Справа № 308/10196/14-ц
6/308/233/24
08 липня 2024 року м. Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
головуючої судді - Зарева Н.І., за участю:
секретаря судового засідання - Віраг Е.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області заяву ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа виданого Ужгородським міськрайонним судем Закарпатської області 10.11.2016 у справі № 308/10196/14-ц, таким, що не підлягає виконанню,
ОСОБА_1 звернулася до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із заявою про визнання виконавчого листа, виданого Ужгородським міськрайонним судем Закарпатської області 10.11.2016 у справі № 308/10196/14-ц, таким, що не підлягає виконанню.
Заява мотивована тим, що рішення суду, на підставі якого він виданий, було оскаржено заявником у апеляційному порядку. Окрім цього, боржники за кредитним договором № 445/ФКВ-07 від 10.12.2007, на підставі якого виникло зобов'язання, повністю виконали свої зобов'язання перед кредитором, про що 15.07.2019 новий кредитор ОСОБА_2 засвідчила нотаріальною заявою.
Водночас, у поданій заяві ОСОБА_1 просить стягнути ж із стягувача - Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» - на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 2 181,76 грн, як безпідставно одержані ним за виконавчим документом.
П'ятого липня 2024 року від заявника надійшло клопотання про зупинення виконання за даним виконавчим документом, у якому ОСОБА_1 також просить стягнути зі стягувача - Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 4 305,77 грн, як такі, що безпідставно одержані стягувачем за виконавчим документом.
У судове засідання завниця не з'явилася, однак, подала клопотання про розгляд заяви без її участі.
Стягувач, будучи начежним чином повідомленим про час, дату та місце судового розгляду заяви в судове засідання не з'явився, про причини своєї неявки суд не повідомив..
Відповідно до ч. 3 ст. 432 ЦПК України, неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви, у зв'язку з чим суд розглянув заяву у їх відсутності.
Дослідивши подану заяву та додані до неї документи в межах заявлених вимог, суд дійшов таких висновків.
Згідно з ч.ч. 2-4 ст. 432 ЦПК України, суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Про виправлення помилки в виконавчому документі та визнання його таким, що не підлягає виконанню, суд постановляє ухвалу. Якщо стягнення за таким виконавчим документом уже відбулося повністю або частково, суд одночасно з вирішенням вказаних питань на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за виконавчим документом.
Підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові.
Процесуально-правовими підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання.
До матеріально-правових підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна віднести ті обставини, що свідчать про припинення обов'язку боржника з передбачених законом підстав.
Загальні підстави припинення цивільно-правових зобов'язань містяться у главі 50 розділу І книги п'ятої ЦК України. Так, зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19 січня 2023 року у справі № 824/2/22 (провадження № 61-9190ав22).
Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, полягає насамперед у встановленні обставин та фактів, що підтверджують відсутність матеріального обов'язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 24 червня 2020 року у справі № 520/1466/14-ц, провадження № 61-43447св18, від 09 вересня 2021 року у справі № 824/67/20, провадження № 61-10482ав21, від 09 червня 2022 року у справі № 2-118/2001, провадження № 61-1762ав22.
При цьому, судом встановлено, що заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 листопада 2014 року ухвалено стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 218 294,11 грн, а також 2182,94 грн на відшкодування судового збору.
Другого листопада 2016 року представник стягувача ПАТ «Дельта Банк» подав до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області заяву про видачу виконавчого листа.
Десятого листопада 2016 року Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області видано виконавчий лист № 308/10196/14 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованості в сумі 218 294,11 грн та 2182,94 грн судового збору.
Дев'ятого лютого 2017 року ОСОБА_1 подала заяву про перегляд заочного рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 листопада 2014 року.
Ухвалою суду від 06.03.2017 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення відмовлено.
14 березня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Апеляційного суду з апеляційною скаргою на заочне рішення суду від 28.11.2014.
Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 22 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а рішення Ужгородського міськрайонного суду від 28 листопада 2014 року залишено без змін.
