26 липня 2024 року м. Рівне №460/2329/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді С.М. Дуляницька, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доВійськової частини НОМЕР_1
про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування пунктів наказу, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить суд:
визнати дії Військової частини НОМЕР_1 протиправними, що полягають у перевищенні повноважень в інкримінуванні номеру обслуги 3 гранатометного відділення гранатометного взводу 1 єгерського батальйону військової частини НОМЕР_1 солдату ОСОБА_2 вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.430 Кримінального кодексу України;
визнати протиправним та скасувати п.2 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 13.11.2023 №5254 "Про результати службового розслідування" про те, що "номера обслуги 3 гранатометного відділення гранатометного взводу 1 єгерського батальйону військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_2 вважати таким, що "добровільно здався в полон військовослужбовцям російської армії російської федерації" під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки";
визнати протиправним та скасувати п.4 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 13.11.2023 №5254 "Про результати службового розслідування" про те, що "Начальнику фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 - головному бухгалтеру у зв'язку з вчиненням кримінального правопорушення передбаченого статтею 430 Кримінального кодексу України, призупинити та не виплачувати грошове забезпечення з 01.11.2023 номеру обслуги 3 гранатометного відділення гранатометного взводу 1 єгерського батальйону військової частини НОМЕР_1 солдату ОСОБА_2 , у зв'язку з добровільною здачею у полон військовослужбовцям армії російської федерації".
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що вона є матір'ю ОСОБА_2 , який наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій службі) від 16.09.2022 №435 зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та призначений на посаду номер обслуги 3 гранатометного відділення гранатометного взводу 1 єгерського батальйону. Вказує на те, що 30.10.2023 її син зник безвісти під час виконання бойового завдання в ході ведення бойових дій, що підтверджується сповіщенням про зникнення за особливих обставин №01/3/4073 від 01.11.2023. Однак, позивачем було отримано повторно сповіщення №01/3/4252 від 16.11.2023 в якому зазначено, що солдат ОСОБА_2 добровільно здався в полон. 31.02.2024 позивач отримала витяг з наказу №5254 та витяг з акту службового розслідування з якими не згідна, і вважає, що даний наказ прийнято з порушенням норм чинного законодавства та перевищенням службових повноважень, та порушує права та інтереси її та її сина, оскільки всупереч вимогам чинного законодавства, відповідач самовільно кваліфікував злочин та притягнув солдата ОСОБА_3 до відповідальності шляхом призупинення та неоплатою грошового забезпечення з 01.11.2023. Позивачка позбавлена права на соціальний захист як член сім'ї зниклого безвісти військовослужбовця, зокрема на виплату в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інших видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.
Крім того, обґрунтовуючи наявність свого порушеного права, а відтак, і права на звернення до суду з даним позовом, позивач зазначає, що відповідно ч.3 ст.5 КАС України "до суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право". Відповідно до ст.154 Сімейного кодексу України "батьки мають право на самозахист своєї дитини, повнолітніх дочки та сина", а також "мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень". Відповідно до Витягу з єдиного реєстру досудових розслідувань 02.11.2023 року було зареєстроване кримінальне провадження №12023181080000285 (правова кваліфікація ч.1 ст.115 КК України).
Згідно відомостей з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин зниклий безвісти ОСОБА_4 набув статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин 26.01.2024 року, досудове розслідування у кримінальному провадженні здійснюється за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, а не ст.430 КК України.
Позивач є матір'ю зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_3 , відтак як близький родич та член сім'ї особи, зниклої безвісти за особливих обставин згідно з ст. 6 Закону «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» має право на:
-отримання достовірної інформації про хід та результати проведення її розшуку в порядку;
-на отримання достовірних відомостей про місцеперебування особи (якщо таке стане відоме), чи обставини її загибелі (смерті), місце поховання (якщо воно відоме);
- отримувати інформацію про хід та результати розшуку від органів державної влади, уповноважених на здійснення обліку та/або розшуку осіб, зниклих безвісти за особливих обставин;
-на соціальний захист у порядку, визначеному законодавством України.
