12.07.2024 Справа №607/1708/24 Провадження №2/607/1199/2024
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі: головуючого судді Дзюбича В.Л., за участі секретаря судового засідання Кочмар С.М., представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Моленя Р.Б., представника відповідача - ОСОБА_2 - адвоката Ярмусь В.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Молень Ростислав Богданович до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
24.01.2024 позивач ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Моленя Ростислава Богдановича, звернувся до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області із позовом до ОСОБА_2 , в якому просить стягнути із відповідача на його користь заборгованість за договором позики від 14.03.2023 у сумі 20 443, 58 гривень, яка складається із: 10 000 грн - сума основного боргу; 10 000 грн - 10% відсотків від суми позики в місць за весь період користування коштами; 199,52 грн - інфляційних втрат та 244,06 грн - 3% річних.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 14 березня 2023 року між ним та ОСОБА_2 було укладено Договір позики, відповідно до якого він надав відповідачу в позику грошові кошти в сумі 10 000,00 грн., з терміном повернення позики до 01 квітня 2023 року. Однак, зазначений обов'язок Відповідачем не було виконано, кошти не повернуто у строк визначений Договором позики.
06.06.2024 Судом зареєстрований відзив на позов поданий представником відповідача, який мотивований тим, що позов до задоволення не підлягає, оскільки дана розписка була написана під насильницьким впливом, зокрема щодо неповернення особистих документів відповідача, а саме: паспорта громадянина України та чіп картку водія.
Так, відповідач працював у позивача, який є підприємцем, на посаді водія в листопаді - грудні 2022 року. Однак, в кінці грудня відповідач вирішив припинити трудові відносини, і з січня 2023 відповідач вже не працював у позивача. Однак, в автомобілі позивача - відповідач забув особисті документи та неодноразово звертався до позивача в телефонному режимі та особисто, з проханням повернути документи. Проте, позивач в категоричній формі відмовлявся повернути вищевказані документи пояснюючи це тим, що відповідач зобов'язаний повернути кошти за нібито перевитрати дизельного пального.
Під впливом відмови позивача передати особисті документи відповідачу та створивши такі несприятливі умови, в яких відповідач отримав душевне хвилювання з приводу неможливості подальшого працевлаштування, так як виготовлення чіп картки-водія та паспорту займе багато часу, а також призведе до витрат грошових коштів, що позбавить сім'ю відповідача джерела існування, відповідач змушений був написати дану розписку.
З цих підстав, просить суд в задоволенні позову відмовити.
Ухвалою судді від 26.01.2024 відкрито провадження у вказаній цивільній справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд їх задоволити.
Представник відповідача в судовому засіданні, щодо задоволення позову заперечив, з підстав наведених у відзиві на позов.
Заслухавши сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України на сторін покладено обов'язок доказування і подання доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що 14.03.2023 між ОСОБА_1 (Позикодавець) та ОСОБА_2 (Позичальник) було укладено Договір позики, відповідно до якого Позивач надав Відповідачу в позику грошові кошти в сумі 10 000, 00 грн., з терміном повернення позики до 01 квітня 2023 року.
Відповідно до умов Договору позики Позичальник (Відповідач) зобов'язується повернути Позикодавцеві (Позивачу), а Позикодавець зобов'язується прийняти позику в готівковій формі в повному розмірі не пізніше 01 квітня 2023 року.
Однак, зазначений обов'язок Відповідачем не було виконано, кошти не повернуто у строк визначений Договором позики.
Також, договором позики передбачено обов'язок відповідача, у разі неповернення до 01.04.2023 суми позики, оплатити в місяць 10% від загальної суми.
Згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Таким чином, із наведеного вбачається, що твердження представника позивача про те, що вказані в договорі 10 % від загальної суми позики, є відсотками за користування коштами, які були передані в позику, Суд вважає хибними, оскільки відновідно до вимог ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, встановлених договором, які повинні виплачуватися (нараховуватися) щомісяця до дня повернення позики. В даному ж випадку, як вбачається зі змісту договору, відповідач зобов'язався, в разі не повернення до 01.04.2023 позики, оплатити в місяць 10% від загальної суми (тобто після закінчення строку договору), що за своєю правовою природою, є пенею, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Крім того, Суд не приймає до уваги доводи представника відповідача про те, що спірна розписка була написана під насильницьким впливом, оскільки в підтвердження своїх доводів представником відповідача та самим відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів в підтвердження таких тверджень.
