрафу з відповідача буде суперечити положенням статті 61 Конституції України, а тому не може бути задоволено судом.
Вирішуючи питання що саме підлягає стягненню з відповідача, а саме штраф чи пеня за допущене порушення у зобов'язанні суд виходить із законодавчо визначеної правової природи штрафу та пені, як різновидів неустойки.
У статті 549 ЦК України законодавцем визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Тобто, відмінність пені та штрафу як різновиду неустойки полягає зокрема у тому, яке саме зобов'язання вони забезпечують. Якщо штрафом може бути забезпечено невиконане або неналежно виконане будь-яке зобов'язання, то пенею лише грошове зобов'язання.
З обставин справи видно, що між сторонами виникли правовідносини, які визначені договором позички, а відповідач порушив взяте на себе зобов'язання щодо повернення об'єкта позички у строк визначений договором. А тому, оскільки така позичка згідно норм чинного законодавства та умов договору, який укладено між сторонами є безоплатна і у відповідача відсутнє будь-яке грошове зобов'язання щодо позивача, то таке зобов'язання за правилами ст. 549 ЦК України може бути забезпечено саме штрафом, а не пенею.
Такий висновок суду також ґрунтується на положенні абзацу другого частини третьої статті 6 ЦК України, де визначено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
За таких умов, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути штраф у розмірі, який визначено договором.
Правильність такого рішення на переконання суду підтверджується такої тим, що умовами п. 6.4. договору позички сторони визначили застосування штрафу до порушення строку повернення об'єкта позички, яке триває більше 30 діб, що власне і має місце у даних обставинах справи.
Тому, позовні вимоги підлягають до часткового задоволення судом, а задоволенні іншої частини необхідно відмовити.
Судовий збір, за правилами статті 141 ЦПК України необхідно стягнути з відповідача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором позички - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 штраф за неналежно виконане зобов'язання за договором позички наземного транспортного засобу №05/11 від 05.11.2022 у сумі 20 000,00 грн. (двадцять тисяч гривень нуль копійок).
У задоволенні іншої частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 200 грн. (двісті гривень нуль копійок).
Повний текст рішення складено 29.07.2024.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до Львівського апеляційного суду, який обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;
Відповідач - ОСОБА_3 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Суддя Т.І. Котормус