ЄУН: 323/351/22
Провадження №: 2-а/336/64/2024
26.07.24
26 липня 2024 року м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Дмитрюк О.В., за участю секретаря судового засідання Нєдєльчевої О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжя справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, -
В провадженні Оріхівського районного суду м. Запоріжжя перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі.
Ухвалою Оріхівського районного суду Запорізької області від 12.01.2022 р. відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду.
Відповідно до розпорядження Голови Верховного Суду від 10.05.2022 № 29/0/9-22 змінено територіальну підсудність судових справ Оріхівського районного суду Запорізької області у зв'язку із неможливістю здійснення правосуддя під час воєнного стану до Шевченківського районного суду міста Запоріжжя.
18.08.2022 р. з Оріхівського районного суду Запорізької області до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя надійшла вказана справа та 18.08.2022 р. відповідно до автоматизованої системи документообігу справу було розподілено та передано судді Карабак Л.Г.
22.08.2023 р. до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву.
Ухвалою суду від 25.12.2023 року позов ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, залишено без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 240 КАС України.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 11.04.2024 р. ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25.12.2023 р. скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
18.06.2024 р. справа надійшла до суду та відповідно до автоматизованої системи документообігу передана судді Дмитрюк О.В..
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, посилаючись на те, що 25.01.2022 р. старшим державним інспектором відділу провадження систем автоматичної фіксації порушень Департаменту державної політики та нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті Державної служби України з безпеки на транспорті Савченком В.О. винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має місце проживання/перебування на території України серія НОМЕР_1 , якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 132-1 КпАП України та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 51 000,00 грн.
У позові ОСОБА_1 обґрунтував протиправність постанови серія ВМ №00008994 від 25.01.2022 р. про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 2 статті 132-1 КпАП України посилаючись на ст. 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, та якою встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Обґрунтовуючи, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, позивач також послався на рішення Конституційного суду України від 22 грудня 2010 року №23-рп/2010 у справі №1-34/2010, в пункті 4.2. якого міститься наступний висновок:
«За відсутності в статтях Особливої частини Кодексу, які визначають склад адміністративних правопорушень, вказівки на те, що суб'єктами цих правопорушень є власники (співвласники) транспортних засобів, ці суб'єкти можуть притягатися до адміністративної відповідальності виключно за наявності в їхніх діях складу певного адміністративного порушення, інше створює правову невизначеність у встановленні суб'єкта, що притягається до відповідальності в цій сфері».
У судовому засіданні 26.07.2024 р. представник позивача - адвокат Мідяний Є.О. підтримав позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі. Просив адміністративний позов задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти позову. Просила відмовити у його задоволенні.
Заслухавши учасників справи, вивчивши матеріали справи та дослідивши письмові докази, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
У відповідності до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли маються підстави для звільнення від доказування.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
25.01.2022 р. відповідачем винесена Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має місце проживання/перебування на території України серія НОМЕР_1 , якою позивача ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 132-1 КпАП України та накладено на нього стягнення у вигляді штрафу в розмірі 51 000,00 грн.
З тексту постанови випливає, що старший державний інспектор відділу провадження систем автоматичної фіксації порушень Департаменту державної політики та нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті Державної служби України з безпеки на транспорті Савченко В.О., розглянувши відомості з матеріалів інформаційного файлу, створеного системою за допомогою технічних засобів WAGA-WIM35, зав. №4, установив, що 26.11.2021 року о 08 год. 35 хв., за адресою Н-08, км 528+759, Запорізька область зафіксовано транспортний засіб КОБАЛЬТ АС-3253/3, ДНЗ НОМЕР_2 та зробив висновок, що відповідальна особа допустила рух транспортного засобу із перевищенням нормативних параметрів зазначених пунктом 22.5 ПДР України: навантаження на одиночну вісь транспортного засобу на 39,3 % (9,891 тон), відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 132-1 КУпАП.
Власником зазначеного транспортного засобу є Комишуваська селищна рада Запорізького району Запорізької області. ОСОБА_1 є селищним головою Комишуваської селищної ради Запорізького району Запорізької області.
Рішенням Комишуваської селищної ради №08 від 27.11.2017р. було вирішено передати в господарське відання з балансу Комишуваської селищної ради на баланс Комунального підприємства «Комишуваський комунальник» самоскид АС-3253/3, 2017 року випуску.
Рішенням Комишуваської селищної ради №5 від 17.01.2020р. право господарського відання КП «Комишуваський комунальник» було припинено, про що свідчить пункт 1 рішення №5 від 17.01.2020р.та п. 37 Додатку №1 до цього рішення.
