24 липня 2024 року
м. Київ
справа № 335/2167/23
провадження № 61-873св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Запорізька міська рада,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє її представник - адвокат Греков Дмитро Валерійович, на постанову Запорізького апеляційного суду від 13 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Крилової О. В., Полякова О. З.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя з позовом до Запорізької міської ради про визнання додаткової угоди укладеною.
Позовна заява мотивована тим, що на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 04 серпня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Філіповою Л. П., реєстровий № 103, ОСОБА_1 стала одноособовим власником нерухомого майна - будівлі закусочної літ. А, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , придбавши його у ОСОБА_2 .
Вказане нерухоме майно розташоване на земельній ділянці площею 0,0811 га, кадастровий номер 2310100000:06:010:0038, цільове призначення: землі житлової та громадської забудови; для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, секція В, підрозділ 03.08.
Зазначена земельна ділянка перебуває у комунальній власності та раніше була передана в оренду попередньому власнику вказаного вище нежитлового приміщення ОСОБА_2 на підставі рішення Запорізької міської ради № 49/119 від 27 квітня 2016 року «Про надання в користування на умовах оренди земельної ділянки для розташування закусочної» та договору оренди землі № 201606000100247 від 01 серпня 2016 року, який укладено між Запорізькою міською радою та ОСОБА_2 строком до 27 квітня 2035 року та який був зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17 серпня 2016 року Департаментом реєстраційних послуг Запорізької міської ради.
З посиланням на положення частини четвертої статті 120, пункту «е» статті 141 Земельного кодексу України (далі ЗК України), частини третьої статті 7 Закону України «Про оренду землі», статті 377, 415 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), позивачка вважає, що до неї перейшло право оренди на таку земельну ділянку на тих же умовах і в тому ж обсязі, як і для попереднього власника будівлі та землекористувача.
28 листопада 2022 року ОСОБА_1 на адресу Запорізької міської ради через засоби поштового зв'язку надіслала заяву, в якій просила замінити сторону орендаря у договорі оренди землі № 201606000100247 від 01 серпня 2016 року, а саме ОСОБА_2 на ОСОБА_1 , без зміни цільового призначення. Про заміну сторони орендаря у вказаному договорі оренди землі просила укласти та підписати відповідну додаткову угоду про внесення змін до договору оренди землі № 201606000100247 від 01 серпня 2016 року, проект якого було додано до заяви. До заяви, крім проекту додаткової угоди в 3-х примірниках, позивачем було додано копію паспорту та РНОКПП заявника, копію договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 04 серпня 2020 року, копію витягу з Державного реєстру речових прав, копію технічного паспорту на нерухоме майно, копію Договору оренди землі № 201606000100247 від 01 серпня 2016 року. При цьому, зміни до договору оренди, запропоновані позивачкою, не стосуються істотних умов такого договору, а лише стосуються відомостей про орендаря.
Однак, листом Управління з питань земельних відносин Запорізької міської ради від 22 грудня 2022 року в укладанні додаткової угоди було протиправно відмовлено, додаткова угода власником не підписана.
При таких обставинах позивачка просила суд визнати укладеною між орендодавцем Запорізькою міською радою та ОСОБА_1 додаткову угоду про внесення змін до Договору оренди землі № 201606000100247 від 01 серпня 2016 року, зареєстрованому в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17 серпня 2016 року Департаментом реєстраційних послуг Запорізької міської ради, у запропонованій позивачем ОСОБА_1 редакції.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 15 березня 2023 року цивільну справу передано за територіальною юрисдикцією на розгляд до Хортицького районного суду м. Запоріжжя.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 23 серпня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що, звернувшись до суду з позовною вимогою про визнання укладеною додаткової угоди до внесення змін до договору оренди землі, орендар обрав неналежний і неефективний спосіб захисту своїх прав, оскільки задоволення такої позовної вимоги фактично є констатацією судом обставин продовження орендних правовідносин, а не зміною правовідношення в судовому порядку в розумінні статей 16 та 651 ЦК України. Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від встановлених судом обставин.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Грекова Д. В. подала апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 13 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Грекова Д. В. задоволено частково.
Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 23 серпня 2023 року у цій справі скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні вимог позову ОСОБА_1 до Запорізької міської ради про визнання укладеною додаткової угоди відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції при розгляді справи не визначив коло відповідачів, тобто не вжив відповідних заходів та розглянув справу без участі належного співвідповідача - дійсного на час розгляду справи орендаря земельної ділянки - ОСОБА_2 , що є порушенням норм процесуального права та самостійною підставою для відмови у позові.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
12 січня 2024 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Грекова Д. В. через засоби поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 13 грудня 2023 року та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції ухвалена постанова з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах..
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу від 09 лютого 2024 року Запорізька міська рада просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2024 року відкрито касаційне провадження за поданими касаційними скаргами та витребувано матеріали цивільної справи.
15 лютого 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Встановлено, що ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченого договору дарування нерухомості від 16 грудня 2013 року належало нежитлове приміщення - будівля закусочної літ. А, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
01 серпня 2016 року між Запорізькою міською радою (орендодавець) та ОСОБА_2 (орендар) було укладено Договір оренди землі № 201606000100247.
