17 липня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/14396/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.
секретаря судового засідання - Дерлі І.І.
за участю представників сторін:
позивача - Родіонова О.В. (адвокат)
відповідача - Рущак В.І. (адвокат)
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Софіївкарітейл"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2024 (у складі колегії суддів: Коротун О.М. (головуючий), Сулім В.В., Майданевич А.Г.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2024 (суддя Літвінова М.Є.)
за позовом Акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Київської міської філії акціонерного товариства "Укртелеком"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Софіївкарітейл"
про виселення з технічної будівлі
1. Короткий зміст та підстави позовних вимог
1.1. 11.09.2023 Акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Київської міської філії акціонерного товариства "Укртелеком" (надалі - АТ "Укртелеком", Позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Софіївкарітейл" (надалі - ТОВ "Софіївкарітейл", Відповідач, Скаржник) про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення Відповідача з нерухомого майна загальною площею 2748 кв.м, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Братиславська, на 1-4 поверхах 4- поверхового будинку № 6А літера «З».
1.2. Позовні вимоги мотивовано тим, що договір оренди нерухомого майна №29-КМФ/23 від 29.05.2023 припинив свою дію у зв'язку з закінченням строку, на який його було укладено, проте ТОВ "Софіївкарітейл" продовжує користуватися орендованим приміщенням, не маючи на це відповідної правової підстави.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.03.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2024, позовні вимоги АТ "Укртелеком" в особі Київської міської філії до ТОВ "Софіївкарітейл" про виселення із займаного нежитлового приміщення задоволено. Зобов'язано усунути перешкоди Позивачу у здійсненні права власності шляхом виселення ТОВ "Софіївкарітейл" з нерухомого майна загальною площею 2748 кв.м, а саме: приміщення 1 поверху загальною площею 696,2 кв.м (група приміщень № 1 площа 449,6 кв.м (приміщення №№ 1 - 28), група приміщень № 2 площею 243,6 кв.м (приміщення № 19), група приміщень № 3 площею 3 кв.м (приміщення № 1); приміщення 2 поверху загальною площею 664,8 кв.м (приміщення №№ 1- 35); приміщення 3 поверху загальною площею 700,2 кв.м (приміщення №№ 1 - 34); приміщення 4 поверху загальною площею 686,80 кв.м (приміщення №№ 1 - 8, 10-13), яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Братиславська, на 1-4 поверхах 4- поверхового будинку № 6-А літера «З».
2.2. Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Відповідач скористався правом на їх касаційне оскарження.
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
3.1. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.2. У своїй касаційній скарзі Відповідач просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2024 у даній справі та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
3.3. У якості підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, ТОВ "Софіївкарітейл" зазначає прийняття оскаржуваних судових рішень без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 25.05.2021 у справі № 910/9946/20, від 30.01.2020 у справі № 904/1207/19, від 28.05.2019 у справі № 911/2980/17, від 12.06.2018 у справі № 910/15387/17, від 05.06.2018 у справі № 904/7825/17, від 29.05.2018 у справі № 923/854/17.
3.4. Підставами касаційного оскарження, передбаченими пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Відповідач зазначає недотримання судами норм процесуального права, а саме порушення принципу змагальності сторін внаслідок відмови у прийнятті нових доказів на стадії апеляційного розгляду справи.
3.5. У відзиві на касаційну скаргу АТ "Укртелеком" просить Суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій
4.1. 29.05.2023 між АТ "Укртелеком" (орендодавець) та ТОВ "Софіївкарітейл" (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна № 29-КМФ/23 (далі - Договір оренди).
