24 липня 2024 року
м. Київ
справа № 472/74/23
провадження № 61-2754св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Орган опіки та піклування Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 січня 2024 року у складі колегії суддів: Самчишиної Н. В., Коломієць В. В., Серебрякової Т. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила суд:
- позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 :
- змінити розмір аліментів, стягнутих із ОСОБА_2 на підставі рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 02 вересня 2014 року в справі № 472/1491/13-ц, на користь ОСОБА_1 на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , збільшивши їх розмір із 500,00 грн щомісячно до 5 000,00 грн щомісячно, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку до досягнення дитиною повноліття.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона та відповідач є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На час народження дитини вони разом не проживали та не перебували у зареєстрованому шлюбі, проте відповідач визнав своє батьківство і народження дитини було зареєстровано в порядку статті 126 СК України.
До досягнення донькою однорічного року батько брав участь у її вихованні, відвідував та допомагав матеріально.
З грудня 2011 року ОСОБА_2 повністю самоусунувся від підтримання будь-якого контакту з дитиною, припинив брати участь у її житті, зокрема ухиляється від виконання своїх обов'язків із виховання доньки, не забезпечує її матеріально та не піклується про неї належним чином.
Окрім того, рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 02 вересня 2014 року з відповідача на її користь стягнено аліменти на утримання неповнолітньої дочки у розмірі 500,00 грн.
На підставі її заяви від 22 жовтня 2019 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості відносно ОСОБА_2 за статтею 164 КК України.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 06 липня 2021 року відмовлено у задоволенні її позову до відповідача про позбавлення батьківських прав та попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дочки, виконуючи в подальшому обов'язки щодо виховання дитини, передбачені сімейним законодавством.
Незважаючи на це, відповідач своєї поведінки не змінив, участі у вихованні дитини не приймає, не цікавився її життям, здоров'ям та потребами.
Крім того, зазначала, що в умовах воєнного стану, знецінення коштів внаслідок інфляції, постійного подорожчання усіх груп товарів для дітей, зростання цін на продукти харчування, ліки та речі першої необхідності, збільшення видатків на проживання значно ускладнює можливість забезпечувати належне й повноцінне утримання дитини, а тому розмір аліментів, які повинен сплачувати відповідач їй на утримання дитини, є недостатнім для забезпечення потреб доньки.
Посилаючись на наведене, просила позов задовольнити
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 26 жовтня 2023 року у складі судді Кокорєва В. В позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Збільшено розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_2 на підставі рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 02 вересня 2014 року в цивільній справі № 472/1491/13-ц на користь ОСОБА_1 на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з твердої грошової суми в розмірі 500,00 грн щомісячно до твердої грошової суми в розмірі 1 600,00 грн щомісячно, з подальшою індексацією, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення ОСОБА_3 повноліття.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов'язків, доказів на підтвердження виконання ним батьківських обов'язків стосовно малолітньої дочки, зокрема і його прагнення брати участь у вихованні дитини, піклуватись про неї - не надав.
Збільшуючи розмір стягуваних аліментів, суд першої інстанції виходив із того ОСОБА_2 зобов'язаний утримувати дитину нарівні з позивачкою, є працездатним, доказів перебування на його утриманні інших дітей чи непрацездатних осіб не надав.
Короткий зміст постанови апеляційної інстанції
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 22 січня 2024 року за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 26 жовтня 2023 року в частині вирішення позовних вимог про позбавлення батьківських прав скасовано та ухвалено нове рішення в цій частині про відмову у задоволенні цих вимог.
Прийнявши до уваги, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом (виключною мірою), необхідність застосування якого за обставинами цієї справи не доведено, а належних та допустимих доказів свідомого (винного) ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків позивачка не надала, а також, урахувавши, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, що свідчить про його інтерес до доньки, апеляційний суд зробив висновок про відсутність правових підстав для задоволення вимог про позбавлення відповідача батьківських прав відносно малолітньої доньки.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
22 лютого 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Губська Ю. О. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційними судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції .
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 29 вересня 2021 року в справі № 459/3411/18, від 26 січня 2022 року в справі № 203/3505/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржувалося та переглядалося апеляційним судом лише в частині вирішення вимог про позбавлення батьківських прав, тому в іншій частині оскаржене судове рішення в касаційному порядку не переглядається відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга аргументована тим, що апеляційний суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків при вирішенні спору.