Відповідно до умов вказаного Договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка належить Запорізькій міській раді на праві комунальної власності, загальною площею 0,0811 га, кадастровий номер: 2310100000:06:010:0038, для розташування закусочної, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
За умовами Договору на земельній ділянці розміщені об'єкти нерухомого майна: будівля закусочної, що є власністю орендаря. Договір укладено до 27 квітня 2035 року.
17 серпня 2016 року право оренди вказаної земельної ділянки за ОСОБА_2 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Департаментом реєстраційних послуг Запорізької міської ради, що підтверджується копією інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власників на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за № 332123132 від 12 травня 2023 року.
Між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) 04 серпня 2020 року укладено Договір купівлі - продажу нежитлового приміщення - будівлі закусочної літ. А, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Філіповою Л .П., реєстровий № 103.
З цього Договору вбачається, що нежитлове приміщення розташоване на земельній ділянці площею 0,0811 га, що знаходиться у комунальній власності, кадастровий номер: 2310100000:06:010:0038, цільове призначення: для будівництва та обслуговування туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, вид використання: для розташування закусочної з літнім майданчиком, експлікація земельної ділянки: землі під соціально-культурними об'єктами.
04 серпня 2020 року право власності на нежитлове приміщення - будівлю закусочної літ. А, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
28 листопада 2022 року ОСОБА_1 на адресу Запорізької міської ради надіслала заяву від 27 листопада 2022 року, в якій повідомила про перехід до неї від ОСОБА_3 права власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 та про перехід до неї права оренди земельної ділянки на тих же умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього власника будівлі. Позивачка просила замінити сторону Орендаря у Договорі оренди землі № 201606000100247 від 01 серпня 2016 року, а саме ОСОБА_2 на ОСОБА_1 , без зміни цільового призначення. Про заміну сторони орендаря у вказаному Договорі оренди землі просила укласти та підписати відповідну Додаткову угоду про внесення змін до Договору оренди землі № 201606000100247 від 01 серпня 2016 року, проект якої було додано до заяви.
Проект Додаткової угоди про внесення змін до Договору оренди землі № 201606000100247 від 01 серпня 2016 року, крім її назви, місця укладання, вступної частини (преамбули) договору з даними про сторін, підстав для укладання угоди, реквізитів сторін та підпису ОСОБА_1 , містить 7 пунктів, а саме:
Пунктом 1 проекту Додаткової угоди передбачено, що: «Сторони вирішили змінити сторону орендаря в Договорі оренди землі № 201606000100247 від 01 серпня 2016 року, укладеному на земельну ділянку площею 0,0811 га (кадастровий номер 2310100000:06:010:0038, надану для розташування закусочної (цільове призначення: землі житлової та громадської забудови; для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, секція В, підрозділ 03.08), що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , а саме: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 замінити на ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , у зв'язку із набуттям права власності на нерухоме майно - будівлі закусочної літ. А, розташована за адресою АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 04 серпня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Філіповою Л. П., зареєстровано в реєстрі за № 103.».
Відповідно до пункту 2 проекту Додаткової угоди: «Сторони визначили, що всі права та обов'язки за Договором оренди землі № 201606000100247 від 01 серпня 2016 року, новий орендар набуває на тих же умовах і в тому ж обсязі, що й попередній орендар, з моменту укладання додаткової угоди про внесення змін до Договору оренди землі № 201606000100247 від 01 серпня 2016 року та державної реєстрації права оренди.».
Пунктом 3 Додаткової угоди передбачено, що: «Вказана додаткова угода про внесення змін до Договору оренди землі № 201606000100247 від 01 серпня 2016 року є документом для державної реєстрації речових прав в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.».
Відповідно до пункту 4 проекту Додаткової угоди: «Інші умови Договору оренди землі № 201606000100247 від 01 серпня 2016 року та додатки до нього залишаються незмінними і сторони підтверджують щодо них свої зобов'язання.».
Відповідно до пункту 5 проекту Додаткової угоди: «Після державної реєстрації речових прав орендар зобов'язується в 5-ти денний термін надати копію цієї угоди до відповідного державного податкового органу.».
Пунктом 6 проекту Додаткової угоди передбачено, що: «Дану додаткову угоду укладено в трьох примірниках, які мають однакову юридичну силу, один з яких знаходиться у орендодавця, другий - у орендаря, третій - в органі, який провів державну реєстрацію.».
Відповідно до пункту 7 проекту Додаткової угоди: «Ця додаткова угода є невід'ємною частиною Договору оренди землі № 201606000100247 від 01 серпня 2016 року і набирає чинності після її укладання.».
До заяви про заміну сторони Орендаря у Договорі оренди землі, укладання та підписання Додаткової угоди, крім проекту додаткової угоди в 3-х примірниках, позивачем ОСОБА_1 було додано копію паспорту та РНОКПП заявника, копію договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 04 серпня 2020 року, копію витягу з Державного реєстру речових прав, копію технічного паспорту на нерухоме майно, копію Договору оренди землі № 201606000100247 від 01 серпня 2016 року.