При цьому, однією з підстав для визнання виконавчого листа, виданого Ужгородським міськрайонним судем Закарпатської області 10.11.2016 у справі № 308/10196/14-ц, таким, що не підлягає виконанню, ОСОБА_1 вважає подання апеляційної скарги на рішення суду, на підставі якого виданий даний документ.
Водночас, на переконання суду, такі доводи боржника не є спроможними.
Зокрема, чинне цивільне процесуальне законодавство передбачає можливість визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, у разі встановлення обставин, які б свідчили про те, що такий виконавчий лист у момент його видачі видано помилково, безпідставно або необґрунтовано у зв'язку з відсутністю обов'язку у боржника.
Разом з цим, станом на час видачі виконавчого листа (10.11.2016), відомостей щодо подання боржником апеляційної скарги, суду, який видав виконавчий документ не було відомо (вона подана тільки 14.03.2017), виконавчий лист було видано після строків, встановлених на апеляційне оскарження, а тому, станом на час видачі даного виконавчого листа не було підстав вважати, що він виданий помилково.
Зокрема, згідно з ст. 223 ЦПК України, в редакції, як станом на дату проголошення рішення (28.11.2014), так і станом на 10.11.2016 (дата видачі виконавчого документа) рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 294 ЦПК України (в редакції станом на день проголошення рішення), апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.
Таким чином, станом на час видачі виконавчого листа - 10.11.2016, строки подачі апеляційної скарги на заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 листопада 2014 року (10 днів) вже давно пройшли. Рішення суду набрало законної сили.
Той факт, що Апеляційним судом Закарпатської області було прийнято апеляційну скаргу боржника не спростовує той факт, що, на момент видачі виконавчого документа, підстав вважати, що суд не мав права видавати виконавчий лист, не було.
Вищевказане також відображається і у ч. 1 ст. 38 Закону України «Про виконавче провадження», в якій зазначені правові наслідки подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ або прийняття такої скарги до розгляду. Зокрема, даною нормою визначено, що виконавче провадження зупиняється виконавцем у разі поновлення судом строку подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, або прийняття такої апеляційної скарги до розгляду.
Таким чином, наслідком прийняття апеляційної скарги до розгляду є тільки зупинення виконавчого провадження, а не визнання виконавчого документу, на підставі якого його видано, таким, що не підлягає виконанню, як це стверджує боржник.
Окрім цього, як було встановлено, суд апеляційної інстанції залишив рішення суду першої інстанції без змін.
При цьому, Верховний Суду у постанові від 24 червня 2021 року у справі № 750/9956/17 вказав, що законодавець не дав чіткого визначення "інших причин" для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. При цьому словосполучення «або з інших причин» не стосується припинення обов'язку боржника, який підлягає виконанню, а є іншими причинами, наприклад, в апеляційному чи касаційному порядку скасовано чи змінено рішення суду, або ж у зв'язку з нововиявленими обставинами, а виконавчий лист ще не виконаний.
У даному випадку а апеляційному порядку рішення суду, на підставі якого виданий виконавчий документ, залишено без змін, а отже передумов визнавати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню з наведеної боржником підстави немає.
Щодо наведених заявницею доводів про те, що боржники за кредитним договором № 445/ФКВ-07 від 10.12.2007, на підставі якого виникло зобов'язання, повністю виконали свої зобов'язання перед кредитором, про що 15.07.2019 новий кредитор ОСОБА_2 засвідчила нотаріальною заявою, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Як було зазначено вище, зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.
При цьому, судом встановлено, що виконавче провадження № 53303085 з примусового виконання виконавчого листа № 308/10196/14, виданого 10.11.2016, про солідарне стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованості в сумі 218 294,11 грн та 2182,94 грн судового збору, яке знаходиться на примусовому виконанні у Відділі державної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, відкрите 30.07.2017.
Водночас, ОСОБА_1 покликається на те, що вона, як боржник за кредитним договором № 445/ФКВ-07 від 10.12.2007, повністю виконала своє зобов'язання за кредитним договором (а отже і за рішенням суду) перед новим кредитором 15.07.2019.
Таким чином, судом встановлено, що погашення заборгованості за виконавчим документом відбулося вже після його видачі та пред'явлення до примусового виконання до органу державної виконавчої служби.
Факт добровільного виконання обов'язку боржником ОСОБА_3 поза межами виконавчого провадження відсутній, а відтак визнавати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню з зазначеної підстави немає.
Окрім цього, суд звертає увагу на те, що ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає такі підстави для закінчення виконавчого провадження, як «фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом» (пункт 9 ч. 1 даної статті), а також «скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню».
Зазначені підстави тягнуть за собою різні правові наслідки, а тому їх слід розрізняти.
Зокрема, згідно з ч. 7 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.
Так, згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Таким чином, наслідком визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, після того як було відкрито виконавче провадження з примусового виконання судового рішення, буде уникнення обов'язку боржника сплатити в державний бюджет 10 % суми, що підлягає примусовому стягненню за виконавчим документом.
Водночас, ч. 9 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону (фактичне виконання рішення суду), якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Разом з цим, боржник вказує у своїй заяві, що також знайшло підтвердження у ході судового розгляду поданої заяви, що рішення суду було виконане вже після відкриття виконавчого провадження.
У даному випадку боржник, стягувач та нові кредитори повинні діяти згідно з вимогами, встановленими Законом України «Про виконавче провадження».
Зокрема, згідно з ч. 4 ст. 19 даного Закону, сторони зобов'язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин (у даному випадку -погашення боргу), письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.
За ч. 5 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження», у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником.
У даному випадку ОСОБА_1 покликається на те, що вона зверталася до органу державної виконавчої служби із заявою про закриття провадження у справі, однак, відповіді на вказану заяву не отримала.
Однак, за таких обставин, заявниця вправі, згідно з ч. 1 ст. 447 ЦПК України, ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», звернутися до суду зі скаргою на дії виконавця.
До того ж в матеріалах справи відсутні та до заяви не додано жодного документу, який би свідчив про відступлення права вимоги за зобов'язанням, на підставі якого було постановлене рішення, за яким у подальшому був виданий виконавчий документ, а також про припинення даного зобов'язання.
Зокрема, спільний лист первісного та нового кредитора від 08.07.2019 за № 3016, таким підтвердженням не є.
Нотаріально посвідчена заява нового кредитора, без належного підтвердження переходу права вимоги за зобов'язанням, також є недостатнім доказом припинення зобов'язання.
Таким підтвердженням може бути договір купівлі-продажу прав вимоги № 1539/К від 05.07.2019, на який покликається заявниця у своїй заяві, однак, який не долучений нею до даної заяви.
Визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню - це особливий інститут, мета якого запобігти необґрунтованому стягненню, у випадках коли обов'язку боржника, як такого, не існувало взагалі, або якщо він був припинений до пред'явлення до примусового виконання, або у разі коли такий виконавчий документ виданий помилково.
Даний інститут не є способом закінчення виконавчого провадження у разі фактичного виконання рішення, чи з метою ухилення від сплати виконавчого збору.
При цьому незгода з діями або бездіяльністю виконавця, який не реагує, або неналежно реагує на звернення боржника щодо фактичного виконання рішення повинне реалізовуватись у передбаченій Законом формі, у вигляді скарги на такі дії, а не у формі визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню.
Беручи до уваги наведене, суд дійшов висновку, що подана заява є не обґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.
Враховуючи відмову у задоволенні заяви про визнання виконавчого документа таким, що не підлягаєж виконанню, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання заявниці про зупинення виконання за даним виконавчим документом.
Керуючись ст.ст. 55, 260, 261, 354, 442 ЦПК України, ст.ст. 512, 514, 516 ЦК України, суд, -
1. У задоволенні клопотання про зупинення виконання за виконавчим документом відмовити.
2. У задоволенні заяви про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню - відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали.
Суддя Н.І. Зарева