4.2. Відповідно до пункту 1.1 Договору оренди орендодавець передає, а орендар бере в строкове платне користування нерухоме майно, що розташоване за адресою: місто Київ, вул. Братиславська на 1-4 поверхах 4-поверхового будинку № 6-А літера «З», загальною площею 2748 кв.м, для використання у якості готелю або хостелу, або офісу, або для ведення іншої господарчої діяльності, не забороненої законом. Межі нерухомого майна, що передається в оренду, зазначено на план-схемі у додатку № 1 до договору. Вартість орендованого майна з урахуванням індексації становить 24 41 066,48 грн (пункт 1.2 Договору оренди).
4.3. Згідно з пунктами 2.1, 2.4 Договору оренди передача орендованого майна в користування здійснюється за актом приймання-передачі. У разі, якщо договором передбачено обов'язок орендаря щодо внесення грошової застави, орендодавець здійснює передачу майна лише після внесення орендарем орендодавцю усієї суми грошової застави. Орендар зобов'язаний прийняти орендоване майно в користування та підписати акт приймання-передачі не пізніше 5 днів з дати повідомлення орендодавцем орендаря про готовність передати орендоване майно у користування. Орендар зобов'язаний за актом приймання-передачі повернути орендодавцю майно разом з отриманими приналежностями, обладнанням, інвентарем, а також з усіма поліпшеннями, які неможливо відокремити від орендованого майна в належному стані з урахуванням нормального зносу, не пізніше останнього дня строку дії договору (у тому числі при достроковому припиненні договору).
4.4. Умовами пункту 11.1 Договору оренди передбачено, що останній набирає чинності після його підписання сторонами і діє до 30.06.2023 включно та до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
4.5. Договір автоматичній пролонгації не підлягає і може бути продовжений лише у випадку досягнення між сторонами письмової згоди про це (пункт 11.2).
4.6. Пунктом 11.3 Договору оренди, зважаючи на те, що законодавство України передбачає переважне право орендаря перед іншими особами на укладення договору на новий строк, сторони узгодили порядок реалізації орендарем такого права, а саме: не пізніше ніж за 30 календарних днів до закінчення строку дії цього договору орендар зобов'язаний повідомити орендодавця про наміри щодо подальшої оренди орендованого майна; у разі, якщо орендар не повідомив орендодавця про наміри щодо подальшої оренди орендованого майна, то орендодавець не пізніше ніж за 20 календарних днів до закінчення строку дії договору повідомляє орендаря про припинення договору на підставі закінчення строку, на який його було укладено, у зв'язку з тим, що орендар не надіслав у встановлений договором строк відповідне повідомлення про наміри щодо подальшої оренди, а також про необхідність звільнити орендоване майно і підписати акт приймання-передачі (повернення з оренди) орендованого майна; орендодавець у відповідь на повідомлення орендаря зобов'язаний повідомити останнього про можливість та умови пролонгації договору (або його переукладення на новий строк). При цьому орендодавець може прийняти рішення про вибір орендаря на конкурсних засадах (в тому числі шляхом проведення електронного аукціону) та запропонувати орендарю взяти участь у такому конкурсі (аукціоні). У разі, якщо орендар відмовиться від участі у конкурсі (аукціоні), не візьме у ньому участь, то вважається, що орендар та орендодавець не досягли домовленості щодо умов договору для можливості його укладення на новий строк і тому, зважаючи на положення абзацу 3 частини першої статті 777 Цивільного кодексу України, переважне право орендаря на укладення договору на новий строк припиняється, а він зобов'язується звільнити орендоване майно та повернути його орендодавцю за актом приймання-передачі не пізніше дати закінчення строку дії договору.
4.7. Приймання-передача спірного нерухомого майна на виконання умов Договору оренди підтверджується відповідним актом від 01.01.2023.
