16 липня 2024 року
м. Київ
справа № 748/2757/22
провадження № 51- 590 км 24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
у режимі відеоконференції:
захисника ОСОБА_6 ,
засудженої ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 на вирок Чернігівського апеляційного суду від 26 жовтня 2023 року стосовно
ОСОБА_7 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженки та мешканки
АДРЕСА_1 ,
засудженої за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 114-2 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Чернігівський районний суд Чернігівської області вироком від 22 травня 2023 року засудив ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 114-2 КК із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.
Чернігівський апеляційний суд 26 жовтня 2023 року вирок суду першої інстанції скасував у частині призначеного покарання, ухвалив новий вирок, яким засудив ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 114-2 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
За судовими рішеннями ОСОБА_7 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.
Так, 24 лютого 2022 року приблизно о 04:30 збройні сили рф (далі - зс рф), інші військові та воєнізовані підрозділи рф незаконно, діючи з метою фактичного знищення держави Україна, зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, вчинили військову агресію відносно України, перетнули державний кордон України, зокрема, в районі Чернігівської області, та почали просуватись в напрямку м. Чернігова з метою його збройного захоплення й подальшого просування до м. Києва. На своєму шляху слідування вищевказані підрозділи захоплювали міста, села та селища, руйнуючи при цьому будівлі та вбиваючи громадян, які чинили їм будь-який супротив.
28 лютого 2022 року військовослужбовці зс рф захопили село Жукотки Чернігівського району Чернігівської області з метою подальшого просування в напрямку м. Чернігів та його оточення.
Після чого мешканка с. Жукотки ОСОБА_7 за невстановлених досудовим слідством обставин почала підтримувати постійний зв'язок за допомогою додатку «Telegram», прив'язаного до належного їй абонентського номеру НОМЕР_1 , з невстановленим у ході досудового слідства представником військових підрозділів зс рф на ім'я « ОСОБА_8 », який використовував номер мобільного телефону НОМЕР_2 .
ОСОБА_7 усвідомлювала, що « ОСОБА_8 » є представником військових формувань рф, бере участь у збройній агресії проти України, а передача йому будь-яких відомостей військового чи оборонного характеру явно зашкодить національній безпеці України.
Достовірно усвідомлюючи вказані обставини, ОСОБА_7 не пізніше 09 серпня 2022 року прийняла протиправне рішення за грошову винагороду на регулярній основі надавати «Івану» як представнику рф відомості щодо переміщення, руху та розташування Збройних Сил України й інших військових формувань.
Реалізуючи злочинний умисел, діючи з корисливих мотивів, ОСОБА_7 за допомогою додатку «Telegram», прив'язаного до її абонентського номеру НОМЕР_1 , 09 , 27 серпня та 03 вересня 2022 року передала на належний « ОСОБА_9 » абонентський номер НОМЕР_2 відомості щодо руху військових колон та розташування підрозділів Збройних Сил України на території Чернігівської області, про що інформація у відкритому доступі Генеральним штабом Збройних Сил України, Міністерством оборони України або іншими уповноваженими державними органами не розміщувалась.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , не погоджуючись із судовим рішенням апеляційного суду через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої, просить скасувати вирок і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Свої вимоги захисник мотивує тим, що:
- судові інстанції безпідставно врахували кваліфікуючу ознаку - вчинення злочину з корисливих мотивів, оскільки достеменно не було встановлено, чи отримала ОСОБА_7 грошову винагороду, розмір винагороди та яким чином вона була отримана;
- при призначенні покарання не взято до уваги того, що ОСОБА_7 не мала наміру нашкодити Збройним Силам України, суспільству чи державі та її дії не призвели до будь-яких негативних наслідків, а також ряд пом'якшуючих покарання обставин, зокрема, активне сприяння розкриттю злочину, який до того ж вона вчинила під впливом погрози та внаслідок збігу тяжких сімейних обставин, її стан здоров'я, наявність у неї чотирьох малолітніх дітей та незадовільний стан здоров'я її безпосередньо та дітей, відсутність потерпілих.
На думку захисника, наведені обставини дають підстави суду апеляційної інстанції для застосування статей 69, 75 КК.
Позиції учасників судового провадження
Захисник і засуджена підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити.
Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги захисника, просив залишити без зміни оскаржуваний стосовно ОСОБА_7 вирок.
Мотиви Суду
Положеннями статті 433 КПК України (далі - КПК) України визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до частини 2 статті 420 КПК вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків.
Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Захисник у касаційній скарзі зазначає про те, що, кваліфікуючи дії ОСОБА_7 , суди безпідставно визнали вчинення нею злочину з корисливих мотивів, що є кваліфікуючою ознакою ч. 3 ст. 114-2 КК.
Проте колегія суддів касаційного суду вважає, що такі твердження спростовуються матеріалами кримінального провадження.