Цим же рішенням було вирішено передати самоскид АС-3253/3, 2017 року випуску у господарське відання іншому комунальному підприємству - КП «Благоустрій».
Частинами 1 та 2 ст. 136 Господарського кодексу України визначено, що право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.
Частина 2 ст. 132-1 КУпАП (II. ОСОБЛИВА ЧАСТИНА) встановлює відповідальність за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм під час руху великогабаритними і великоваговими транспортними засобами автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами -
тягне за собою накладення штрафу в розмірі: п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% включно; однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10%, але не більше 20%; двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20%, але не більше 30%; трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 30%.
При цьому ст. 14-3 КУпАП (I. ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА) встановлює, що адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, передбачені частинами другою і третьою статті 132-1 цього Кодексу, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі (за допомогою комплексу технічних засобів автоматичного визначення вагових, габаритних та інших параметрів транспортного засобу з функціями фотозйомки та/або відеозапису, що функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань на момент запиту відсутні відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.
Поняття належний користувач визначено підпунктом 3 пункту 2 Порядку внесення відомостей про належного користувача транспортного засобу до Єдиного державного реєстру транспортних засобів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2018 р. № 1197. З тексту зазначеної Постанови КМУ випливає, що Порядок розроблений відповідно до частини четвертої статті 14-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення Кабінет Міністрів України постановляє:
За підпунктом 3 пункту 2 Порядку: належний користувач - фізична особа, яка на законних підставах користується транспортним засобом, що їй не належить, а також керівник юридичної особи - лізингоодержувача (особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи - лізингоодержувача) або працівник, визначений керівником юридичної особи, яка є власником транспортного засобу або отримала в установлений законодавством спосіб право користуватися ним, які в разі внесення щодо них відомостей до Реєстру, відповідно до статті 14-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення несуть відповідальність за адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису).
Отже, конструкція ст. 14-3 КУпАП передбачає відповідальність особи - належного користувача транспортного засобу, відомості про якого внесено власником транспортного засобу до Єдиного державного реєстру транспортних засобів, але такий порядок розроблено тільки для ст. 14-2 КУпАП, для ст. 14-3 КУпАП його не розробили.
З огляду на положення ст. 14-3 КУпАП адміністративній відповідальності може піддаватися не тільки відповідальна фізична особа, а й керівник юридичної особи - власника транспортного засобу тільки в силу посади, яку від обіймає та самого факту реєстрації транспортного засобу за певною юридичною особою.
Враховуючи викладене та положення ст. 61 Конституції України, які є нормами прямої дії, постає питання індивідуалізації відповідальності.
Питання індивідуалізації відповідальності за вчинене правопорушення має фундаментальне значення для вирішення даної справи з огляду на наступне.
Рішенням Конституційного суду України від 22 грудня 2010 року по справі №1-34/2010 визнано такими, що не відповідають Конституції Украйни (є неконституційними), статтю14-1, частину шосту статті 258 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП).
При цьому Конституційний суд України у справі № 1-34/2010 дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні. Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Елементами верховенства права є принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі.
Принцип правової визначеності означає, що «обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки».
Згідно з частиною другою статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Необхідність індивідуалізації адміністративної відповідальності передбачена частиною другою статті 33 Кодексу, якою визначено, що при накладенні стягнення враховується характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність. У Кодексі конкретизовано й інші конституційні принципи, зокрема принцип рівності громадян перед законом.
За змістом статті 9 Кодексу саме винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність суб'єкта адміністративної відповідальності є однією з ознак адміністративного правопорушення (проступку).
Ухвалюючи рішення № 1-34/2010 від 22 грудня 2010 року Конституційний суд України у мотивувальній його частині, а саме у пункті 4.3, зазначив, що перевірена на предмет конституційності стаття 14-1 Кодексу, яка міститься в Загальній частині Кодексу, встановлює особливості притягнення до адміністративної відповідальності саме власників (співвласників) транспортних засобів, однак безпосередньо не визначає складу правопорушення, а тому не може бути самостійною підставою для притягнення до такої відповідальності. Види правопорушень та процедура притягнення до адміністративної відповідальності визначені в Особливій частині Кодексу. Положення статті 14-1 Кодексу можуть застосовуватися лише в системному зв'язку з низкою інших статей, передбачених Особливою частиною Кодексу, диспозиції яких у безальтернативній формі визначають суб'єктом, який притягається до відповідальності за вчинення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, особу, яка винна у вчиненні цього правопорушення, зокрема водія транспортного засобу. За відсутності в статтях Особливої частини Кодексу, які визначають склад адміністративних правопорушень, вказівки на те, що суб'єктами цих правопорушень є власники (співвласники) транспортних засобів, ці суб'єкти можуть притягатися до адміністративної відповідальності виключно за наявності в їхніх діях складу певного адміністративного порушення, інше створює правову невизначеність у встановленні суб'єкта, що притягається до відповідальності в цій сфері.
Враховуючи наведені мотиви Конституційний суд України у рішенні від 22 грудня 2010 року по справі №1-34/2010 визнав такою, що не відповідає Конституції Украйни (є неконституційною), статтю 14-1 КУпАП.
Крім того, у пункті 3 резолютивної частини рішенні від 22 грудня 2010 року по справі №1-34/2010 КСУ рекомендував Верховній Раді України привести порядок притягнення осіб до адміністративної відповідальності за порушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху у разі їх фіксації працюючими в автоматичному режимі спеціальними технічними засобами, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобами фото- і кінозйомки, відеозапису у відповідність до цього Рішення.
Однак, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань здійснення габаритно-вагового контролю» № 54-IX від 19.11.2019 до діючого КУпАП була внесена стаття 14-3.
Порівняльний аналіз ст. 14-1 КУпАП, яка рішенням КСУ від 22 грудня 2010 року по справі №1-34/2010 була визнана неконституційною, та статті 14-3 КУпАП, дає підстави для висновку, що обома вказаними статтями передбачена можливість притягнення до адміністративної відповідальності осіб, які безпосередньо не здійснювали адміністративного правопорушення і єдиною підставою притягнення до адміністративної відповідальності є сам факт реєстрації транспортного засобу за певною особою, що на переконання суду суперечить рішенню Конституційного суду України від 22 грудня 2010 року по справі №1-34/2010 та порушує принцип індивідуалізації покарання.
Згідно рішення Конституційного Суду України від 8 червня 2016 року у справі № 4-рп/2016 зазначено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є «обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені» (частина друга статті 150 Конституції України).
Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України, пункт 7 рішення № 4-рп/2016).
З огляду на вищенаведене, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню.
У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Наведена правова позиція висвітлена й у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 21 квітня 2021 року по справі №360/3611/20.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати поміж іншого, чи винна дана особа в його вчиненні.
Однак, винесення відповідачем оскаржуваної постанови за відсутності достатніх та переконливих доказів того, що саме позивач допустив перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм під час руху великоваговим транспортним засобом автомобільними дорогами, у сукупності з обізнаністю відповідача про особу, яка насправді здійснює експлуатацію транспортного засобу - КОБАЛЬТ АС-3253/3, ДНЗ НОМЕР_2 , свідчить про те, що ним порушено принцип індивідуалізації адміністративної відповідальності.
Факт притягнення відповідачем позивача до адміністративної відповідальності на підставі ст. 14-3 КУпАП, яка за своїм змістом є однотипною визнаній неконституційною статті 14-1 КУпАП, дає підстави для застосування судом норм Конституції України як норм прямої дії.
Згідно ст. 4 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до змісту статті 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (ст. 4 КАС України).
Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Частиною 4 статті 7 КАС України чітко визначено, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Отже, враховуючи наведені обставини, суд приходить до висновку, що положення ст. 14-3 КУпАП суперечать Конституції України у зв'язку з чим вони застосуванню по відношенню до позивача не підлягають, та слід застосувати норму ст. 61 Конституції України як норму прямої дії, якою закріплений принцип індивідуалізації юридичної відповідальності для кожної особи.
За наведених обставин суд вважає, що передбачені законом підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності, за відсутності достатніх доказів щодо вчинення правопорушення безпосередньо ним, відсутні, у зв'язку з чим оскаржувана постанова підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст. 8, 9, 72, 77, 90, 241-246, 250, 286 КАС України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати Постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має місце проживання/перебування на території України серія НОМЕР_1 від 25.01.2022 року, винесену старшим державним інспектором відділу провадження систем автоматичної фіксації порушень Департаменту державного контролю за безпекою на наземному транспорті Державної служби України з безпеки на транспорті Савченком Владиславом Олеговичем.
Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 132-1 КУпАП - закрити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення виготовлено 29 липня 2024 року.
Суддя О.В. Дмитрюк