26 липня 2024 року справа № 580/10889/21
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гаврилюка В.О.,
розглянувши за правилами загального позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) подав позов до військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016-2019 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 31.08.2019;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016-2019 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 02.09.2019;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби за період з 07.12.2016 по 31.08.2019;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення під час проходження військової служби за період з 07.12.2016 по 31.08.2019;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_3 окремий гірсько штурмовий батальйон), щодо не виплати ОСОБА_1 в зв'язку із звільненням з військової служби грошової компенсації вартості за неотримане речове майно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
В обґрунтування позовних вимог зазначено те, що під час виключення позивача зі списків особового складу відповідач протиправно не здійснив нарахування та виплату позивачу, як учаснику бойових дій компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2019 роки, індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби за період з 2016 по 2019 роки та грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за період служби з 2016 по 2019 роки.
Ухвалою від 11.01.2022 суддя Черкаського окружного адміністративного суду прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати за правилами за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання.
09.03.2022 до суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому представник відповідача просив в задоволенні позову відмовити повністю, зазначивши при цьому, що додаткову відпустку окремим категоріям ветеранів війни, визначену статтею 162 Закону України “Про відпустки”, не може бути перенесено на інший період, виплату грошової компенсації за всі дні невикористаної такої додаткової відпустки законодавством не передбачено.
Щодо індексації грошового забезпечення зазначив, що з листопада 2018 року по вересень 2019 року позивачу було виплачено індексацію грошового забезпечення. Вказав, що з урахуванням змін внесених Постановою КМУ № 1013, нарахована індексація позивачу за період з грудня 2015 року по березень 2018 року відповідно до норм та правил, визначених Порядком № 1078 становить 0,00 грн щомісячно. При цьому, в даному випадку, оскільки індексація позивача за березень 2018 року становить 0,00 грн і відбулось підвищення грошового забезпечення у березні 2018 року - березень 2018 року є місяцем підвищення грошових доходів і відповідно, обчислення індексу споживчих цін для доведення подальшої індексації здійснюється з квітня 2018 року. Звернув увагу, що позивач не довів, що грошове забезпечення з урахуванням підвищення (надбавки, премії), яке він отримував з 20.12.2016 по 02.09.2019, не перевищувало суму індексації, та відповідно були підстави для нарахування індексації з метою забезпечення його достатнього життєвого рівня, що є завданням індексації грошових доходів населення.
Щодо компенсації за неотримане речове майно, зазначив, що на момент звільнення з військової служби, календарна вислуга років в ЗС України в цілому у ОСОБА_1 складала близько 5 (п'яти) років. Крім того, за час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , позивач в повному обсязі забезпечувався речовим майном згідно норм забезпечення, а тому недоотриманого майна за період проходження військової служби не існує.
Ухвалою від 10.03.2022 Черкаський окружний адміністративний суд зупинив провадження у справі до припинення в Україні воєнного стану з огляду на перебування відповідача у справі - Військової частини НОМЕР_1 у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан.
Ухвалою від 13.05.2024 суд поновив провадження у справі.
14.05.2024 від відповідача надійшло до суду клопотання про розгляд справи без участі представника та про заміну відповідача на належного.
Ухвалою від 30.05.2024 суд залучив до участі у справі № 580/10889/21 в якості співвідповідача Військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
10.06.2024 до суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому представник ВЧ НОМЕР_2 просив в задоволенні позову відмовити повністю, зазначивши при цьому, що Військова частина НОМЕР_1 є окремою військовою частиною, яка має своє найменування, місцезнаходження, відділення персоналу, стройову частину, фінансову службу, командування військової частини НОМЕР_1 самостійно приймає рішення по особовому складу частини, у тому числі по нарахуванню спірних виплат, з правом командира військової частини НОМЕР_1 на самостійне видання відповідних наказів. Військова частина НОМЕР_1 перебуває на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_2 , тобто виплату грошового забезпечення військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 проводиться військовою частиною НОМЕР_2 на підставі наказів, виданих командиром військової частини НОМЕР_1 та відповідних платіжних документів, підготовлених військовою частиною НОМЕР_1 . Проте, військова частина НОМЕР_1 є окремим суб'єктом владних повноважень, який був уповноважений на нарахування позивачу грошового забезпечення, у тому числі індексації грошового забезпечення.
