24 липня 2024 року № 320/15626/23
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу у місті Києві за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) з позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі по тексту також відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний код: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у відмові надати направлення до медико-соціальної експертної комісії для встановлення групи інвалідності;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови у нарахуванні та виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з пораненням (травмою), пов'язаним з проходженням військової служби;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 видати направлення до медико-соціальної експертної комісії для встановлення групи інвалідності;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу у зв'язку з пораненням (травмою), пов'язаним з проходженням військової служби відповідно до «Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2013 року №975.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 25.02.2022 у зв'язку із введенням воєнного стану в Україні, підписавши контракт на проходження громадянином України служби у військовому резерві ЗСУ, отримав зброю з боєприпасами, був зарахований до Добровольчого формування «Теремки-2» громади №20 м. Києва та з цього ж дня ніс службу у Голосіївському районі м. Києва у складі ДФ «Т-2». 04.03.2022 був поранений військовослужбовцем ВЧ НОМЕР_3 ОСОБА_2 , який демонстрував способи поводження з автоматом. Відомості про поранення позивача внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62022100130000036 від 04.03.2022.
Позивач стверджує, що весь цей час він був впевнений у тому, що проходить військову службу, проте, після лікування, звернувшись із запитами до командира ВЧ НОМЕР_4 , МО України, ІНФОРМАЦІЯ_5 , позивач не отримав ні грошового забезпечення, ні направлення на проходження МСЕК, ні одноразової грошової допомоги у зв'язку з отриманням травм, пов'язаних з проходженням військової служби. Відмови мотивовані тим, що позивач не є військовослужбовцем ЗСУ, ні членом ДФ «Т-2», а підписаний ним контракт не було йому вручено.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.05.2023 відкрито провадження у справі №320/15626/23 за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.
Відповідач надіслав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти заявлених позовних вимог, зазначивши про те, що позивач не перебуває у списках особового складу КОТЦК та СП, відповідно, не звертався по команді для надання направлення до МСЕК для встановлення групи інвалідності.
Відповідач вказує на передчасність позовних вимог щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з пораненням (травмою), пов'язаним з проходженням військової служби за відсутності заяви та копій документів, які додаються до неї.
Крім того відповідач вважає, що позивачем порушено строк звернення до суду.
Згідно з частинами першою та другою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Положеннями частини третьої статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Судом встановлено, що позивач звернувся до суду шляхом подання позовної заяви засобами поштового зв'язку 05.04.2023. Водночас, такому зверненню передувало тривале (з 04.03.2022 по 06.02.2022) стаціонарне лікування, що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого №22/1/518, а також тривала переписка з ВЧ НОМЕР_5 , ДФ «Теремки-2» територіальної громади №20 м. Києва, КОТЦК та СП, ІНФОРМАЦІЯ_6 (з травня 2022 по 26.02.2023) з метою встановлення обставин, які мають значення для вирішення цієї справи, як то отримання необхідних доказів, отримання відмов щодо направлення на огляд МСЕК, відмови щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги.
Таким, чином, отримавши від ІНФОРМАЦІЯ_7 відмову в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги листом від 26.02.2023, позивач звернувся до суду 05.04.2023, тобто в межах законодавчо встановленого строку звернення до суду, насідком чого є відсутність піддав для задоволення клопотання відповідача 1 про залишення позовної заяви без розгляду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.06.2023 витребувано докази у справі від Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий госпіталь».
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.04.2024 залучено до участі у справі в якості співвідповідача ІНФОРМАЦІЯ_8 (ідентифікаційний код НОМЕР_6 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ).
У зв'язку з неявкою відповідачів у судове засідання та поданням представником позивача клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження суд, керуючись положеннями частини третьої статті 194 КАС України, завершив розгляд справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією паспорта № НОМЕР_7 , виданого 23.08.2019.
Позивач документований тимчасовим посвідченням військовозобов'язаного №4/122/487 від 11.02.2021.
Відповідно до виписки із медичної карти стаціонарного хворого №22/1/518 позивач госпіталізований 04.03.2022 о 14:11 год. з ушкодженням внаслідок пострілу з іншої неуточненої вогнепальної зброї. Дата виписки - 06.06.2022.
Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 04.03.2022 №62022100130000036 підтверджено реєстрацію повідомлення про те, що за фактом можливого порушення правил поводження зі зброєю та боєприпасами військовослужбовця ВЧ НОМЕР_3 ЗСУ ОСОБА_3 , які призвели до вогнепального поранення ОСОБА_1 , члена територіальної оборони м. Києва, 04.03.2022 у приміщенні зали для конференцій за адресою: АДРЕСА_4 .
Листом ВЧ НОМЕР_8 від 03.06.2022 №1114 на запит Київської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері повідомлено, що позивач не є військовослужбовцем ВЧ НОМЕР_8 та її структурних підрозділів. При цьому повідомлено, що згідно наданої командиром ДФТГ «Т-2» вих. №222 від 23.04.2022 ОСОБА_1 дійсно був добровольцем ДФТГ «Т-2», яке знаходилось під керівництвом ВЧ НОМЕР_8 , у зв'язку з чим міг виконувати завдання командира ДФТГ « НОМЕР_9 ».
Довідкою військово-лікарської комісії Військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» від 06.06.2022 №1248 підтверджено, що травма, ТАК, пов'язані з проходженням військової служби.
Позивачем долучено до матеріалів справи копію контракту про проходження громадянином України служби у військовому резерві Збройних Сил України від 25.02.2022, підписаний ним з однієї сторони, та із зазначенням підполковника ОСОБА_4 , командира ВЧ НОМЕР_4 , як особи, яка виступає від імені держави, без підпису.