Згідно ч.2 ст.42 КАС України у справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Проте, саме в супереч законодавчо визначеної норми, пунктом 4 наказу №5254, позивача було позбавлено права на соціальний захист як члена сім'ї особи, зниклого безвісти військовослужбовця.
Відповідно до пп.3 та п.7 п.5 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх" від 30 листопада 2016 року № 884 "командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі…з'ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування. Отже, з урахуванням наведених норм чинного законодавства та встановлених обставин справи, вважає, що відповідач вчинив протиправні дії, оскільки всупереч вимогам чинного законодавства, самовільно кваліфікував злочин, та притягнув солдата ОСОБА_3 до відповідальності шляхом призупинення та не оплатою грошового забезпечення з 01.11.2023 року, чим порушив права та інтереси позивача та її сина, зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_3 .
Позивач також вказує на порушення, допущені під час проведення службового розслідування. Зазначає, що скільки командир військової частин не є органом досудового слідства, то, відповідно до своїх повноважень та вимог до оформлення результатів службового розслідування, він не може в наказі встановлювати факт вчинення солдатом ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого ст.430 КК України на підставі самостійної оцінки доказів. Окрім того відповідачем було, всупереч вимог чинного законодавства, здійснено кваліфікацію діяння солдата ОСОБА_3 , як злочину та визнано його винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 430 КК України, без завершення досудового розслідування та проведення судового розгляду по даній справі. Окрім цього, командиром військової частини неправомірно було визнано доказом відео поширене мережею Інтернет 03.11.2023 року, про що зазначено у витязі з наказу, як про "факт добровільної здачі в полон військовослужбовцям російської армії", оскільки оцінка доказів (чи дійсно відеоролик знятий, а не змонтований; чи дійсно на даному відеоролику ця особа/її голос, тощо) потребує спеціальних знань і має досліджуватись уповноваженим на це органом.
Також в обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про об'єктивну та суб'єктивну сторони кримінального правопорушення, передбаченого ст.430 КК України.
Позивач просить позовні вимоги задовольнити.
Відповідач позов не визнав, подав відзив, в якому зазначив, що 29.10.2023 група військовослужбовців, до складу якої входив солдат ОСОБА_2 , заступила на бойове чергування на позицію. Виконуючи бойове завдання 30.10.2023 року, біля 04.00, солдат ОСОБА_5 помітив відсутність на позиції солдата ОСОБА_2 , про що повідомив командира капітана ОСОБА_6 . Особиста зброя, засоби індивідуального захисту та радіостанція солдата ОСОБА_2 залишилися на позиції. Місце перебування військовослужбовця було невідоме, на телефонні дзвінки мобільного зв'язку не відповідав. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 30.10.2023 №4956 по факту зникнення безвісти під час виконання бойового завдання солдата ОСОБА_2 , номера обслуги 3 гранатометного відділення гранатометного взводу 1 єгерського батальйону військової частини НОМЕР_1 призначено службове розслідування. В ході проведення службового розслідування виявлено, що 03.11.2023 мережею Інтернет поширене відео, де солдат ОСОБА_2 особисто повідомляє про те, що він добровільно здався в полон військовослужбовцям армії російської федерації, та агітує військовослужбовців української армії добровільно здаватися в полон. Викладене дає підстави дійти висновку, що солдат ОСОБА_2 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст.430 Кримінального кодексу України, а саме добровільну здачу в полон, через боягузтво або легкодухість. Відомості, які б спростовували добровільну здачу у полон ОСОБА_2 , у командування військової частини НОМЕР_1 відсутні. За таких обставин, для розгляду та прийняття правового рішення директору територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві скеровано повідомлення про вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого ст.430 КК України. З огляду на викладене просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Ухвалою суду від 06.03.2024 позовна заява залишалася без руху. Позивачу запропоновано усунути недоліки позовної заяви шляхом подання належним чином сформованої позовної заяви з викладенням позовних вимог відповідно до ст. 5 КАС України, чітким зазначенням оскаржуваних дій та рішень; обґрунтування порушення оскаржуваними діями та рішеннями відповідача прав, свобод та інтересів позивача. На виконання вимог ухвали позивач подав заяву про усунення недоліків.
Ухвалою суду від 20.03.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Ухвалою від 10.04.2024 витребувано додаткові докази від Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську. Ухвала вручена 23.04.2024, станом на дату розгляду справи витребувані докази не надійшли.
Ухвалою від 14.05.2024 витребувано додаткові докази від ОСОБА_1 та в/ч НОМЕР_1 . На виконання вимог ухвали від представника позивача надійшли копії документів та пояснення, в яких зазначено, що у зв'язку з тим, що позивач не мала підстав для отримання грошового забезпечення вона не подавала заяву на отримання такого забезпечення. Після отримання відомостей про те, що ОСОБА_2 потрапив в полон, ОСОБА_7 , його колишня дружина та матір їх спільної дитини ОСОБА_8 , подала заяву про виплату грошового забезпечення до третього відділу ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповіддю командира військової частини НОМЕР_1 від 10.02.2024 року № 2042 їй було відмовлено у виплаті грошового забезпечення.
24.05.2024 від відповідача надійшло клопотання про продовження строку для виконання ухвали від 14.05.2024.
Ухвалою від 28.05.2024 продовжено відповідачу строк на подання доказів, а також витребувано від відповідача додаткові докази.
29.05.2024 відповідач подав заяву на виконання ухвали суду, в якій зазначив, що на даний час ОСОБА_2 не виключений із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , а числиться таким, що добровільно здався в полон; військова служба ОСОБА_2 не призупинялась; ОСОБА_2 з посади не звільнявся. Після внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за вказаним фактом, військова служба ОСОБА_2 буде призупинена. На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 13.11.2023 №5254 грошове забезпечення ОСОБА_2 не виплачується з 01.11.2023 року, у зв'язку з добровільною його здачею у полон військовослужбовцям армії російської федерації. ОСОБА_7 через ІНФОРМАЦІЯ_1 зверталась із заявою про виплату їй грошового забезпечення полоненого солдата ОСОБА_2 батька її дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . За результатами розгляду заяви було прийняте рішення про відмову ОСОБА_7 у задоволенні її заяви, оскільки у відповідності до п.8 Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 30.11.2016 №884 виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (установи, організації), місця служби або дезертирували, не здійснюється.
14.06.2024 надійшла заява від відповідача про продовження строку для подання доказів.
Ухвалою від 18.06.2024 продовжено відповідачу строк на подання доказів, встановлений ухвалою суду від 28.05.2024.
01.07.2024 відповідач подав клопотання про витребування доказів.
Ухвалою суду від 02.07.2024 витребувано від Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську (49005 м.Дніпро, проспект Гагаріна, 26), інформацію про прийняте рішення за наслідками розгляду звернення Військової частини НОМЕР_1 від 17.11.2023 №12809 з матеріалами службового розслідування за фактом добровільної здачі в полон, через боягузтво або легкодухість солдатом ОСОБА_2 за ознаками правопорушення, передбаченого ст. 430 КК України. Вказану ухвалу вручено 11.07.2024. Станом на дату розгляду справи витребувані докази до суду не надійшли. А відтак, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Згідно з ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України, при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.09.2022 №435 солдата ОСОБА_2 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та призначено на посаду номер обслуги 3 гранатометного відділення гранатометного взводу 1 єгерського батальйону (а.с.95).