Так, суди проаналізували надані стороною обвинувачення докази - показання самої обвинуваченої, протокол огляду від 23 вересня 2022 року її мобільного телефону, на якому зафіксовано переписку з « ОСОБА_9 » у період з 07 до 16 вересня 2022 року, протоколи за результатом проведення НСРД від 08 та 20 вересня 2022 року, в яких зафіксовано переписку ОСОБА_7 з « ОСОБА_9 » щодо переведення ним та отримання нею коштів за передану інформацію на надіслані реквізити картки НОМЕР_4 , протокол огляду від 24 жовтня 2022 року роздруківки руху грошових коштів на банківському рахунку обвинуваченої - та дійшов обґрунтованого висновку про правильність кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 114-2 КК за кваліфікуючою ознакою - корисливий мотив.
Також захисник, не погоджуючись з вироком суду апеляційної інстанції, вказує на невідповідність призначеного ОСОБА_7 покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та її особі, а також неврахування судом апеляційної інстанції обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Згідно з положеннями статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та наділяють суд правом вибору щодо розміру призначеного покарання, завданням якого є виправлення і попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.
Згідно зі ст. 413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; застосування закону, який не підлягає застосуванню; неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість (414 КПК).
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Питання, що вирішуються при призначенні покарання, пов'язані з суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Так, суд першої інстанції, обґрунтовуючи свій висновок щодо виду й міри покарання ОСОБА_7 , врахував ступінь тяжкості та суспільної небезпеки вчиненого злочину, відсутність обставин, що обтяжують покарання, та наявність обставин, що пом'якшують покарання - щире каяття, наявність чотирьох малолітніх дітей, а також дані про особу винної, зокрема те, що вона вперше притягується до кримінальної відповідальності, має хронічні захворювання, позитивно характеризується за місцем проживання.
Разом із цим, суд першої інстанції, зваживши на інші обставини - відсутність тяжких наслідків від вчиненого ОСОБА_7 , її вік, сімейний стан, критичне ставлення обвинуваченої до вчиненого, встановив її несхильність до вчинення кримінальних правопорушень та дійшов висновку про призначення ОСОБА_7 покарання більш м'якого, ніж встановлено в санкції ч. 3 ст. 114-2 КК, із застосуванням ст. 69 КК.
Прокурор, не погоджуючись із вироком суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, із наведенням відповідних обґрунтувань щодо безпідставного застосування ст. 69 КК та неврахування корисливого мотиву, просив його скасувати й ухвалити новий вирок, призначивши ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
Суд апеляційної інстанції задовольнив апеляційні вимоги прокурора, скасував вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_7 у частині призначення покарання та ухвалив новий вирок, яким призначив обвинуваченій покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
При цьому суд апеляційної інстанції врахував обставини, встановлені судом першої інстанції стосовно ОСОБА_7 , яка:
- вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання;
- заміжня, має чотирьох малолітніх дітей, страждає на хронічні захворювання;
- щиро кається та критично ставиться до скоєного.
Водночас суд апеляційної інстанції зважив на те, що:
- ОСОБА_7 неодноразово поширювала інформацію про переміщення, рух та розташування Збройних Сил України, діяла з корисливих мотивів;
- тяжкі наслідки від дій ОСОБА_7 не настали лише завдяки оперативному втручанню правоохоронних органів;
- усі обставини злочину були встановлені органом досудового розслідування самостійно, видача ОСОБА_7 свого мобільного телефону не є проявом активного сприяння розкриттю злочину;
- доводи сторони захисту про вчинення ОСОБА_7 злочину під впливом погроз не знайшли свого підтвердження, засуджена із заявами з приводу погроз до правоохоронних органів не зверталась;
- твердження обвинуваченої та її захисника про те, що ОСОБА_7 діяла протиправно через збіг тяжких життєвих обставин (багатодітна родина, скрутне матеріальне становище, неможливість повноцінно працювати через декретну відпустку), також об'єктивно не доведені.
За цих умов колегія суддів апеляційного суду обґрунтовано зазначила про те, що суд першої інстанції у своєму рішенні не навів переконливих мотивів на підтвердження своїх висновків щодо наявності достатніх підстав для застосування до обвинуваченої положень ст. 69 КК, наведені у судовому рішенні обставини не є тими підставами, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 злочину, та дійшла висновку про призначення обвинуваченій покарання у виді позбавлення волі в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 3 ст. 114-2 КК.
Тобто суд апеляційної інстанції, призначаючи ОСОБА_7 покарання, дотримався вимог статей 50, 65-67 КК.
Колегія суддів касаційного суду вважає рішення апеляційного суду достатньо аргументованим, а призначене ОСОБА_7 покарання - справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженої та попередження вчинення нових злочинів як нею, так і іншими особами.
Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішення суду апеляційної інстанції, умотивованість його висновків з питання правильності призначеного ОСОБА_7 покарання та справедливості обраного їй заходу примусу захисник у касаційній скарзі не навів. Так само він, з огляду на доводи про суворість покарання, не навів достатніх підстав для скасування вироку апеляційного суду та призначення нового апеляційного розгляду.
Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, ухвалений вирок суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 420 КПК.
Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, Судом також не встановлено.
Керуючись статтями 441, 442 КПК, Суд
постановив:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Чернігівського апеляційного суду від 26 жовтня 2023 року стосовно ОСОБА_7 - без зміни.
Постанова набирає чинності з моменту оголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3