Листом ВЧ НОМЕР_5 представника позивача повідомлено, що факту прийняття на військову службу громадянина ОСОБА_1 не підтверджено та жодних записів, відміток не обліковано, контракту між ним та ДФТГ «Теремки-2» не підписувалось. Залучення ОСОБА_1 до чергування та організації оборони в зоні відповідальності ВЧ не здійснювалось. Крім цього, відсутні підстави вважати, що позивача було зараховано до списків особового складу, так як відповідних звернень, заяв, клопотань від нього не зареєстровано.
Довідкою ДФ «Т-2» територіальної громади №20 м. Києва від 23.05.2022 №222 доведено до відома, що громадянин ОСОБА_1 у зв'язку із введенням воєнного стану в Україні 25.02.2022 отримав зброю у пункті її масової видачі - АДРЕСА_5 , та брав участь в здійсненні заходів, які спрямовані на забезпечення суверенітету і територіальної цілісності України. Позивач приймав участь в формуванні ДФ «Т-2» територіальної громади №20 м. Києва та був кандидатом на вступ до лав підрозділу, але через нещасний випадок, що стався 04.03.2022, отримав серйозні пошкодження, через що не зміг стати добровольцем ДФТГ «Т-2».
Листом від 05.07.2022 №5/009 ДФ «Т-2» територіальної громади №20 м. Києва повідомило представника позивача, що офіційно завершило свою реєстрацію 08.03.2022 та з 09.03.2022 почало укладати контракти з добровольцями, а тому відсутні підстави вважати, що позивач був зарахований до ДФ «Т-2» територіальної громади №20 м. Києва.
Листами ВЧ НОМЕР_5 від 18.07.2022 №1408 та від 06.08.2022 №1850 на запит представника позивача щодо надання завіреної належним чином копії контракту, укладеного з ОСОБА_1 повідомлено, що прийняття на військову службу позивача не підтверджено та жодних записів, відміток не обліковано, контракт між ДФТГ «Т-2» та ОСОБА_1 не підписувалось, залучення його до чергування та організації оборони в зоні відповідальності військової частини не здійснювалось.
Крім цього, відсутні підстави вважати, що ОСОБА_1 було зараховано до списків особового складу Сил територіальної оборони, так як відповідних звернень, заяв, клопотань від даної особи не зареєстровано.
ОСОБА_1 направлено 1 відділом ІНФОРМАЦІЯ_2 на обстеження та лікування до НВМКЦ «ГВКГ» МОУ направленням від 04.07.2022 №2297.
Листом ІНФОРМАЦІЯ_9 від 02.09.2022 №2/2/2/3375 за результатами опрацювання запиту позивача повідомлено, що позивач на військову службу по мобілізації не призивався; ДФ «Т-2» не є підрозділом ЗСУ; станом на 29.06.2022 відсутні правові підстави видавати направлення на МСЕК для встановлення групи інвалідності та визначення відсотку втрати працездатності; позивачу необхідно звернутися до сімейного лікаря для отримання направлення.
Листом ІНФОРМАЦІЯ_9 від 14.11.2022 №2/3/1/3912 позивачу повернуто документи на отримання одноразової грошової допомоги та рекомендовано надати їх до районного ІНФОРМАЦІЯ_10 за місцем проживання.
ІНФОРМАЦІЯ_6 листом від 03.02.2023 №1/563 повідомлено, що заява ОСОБА_1 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з травмою, отриманою під час проходження військової служби не надходила та запропоновано особисто подати таку заяву.
За наслідками розгляду заяви про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з травмою, отриманою під час проходження військової служби, ІНФОРМАЦІЯ_6 листом від 26.02.2023 №1/968 повідомлено, що відповідно до наданих документів встановлено, що відсутній повний перелік документів, визначених пунктом 11 Порядку, що унеможливлює їх передачу розпоряднику бюджетних коштів для прийняття відповідного рішення.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання його протиправними та скасування, з приводу чого суд зазначає таке.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (див. рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, а також єдину систему їх соціального та правового захисту встановлює Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно положень частини першої статті 3 Закону №2011-ХІІ дія цього Закону поширюється на:
1) військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей;
2) військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти;
3) військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей;
4) членів добровольчих формувань територіальних громад під час їх участі у заходах підготовки добровольчих формувань територіальних громад, а також виконання ними завдань територіальної оборони України.
Водночас, положеннями частин другої та третьої статті3 Закону №2011-ХІІ визначено вичерпний перелік осіб, на яких дія означеного Закону не розповсюджується, а саме: дія цього Закону не поширюється на членів сімей військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які загинули чи померли під час проходження військової служби (зборів), проходження служби у резерві внаслідок вчинення ними кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо загибель (смерть) військовослужбовця, військовозобов'язаного чи резервіста сталася внаслідок вчинення ними дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння, чи є наслідком навмисного заподіяння собі військовослужбовцем, військовозобов'язаним чи резервістом тілесного ушкодження.
Дія цього Закону не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу у Збройних Силах України, крім положень, що стосуються грошового забезпечення та надання відпусток військовослужбовцям.
Як визначено в абзаці 2 статті 1-2 Закону №2011-XII у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до пунктів 4-7, 9 частини першої статті 16 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі:
встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті;
встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби;
встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві;
отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби;
отримання військовозобов'язаним, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, або резервістом поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності в період проходження зборів чи служби у військовому резерві або не пізніше ніж через три місяці після закінчення таких зборів чи виконання резервістом обов'язків служби у військовому резерві.
В силу положень частини третьої статті 16 Закону №2011-ХІІ військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби, за умов, визначених Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Військовозобов'язані та резервісти вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби, служби у військовому резерві, за умов, визначених Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», указами Президента України.