29.10.2023 група військовослужбовців, до складу якої входив солдат ОСОБА_2 заступила на бойове чергування на позицію. Виконуючи бойове завдання 30.10.2023, біля 04.00, солдат ОСОБА_5 помітив відсутність на позиції солдата ОСОБА_2 , про що повідомив командира капітана ОСОБА_6 . Особиста зброя, засоби індивідуального захисту та радіостанція солдата ОСОБА_2 , залишилися на позиції. Місце перебування військовослужбовця було невідоме, на телефонні дзвінки мобільного зв'язку не відповідав. Вказані обставини підтверджуються письмовими поясненнями військовослужбовців, які отримані в ході проведення службового розслідування.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 30.10.2023 №4956 по факту зникнення безвісти під час виконання бойового завдання солдата ОСОБА_2 , номера обслуги 3 гранатометного відділення гранатометного взводу 1 єгерського батальйону військової частини НОМЕР_1 , призначено службове розслідування (а.с.78).
За результатами проведеного стосовно солдата ОСОБА_2 службового розслідування складено Акт службового розслідування (а.с.73-77), в пункті 4.4 якого зазначено: «В ході проведення службового розслідування було виявлено, що 03.11.2023 мережею Інтернет було поширене відео, де солдат ОСОБА_2 , особисто повідомляє про те, що він добровільно здався в полон військовослужбовцям армії російської федерації, та агітує військовослужбовців української армії добровільно здаватися в полон.
Викладене дає підстави дійти висновку, що номер обслуги 3 гранатометного відділення гранатометного взводу 1 єгерського батальйону військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_2 29.10.2023 добровільно здався в полон військовослужбовцям російської армії, що підтверджується фактами, які були встановлені в ході проведення службового розслідування та поширені мережею Інтернет 03.11.2023, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст.430 Кримінального кодексу України, а саме добровільну здачу в полон, через боягузтво або легкодухість».
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 13.11.2023 №5254 (з адміністративно-господарської діяльності) "Про результати службового розслідування" (а.с.71-72) було вирішено:
1. Службове розслідування вважати завершеним;
2. Номера обслуги 3 гранатометного відділення гранатометного взводу 1 єгерського батальйону військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_2 вважати таким, що "добровільно здався у полон військовослужбовцям армії російської федерації" під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони;
3. Начальнику відділення персоналу військової частини НОМЕР_1 у відповідності до пункту 1 розділу 6 наказу Міністра оборони України №280 від 15.09.2022 "Про затвердження "Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України" направити повідомлення про факт добровільної здачі у полон військовослужбовцям армії російської федерації військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , а саме номера обслуги 3 гранатометного відділення гранатометного взводу 1 єгерського батальйону військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_2 керівнику районного центру комплектування за місцем проживання сім'ї (близьких родичів) військовослужбовця;
4. Начальнику фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 - головному бухгалтеру в зв'язку з вчиненням кримінального правопорушення передбаченого статтею 430 Кримінального кодексу України, призупинити та не виплачувати грошове забезпечення з 01.11.2023 номеру обслуги 3 гранатометного відділення гранатометного взводу 1 єгерського батальйону військової частини НОМЕР_1 солдату ОСОБА_2 , у зв'язку з добровільною здачею у полон військовослужбовцям армії російської федерації.
Крім того судом встановлено, що ОСОБА_1 01.11.2023 отримала сповіщення від 01.11.2023 №01/3/4073 про те, що син, солдат ОСОБА_2 зник безвісти під час виконання бойового завдання (а.с.27).
16.11.2023 ОСОБА_1 отримала сповіщення від 16.11.2023 №01/3/4252 про те, що син ОСОБА_9 добровільно здався в полон військовослужбовцям армії російської федерації.
Вважаючи, що відповідач вчинив протиправні дії, оскільки всупереч вимогам чинного законодавства, самовільно кваліфікував злочин, та притягнув солдата ОСОБА_2 до відповідальності шляхом призупинення та не виплати грошового забезпечення з 01.11.2023 чим порушив права та інтереси позивача, ОСОБА_1 звернулася до суду з даною позовною заявою.
Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам з врахуванням зазначеного в позовній заяві обґрунтування порушеного права позивача на соціальний захисту як члена сім'ї особи, зниклого безвісти військовослужбовця, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ).
За приписами частини 6 статті 9 Закону №2011-XII за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім'ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
Відповідно абзацу 1 частини 4 статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Абзацом 2 частини 4 статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року №260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 року за №745/32197.
У пункті 3 розділу ХХХ Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно), а також інтернованим в нейтральних державах або безвісно відсутнім, виплачується відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року №884, військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець.
Так, Порядком №884 визначається механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім'ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв'язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх.
У цьому Порядку під терміном «безвісно відсутній військовослужбовець» слід розуміти зниклого безвісти під час захисту Вітчизни військовослужбовця, щодо якого понад 15 днів відсутні відомості про місце його перебування, крім відомостей про самовільне залишення військової частини або місця служби (пункт 2 Порядку №884).
Згідно із пунктами 3, 4 Порядку №884 за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім'я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).
Пунктом 5 Порядку №884 передбачено, що командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі. У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов'язково зазначаються підстави для такої відмови.
Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі:
подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку;
подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку;
подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку;
з'ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.
Відповідно до пункту 6 виплата грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) членам сімей:
військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах, - до дня їх звільнення включно;
військовослужбовців, безвісно відсутніх, - до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.
Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, їх інтернування або звільнення, або визнання їх в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (установи, організації).
Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється у разі, коли заява про його виплату надійшла до військової частини (установи, організації):
до дня звільнення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах;
протягом трьох років з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовців безвісно відсутніми або оголошення померлими, але не пізніше ніж до дня набрання законної сили рішенням суду про скасування рішення про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.
Аналізуючи вище приведені правові норми, суд зауважує на тому, що виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, їх інтернування або звільнення, або визнання їх в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими та не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
Члену сім'ї військовослужбовця, зокрема, який потрапив у полон, грошове забезпечення виплачується у разі одночасної наявності таких юридичних фактів:
1) не встановлення в установленому порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця у полон самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирства;
2) перебування військовослужбовця у списку особового складу військової частини (установи, організації);
3) подання на ім'я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) членом сім'ї військовослужбовця у встановлені строки разом із передбаченими Порядком №884 документами заяви про виплату грошового забезпечення.
Як свідчать обставини справи та не заперечується позивачем, вона не подавала на ім'я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) у встановлені строки разом із передбаченими Порядком №884 документами заяви про виплату грошового забезпечення, відповідач їй не відмовляв у такій виплаті.
За наведених обставин, доводи про те, що позивача позбавлено права на соціальний захист як члена сім'ї зниклого безвісти військовослужбовця, не відповідають дійсності, позаяк позивач навіть не зверталася з заявою про виплату грошового забезпечення. При цьому суд не може оцінювати наявність у позивача права на отримання грошового забезпечення як члена сім'ї військовослужбовця, захопленого у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, оскільки відповідач не відмовляв позивачу у такій виплаті.
Щодо позовної вимоги про визнання дій Військової частини № НОМЕР_1 протиправними, що полягають у перевищенні повноважень в інкримінуванні номеру обслуги 3 гранатометного відділення гранатометного взводу 1 єгерського батальйону військової частини НОМЕР_1 солдату ОСОБА_2 вчинення кримінального правопорушення передбаченого ст.430 Кримінального кодексу України, суд зазначає таке.
Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), а також військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов'язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів) визначає Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 13.12.2017 за №1503/31371 (надалі - Порядок № 608).
Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку №608 терміни, що вживаються у цьому Порядку, мають такі значення:
виконавська дисципліна - належне, своєчасне та якісне виконання військовослужбовцями функціональних обов'язків (посадових інструкцій), наказів Міністерства оборони України, доручень, рішень, планів, програм, які затверджуються в органах військового управління або надходять для виконання до Міністерства оборони України або інших органів військового управління (військових частин);
службове розслідування - комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.