4.8. У подальшому, у зв'язку з наближенням закінчення строку дії Договору оренди, Позивач листом від 05.06.2023 №1158-ВИХ-KV-82Е100-2023 повідомив Відповідача про те, що не має наміру продовжувати термін дії вказаного договору, який спливає 30.06.2023 (включно), і попередив про необхідність повернення орендованого майна за актом приймання-передачі до 01.07.2023. Також Позивач вимагав від ТОВ "Софіївкарітейл" сплатити до 30.06.2023 дебіторську заборгованість за оренду приміщень та поточні рахунки. Даний лист було надіслано на юридичну адресу та на електронну адресу Відповідача, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
4.9. АТ "Укртелеком" додатково листом № 1472-ВИХ-КV-82Е100-2023 від 30.06.2023 зазначило, що, враховуючи закінчення строку дії Договору оренди 30.06.2023, АТ "Укртелеком" не має наміру продовжувати орендні відносини з ТОВ "Софіївкарітейл". У цьому ж листі Позивач вказав, що з огляду на те, що АТ "Укртелеком" буде використовувати нежитлове приміщення для власних потреб і ведення господарської діяльності, укладення договорів оренди на новий строк з використанням переважного права орендаря є неможливим, а тому вимагав повернути орендоване майно за актом приймання-передачі не пізніше останнього дня дії договору (тобто до 01.07.2023).
4.10. 07.08.2023 АТ "Укртелеком" направило ТОВ "Софіївкарітейл" ще один лист №1702-ВИХ- КV-2023 з вимогою про повернення майна з користування за актом прийому-передачі до 15.08.2023, який також був залишений Відповідачем без реагування. За таких обставин АТ "Укртелеком" звернулося за захистом своїх прав до суду.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
5.2. Згідно з частинами першою, другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.3. Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди) (стаття 759 Цивільного кодексу України).
5.4. Стаття 785 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
5.5. Отже вимоги, які випливають з правовідносин за договором оренди та спрямовані на реалізацію прав і виконання обов'язків за цим договором, є такими, що звернені до сторони договору оренди та регулюються, крім умов договору, приписами Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України. Саме сторона договору оренди є відповідальною за використання орендованого майна за цільовим призначенням, своєчасну сплату платежів за договором оренди, повернення орендодавцю орендованого майна після припинення дії договору. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 925/253/23.
5.6. З матеріалів справи вбачається, що Позивач (орендодавець) повідомляв Відповідача (орендаря) про необхідність звільнити орендоване приміщення по закінченню строку дії Договору оренди, а саме листом від 05.06.2023 попередив, що не має наміру продовжувати термін дії цього договору і вимагав повернути орендоване майно до 01.07.2023.
У подальшому 30.06.2023 та 07.08.2023 АТ "Укртелеком" додатково направляло Відповідачу вимоги про повернення орендованого нерухомого майна, зокрема і з посиланням на те, що буде використовувати спірне нежитлове приміщення для власних потреб та ведення господарської діяльності, про відмову від укладення договору оренди на новий строк та про необхідність сплатити наявну заборгованість по орендній платі.
5.7. Проте вказані вимоги Відповідачем як орендарем виконані не були, тому таке невиконання ним своїх зобов'язань за Договором оренди, а саме щодо звільнення нежитлових приміщень після закінчення дії договору, стало наслідком і підставою для звернення Позивача з цим позовом до суду за захистом свого порушеного права.
5.8. При цьому доводи Скаржника щодо неотримання вищевказаних листів Позивача колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.
До позовної заяви АТ "Укртелеком" додало докази направлення на юридичну адресу Відповідача вищевказаних листів від 05.06.2023, 30.06.2023, 07.08.2023 рекомендованою кореспонденцією. Це свідчить про виконання орендодавцем свого обов'язку повідомити орендаря про свої наміри припинити/не продовжувати орендні відносини. Водночас ТОВ "Софіївкарітейл", посилаючись на неотримання вказаної поштової кореспонденції, помилково вважає наявність "мовчазної згоди" орендодавця на продовження терміну дії Договору оренди.
5.9. Верховний Суд звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку АТ "Укртелеком" (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, та численні правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20, від 07.02.2024 у справі № 904/853/23).