Згідно положень пункту «б» частини першої, частини другої статті 16-2 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
Одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
Питання призначення і виплата одноразової грошової допомоги врегульовано положеннями статті 16 Закону №2011-ХІІ, відповідно до якої одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою чи заявою їх законних представників. У разі відмови якоїсь з осіб, зазначених у статті 16-1 цього Закону, від призначення та отримання одноразової грошової допомоги, або якщо одна із зазначених осіб у строк, встановлений пунктом 8 цієї статті, не реалізувала своє право на призначення та отримання такої допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги. Особам, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, її виплата здійснюється незалежно від реалізації права на призначення та отримання такої допомоги будь-якою з осіб, зазначених у статті 16-1 цього Закону.
У випадках, передбачених підпунктами 4-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов'язаним або резервістам.
Встановлення інвалідності або визначення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам здійснюється в індивідуальному порядку державними закладами охорони здоров'я відповідно до законодавства.
У разі встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцю, особі, звільненій з військової служби, який (яка) на день отримання інвалідності, визначення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності або на день його (її) звільнення з військової служби обіймав (обіймала) посаду в державному органі, установі, організації із залишенням на військовій службі, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів цих державних органів, установ, організацій, до яких він (вона) були відряджені.
У такому самому порядку здійснюється виплата одноразової грошової допомоги особам, які мають право на її отримання у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, якого було відряджено до державного органу, установи, організації із залишенням його на військовій службі.
Одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.
Якщо особа одночасно має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, та одноразової грошової допомоги або компенсаційної виплати, встановлених іншими нормативно-правовими актами, виплата грошових сум здійснюється за однією з підстав за її вибором.
Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.
Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Вичерпний перелік підстав, за якими призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, визначено статтею 16-4 Закону №2011-ХІІ, відповідно до якої призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), захворювання, інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста є наслідком:
а) вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення;
б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння;
в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);
г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
Системний аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про надання військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам таких соціальних гарантій, як, зокрема, виплата одноразової грошової допомоги, у законодавчо встановлених випадках та окреслено вичерпний перелік підстав, за яких така допомога не надається.
Водночас, передумовою для отримання одноразової грошової допомоги у випадку встановлення інвалідності або визначення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам є встановлення такої інвалідності або визначення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності здійснюється в індивідуальному порядку державними закладами охорони здоров'я відповідно до законодавства.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст) визначений Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 (далі - Порядок №975).
Відповідно до пункту 2 Порядку №975 військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби, за умов, визначених Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Військовозобов'язані та резервісти вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби, служби у військовому резерві, за умов, визначених Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» та указами Президента України.
Днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є, зокрема, у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності; у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Тобто, передумовою для отримання одноразової грошової допомоги військовослужбовцем, військовозобов'язаним та резервістом є проходження ним медико-соціальної експертної комісії, якою буде встановлено групу інвалідності або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності.
Відповідно до пункту 11 Порядку №975 військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи:
заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності;
завірену копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.
До заяви додаються копії:
постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання;
документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження;
документа (відповідних сторінок за наявності), що посвідчує особу (паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту), з даними про прізвище, ім'я та по батькові (за наявності) особи і про реєстрацію місця проживання (за наявності);
документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).
У разі наявності рішення суду, яке набрало законної сили, з питань призначення та виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, або особа, звільнена з військової служби, якому (якій) виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, подає уповноваженому органові документи, копії документів, зазначені в абзацах другому - восьмому цього пункту, та копію відповідного рішення суду.
Призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів) (пункт 12 Порядку №975).
З наведеного вбачається, що у складі пакету документів, необхідних для отримання одноразової грошової допомоги військовослужбовцем, військовозобов'язаним та резервістом є завірена копія довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.
Судом встановлено, що позивач після тривалого лікування отриманого ним вогнепального поранення 04.03.2022 звертався до КОТЦК та СП з проханням надати йому направлення на МСЕК для встановлення групи інвалідності та визначення відсотку втрати працездатності.
Проте, відповідач листом від 02.09.2022 відмовив у наданні такого направлення, зазначивши, що позивач на військову службу по мобілізації І відділом Бучанського ( ІНФОРМАЦІЯ_5 не призивався; ДФ «Т-2» не є підрозділом ЗСУ; станом на 29.06.2022 відсутні правові підстави видавати направлення до МСЕК для встановлення групи інвалідності та визначення відсотку втрати працездатності; позивачу необхідно звернутися до сімейного лікаря для отримання даного направлення.
Таким чином, в межах даної справи підлягає дослідженню та встановленню факт наявності/відсутності у позивача підстав для отримання направлення на МСЕК.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України від 25.03.1992 № № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі також Закон №2232-ХІІ).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку (частина третя статті 1 Закону №2232-ХІІ).
Згідно частини другої статті 2 Закону №2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
В силу положень частини десятої статті 2 Закону №2232-ХІІ на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період у визначеному цим Законом порядку для оперативного доукомплектування Збройних Сил України та інших військових формувань призиваються громадяни України, які уклали контракти про проходження служби у військовому резерві та/або зараховані до військового оперативного резерву.
Громадяни призовного віку в добровільному порядку можуть бути прийняті на військову службу за контрактом на умовах, передбачених частиною першою статті 20 цього Закону, та в порядку, визначеному положеннями про проходження військової служби громадянами України (частина друга статті 15 Закону №2232-ХІІ).
Порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі також Положення №1153).
Відповідно до пункту 13 Положення №1153 на військову службу за контрактом приймаються: громадяни відповідно до статей 19 і 20 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу"; військовослужбовці інших військових формувань із зарахуванням їх до списків особового складу Збройних Сил України.
Стосовно кандидатів на зайняття військових посад проводиться спеціальна перевірка у порядку, встановленому законом.
Згідно пункту 15 Положення з громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - контракт про проходження військової служби) - письмова угода, що укладається між громадянином і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби.
В силу положень пункту 23 Положення №1153 строк контракту про проходження військової служби обчислюється з дня набрання ним чинності.
Контракт про проходження військової служби набирає чинності, зокрема з дня зарахування до списків особового складу військової частини із громадянами, прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі з військовозобов'язаними, які проходять збори, та резервістами під час мобілізації.
Відповідно до пункту 26 Положення №1153 контракт укладається у двох примірниках, підписується сторонами контракту. Підпис посадової особи скріплюється відповідною гербовою печаткою.
Один примірник контракту зберігається в особовій справі військовослужбовця, другий - у військовослужбовця.
Контракт про проходження військової служби є підставою для видання відповідного наказу по особовому складу про зарахування особи до списків особового складу Збройних Сил України та призначення її на відповідну посаду чи продовження військової служби.
Позивачем долучено до матеріалів справи копію контракту про проходження громадянином України служби у військовому резерві ЗСУ, в якому зазначено, що Держава, від імені якої виступає командир військової частини НОМЕР_4 в особі підполковника ОСОБА_4 з однієї сторони, та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , рядовий з другої сторони, уклали цей контракт про таке: громадянин ОСОБА_1 ознайомився із законами та іншими нормативно-правовими актами України, що регулюють порядок проходження служби у військовому резерві, і добровільно бере на себе зобов'язання проходити службу у військовому резерві ЗСУ протягом строку цього контракту на умовах, визначених законами та іншими нормативно-правовими актами України, що регулюють порядок проходження служби у військовому резерві, а також цим контрактом; належно виконувати обов'язки служби у військовому резерві згідно із займаною посадою, програму підготовки резервістів, а також завдання, покладені на військову частину, в якій він проходить службу; систематично вдосконалювати теоретичні знання та практичні навички, необхідні для виконання обов'язків служби, у тому числі під час проходження підготовки та зборів; особисто повідомляти командування військової частини, в якій він проходить службу, про виникнення обставин, які унеможливлюють його оповіщення, прибуття до військової частини для виконання обов'язків служби у військовому резерві, а також в разі зміни сімейного стану, стану здоров'я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи і посади; мати при собі під час виконання обов'язків служби у військовому резерві військовий квиток; своєчасно прибувати до місця виконання обов'язків служби у військовому резерві за викликом командира військової частини як в мирний час, так і під час оголошення мобілізації, в особливий період. Контракт укладений на 1 рік, набирає чинності з 25.02.2022.
Наявна в матеріалах справи копія контракту містить підпис позивача та не містить печатки і підпису командира військової частини НОМЕР_4 підполковника ОСОБА_4 .
Водночас, з матеріалів справи вбачається про закріплення за позивачем 25.02.2022 вогнепальної зброї - АКС 74У 693937, 1989 року випуску у пункті її масової видачі - АДРЕСА_5 у зв'язку з введенням воєнного стану в Україні, з метою сприяння оборони України.
Порядок організації обліку, зберігання і видачі стрілецької зброї та боєприпасів до неї військовослужбовцям у структурних підрозділах Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних Сил України та Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту (далі - структурні підрозділи), командуваннях видів Збройних Сил України, інших органах військового управління (далі - органи військового управління), військових частинах (на кораблях), військових навчальних закладах, установах та організаціях Міністерства оборони України, Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (далі - військові частини), а також національному персоналу з числа військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, який бере участь у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки (далі - національний персонал) визначає Інструкція про організацію обліку, зберігання і видачі стрілецької зброї та боєприпасів у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 29.06.2005 № 359 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 26.08.2005 за № 933/11213 (далі також Інструкція №359).
Стрілецька зброя - табельна та нетабельна зброя: револьвери, пістолети, гвинтівки, карабіни, автомати, пістолети-кулемети, кулемети, сигнальні пістолети, ручні гранатомети, запасні стволи кулеметів, пристрої для навчальних стрільб, спортивна та навчальна зброя, зброя спеціального призначення (пункт 2 розділу І Інструкції №359).
Відповідно до пункту 4 розділу І Інструкції №359 забезпечення обліку, зберігання і видачі стрілецької зброї та боєприпасів є обов'язком командирів (керівників, начальників) структурних підрозділів, органів військового управління, військових частин (далі - командир військової частини).
Відповідно до абзацу 2 пункту 16 розділу І Інструкції №359 порядок здачі та видачі стрілецької зброї та боєприпасів військовослужбовцям установлює командир військової частини, в якій зберігається стрілецька зброя.
Пунктом 17 розділу І Інструкції №359 визначено, що видача (здача) особистої зброї та боєприпасів військовослужбовцям структурних підрозділів, органів військового управління, військових частин, які прибули (вибувають) до нового місця проходження військової служби або звільнені з військової служби, проводиться службою РАО зі складу (на склад) РАО за накладними (додаток 7) згідно із заявками на забезпечення особистою зброєю військовослужбовців (додаток 8) керівників (начальників) структурних підрозділів (органів військового управління), які завіряються гербовою печаткою, а у військових частинах - за заявками (додаток 9) командирів підрозділів на видачу зброї.
Пунктом 2 розділу ІІ Інструкції №359 встановлено, що у підрозділах військової частини облік стрілецької зброї та боєприпасів ведеться за книгою видачі зброї та боєприпасів (додаток 5),
Стрілецька зброя та боєприпаси особовому складу для навчання, занять, під час заступання у варту, а також для чищення видаються під особистий підпис, а боєприпаси для несення вартової служби - під підпис начальника варти у книзі видачі зброї та боєприпасів (додаток 5) (пункт 16 розділу ІІ Інструкції №359).
Тобто, з положень Інструкції №359 слідує, що стрілецька зброя може видаватись лише військовослужбовцям.
Видача військовою частиною стрілецької зброї громадянам, які не є військовослужбовцями, положеннями законодавства не передбачена.
Водночас суд зауважує, що довідка про видачу позивачу зброї видана ДФ «Т-2» від 24.05.2022 №223.
Довідкою ДФ «Т-2» від 23.05.2022 №222 підтверджено, що позивач у зв'язку з введенням воєнного стану в Україні, з метою сприяння обороні України 25.02.2022 отримав зброю у пункті її масової видачі - проспект Глушкова, 10, та брав участь у здійсненні заходів, які спрямовані на забезпечення суверенітету і територіальної цілісності України. ОСОБА_1 разом з іншими мешканцями мікрорайону Теремки-2 приймав участь у формуванні Добровольчого формування «Теремки-2» територіальної громади №20 м. Києва та був кандидатом на вступ до лав підрозділу ДФ «Т-2», але через нещасний випадок, що стався 04.03.2022, отримав серйозні пошкодження, через що не зміг стати добровольцем ДФТГ «Т-2».
Листом ДФ «Т-2» від 05.07.2022 №5/009 представнику позивача повідомлено, що 08.03.2022 ДФТГ «Т-2» офіційно завершило свою реєстрацію, отримало номер та назву та, відповідно, почало укладати контракти з цієї дати. У зв'язку з означеним позивач фізично не міг підписати контракт з ДФТГ «Т-2» до 09.03.2022.
Означеним листом підтверджено наступне: 25.02.2022 мешканці масиву Теремки-2 та сусідніх мікрорайонів почали згуртовуватись в добровольчі формування для організації, підготовки та ведення національного спротиву з метою підвищення обороноздатності держави, надання обороні України всеохоплюючого характеру, сприяння забезпеченню готовності громадян України до національного спротиву відповідно до Закону України. ОСОБА_1 разом з іншими мешканцями мікрорайону Теремки 2 отримав зброю АКС НОМЕР_10 , 1989 року випуску, перебував в одному з таких формувань, учасники якого в подальшому вступили до лав ДФ «Т-2» територіальної громади м. Києва. ОСОБА_1 був кандидатом на вступ до лав означеного підрозділу, але через нещасний випадок, що стався 04.03.2022, отримав серйозні пошкодження, через що не зміг стати добровольцем ДФТГ «Т-2». Зброю АКС НОМЕР_10 , 1989 року випуску передано на склад РАО ДФТГ «Т-2» і в подальшому закріплено та видано іншому добровольцю підрозділу ДФ «Т-2».
Листом ВЧ НОМЕР_5 підтверджено, що ВЧ НОМЕР_5 була створена в результаті організаційно-штатних заходів 13.04.2022 та у своєму складі має певну кількість підрозділів. У підпорядкуванні одного з підрозділів ВЧ НОМЕР_5 перебуває ДФ «Т-2» територіальної громади №20 м. Києва. Відповідно до заяв громадян, починаючи з 24.02.2022 їх було прийнято на військову службу та зараховано до списків особового складу ВЧ НОМЕР_4 Сил територіальної оборони ЗСУ з метою комплектування військових частин та здійснення заходів по обороні міста Києва. За результатами розгляду запиту представника позивача факту прийняття позивача на військову службу не підтверджено та жодних записів, відміток не обліковано.
З означених листів вбачається, що ВЧ НОМЕР_5 та ДФ «Т-2» заперечують зарахування позивача як до списків особового складу військовослужбовців, так і до добровольчого формування.
Водночас, відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань вбачається, що 04.03.2022 зареєстровано повідомлення про вчинення кримінального правопорушення за ч.1 ст.414: за фактом можливого порушення правил поводження зі зброєю та боєприпасами з боку військовослужбовця ВЧ НОМЕР_3 ОСОБА_3 , які призвели до вогнепального поранення ОСОБА_1 , члена територіальної оборони м. Києва, 04.03.2022 у приміщенні зали для конференції за адресою: АДРЕСА_4 .
Листом ВЧ НОМЕР_8 від 03.06.2022 №4114 на запит прокурора Київської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері повідомлено, що з метою перевірки запитуваної інформації проведено звірку документації з обліку військовослужбовців з командуванням та групою персоналу ВЧ НОМЕР_8 . В ході звірки встановлено, що ОСОБА_1 військовослужбовцем ВЧ НОМЕР_8 або її структурних підрозділів не був та, відповідно, 04.03.2022 завдань командування ВЧ НОМЕР_8 не виконував. У зв'язку з цим ніяких документів надати не видається за можливе.
При цьому повідомлено, що згідно наданої довідки ДФТГ «Т-2» вих. №222 від 23.04.2022 ОСОБА_1 дійсно був добровольцем ДФТГ «Т-2», яке знаходилось під керівництвом ВЧ НОМЕР_8 , у зв'язку з чим міг виконувати завдання командира ДФТГ «Т-2».
В обвинувальному акті у кримінальному провадженні №62022100130000036 від 04.03.2022, в якому зазначено, що солдат ОСОБА_2 … порушив правила поводження зі зброєю, що спричинило тілесні ушкодження ОСОБА_1 , добровольцю ДФ «Т-2» територіальної громади №20 м. Києва… 04.03.2022 о 13 год. 01 хв., ОСОБА_2 перебував у відрядженні в м. Києві та знаходився разом з добровольцями ДФ «Т-2», у тому числі з ОСОБА_1 , на місці тимчасової дислокації вказаного ДФ у конференц залі «РІМО» готелю Favor Park Hotel за адресою: АДРЕСА_4 , де демонстрував добровольцям вказаного ДФ способи поводження з автоматом з метою швидкого його приведення у бойову готовність. Під час демонстрування способів поводження з автоматом з метою швидкого його приведення у бойову готовність, приєднав споряджений набоями магазин до автомату АКС-74У калібру 5,45 мм, № НОМЕР_11 , який знаходився у режимі одиночного вогню та тримаючи автомат стволом у напрямку стіни, відвів затворну раму до кінця і відпустив її, надіславши таким чином патрон у патронник, після чого натиснув на спусковий гачок, що призвело до пострілу та влучання кулі в ОСОБА_1 , який відпочивав поряд із стіною на карематі, у результаті чого останній отримав тілесні ушкодження у вигляді комбінованої торако-абдомінальної вогнепальної рани.
Довідкою ВЛК від 06.06.2022 №1248, виданою солдату ОСОБА_1 , підтверджено, що травма, ТАК, пов'язані з проходженням військової служби.
Правові та організаційні засади національного спротиву, основи його підготовки та ведення, завдання і повноваження сил безпеки та сил оборони та інших визначених цим Законом суб'єктів з питань підготовки і ведення національного спротив визначені Законом України від 16.07.2021 № 1702-IX «Про основи національного спротиву» (далі також Закон №1702-ІХ).
Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 1 Закону №1702-ІХ доброволець Сил територіальної оборони Збройних Сил України - громадянин України або іноземець чи особа без громадянства, який перебуває в Україні на законних підставах впродовж останніх п'яти років та на добровільній основі зарахований до проходження служби у складі добровольчого формування Сил територіальної оборони Збройних Сил України;
добровольче формування територіальної громади - воєнізований підрозділ, сформований на добровільній основі з громадян України, які проживають у межах території відповідної територіальної громади, який призначений для участі у підготовці та виконанні завдань територіальної оборони в межах території відповідної територіальної громади.
Згідно частини третьої, п'ятої статті 9 Закону №1702-ІХ до складу добровольчих формувань територіальних громад зараховуються громадяни України, які відповідають вимогам, встановленим Положенням про добровольчі формування територіальних громад, пройшли медичний, професійний та психологічний відбір і підписали контракт добровольця територіальної оборони.
На громадян України, зарахованих до складу добровольчих формувань територіальних громад, під час участі у підготовці та виконанні завдань територіальної оборони поширюється дія статутів Збройних Сил України.
Облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.
В силу положень частини другої, третьої статті 22 Закону №1702-ІХ стрілецька зброя, інші види озброєння добровольчих формувань територіальних громад та боєприпаси до них зберігаються відповідно до вимог законів України «Про Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України», «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» у військових частинах Сил територіальної оборони Збройних Сил України за територіальним принципом.
Застосування зброї, бойової техніки та спеціальних засобів Збройними Силами України, іншими складовими сил безпеки та сил оборони під час виконання завдань територіальної оборони здійснюється відповідно до законодавства України.
Члени добровольчих формувань територіальних громад мають право застосовувати під час виконання завдань територіальної оборони особисту мисливську зброю, стрілецьку зброю, інші види озброєння та боєприпаси до них у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 24 Закону №1703-ІХ соціальний і правовий захист військовослужбовців, які беруть участь у заходах підготовки та виконанні завдань територіальної оборони, здійснюється згідно із Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
На членів добровольчих формувань територіальних громад під час їх участі у заходах підготовки добровольчих формувань територіальних громад, а також виконання ними завдань територіальної оборони поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
З наведених правових норм слідує, що на членів добровольчих формувань територіальних громад поширюються гарантії соціального захисту, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Порядок утворення та діяльності добровольчих формувань територіальних громад (далі - добровольчі формування), набуття та припинення членства в добровольчих формуваннях визначається Положенням про добровольчі формування територіальних громад, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 № 1449 (далі також Положення №1449).
У цьому Положенні термін «добровольче формування територіальних громад» вживається в значенні, наведеному у статті 1 Закону України «Про основи національного спротиву» (далі - Закон), термін «територіальна громада» - у значенні, наведеному у статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Відповідно до пункту 8 Положення №1449 для виконання завдань територіальної оборони у своїх межах територіальні громади ініціюють утворення добровольчих формувань.
Згідно пункту 16 Положення №1449 членом добровольчого формування може бути громадянин України віком від 18 років, який проживає на території громади, де діє добровольче формування, пройшов медичний, професійний та психологічний відбір (перевірку) і уклав контракт добровольця територіальної оборони.
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку організації, забезпечення та проведення підготовки добровольчих формувань територіальних громад до виконання завдань територіальної оборони, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 №1447 організація підготовки добровольчих формувань територіальних громад (далі - добровольчі формування) до виконання завдань територіальної оборони здійснюється шляхом проведення суб'єктами підготовки заходів, спрямованих на планове, систематичне і всебічне навчання та виховання добровольців, забезпечення злагоджених дій добровольчих формувань під час виконання завдань територіальної оборони та окремих завдань руху опору.
Метою організації підготовки добровольчих формувань територіальних громад є налагодження та вдосконалення взаємозв'язків між суб'єктами і об'єктами підготовки добровольчих формувань, координації їх дій та створення умов для якісного планування підготовки добровольчих формувань, підготовки і проведення спланованих заходів та їх всебічного забезпечення.
Підготовка добровольчих формувань організовується та проводиться відповідно до каталогу завдань за стандартами та програм підготовки добровольчих формувань, що розробляються Командуванням Сил територіальної оборони Збройних Сил та затверджуються Генеральним штабом Збройних Сил.
Об'єктами підготовки є члени добровольчих формувань, з якими проводяться заходи з підготовки.
Суб'єктами підготовки є Міноборони, інші центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації (відповідні військово-цивільні або військові адміністрації у разі їх утворення), обласні та районні ради, сільські, селищні та міські ради, Генеральний штаб Збройних Сил, Командування Сил територіальної оборони Збройних Сил, регіональний орган військового управління Сил територіальної оборони Збройних Сил, інші органи військового управління Збройних Сил.
Підготовка добровольчих формувань організовується та проводиться з урахуванням воєнно-стратегічної та воєнно-політичної обстановки на території України та поза її межами, суспільно-політичної обстановки в регіоні, умов проведення операції Об'єднаних сил, досвіду застосування Збройних Сил та Збройних Сил країн-партнерів, участі в міжнародних операціях з підтримання миру та безпеки.
Відповідно до пункту 2 Положення №1449 у межах завдань територіальної оборони, визначених Законом, добровольчі формування можуть провадити таку діяльність:
1) своєчасно реагувати та вживати необхідних заходів для оборони території та захисту населення на визначеній місцевості до моменту розгортання в межах такої території угруповання військ (сил) або угруповання об'єднаних сил, призначених для ведення воєнних (бойових) дій з відсічі збройної агресії проти України;
2) брати участь у посиленні охорони та захисті державного кордону у порядку, визначеному Законом України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону”;
3) брати участь у захисті населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, ліквідації наслідків ведення воєнних (бойових) дій;
4) брати участь у підготовці громадян України до національного спротиву;
5) брати участь у забезпеченні умов для безпечного функціонування органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування та органів військового управління;
6) брати участь в охороні та обороні важливих об'єктів і комунікацій, інших критично важливих об'єктів інфраструктури, визначених Кабінетом Міністрів України, та об'єктів підвищеної небезпеки, порушення функціонування та виведення з ладу яких становлять загрозу для життєдіяльності населення;
7) брати участь у забезпеченні умов для стратегічного (оперативного) розгортання військ (сил) або їх перегрупування;
8) брати участь у здійсненні заходів щодо тимчасової заборони або обмеження руху транспортних засобів і пішоходів поблизу та в межах зон/районів надзвичайних ситуацій та/або ведення воєнних (бойових) дій разом з Національною поліцією;
9) брати участь у забезпеченні заходів громадської безпеки і порядку в населених пунктах разом з Національною поліцією;
10) брати участь у запровадженні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану в разі його введення на всій території України або в окремих її місцевостях;
11) брати участь у боротьбі з диверсійно-розвідувальними силами, іншими збройними формуваннями агресора (противника) та не передбаченими законами України воєнізованими або збройними формуваннями;
12) брати участь в інформаційних заходах, спрямованих на підвищення рівня обороноздатності держави та на протидію інформаційним операціям агресора (противника);
13) співпрацювати з органами місцевого самоврядування та військовими частинами Сил територіальної оборони Збройних Сил, збирати та аналізувати інформацію про загрози безпеці територіальної громади та сценарії їх стримування;
14) у співпраці з органами місцевого самоврядування обліковувати, облаштовувати та охороняти місця укриття населення;
15) здійснювати добування, збір та узагальнення інформації, яка впливає на виконання завдань територіальної оборони в межах території територіальної громади;
16) сприяти у здійсненні заходів з протидії інформаційним операціям агресора (противника) в межах території територіальної громади;
17) організовувати навчання членів добровольчих формувань з метою ефективного виконання своїх завдань.
Процедуру застосування членами добровольчих формувань територіальних громад (далі - добровольчі формування) особистої мисливської зброї та набоїв до неї під час виконання завдань територіальної оборони на виконання Закону України «Про основи національного спротиву» станом на момент виникнення спірних відносин визначав Порядок застосування членами добровольчих формувань територіальних громад особистої мисливської зброї та набоїв до неї під час виконання завдань територіальної оборони, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 № 1448 (далі також Порядок №1448).
Постановою Кабінету Міністрів України від 05.04.2022 №403 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 р. № 1448» внесено до постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 р. № 1448 «Про затвердження Порядку застосування членами добровольчих формувань територіальних громад особистої мисливської зброї та набоїв до неї під час виконання завдань територіальної оборони» (Офіційний вісник України, 2022 р., № 10, ст. 516) зміни, що додаються, зокрема і в частині назви: Порядок застосування членами добровольчих формувань територіальних громад особистої мисливської зброї, стрілецької зброї, інших видів озброєння та боєприпасів до них під час виконання завдань територіальної оборони.
Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Відповідно до пункту 1 Порядку №1448 в редакції постанови КМУ №403 цей Порядок визначає процедуру застосування членами добровольчих формувань територіальних громад (далі - добровольчі формування) особистої мисливської зброї, стрілецької зброї, інших видів озброєння та боєприпасів до них під час виконання завдань територіальної оборони на виконання Закону України «Про основи національного спротиву».
Згідно пункту 2 означеного Порядку застосування особистої мисливської зброї, стрілецької зброї, інших видів озброєння та боєприпасів до них - ведення стрільби з особистої мисливської зброї, стрілецької зброї, інших видів озброєння членами добровольчих формувань під час виконання завдань територіальної оборони, в тому числі здійснення індивідуальної самооборони та самооборони під час виконання завдань територіальної оборони;
стрілецька зброя - вогнепальна, пневматична ствольна зброя для стрільби кулями або іншими видами патронів.