Пунктом 1 розділу II Порядку №608 визначено, що службове розслідування може призначатися у разі:
невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров'ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду;
невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань;
неправомірного застосування військовослужбовцем фізичного впливу, зброї, спеціальних засобів або інших засобів ураження до інших військовослужбовців чи цивільних осіб, особливо, якщо це призвело до їх поранення, травмування або смерті;
дій військовослужбовця, які призвели до спроби самогубства іншого військовослужбовця;
втрати або викрадення зброї чи боєприпасів;
порушення порядку та правил несення чергування (бойового чергування), вартової (вахтової) або внутрішньої служби, що могло спричинити або спричинило негативні наслідки;
недозволеного розголошення змісту або втрати службових документів;
внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про скоєне військовослужбовцем кримінальне правопорушення;
повідомлення військовослужбовцю про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення;
скоєння військовослужбовцем під час виконання обов'язків військової служби дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинули або отримали тілесні ушкодження інші особи.
Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.
За рішенням відповідного командира (начальника) службове розслідування може призначатися за письмовим рапортом (доповідною або пояснювальною запискою) військовослужбовця з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри.
Відповідно до пункту 3 розділу II Порядку № 608 службове розслідування проводиться для встановлення:
неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення;
причинного зв'язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби;
вини військовослужбовця;
порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення;
причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння) ( пункт 3 розділу II Порядку № 608)
Відповідно до абзацу першого пункту 1 Розділу III Порядку рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення.
На підставі пунктів 1-4 розділу V Порядку №608 за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.
За результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу (пункт 2 розділу VI Порядку).
Якщо під час службового розслідування буде з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини (начальник) письмово повідомляє про це орган досудового розслідування (пункт 6 розділу VI Порядку).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 30.10.2023 №4956 призначене службове розслідування за фактом не повернення в розташування підрозділу номер обслуги 3 гранатометного відділення гранатометного взводу 1 єгерського батальйону військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_2 (а.с.102).
В пункті 4.4. акту службового розслідування зазначено: "В ході проведення службового розслідування встановлено, що 03.11.2023 мережею Інтернет було поширене відео, де солдат ОСОБА_2 , особисто повідомляє про те, що він добровільно здався в полон військовослужбовцям армії російської федерації, та агітує військовослужбовців української армії добровільно здаватися в полон.
Викладене дає підстави дійти висновку, що номер обслуги 3 гранатометного відділення гранатометного взводу 1 єгерського батальйону військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_2 29.10.2023 добровільно здався в полон військовослужбовцям російської армії, що підтверджується фактами, які були встановлені в ході проведення службового розслідування та поширенні мережею Інтернет 03.11.2023року, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене статтею 430 КК України, а саме добровільну здачу в полон, через боягузтво або легкодухість".
З наведено свідчить, що помилковим є твердження позивача, що командир військової частини НОМЕР_1 перевищив повноваження та інкримінував ОСОБА_2 вчинення кримінального правопорушення, передбаченого т. 430 КК України.
Встановлення фактів та вини особи за фактом добровільної здачі в полон віднесено до компетенції органів досудового розслідування та відповідного суду, який розглядає обвинувальний акт, тому командиром військової частини НОМЕР_1 , відповідно до пункту 6 розділу VI Порядку № 608, було скеровано директору територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.430 КК України (а.с.105-106), яким вказане повідомлення направлено за належністю до територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Краматорську (а.с.107).
Водночас варто зазначити, що в ході розгляду справи, не заважаючи на неодноразові витребовування судом доказів, не вдалося отримати інформацію про прийняте територіальним органом ДБР рішення за наслідками розгляду повідомлення Військової частини НОМЕР_1 від 17.11.2023 №12809.
За наведеного суд дійшов висновку про безпідставність доводів позивача щодо перевищення повноважень військовою частиною в інкримінуванні ОСОБА_2 вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 430 КК України, оскільки відповідач, з'ясувавши в ході проведення службового розслідування, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, письмово повідомив про це орган досудового розслідування, а тому діяв в межах повноважень та в порядку, визначеному чинним законодавством.
Щодо позовних вимог про визнання протиправними та скасування пунктів 2 та 4 наказу № 5254 від 13.11.2023, суд зазначає таке.