Листом від 22 грудня 2022 року Управлінням з питань земельних відносин Запорізької міської ради позивачці була надана відповідь за № Ф-0305 в якій, серед іншого, повідомлено про необхідність надання нею додаткових документів та про необхідність погодження та приведення розміру орендної плати у відповідність до вимог законодавства. Підставою для укладання договору оренди землі (додаткового договору/додаткової угоди) комунальної форми власності може бути виключно рішення органу місцевого самоврядування (ненормативний акт індивідуальної дії відповідної ради), яке є волевиявленням орендодавця про надання згоди на укладання договору (додаткового договору/додаткової угоди). Також зазначено, що відповідно до актуальних відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку комунальної власності 2310100000:06:010:0038, зареєстроване інше речове право (право оренди) за ОСОБА_2 на підставі Договору оренди землі № 201606000100247 від 01 серпня 2016 року. До Запорізької міської ради від орендаря (гр. ОСОБА_2 ) не надходило заяв/клопотань про розірвання/дострокове припинення договору оренди землі або внесення будь-яких змін (щодо вибуття із орендних відносин), тому відповідний проект рішення не було підготовлено та не розглянуто на сесії міської ради. Такі фактичні обставини унеможливлюють розгляд порушеного заявницею питання.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частини першої статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України).
Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім'я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 4 частини другої статті 175 ЦПК України).
Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).
Позов може бути пред'явлений до кількох відповідачів. Участь у справі кількох відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є їхні спільні права чи обов'язки; 2) права і обов'язки кількох відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права й обов'язки (стаття 50 ЦПК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що сторонами у справі є позивач і відповідач, між якими саме і виник спір, за вирішенням якого позивач звернувся до суду з позовом до відповідача.
За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього.
У пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18 (провадження № 14-517цс19) зазначено, що належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача.
Близькі за змістом висновки сформульовані також у пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що до участі у справі у якості співвідповідача не було залучено дійсного орендаря спірної земельної ділянки - ОСОБА_2 .
Верховний Суд не може погодитися з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.
Згідно із частиною першою статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Водночас правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами ЗК України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.
Так, за частиною першою статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Частиною першою статті 377 ЦК України визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Отже, у разі переходу права власності на майно, що знаходиться на орендованій земельній ділянці, до нового власника з моменту набуття права власності на це майно переходить право оренди земельної ділянки, на якій вказане майно розміщене у тому самому обсязі та умовах, які були у попереднього власника. З моменту набуття права власності на нерухоме майно особа, яка стала новим власником такого майна, одночасно набуває права оренди земельної ділянки, на якій розміщене це майно у зв'язку з припиненням права власності на нього та, відповідно, припиненням права користування попереднього власника земельною ділянкою, на якій це майно розміщене, згідно з частиною другою статті 120 ЗК України.
Верховний Суд неодноразово висловлював позицію про те, що особа, яка набула права власності на це майно, фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене, у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника. При цьому договір оренди цієї земельної ділянки щодо попереднього її користувача (попереднього власника нерухомого майна) припиняється відповідним договором, на підставі якого новим власником набуто право власності на розташоване на цій земельній ділянці майно, отже договір оренди не підлягає розірванню (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 17 листопада 2020 року у справі № 904/5968/19).
Встановлено, що 04 серпня 2020 року між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено нотаріально посвідчений Договір купівлі - продажу нежитлового приміщення - будівлі закусочної літ. А, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке розташоване на земельній ділянці площею 0,0811 га, кадастровий номер: 2310100000:06:010:0038, що знаходиться у комунальній власності та перебувала в користуванні ОСОБА_2 на підставі договору оренди землі № 201606000100247, укладеного 01 серпня 2016 року між Запорізькою міською радою (орендодавець) та ОСОБА_2 (орендар).
Таким чином, вказаний договір оренди землі № 201606000100247 від 01 серпня 2016 року щодо ОСОБА_2 як попереднього її користувача (попереднього власника нерухомого майна) припинився Договором купівлі - продажу від 04 серпня 2020 року, на підставі якого новим власником ОСОБА_1 набуто право власності на розташоване на цій земельній ділянці майно, а зазначений вище договір оренди не підлягає розірванню.
При таких обставинах, спір щодо права користування земельною ділянкою у ОСОБА_1 виник не з ОСОБА_2 , а з Запорізькою міською радою, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги та від якої суд у цій справі захищає порушене право та охоронюваний законом інтерес позивачки.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції на вказане належної уваги не звернув, та дійшов помилкового висновку про відмову у позові через неналежний суб'єктний склад.
При цьому доводам апеляційної скарги суд апеляційної інстанції належної оцінки не надав, рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 23 серпня 2023 року по суті не переглянув.
Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Ураховуючи, що судом апеляційної інстанції не встановленні фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови апеляційного суду з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки Верховний Суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, а передає справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, тому розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргуОСОБА_1 , в інтересах якої діє її представник- адвокат Греков Дмитро Валерійович, задовольнити.
Постанову Запорізького апеляційного суду від 13 грудня 2023 року скасувати.
Справу за позовом ОСОБА_1 до Запорізької міської ради про визнання додаткової угоди укладеною направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов