25 липня 2024 року справа № 380/9647/24
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Грень Н.М. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася в суд з позовом до Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Солонківської сільської ради Львівської області щодо неприйняття рішення з питання розгляду по суті заяви ОСОБА_1 від 18.03.2024 про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 2,39 га умовних кадастрових гектари на території Солонківської сільської ради;
- зобов'язати Солонківську сільську раду Львівської області розглянути по суті заяву ОСОБА_1 від 18.03.2024 про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 2,39 га умовних кадастрових гектари на території Солонківської сільської ради.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що 18.03.2024 року звернулась до Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області із клопотанням про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 2,39 га умовних кадастрових гектари на території Солонківської сільської ради.
Відповідач листом від 21.03.2024 вх. №02-14-534 клопотання позивачки розглянув, проте рішення за результатами розгляду не прийнято.
Позивачка стверджує, що відповідач вчинив бездіяльність, оскільки за наслідками клопотання від 18.03.2024 року не прийняв жодного передбаченого чинним законодавством рішення по суті, а лише процитував законодавство, через що змушена звернутися до суду із цим позовом для захисту свого порушеного права.
Ухвалою суду від 09.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з'ясував усі фактичні обставини, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.
Судом встановлено, що відповідно до сертифікату на право на земельну частку (пай) від 13.06.2006 серія РН № 465271 (далі - Сертифікат), виданого громадянину України - члену сільськогосподарського Кооперативу «Нагорянський» ОСОБА_2 на підставі рішення Пустомитівської районної державної адміністрації від 14.10.1997 року №558, в тому, що їй належить право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває в колективній власності сільськогосподарського Кооперативу «Нагорянський», що знаходиться за адресою с. Нагоряни Пустомитівського району Львівської області розміром 2,39 га в умовних кадастрових гектарах на території без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості).
У свою чергу, вказане право на земельну частку (пай) успадковане сестрою позивачки - ОСОБА_3 . 18.10.2016 ОСОБА_3 склала заповіт на користь позивачки. Після смерті ОСОБА_3 09.02.2022 позивачка успадкувала право на земельну частку (пай) у розмірі 2,39 умовних кадастрових гектари без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості).
Позивачка 13.03.2024 отримала право на спадщину за законом.
18.03.2024 ОСОБА_1 звернулася із заявою до Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 2,39 га умовних кадастрових гектари на території Солонківської сільської ради.
Відповідач листом від 21.03.2024 вх. №02-14-534 клопотання позивачки розглянув, проте рішення за результатами розгляду не прийняв та повідомив, що державні акти на право колективної власності на території Солонківської сільської ради не видавалися. Вказав, що статтею 6 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) від 18 грудня 1990 р. який діяв на той час, встановлено, що для ведення селянського (фермерського) господарства розмір яких не перевищує земельної частки, земельні ділянки передаються безоплатно. Враховуючи п. 21. Перехідних положень Розділу IX ЗК України, а також той факт, що державні акти на право колективної власності на території Солонківсьої сільської ради не видавались форма власності на земельні ділянки які посвідчуються сертифікатом на право приватної власності на землю (середню земельну частку) є комунальна. Також, зазначив, що відповідно до підпункту 5 пункту 27 перехідних положень Розділу IX ЗК України під час дії воєнного стану безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється. Положення цього підпункту не поширюються на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також на безоплатну передачу у приватну власність громадян України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Статтею 3 ЗК України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
За правилами ч. 1 ст. 25 ЗК України при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю).
Відповідно до ч. 5 ст. 25 ЗК України особи, зазначені у частині першій цієї статті, мають гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості).
Частиною першою статті 81 ЗК України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Пунктом 16 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України передбачено, що громадянам - власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачею державних актів на право власності на землю.
Згідно з п. 17 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства.
Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.
Законом, який визначає організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками, особливості розпорядження землями та використання земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв), є Закон України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" від 05.06.2003 №899-IV(далі - Закон №899-IV).
Відповідно до абзацу другого статті 1 Закону №899-IV право на земельну частку (пай) мають громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом.
За приписами статті 2 Закону №899-IV основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є свідоцтво про право на спадщину.
Частиною першою та другою статті 3 Закону №899-ІV передбачено, що підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради.
Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).
Згідно з частиною першою статті 5 Закону №899-IV сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості): розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок; приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості); уточняють списки осіб, які мають право на земельну частку (пай); уточняють місце розташування, межі і площі сільськогосподарських угідь, які підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв); укладають із землевпорядними організаціями договори на виконання робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та виготовлення відповідної документації із землеустрою, якщо такі роботи виконуються за рахунок місцевого бюджету; сприяють в укладанні договорів на виконання землевпорядними організаціями робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), якщо такі роботи виконуються за рахунок осіб, які мають право на земельну частку (пай), або за рахунок коштів підприємств, установ та організацій, що орендують земельні частки (паї), проектів технічної допомоги тощо; надають землевпорядним організаціям уточнені списки осіб, які мають право на земельну частку (пай); розглядають та погоджують проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); організовують проведення розподілу земельних ділянок між особами, які мають право на виділення їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та земель, що залишилися у колективній власності, в порядку, визначеному цим Законом; оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку.
Відтак, в силу прямої вказівки Закону вирішення питання про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо виділення громадянам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) віднесено до повноважень сільських, селищних, міських рад.
Як встановлено судом, позивачка звернувся до відповідача із заявою від 18.03.2024 року, в якій просила надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 2,39 га умовних кадастрових гектари на території Солонківської сільської ради.
Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» зазначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради, серед інших, вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
Відтак, питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях відповідної ради, тому способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади, з регулювання земельних відносин, є прийняття нею рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.
Нормами ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
Рішення ради щодо безоплатної передачі земельної ділянки комунальної власності у приватну власність (крім земельних ділянок, що перебувають у користуванні громадян, та випадків передачі земельної ділянки власнику розташованого на ній жилого будинку , іншої будівлі, споруди) приймається не менш як двома третинами голосів депутатів від загального складу ради.
Однак, відповідачем за результатом розгляду поданої заяви від 18.03.2024 року не було прийнято жодного рішення: ні щодо виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), ні мотивованої відмови. Таким чином, відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у не здійсненні належного розгляду заяви позивачки від 18.03.2024 року про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Також, суд вважає за необхідне вказати наступне.
Приписами підпункту 5 пункту 27 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України визначено, безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється. Положення цього підпункту не поширюються на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом.
Частиною 1 статті 81 Земельного кодексу України передбачено, що серед підстав набуття громадянами України права власності на земельні ділянки можуть бути: безоплатна передача із земель державної і комунальної власності; приватизація земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Тобто, пряма заборона у підпункті 5 пункту 27 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України стосується виключно безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності (пункт «б» частини 1 статті 81 ЗК України), реалізація якої повинна відбуватися в порядку частини 6 статті 118 ЗК України.
Однак, вказане обмеження не розповсюджується на приватизацію земельних ділянок, що були раніше надані громадянам у користування (пункт «в» частини 1статті 81 ЗК) та на виділення в натурі (на місцевості) належної громадянину земельної частки (паю) (пункт «ґ» частини 1статті 81 ЗК), право на яку вже має громадянин на підставі сертифіката.
Указом Президента України від 8 серпня 1995 року № 720/95 було надано початок процесу паювання земель, відповідно до якого паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.
Тобто землі, які підлягали паюванню, у процесі приватизації підприємств вибули з державної власності та перейшли у колективну.
Паювання земель передбачало визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості). Право на земельну частку (пай) підтверджувалося сертифікатом. У разі виходу власника земельної частки (паю) з членів відповідного підприємства за його заявою здійснювалося відведення земельної ділянки в натурі і видавався державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку.
Отже, процес виділення в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) по суті передбачав заміну наявного віртуального права (на земельну частку (пай), на набуття реальної (приватної) власності на земельну ділянку (зі встановленими межами).
Таким чином, механізм набуття права власності громадянином України за пунктом «ґ» частини 1 статті 81 ЗК не містить жодних заборон у контексті п.п. 5 п. 27 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у нездійсненні належного розгляду заяви позивача від 18.03.2024 про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
З метою належного захисту порушеного права, суд вважає за можливе зобов'язати Солонківську районну адміністрацію розглянути заяву позивача від 18.03.2024 про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), та за результатами її розгляду прийняти рішення, відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням висновків суду у даній справі.
Покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на викладене, враховуючи досліджені матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю.
Відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати стягуються на користь позивача з бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 6-9, 32, 77, 90, 139, 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області (81131, с. Солонка, вул. Центральна, буд. 3, Львівська обл.; ЄДРПОУ - 04369699) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області, яка полягає у не здійсненні належного розгляду заяви ОСОБА_1 від 18.03.2024 року про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Зобов'язати Солонківську сільську раду Львівського району Львівської області розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.03.2024 року про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі, та за результатами її розгляду прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням висновків суду у даній справі.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Солонківської сільської ради Львівського району Львівської на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі розміром 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 (двадцять) коп.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяГрень Наталія Михайлівна