5.10. З огляду на норми законодавства щодо свободи договору (статті 6, 627 Цивільного кодексу України) колегія суддів також відхиляє посилання Скаржника на неможливість повідомити орендодавця про свої наміри продовжити Договір оренди у 30-денний строк до його закінчення.
5.11. За таких обставин Суд не вбачає підстав для продовження орендних відносин між сторонами та, як наслідок, підстав для відмови у задоволенні позову АТ "Укртелеком" про виселення Відповідача з орендованого нерухомого майна. Така позиція узгоджується з наведеними Скаржником у касаційній скарзі висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 25.05.2021 у справі № 910/9946/20, від 30.01.2020 у справі № 904/1207/19, від 28.05.2019 у справі № 911/2980/17, від 12.06.2018 у справі № 910/15387/17, від 05.06.2018 у справі № 904/7825/17, від 29.05.2018 у справі № 923/854/17.
5.12. Дослідивши інші доводи касаційної скарги щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду, що регулюють подібні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.
5.13. Зазначені Відповідачем постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 та постанова Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 906/123/22 винесені за результатами розгляду спорів щодо оренди державного та комунального майна, тобто правовідносини у вказаних справах регулюються, здебільшого, спеціальним Законом України "Про оренду державного та комунального майна". Натомість у даній справі не вирішується питання припинення/продовження договору щодо користування нерухомим майном вказаної категорії.
5.14. Інші численні загальні посилання Скаржника на постанови Верховного Суду без зазначення норм права, які ніби то не враховані судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень, носять загальний характер та не містять правового обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, щодо застосування судами конкретної правової норми без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.
За таких обставин Суд вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги у цій частині.
5.15. Також колегія суддів відхиляє доводи Скаржника щодо відсутності процесуальної дієздатності Київської міської філії АТ "Укртелеком" здійснювати діяльність від імені Акціонерного товариства "Укртелеком", оскільки зі змісту Статуту останнього та Положення про Київську міську філію АТ "Укртелеком" вбачається наявність таких повноважень.
5.16. При цьому Суд звертає увагу, що Договір оренди, додаткові угоди до нього, акт приймання-передачі майна, а також листи Позивача (орендодавця) від 05.06.2023, 30.06.2023, 07.08.2023 щодо відмови у продовженні дії Договору оренди підписані однією і тією ж особою. При цьому Відповідач оскаржує повноваження підписанта виключно щодо листів, у той час як достовірність інших документів ним не оспорюється.
5.17. У цій частині колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо необхідності врахування принципу добросовісності (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
5.18. Щодо посилань ТОВ "Софіївкарітейл" як на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, на порушення судом апеляційної інстанції вимог процесуального права, що виразилося у неприйнятті наданих доказів (адвокатські запити представника Відповідача від 14.03.2023 та від 19.03.2023, лист-відповідь АТ "Укртелеком" від 20.03.2023, довідку від 25.03.2024), колегія суддів зазначає наступне.
5.19. Відповідно до частини третьої статті 169 Господарського процесуального кодексу України заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.
5.20. Частина друга статті 118 Господарського процесуального кодексу України визначає, що заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
5.21. Згідно з частиною третьою статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Тобто приписи частини третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України передбачають наявність обов'язкових передумов для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме "винятковість випадку" та "причини, що об'єктивно не залежать від особи".
5.22. Отже Господарський процесуальний кодекс України допускає виняткові випадки подачі на стадії апеляційного розгляду нових доказів для підтвердження обставин, на які посилається сторона. Проте, виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції саме в суді першої інстанції, оскільки відсутність відповідних доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що Відповідач не довів суду неможливість направлення відповідного адвокатського запиту під час розгляду справи судом першої інстанції, що також унеможливлює прийняття нових доказів на стадії апеляційного розгляду.
5.23. З урахуванням викладеного, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від особи, яка їх подає.
5.24. З наведеного випливає, що суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази лише у випадку, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами, при цьому поважність причин повинен довести скаржник. Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні у них докази, та недопущення зловживання сторонами своїми правами.
Подібні висновки щодо застосування статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України викладено Верховним Судом у постановах від 18.06.2020 у справі №909/965/16, від 03.04.2019 у справі №913/317/18, від 22.05.2019 у справі №5011-15/10488-2012.
5.25. Також у застосуванні статті 269 Господарського процесуального кодексу України склалася стала практика Верховного Суду, згідно якої відсутність обґрунтування винятковості випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку вказаної статті (постанови Верховного Суду від 31.08.2021 у справі №914/1725/19; від 12.01.2021 у справі №01/1494(14-01/1494); від 15.12.2020 у справі №925/1052/19; від 21.04.2021 у справі №906/1179/20).
5.26. З матеріалів даної справи вбачається, що Скаржником безпосередньо до суду апеляційної інстанції було надано нові докази, тобто такі, яких не існувало на час розгляду справи по суті місцевим господарським судом. При цьому ні у апеляційній скарзі, ні у окремому клопотанні заявник не навів достатнього та належного обґрунтування існування винятковості випадку, з яким пов'язано прийняття під час апеляційного провадження нових доказів, які не були предметом дослідження під час розгляду справи в суді першої інстанції, також не надав належних доказів неможливості подання до суду першої інстанції клопотання про долучення до матеріалів справи нових доказів з причин, які об'єктивно не залежали від нього.
5.27. В такий спосіб судом апеляційної інстанції не було встановлено винятковості випадків, передбачених частиною третьою статті 269 Господарського процесуального кодексу України та наведено мотивоване обґрунтування щодо їх прийняття.
5.28. За таких обставин апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні клопотання ТОВ "Софіївкарітейл" про долучення до матеріалів справи нових доказів, а саме копій документів, що з'явилися вже після ухвалення рішення у справі судом першої інстанції.
Такі висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з висновками наведених Скаржником постанов Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/879/18, від 20.03.2024 у справі № 914/2970/22, від 05.06.2024 у справі № 916/3555/23.
5.29. За змістом статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
5.30. За таких обставин колегія суддів не вбачає порушень судом апеляційної інстанції вимог як статті 86 Господарського процесуального кодексу України в цілому, так і стандарту вірогідності доказів, передбаченого статтею 79 цього кодексу.
5.31. З огляду на викладене суди при вирішенні даного спору дійшли правильних висновків та правильно застосували норми матеріального і процесуального права.
5.32. Отже, доводи Скаржника фактично зводяться до спонукання Суду до переоцінки доказів, які вже були дослідження судами попередніх інстанцій та встановлення на їх підставі інших обставин справи, аніж були встановлені судами попередніх інстанцій, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України.
5.33. На підставі викладеного вище Суд дійшов висновку, що визначені Скаржником підстави касаційного оскарження не знайшли свого підтвердження за результатами касаційного розгляду. Інших обставин, які б свідчили про ухвалення оскаржуваних рішень всупереч висновкам Верховного Суду, з касаційної скарги не вбачається
5.34. Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що суди повинні неухильно додержуватися вимог про законність та обґрунтованість рішення у справі, яке повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
5.35. Зважаючи на викладене, наведені у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1 та 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги та, відповідно, скасування оскаржуваних судових рішень.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
6.2. З огляду на викладене, враховуючи, що підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися, касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Софіївкарітейл" у цій частині підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України.
6.3. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
6.4. Статтею 309 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
6.5. Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про закриття касаційного провадження, відкритого на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а в решті - про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
7. Розподіл судових витрат
7.1. Судові витрати за подання касаційної скарги та за розгляд справи Верховним Судом відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на Скаржника.
Керуючись статтями 240, 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Софіївкарітейл", відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Софіївкарітейл" в іншій частині залишити без задоволення.
3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2024 у справі № 910/14396/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Зуєв
Судді І. Берднік
І. Міщенко