25.06.2024 до суду від представника ВЧ НОМЕР_2 надійшла до суду заява про розгляд справи без участі представника.
У судовому засіданні 15.07.2024 протокольним рішенням суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті в письмовому провадженні.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив таке.
Згідно відомостей листа ВЧ НОМЕР_1 , ОСОБА_1 зарахований до складу ВЧ НОМЕР_1 з 20.12.2016 згідно наказу від 20.12.2016 № 9 та виключений зі списків особового складу частини та з всіх видів забезпечення, в тому числі з грошового забезпечення 02.09.2019 згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.09.2019 № 390.
22.09.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату йому компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2019 роки, індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби за період з 2016 по 2019 роки та грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за період служби з 2016 по 2019 роки.
Не отримавши відповіді на подану заяву та вважаючи протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, індексації грошового забезпечення та грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, позивач звернувся за захистом своїх прав, свобод та інтересів до суду з цим позовом.
Під час вирішення спору по суті суд зазначає, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII “Про військовий обов'язок і військову службу” (далі - Закон № 2232-XII, у редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР “Про відпустки” (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з частиною 8 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України Про відпустки. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-XII в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-XII в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону № 2011-XII надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII “Про оборону України” (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку військовослужбовець набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону № 2011-XII у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-XII Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР Про відпустки.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-XII.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 21.08.2019 у справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).
З огляду на зазначене суд дійшов висновку про те, що при звільненні з військової служби позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2016-2019 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-XII, що свідчить про протиправну бездіяльність, оскільки будь-які дії стосовно вказаних виплат не вчинялися.
З урахуванням зазначеного, позовні вимоги у цій частині суд вважає обґрунтованими та такими, що належить задовольнити.
Щодо частини вимог про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, суд зазначає таке.
Відповідно до частин 2, 3 статті 9 Закону України № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України “Про індексацію грошових доходів населення” № 1282-ХІІ від 03.07.1991 (далі - Закон України № 1282-ХІІ в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин).
У відповідності до статті 2 Закону України № 1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до статті 4 Закону України № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Статтею 5 Закону України № 1282-ХІІ встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Відповідно до статті 9 Закону України № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 (далі - Порядок № 1078).
Відповідно до п. 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 - 103 відсотка).
Пунктом 4 Порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Згідно з пунктом 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету; 3) об'єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів; 4) індексація пенсій, страхових виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, щомісячного довічного грошового утримання, що виплачується замість пенсії, інших видів соціальної допомоги провадиться відповідно за рахунок Пенсійного фонду, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування та коштів державного бюджету.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Аналіз наведених вище нормативно-правових актів свідчить, що на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
Індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Тобто, сума індексація грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
Виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні.
Окрім того, звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.
Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 07.08.2019 у справі № 825/694/17.
Положеннями Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” від 03 липня 1991 року № 1282-XII та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться, вищевказаними нормативно-правовими актами, у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.
Суд встановив, що згідно довідки ВЧ НОМЕР_1 від 20.02.2022 № 164 (а.с. 82), за час проходження служби з 20.12.2016 по 02.09.2019 позивачу проведено нарахування та виплату індексації його грошового забезпечення виключно за листопад 2018 року - вересень 2019 року.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Відсутність законодавчого механізму для нарахування та виплати індексації за періоди, в яких була відсутня фінансова можливість такої виплати, не є підставою для позбавлення особи права на отримання коштів (мирне володіння його майном), виплата яких передбачена законом.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Суд врахував, що у матеріалах справи відсутні жодні докази нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 20.12.2016 по 31.10.2018, відтак спір в частині визначення базового місяця для розрахунку індексації відсутній у зв'язку із чим суд не надає оцінку в частині застосування базового місяця під час нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивача.
Суд зазначає, що вказані відповідачем обставини не позбавляють його обов'язку здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку, а тому бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 20.12.2016 по 31.10.2018 є протиправною. Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 20.12.2016 по 31.10.2018 включно. Відтак позовні вимоги в цій частині суд вважає обґрунтованими частково та такими, що належить задовольнити частково.
Щодо частини позовних вимог про нарахування грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 9-1 Закону № 2011-XII продовольче забезпечення військовослужбовців, резервістів і військовозобов'язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, здійснюється за нормами і в строки, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
На виконання вказаної норми, постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 № 178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178).
Відповідно до п. п. 3, 4, 5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі, зокрема, звільнення з військової служби.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Таким чином, при звільненні військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби, а грошова компенсація підлягає нарахуванню відповідно до виду й кількості неотриманого речового майна та його вартості станом на 1 січня поточного року.
Суд встановив, що згідно довідки № 4 від 19.02.2022, загальна сума вартості речового майна, що належить позивачу до видачі складає - 9255,18 грн. Крім того, суд врахував, що 22.09.2021 позивач подав на ім'я командира ВЧ НОМЕР_1 заяву, у якій серед іншого, просив виплатити компенсацію вартості за неотримане речове майно (яку ВЧ НОМЕР_1 отримала - 30.09.2021, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, а.с. 26).
За вказаних обставин, суд доходить висновку про наявність усіх передбачених Порядком № 178 умов для виплати позивачу спірної компенсації.
Доводи відповідача-1 про те, що вислуга років позивача менше 5 років не надає йому права на отримання компенсації вартості за неотримане речове майно суд вважає необґрунтованими, оскільки Порядок № 178 не містить такої умови. Крім того, суд вважає необґрунтованими посилання на забезпечення позивача речовим майном в повній мірі, оскільки матеріали справи містять видану відповідачем-1 довідку № 4 від 19.02.2022 за формою згідно Додатку до Порядку № 178, яка є складовим елементом у механізмі виплати військовослужбовцям Збройних Сил грошової компенсації вартості за неотримане речове майно. Таким чином, сам зміст довідки, передбаченої Порядок № 178, передбачає відображення у ній обсягу неотриманого військовослужбовцем речового майна.
За вказаних обставин, суд доходить висновку про обґрунтованість цієї частини вимог.
Щодо підстав визначення суб'єкта, на якого суд покладає обов'язок вчинити дії, суд зазначає таке.
Суд встановив, що відповідно до листа помічника командувача Сухопутних військ Збройних Сил України - начальника фінансово-економічного управління полковника ОСОБА_2 від 20 грудня 2016 року № 116/14/1/5902, згідно Положення про фінансове господарство військової частини Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 12 листопада 2020 року № 590, згідно з рішенням командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 12 грудня 2016 року № 29116 Військова частина НОМЕР_1 зарахована на фінансове забезпечення до Військової частини НОМЕР_2 з дня формування.
Таким чином, Військова частина НОМЕР_1 перебуває на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_2 .
Відповідно до пункту 1.5 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 № 280, командир військової частини, зарахованої на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня, організовує своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини.
Тобто, у спірних правовідносинах, посадові особи ВЧ НОМЕР_1 здійснюють виключно своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини, у зв'язку із чим суд доходить висновку, що повноваження щодо нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовців Військової частини НОМЕР_1 належить до повноважень Військової частини НОМЕР_2 .
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити частково.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.
Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до Закону України “Про судовий збір” та не надав доказів понесення інших судових витрат, то підстави для їх розподілу відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової соціальної відпустки учаснику бойових дій за 2016-2019 роки з розрахунку грошового забезпечення станом на день звільнення.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової соціальної відпустки, як учаснику бойових дій за 2016-2019 роки з розрахунку грошового забезпечення станом на день звільнення.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 20.12.2016 по 31.10.2018 включно.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 20.12.2016 по 31.10.2018 включно.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за не отримане речове майно.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно.
У задоволенні іншої частини вимог відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснювати.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Учасники справи:
1) позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 );
2) відповідач-1 - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 );
3) відповідач-2 - Військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Рішення складене у повному обсязі та підписане 26.07.2024.
Суддя Василь ГАВРИЛЮК