При вирішенні спору суд виходить з наступного.
Згідно зістаттею 1046 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина першастатті 1049 ЦК України).
Відповідно достатті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідностатті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ч.2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.
Згідно із ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Оскільки між сторонами погоджено та встановлено строк повернення суми позики, однак Відповідач грошові кошти не повернув, то у Відповідача виникла заборгованість перед Позивачем щодо повернення позики розмірі 10 000 гривень.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Статтею 549 вищевказаного Кодексу встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Формами неустойки є штраф і пеня. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов'язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов'язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов'язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов'язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов'язання.
Водночас, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Саме такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01.10.2014 у справі № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
У своїй позовній заяві позивач просить стягнути із відповідача 3% річних за договором позики у розмірі 244,06, інфляційні втрати в розмірі 199,52 та відсотки (пеню) в розмірі 10% відсотків від загальної суми, у разі неповернення позики до зазначеного терміну, що становить - 10 000 грн.
Відповідно до умов Договору позики від 14.03.2023 року Сторони згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України домовилися, що у випадку несвоєчасного повернення суми позики або її частини Позичальник на вимогу Позикодавця зобов'язується сплатити суму боргу, а також відсотки (пеню) в розмірі 10% від загальної суми позики за кожен місяць несвоєчасного її повернення.
Разом з тим, відповідно до п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який триває по теперішній час.
Водночас, відповідно до ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Відповідно до ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).
Так, Указом Президента України №64/2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», з 24 лютого 2022 року було введено в Україні воєнний стан строком на 30 діб, Указом Президента України №133/2022 було продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 26 березня 2022 року строком на 30 діб, Указом Президента України №259/2022 від 18.04.2022, було продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, Указом Президента України №341/2022 від 17.05.2022, було продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 25 травня 2022 року строком на 90 діб, Указом Президента України від 12 серпня 2022 року, строк дії воєнного стану продовжено з 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, Указом Президента України №757/2022 від 16.11.2022 строк дії воєнного стану продовжено з 21 листопада 2022 року строком на 90 діб, Указом Президента №58/2023 від 06.02.2023 строк дії воєнного стану продовжено з 19 лютого 2023 року строком на 90 діб, Указом Президента №254/2023 строк дії воєнного стану продовжено з 20 травня 2023 року строком на 90 діб, Указом Президента №451/2023 строк дії воєнного стану продовжено з 18.08.2023 строком на 90 діб, тобто до 15 листопада 2023 року, Указом Президента №734/2023 строк дії воєнного стану продовжено з 16.11.2023 строком на 90 діб, Указом Президента № 49/2024 строк дії воєнного стану продовжено з 14.02.2024 строком на 90 діб та Указом Президента № 271/2024 строк дії воєнного стану продовжено з 14.05.2024 строком на 90 діб.
За приписами частини першої статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили).
Листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований «Всім кого це стосується», Торгово-промислова палата України на підставі ст.14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 №671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».
Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Вимоги позивача про застосування ст.625 ЦК України заявлені за період, який стосується періоду дії в країні воєнного стану.
Таким чином, з огляду на наведені вище норми, відповідача ОСОБА_2 слід звільнити від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, зокрема щодо сплати 3% річних від простроченої суми, інфляційних нарахувань та пені на період дії воєнного стану.
Із врахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що з відповідача ОСОБА_2 підлягає стягненню на користь позивача ОСОБА_1 лише заборгованість за договором позики у розмірі 10 000 грн основної частини боргу, відтак позовні вимоги слід задовольнити частково.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1, п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України).
Отож, беручи до уваги те, що позов задоволено частково, а саме на 48.91 %, то з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору в розмірі 592, 40 грн. (1211,2/100%х48,91%), пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.
Керуючись ст. 11, 509, 526, 611, 617, 625, 1046, 1047, п.18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України, ст. 4, 12, 76 - 81, 258, 259, 264 - 265, 268, 274-279, 354, 355 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 10 000 (Десять тисяч) гривень заборгованості за договором позики від 14.03.2023.
У задоволенні решт позовних вимог відмовити.
Стягнути із ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 592, 40 гривень сплаченого позивачем судового збору.
Копію рішення направити сторонам у справі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Реквізити учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Головуючий суддяВ. Л. Дзюбич