Зазначає, що апеляційний суд, урахувавши доводи відповідача, не взяв до уваги доводи позивачки, проігнорував пояснення дитини, яка пояснила, що батько з нею не спілкується.
Доводи інших учасників справи
ОСОБА_2 подав відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що апеляційний суд правильно встановив обставини справи та ухвалив законне й обґрунтоване рішення.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2024 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Миколаївського апеляційного суду від 22 січня 2024 року.
Відкрито касаційне провадження у справі № 472/74/23.
Витребувано з Ленінського районного суду міста Миколаєва цивільну справу № 472/74/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області, про позбавлення батьківських прав та зміну (збільшення) розміру аліментів.
У травні 2024 року справа № 472/74/23 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2024 року справу № 472/74/23 призначено до судового розгляду.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Суди встановили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У 2013 році ОСОБА_2 звертався з позовом до ОСОБА_1 про оспорювання батьківства та виключення запису про батька з актового запису про народження дитини й рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 02 вересня 2014 року, яке набуло чинності, у задоволенні позову йому відмовлено.
Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 02 вересня 2014 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 в твердій грошовій сумі у розмірі 500,00 грн щомісячно, починаючи з 25 вересня 2013 року до досягнення дитиною повноліття.
Відповідно до листа Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 14 вересня 2023 року № 81785 заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів станом на 01 вересня 2023 року склала 49 827,85 грн, з яких 10 000,00 грн він погасив.
У листі від 27 серпня 2019 року Веселинівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Веселинівської селищної ради Миколаївської області повідомила, що ОСОБА_1 постійно присутня на засіданнях батьківських зборів, відвідує навчання, бере участь у підготовці та проведенні навчально-виховних заходів, цікавиться успіхами доньки. ОСОБА_2 не відвідував навчальний заклад у період із вересня 2016 року до серпня 2019 року та не цікавився життям і успішністю ОСОБА_3 .
Згідно з висновком від 20 листопада 2019 року Орган опіки і піклування Веселинівської селищної ради Веселинівського району Миколаївської області вважав доцільним позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно його малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Комісія встановила, що ОСОБА_2 мав заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 34 677,41 грн, самоусунувся та ухилявся від виконання батьківських обов'язків зі створення належних умов для життя, нормального фізичного та морально-психологічного розвитку дитини, не брав участі у матеріальному забезпеченні доньки та її вихованні.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 06 липня 2021 року у справі № 489/6330/19 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав. Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дочки, виконуючи в подальшому обов'язки щодо виховання дитини, передбачені сімейним законодавством.
Рішенням виконавчого комітету Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області від 21 грудня 2021 року № 300 визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір'ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до листа Опорного навчального закладу Веселинівська ЗОШ І-ІІІ ступенів від 02 листопада 2021 року № 276 ОСОБА_1 постійно присутня на батьківських зборах, бере участь у підготовці та проведенні навчально-виховних заходів, допомагає ОСОБА_3 у навчанні під час дистанційної форми роботи навчального закладу. Дитина має все необхідне для навчання та розвитку, мати цікавиться навчанням та успіхами дитини. ОСОБА_2 не відвідував навчальний заклад та не цікавився життям, розвитком, успішністю ОСОБА_3 в період з вересня 2016 року до листопада 2021 року.
Згідно з висновком, затвердженим рішенням виконавчого комітету Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області від 16 травня 2023 року № 96, комісія з питань захисту прав дитини вважала недоцільним позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно його малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, а батько виявляє бажання надалі брати участь у вихованні дитини та її утриманні матеріально. ОСОБА_2 надіслав на електронну пошту служби у справах дітей заяву, в якій зазначив, що він заперечує проти позбавлення його батьківських прав відносно його малолітньої дочки ОСОБА_3 . Також, повідомив, що саме ОСОБА_1 перешкоджає йому у спілкуванні з дочкою, проте він хоче бути офіційним батьком ОСОБА_3 та спілкуватися з нею, виховувати, надавати батьківську підтримку, сплачувати аліменти. Крім того, на питання голови комісії до ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як вона ставиться до того, щоб її батька позбавили батьківських прав, остання не змогла надати чіткої відповіді.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції дочка сторін - ОСОБА_3 пояснила, що батько з нею не спілкується, особисто його ніколи не бачила, знає лише зі світлин.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт четвертий частини другої статті 389 ЦПК України).
Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду є посилання заявника на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 29 вересня 2021 року в справі № 459/3411/18, від 26 січня 2022 року в справі № 203/3505/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Позиція Верховного Суду
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків викладено, зокрема в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 28 лютого 2023 року у справі № 363/1161/21. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.
У частині першій статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини та практику ЄСПЛ як джерело права.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У рішенні від 16 липня 2015 року справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз'єднання сім'ї, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки) (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06).
У рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» Суд наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, § 57, § 58).
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 18 квітня 2024 року у справі № 344/1107/23.
Апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дітей на їх виховання, захист їх інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дітьми, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено. Належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків суд не встановив і позивачка не довела.
Навпаки, апеляційний суд установив, що відповідач заперечував вимоги позивачки та пояснював, що бажає виховувати доньку, зустрічатися з нею, що вказує на його зацікавленість у збереженні зв'язків з дитиною. Заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав свідчить про його інтерес до доньки і бажання брати участь у її вихованні.
До висновку про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно його дочки ОСОБА_3 дійшла й комісія з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області, в тому числі і з урахуванням думки дитини. Вказаний висновок апеляційний суд оцінив у сукупності з іншими доказамиз дотриманням передбачених статтею 89 ЦПК України критеріїв оцінки доказів.
Установивши, що ОСОБА_2 не втратив інтересу до участі у вихованні дитини,який із його слів не міг бути повною мірою реалізований внаслідок відносин, що склалися між ним і ОСОБА_1 , має намір на відновлення відносин з донькою, врахувавши бажання батька спілкуватись із дитиною, а також те, що батько проти позбавлення батьківських прав заперечує й бажає брати участь у її вихованні, апеляційний суд дійшов правильного висновку про недоведеність позивачкою необхідності застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, доцільність вжиття якого вона належно не аргументувала.
При цьому Верховний Суд наголошує, що особисті непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (пункт 49), розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Таких обставин апеляційний суд не встановив.
Отже задоволення позову про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , який бажає брати участь у вихованні та спілкуванні з дитиною, не відповідає якнайкращим інтересам дитини, що спростовує доводи позивача у відповідній частині.
Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2023 року у справі № 443/643/21, від 13 вересня 2023 року у справі № 202/3248/22.
Верховний Суд ураховує, що відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на доньку, а тому розрив із нею сімейних відносин не відповідає її інтересам.
Наявність судового попередження відповідачу про необхідність змінити ставлення до виховання доньки не є безумовною підставою для позбавлення його батьківських прав, з огляду на встановлені апеляційним судом обставини у цій справі.
Посилання в касаційній скарзі на те, що апеляційний суд не надав оцінки бажанням самої дитини, яка за своїм віком вправі висловити власну думку, щодо спілкування з власним біологічним батьком, на увагу не заслуговують, оскільки суд належним чином оцінив наявні у справі докази у їх сукупності та взаємозв'язку і дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для позбавлення батьківських прав відповідача відносно дитини. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (частина третя статті 171 СК України). Крім того, дитина тільки зазначала, що не має спілкування з батьком.
Відповідач сплачує аліменти на утримання своєї доньки, що, у свою чергу, свідчить про те, що він намагається зберегти родинні зв'язки з нею, налагодити спілкування та мінімізувати конфліктні ситуації у родині. Наявність заборгованості зі сплати аліментів не є підтвердженням його ухилення від виховання дитини і його винної поведінки.
Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду у наведених позивачкою як приклад неправильного застосування норм права постановах Верховного Суду є необґрунтованими, оскільки оскаржуване судове рішення не суперечить загальним висновкам Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, крім іншого, такі висновки зроблені за інших обставин, встановлених у кожній із зазначених справ та наявних у ній доказів.
Інші наведені у касаційній скарзі аргументи фактично зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно встановлених обставин справи та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що судове рішення апеляційного суду в оскарженій частині ухвалене без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову апеляційного суду в оскарженій частині - без змін.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки в цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 січня 2024 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді:А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов