25 липня 2024 року м. Київ № 620/1598/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Чернігівського окружного адміністративного суду,
Державної судової адміністрації України
про визнання протиправними дій та стягнення суддівської винагороди,
ОСОБА_1 звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Чернігівського окружного адміністративного суду, в якому просить:
- визнати протиправними дії Чернігівського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати судді ОСОБА_1 за періоди з 01.01.2021 по 31.01.2023 суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з січня 2021 року у розмірі 2102 грн;
- стягнути з Чернігівського окружного адміністративного суду на користь судді ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду у розмірі 410 082,89 грн, з них:
суддівську винагороду за період, з 01.01.2021 по 31.12.2021 у сумі 118 556,20 грн;
суддівську винагороду за період, з 01.01.2022 по 31.12.2022 у сумі 240 825,49 грн,
суддівську винагороду за січень 2023 у сумі 32 650,20 грн,
різницю допомоги для оздоровлення за 2021 рік у сумі 5544,00 грн та за 2022 рік у сумі 12507,00 грн, з утриманням, передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що за період з 01.01.2021 по 31.01.2023 суддівська винагорода та допомога на оздоровлення за 2021 та 2022 рік їй нарахована та виплачена відповідачем, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з січня 2021 року, в розмірі 2102,00 грн. На думку позивача, такі дії відповідача є протиправними, що й зумовило її звернення до суду.
Розпорядженням Чернігівського окружного адміністративного суду від 21.02.2023 справу №620/1598/23 направлено до Шостого апеляційного адміністративного для визначення підсудності.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу визначено підсудність адміністративної справи № 620/1598/23 за позовом ОСОБА_1 до Чернігівського окружного адміністративного суду, третя особа - Державна судова адміністрація України, про визнання протиправними дій та стягнення суддівської винагороди за Київським окружним адміністративним судом.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.03.2023 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Також суд залучив до участі в розгляді справи в якості співвідповідача Державну судову адміністрацію України. Крім того, суд задовольнив клопотання позивача про витребування доказів та витребував докази по справі від Чернігівського окружного адміністративного суду: інформацію про розмір нарахованої та виплаченої позивачу суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 31.012.023 із відображенням складових суддівської винагороди; копії документів, які підтверджують встановлення надбавки (за вислугу років, за доступ до державної таємниці, за науковий ступінь тощо) позивачу; належним чином засвідчені копії кошторисів Чернігівського окружного адміністративного суду на 2021, 2022 та 2023 рік разом з довідками про зміни до кошторисів (за їх наявності).
Копію ухвали суду від 21.03.2023 було направлено відповідачам на адреси, зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як адреса місцезнаходження відповідачів.
Відповідно до приписів частини п'ятої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.
Приписами частини першої - другої статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено що, у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати: 1) суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; 2) позивачу, іншим відповідачам, третім особам - копію відзиву та доданих до нього документів.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Чернігівський окружний адміністративний суд своїм правом про надання письмового відзиву не скористався, будь-яких письмових пояснень по суті спору не надав.
Державна судова адміністрація України позов не визнала та подала до суду відзив на позовну заяву, в якому просила у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі. Зазначила, що згідно з частинами другою-третьою статті 95 Конституції України виключно Законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Посилаючись на норми Законів України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», ДСА України зазначила, що як розпорядник бюджетних коштів Державного бюджету щодо фінансового забезпечення суддів (крім Верховного Суду та інших спеціалізованих судів), діяв у відповідності до вимог статті 7 зазначених Законів, відповідно до яких встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, на рівні 2102 грн.
На думку ДСА України, враховуючи, що норма частини третьої статті 135 Закону № 1402-VІІІ є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду (30), але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього, потрібно звернутися до інших законів, які встановлюють розмір прожиткового мінімуму для визначення посадового окладу судді. Таким нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення Законів №1082-1X, № 2710-ІХ та № 1928-ІХ, які уточнюють частину третю статті 135 Закону 1402- VIII і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді. Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.11.2020 року в справі №200/9195/19-а, аналізуючи норми законодавства за подібних фактичних обставин справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач з 08.10.2008 року працює на посаді судді Чернігівського окружного адміністративного суду, що підтверджується довідкою зазначеного суду наявною у матеріалах справи.
Відповідно до наявних у матеріалах справи розрахункових листів за спірний період, а також довідок про доходи та утримання за основним місцем роботи позивача, суддівська винагорода обчислена з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2021 року по 31 січня 2023 року, у розмірі 2102,00 грн.
Обчислення суддівської винагороди позивачу за спірний період проведено відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет» на відповідний календарний рік, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривень.
Як встановлено судом, позивач звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду із заявою щодо перерахунку суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 31.01.2023 та допомоги на оздоровлення за 2021 та 2022 роки у відповідності до вимог статті 135 Закону № 1402-VІІІ, зокрема виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2021 році - у розмірі 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн та у 2023 році - 2684,00 грн.