Виготовлення, придбання, зберігання та облік особистої мисливської зброї, стрілецької зброї, інших видів озброєння та боєприпасів до них здійснюються відповідно до вимог законодавства (пункт 3 Порядку №1448).
З наведених правових норм слідує про участі у підготовці та виконанні завдань територіальної оборони в межах території відповідної територіальної громади, наявність права на отримання на використання зброї лише членами добровольчих формувань.
При цьому, приймаючи до уваги визначену Положенням №1449 процедуру набуття статусу члена добровольчого формування, яка передбачає медичний, професійний та психологічний відбір кандидатів (п.18 Положення №1449), подання особою заяви з документами (п.19), ухвалення відповідного рішення та підписання контракту (п. 20, 21), суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.
Відповідно до пунктів 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» (29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), №33202/96, пункт 120, "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), №48939/99, пункт 128, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), №21151/04, пункту 72, "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), №10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, пункт 74, від 20.05.2010 і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини' (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), пункт 119).
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), №36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункту 58, "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), № 32457/05, пункту 40, "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), №35298/04, пункту 67). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (наприклад, рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), пункту 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 53 та "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), пункт 38).
Виходячи з вказаного тлумачення цього принципу, суд зазначає, що фактично допустивши позивача до здійснення заходів, направлених на забезпечення суверенітету і територіальної цілісності України з 25.02.2022 по 04.03.2022 у складі добровольчого формування «Теремки-2» з наданням йому з 25.02.2022 зброї АКС 74У №693937, 1989 року випуску, перебування його в такому формуванні, визнавши його добровольцем ДФТГ «Т-2», який був кандидатом на вступ до лав ДФ «Т-2», до надання позивачу можливості пройти законодавчо встановлену процедуру набуття ним статусу члена добровольчого формування, було порушено принцип належного врядування.
Як наслідок, позивач не з власної вини, маючи цілком обґрунтовані сподівання щодо належного оформлення з ним відносин шляхом укладення відповідного контракту, підписаного ним 25.02.2022, з 25.02.2022, фактично приймаючи участь у здійсненні заходів, направлених на забезпечення суверенітету і територіальної цілісності України, отримав тілесне ушкодження у вигляді вогнепальної рани до моменту формального створення самого ДФ «Т-2» та, відповідно, до надання позивачу можливості пройти законодавчо встановлену процедуру набуття ним статусу члена добровольчого формування, фактично позбавлений можливості скористатись наданими йому соціальними гарантіями, визначеними статтею 24 Закону №1703-ІХ щодо поширення на членів добровольчих формувань територіальних громад під час їх участі у заходах підготовки добровольчих формувань територіальних громад, а також виконання ними завдань територіальної оборони гарантій соціального і правового захисту, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
У постанові від 05.08.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами… За змістом законодавчого регулювання, наведеного як у загальних положеннях про правочини, так і в спеціальних приписах глави 58 ЦК України, якщо договір оренди (найму) будівлі хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність, і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.08.2023 у справі № 359/5357/20.
Таким чином, враховуючи підтверджений документально факт допуску позивача до здійснення заходів, направлених на забезпечення суверенітету і територіальної цілісності України з 25.02.2022 по 04.03.2022 у складі добровольчого формування «Теремки-2» з наданням йому з 25.02.2022 зброї АКС 74У №693937, перебування його в такому формуванні, визнавши його добровольцем ДФТГ «Т-2», який був кандидатом на вступ до лав ДФ «Т-2», на переконання суду, відсутні підстави вважати про неукладеність з ним контракту добровольця територіальної оборони, та, як наслідок, суд дійшов висновку що такий контракт вважається укладеним та є чинним, а тому позивач, перебуваючи у статусі члена добровольчого формування має право скористатись наданими йому соціальними гарантіями, визначеними статтею 24 Закону №1703-ІХ щодо поширення на членів добровольчих формувань територіальних громад під час їх участі у заходах підготовки добровольчих формувань територіальних громад, а також виконання ними завдань територіальної оборони гарантій соціального і правового захисту, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до пункту 11 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, зокрема, сприяють особам, звільненим з військової служби, у своєчасному огляді в медико-соціальних експертних комісіях, якщо їх право на пенсію, допомогу або пільги пов'язане з установленням інвалідності.
Оскільки позивач не перебуває у статусі військовослужбовця, суд дійшов висновку, що саме на відповідача 2 покладено обов'язок надати направлення на огляд медико-соціальною експертною комісією.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність відповідача 2, яка полягає у відмові надати ОСОБА_1 направлення на проходження медико-соціальної експертної комісії для встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності.
Крім того, захист порушених прав позивача також потребує зобов'язання відповідача 2 видати позивачу направлення на проходження медико-соціальної експертної комісії для встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, що не є втручанням у дискрецію суб'єкта владних повноважень через відсутність у відповідача права адміністративного розсуду.
Так, відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Водночас, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з пораненням (травмою), пов'язаним з проходженням військової служби та зобов'язання нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу у зв'язку з пораненням (травмою), пов'язаним з проходженням військової служби відповідно до Порядку №975 не підлягають задоволенню з огляду на їх передчасність, оскільки нарахуванню та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з пораненням (травмою), пов'язаним з проходженням військової служби передує встановлення такої інвалідності або визначення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності здійснюється в індивідуальному порядку державними закладами охорони здоров'я відповідно до законодавства та, у випадку встановлення інвалідності чи ступеня втрати працездатності видається завірена копія довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно із частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у відмові надати ОСОБА_1 направлення на проходження медико-соціальної експертної комісії для встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_8 видати ОСОБА_1 направлення на проходження медико-соціальної експертної комісії для встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
рішення виготовлене та підписане 24.07.2024
Суддя Панченко Н.Д.