Зі змісту оскаржуваних пунктів наказу видно, що вони стосуються прав ОСОБА_2 .
Згідно п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Згідно ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до ч. 3 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України до суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право. Згідно ч. 1 ст. 42 КАС України учасниками справи є сторони, треті особи. Частиною 2 ст. 42 КАС України визначено, що у справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 КАС України здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними.
Права, свободи та інтереси малолітніх та неповнолітніх осіб, які не досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді їхні законні представники - батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом (ч. 1 ст. 56 КАС України).
В свою чергу ні позивачем, ні його представником не додано до позовної заяви жодних належних та допустимих доказів на підтвердження обставин визнання судом ОСОБА_2 недієздатним, а в матеріалах справи такі докази відсутні.
Згідно ч. 1 ст. 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника, крім випадку, встановленого частиною дев'ятою статті 266 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6. ст. 56 КАС України законні представники можуть доручати ведення справи в суді іншим особам, які відповідно до закону мають право здійснювати представництво в суді.
Частиною 1 ст. 57 КАС України визначено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Згідно з ч. 2 ст. 57 КАС України у справах незначної складності та в інших випадках, визначених цим Кодексом, представником може бути фізична особа, яка відповідно до частини другої статті 43 цього Кодексу має адміністративну процесуальну дієздатність.
Частиною 1 ст. 59 КАС України визначено, що повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами: 1) довіреністю фізичної або юридичної особи; 2) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна.
Згідно ч. 2 ст. 59 КАС України, довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або, у визначених законом випадках, іншою особою.
У разі задоволення заявленого клопотання щодо посвідчення довіреності фізичної особи на ведення справи, що розглядається, суд без виходу до нарадчої кімнати постановляє ухвалу, яка заноситься секретарем судового засідання до протоколу судового засідання, а сама довіреність або засвідчена підписом судді копія з неї приєднується до справи.
Довіреність фізичної особи, за зверненням якої прийнято рішення про надання їй безоплатної вторинної правничої допомоги, може бути посвідчена посадовою особою органу (установи), який прийняв таке рішення.
Натомість до позовної заяви не додано довіреності, посвідченої нотаріально, або іншою особою відповідно до чинного законодавства, якою ОСОБА_2 уповноважує позивача або/та іншу особу представляти його інтереси у правовідносинах, які склалися між ним та військовою частиною.
У ст. 5 КАС України взаємозв'язок між правом особи на звернення до суду і порушенням її суб'єктивних прав знайшов остаточне закріплення. Зазначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Отже, завдання адміністративного судочинства не можуть бути реалізовані у разі звернення особи до суду за захистом прав, свобод та інтересів, які не належать їй особисто.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що право на оскарження рішення (індивідуального акта) суб'єкта владних повноважень надано особі, щодо якої його прийнято, або прав, свобод та інтересів якої це рішення (індивідуальний акт) стосується. Якщо позивач не є учасником (суб'єктом) правовідносин, які виникли з прийняттям оскаржуваного рішення, яке є правовим актом ненормативного характеру, таке рішення, відповідно, не породжує для позивача й права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом (постанови ВП ВС від 14.03.2018 у справі №9901/22/17, від 06.06.2018 у справі №800/489/17, від 06.02.2019 у справі №9901/815/18), які в силу частини 5 статі 242 КАС України є обов'язковими до застосування до спірних правовідносин.
При цьому слід звернути увагу, що відповідач самостійно зазначає, що сам факт призупинення виплати грошового забезпечення не є остаточним, а передбачає, що після з'ясування всіх обставин, у разі спростування того, що ОСОБА_2 добровільно здався у полон, винесення виправдувального вироку або ж закриття кримінального провадження внаслідок встановлення відсутності події кримінального правопорушення та відсутності в діянні складу кримінального правопорушення, будуть здійснені всі передбачені виплати за увесь час призупинення.
За наведеного суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування пунктів наказу - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 26 липня 2024 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )
Суддя С.М. Дуляницька