У відповідь на вказане звернення позивача Чернігівський окружний адміністративний суд повідомив позивачу про відсутність правових підстав для задоволення заяви про перерахунок й виплату суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 31.01.2023 та допомоги на оздоровлення за 2021 та 2022 роки у відповідності з вимогам статті 135 Закону України № 1402-VІІІ.
Позивач, вважаючи, що суддівська винагорода у спірному періоді підлягає нарахуванню, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2021- 2270,00 грн, на 1 січня 2022 - 2481,00 грн, на 1 січня 2023 року - 2684,00 грн, звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Суд зауважує, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом - Законом України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі по тексту - Закон № 1402-VIII), гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 № 11-р/2018.
Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом №1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
У преамбулі Закону №1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Згідно з частиною другою статті 4 Закону № 1402-VIII зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Приписами частини першої статті 135 Закону №1402-VIII унормовано, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
З 30.09.2016 набрали чинності зміни, унесені до Конституції України, згідно із Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі по тексту - Закон № 1401-VIII). Законом № 1401-VIII, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище, і вперше закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій». З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону №1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.
Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 135 Закону № 1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України від 15.07.1999 № 966-XIV «Про прожитковий мінімум», відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
Зі змісту означеної норми Закону № 966-XIV вбачається, що у ній закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.
Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 № 1082-ІХ установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2189 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:
працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень;
працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.
При цьому, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 № 1928-IX установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення:
працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня;
працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.
Водночас статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 № 2710-ІХ установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:
працездатних осіб - 2684 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.
Суд зауважує, що зміни до Закону № 1402-VIII у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, про який йдеться у позовній заяві, а також до Закону №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року для цілей визначення суддівської винагороди, немає.
Водночас Законами України № 1082-ІХ, № 1928-IX, № 2710-ІХ фактично змінено складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.
Однак, означені Закони № 1082-ІХ, № 1928-IX, № 2710-ІХ не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Згідно з позицією Верховного Суду у цій категорії спорів Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII (постанови від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 02.06.2023 у справі №400/4904/21, від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22, від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22-а та від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22).
Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2021 (2270,00 грн), 01.01.2022 (2481,00 грн), 01.01.2023 (2684,00 грн) на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, станом на 01.01.2023 - 2684,00 грн), на підставі абзацу 5 статті 7 Закону № 1082-ІХ, № 1928-IX, № 2710-ІХ була неправомірною.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.07.2023 у справі №240/3795/22, від 12.07.2023 у справі № 140/5481/22, від 27.04.2023 у справі №240/3795/22.
Суд підкреслює, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII, та норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, Чернігівським окружним адміністративним судом нараховано та виплачено позивачу за спірний період суддівську винагороду, виходячи з розрахункової величини у вигляді прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2 102,00 грн. Даний факт визнається учасниками процесу.
Водночас, як встановлено судом, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2021 (2270,00 грн), 01.01.2022 (2481,00 грн), 01.01.2023 (2684,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), на підставі статті 7 Закону №1082-ІХ,Закону №1928-ІХ та Закону №2170-ІХ була неправомірною.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про те, що Чернігівський окружний адміністративний суд, нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застосуванням на підставі статті 7 Закону №1082-ІХ,Закону №1928-ІХ та Закону №2170-ІХ розрахункової величини, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII, що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді.
Як наслідок, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, позовні вимоги про визнання протиправними дій Чернігівського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати судді ОСОБА_1 за періоди з 01.01.2021 по 31.01.2023 суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з січня 2021 року у розмірі 2102 грн.
З огляду на встановлені судом обставини, суд зазначає, що з метою обрання ефективного способу захисту порушених прав позивача суд дійшов висновку про необхідність зобов'язання Чернігівського окружного адміністративного суду нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.01.2023, обчисливши їх розмір виходячи у 2021 році з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн., у 2022 році з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн., у 2023 році з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн. з урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів.
Надаючи оцінку позовній вимозі щодо стягнення з Чернігівського окружного адміністративного суду на користь судді ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду у розмірі 410 082,89 грн, з них: суддівської винагороди за період, з 01.01.2021 по 31.12.2021 у сумі 118 556,20 грн; суддівської винагороди за період, з 01.01.2022 по 31.12.2022 у сумі 240 825,49 грн, суддівської винагороди за січень 2023 у сумі 32 650,20 грн, різницю допомоги для оздоровлення за 2021 рік у сумі 5544,00 грн та за 2022 рік у сумі 12507,00 грн, з утриманням, передбачених законом податків і обов'язкових платежів, суд зазначає, що не наділений повноваженнями перебирати на себе функцію здійснення розрахунку та нарахування коштів замість органу, на який покладено такі повноваження. Зазначене є підставою для відмови у задоволенні зазначених позовних вимог.
Суд зазначає, що згідно з частинами третьою та четвертою статті 148 Закону №1402-VIII Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
Відповідно до статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
В силу частини першої та другої статті 22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
ДСА України є головним розпорядником бюджетних коштів.
Пунктами 2 та 4 частини п'ятої статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.
Згідно з частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджено рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 №141/0/15-19, Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.
Державна судова адміністрація України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів (пункт 2 Положення).
Пунктом 3 Положення передбачено, що територіальні управління Державної судової адміністрації України є територіальними органами Державної судової адміністрації України.
Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону №1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першою, другою та п'ятою статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного Кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України.
Тобто, Чернігівський окружний адміністративний суд здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі на 2021, 2022 та 2023 роки.
Відповідно до розрахункових листків за період з січня 2021 року по січень 2023 року, посадовий оклад позивача за вказаний період становив 69366,00 грн, що відповідає положенням статті 7 Закону №1082-ІХ, Закону №1928-ІХ та Закону №2170-ІХ в частині встановлення у 2021, 2022, 2023 році прожиткового мінімуму працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні з урахуванням коефіцієнта 1,1 (2102 грн х 30 х 1,1).
Враховуючи надані сторонами пояснення та докази, судом встановлено, що сума коштів відповідно до затвердженого ДСА України кошторису та щомісячного розпису видатків на 2021, 2022 та 2023 рік була недостатньою для забезпечення виплати Чернігівським окружним адміністративним судом позивачеві суддівської винагороди, обчисленої з урахуванням прожиткового мінімуму станом на 01.01.2021 - 2270,00 грн, на 01.01.2022 - 2481,00 грн; на 01.01.2023 - 2684,00 грн.
Відтак, невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов'язана з бездіяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів, крім Верховного Суду (стаття 148 Закону №1402-VIII).
Із урахуванням статусу ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд у постанові від 24.09.2020 (справа №280/788/19) дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі “щодо розміру суддівської винагороди”, яким зобов'язано ДСА України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.
Поряд із цим, суд примічає, що відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що суд при розгляді справи обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.
Вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, при цьому вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна вимога.
Як роз'яснив Верховний Суд України у п. 3 постанови Пленуму від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення», вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; повний захист прав позивача неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.
Враховуючи позицію Верховного суду України та керуючись ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вбачає підстави для виходу за межі позовних вимог виключно з метою ефективного захисту прав позивача та визнати протиправною бездіяльність ДСА України щодо незабезпечення Чернігівського окружного адміністративного суду в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди за період з січня 2021 року по січень 2023 року включно, виходячи з встановленого прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 - 2270,00 грн, на 01.01.2022 - 2481,00 грн; на 01.01.2023 - 2684,00 грн.
Крім того, суд вважає за необхідне також з метою належного захисту прав позивача вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Чернігівський окружний адміністративний суд бюджетними асигнуваннями, необхідними та достатніми для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення позивачу за період з 01 січня 2021 року по 31 січня 2023 року включно, нарахованих виходячи з встановленого прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня 2021 року у розмірі 2270,00 грн, на 01 січня 2022 року - 2481 грн та на 01 січня 2023 року - 2684,00 грн.
Аналогічний спосіб захисту порушеного права було застосовано у тотожних справах Верховним Судом у постановах від 13.07.2023 у справі №280/1233/22, від 27.07.2023 у справі №240/3795/22 та від 15.08.2023 у справі №120/19262/21-а.
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Разом з тим, частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відтак, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
У прохальній частині позовної заяви позивач просить суд допустити негайне виконання рішення суду.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць. Із зазначеного слідує, що негайно виконуються рішення суду саме про стягнення заробітної чи іншого грошового утримання, що є вимогою майнового характеру. Однак зобов'язання вчинити певні дії, в тому числі перерахувати та виплатити суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення, є вимогою немайнового характеру та, відповідно, не є тотожною за своїм змістом вимозі про стягнення конкретної суми, оскільки присудженню заробітної плати мають передувати дій відповідача щодо її перерахунку та визначення нового розміру, а тому підстави для допуску до негайного виконання рішення суду відсутні.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Чернігівського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати судді ОСОБА_1 за періоди з 01.01.2021 по 31.01.2023 суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з січня 2021 року у розмірі 2102 грн.
3. Зобов'язати Чернігівський окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.01.2023, обчисливши їх розмір виходячи у 2021 році з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн., у 2022 році з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн., у 2023 році з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн. з урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів.
4. Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Чернігівського окружного адміністративного суду в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за період з січня 2021 року по січень 2023 року включно, виходячи з встановленого прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 - 2270,00 грн, на 01.01.2022 - 2481,00 грн; на 01.01.2023 - 2684,00 грн.
5. Зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Чернігівський окружний адміністративний суд бюджетними асигнуваннями, необхідними та достатніми для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 31 січня 2023 року включно, нарахованих виходячи з встановленого прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня 2021 року у розмірі 2270,00 грн, на 01 січня 2022 року - 2481 грн та на 01 січня 2023 року - 2684,00 грн.
6. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Панова Г. В.