24 липня 2024 року
м. Київ
cправа № 904/2261/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Рогач Л. І. - головуюча, Волковицька Н.О., Могил С. К.,
за участю секретаря судового засідання - Денисевича А. Ю.,
представники учасників справи не з'явилися,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Система аптек "Лінда-Фарм"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.09.2023
(суддя Кеся Н. Б.)
та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.05.2024
(судді Дармін М. О., Кощеєв І. М., Чус О. В.)
у справі за позовом Обласного комунального підприємства "Фармація"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Система аптек "Лінда-Фарм"
про виселення з нежитлового приміщення, стягнення 125 546,43 грн.
1. Історія справи
1.1. Обласне комунальне підприємство "Фармація" (далі - ОКП "Фармація", позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Система аптек "Лінда-Фарм" (далі - ТОВ "Система аптек "Лінда-Фарм", відповідач) про виселення ТОВ "Система аптек "Лінда-Фарм" з нежитлового приміщення площею 20,7 м2, яке розташоване на першому поверсі в будівлі КП "Регіональний медичний центр родинного здоров'я" "ДОР" за адресою: м. Дніпро, вул. Космічна, буд. 13, з одночасною передачею цього приміщення ОКП "Фармація" та стягнення неустойки в сумі 125 546,43 грн.
1.2. Позивач вважає безпідставним використання відповідачем спірного нежитлового приміщення, адже договір оренди є припиненим.
2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
2.1. ОКП "Фармація" (орендодавець) та ТОВ "Система аптек "Лінда-Фарм" (орендар) 01.06.2015 уклали договір № 457 нерухомого майна спільної власності територіальних громад Дніпропетровської області, за умовами якого з метою ефективного використання комунального майна орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нерухоме майно площею 20,7 м2, розташоване на першому поверсі будівлі Комунального закладу Дніпропетровська обласна дитяча клінічна лікарня за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Космічна, буд. 13, для розміщення аптечного пункту, що реалізує готові ліки.
2.2. Відповідно до умов договору:
- за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється згідно з чинним законодавством. Орендна плата за базовий місяць оренди (лютий 2015 року) згідно з розрахунком орендної плати, що є невід'ємною частиною цього договору (додаток 1) та за результатами конкурсу становить 5 000 грн 00 коп. (з урахуванням ПДВ) (пункт 3.1 договору);
- у разі закінчення строку дії договору або при його розірванні орендар зобов'язаний за актом приймання-передачі повернути об'єкт оренди орендодавцю у стані, в якому перебував об'єкт оренди на момент передачі його в оренду, з урахуванням всіх здійснених орендарем поліпшень, які неможливо відокремити від об'єкта оренди без заподіяння йому шкоди, з урахуванням зносу за період строку дії договору оренди (пункт 4.4 договору);
- орендар зобов'язаний у разі припинення або розірвання цього договору повернути орендодавцю об'єкт оренди у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати орендарю збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об'єкта оренди з вини орендаря (підпункт 5.2.13 пункту 5.2 договору);
- у випадку незвільнення (несвоєчасного звільнення) об'єкта оренди у разі припинення або розірвання цього договору, орендар сплачує штрафні санкції за весь час фактичного користування об'єктом оренди у таких розмірах: за перший місяць фактичного користування об'єктом оренди - подвійний розмір орендної плати, розрахованої за останній місяць оренди; за другий місяць фактичного користування об'єктом оренди - потрійний розмір орендної плати і т. д. При цьому в жодному разі договір оренди не вважається продовженим на новий строк (пункт 8.9. договору);
- цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє з 01.06.2015 до 30.04.2018 (пункт 11.1 договору).
2.3. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 15.01.2019 у справі № 904/2997/18 договір оренди нерухомого майна спільної власності територіальних громад Дніпропетровської області від 01.06.2015 № 457 визнаний продовженим на тих самих умовах до 31.03.2021 включно.
2.4. Відповідно до пункту 12.5 договору цей договір є припиненим внаслідок закінчення строку, на який його було укладено (з урахуванням його продовження до 31.03.2021 в судовому порядку), але орендар зобов'язання щодо звільнення об'єкта оренди та повернення його орендодавцю не виконав та продовжує ним користуватися, що стало підставою для звернення до суду з позовом про виселення орендаря з нежитлового приміщення та стягнення неустойки.
3. Короткий зміст судових рішень
3.1. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 12.09.2023 задовольнив позов.
3.2. Зазначив про встановлення обставин, які свідчать про невиконання відповідачем зобов'язань за договором оренди щодо звільнення об'єкта оренди з поверненням його позивачу за актом приймання-передачі після припинення дії договору оренди.
3.3. Центральний апеляційний господарський суд постановою від 07.05.2024 змінив рішення суду, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду залишив без змін.
3.4. Мотивував тим, що рішення ухвалене з неправильним застуванням норм матеріального права, а саме не застосований Закон України від 03.10.2019 № 157-IX "Про оренду державного та комунального майна" в редакції Закону від 16.07.2020 № 692-IX, який підлягав застосуванню у спірних правовідносинах.
3.5. Враховуючи той факт, що строк дії спірного договору оренди закінчився 31.03.2021, доказів його продовження матеріали справи не містять, як і не містять доказів щодо повернення відповідачем спірного об?єкта оренди, тому позовні вимоги є обґрунтованими і суд погодився з висновком суду першої інстанції про задоволення позову. При цьому встановив обставини обізнаності відповідача про закінчення строку дії договору та неможливість його продовження в інший спосіб ніж в порядку, визначеному Законом України від 03.10.2019 № 157-IX "Про оренду державного та комунального майна".
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування
4.1. Відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.09.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.05.2024, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
4.2. Підставою касаційного оскарження скаржник зазначив порушення судами першої та апеляційної інстанцій статей 2, 4, 13, 14, 74, 80, 237, 238 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та ухвалення рішення про задоволення позову без урахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2018 у справі № 914/809/18, від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18, від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17, від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, постановах Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 25.10.2022 у справі № 607/14378/21. Зокрема, скаржник зазначає, що суди не з'ясували, яке наявне порушене або невизнане право позивача підлягало захисту в судовому порядку, що у зв'язку із порушенням судами наведених норм процесуального права свідчить про не встановлення фактичних обставин, які мають істотне значення для справи.
4.3. Посилається на те, що матеріали справи не містять доказів щодо наявності у позивача речових прав на спірне нерухоме майно, а тому вважає безпідставним зобов'язання відповідача передати це майно особі, яка не є його фактичним власником та не володіє будь-якими речовими правами щодо майна.
5. Позиція іншого учасника справи, заяви, клопотання
5.1. Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить закрити касаційне провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, оскільки наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла підтвердження після відкриття касаційного провадження.
5.2. До Верховного Суду 24.07.2024 від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із перебуванням на лікарняному представника, розглянувши яке, колегія суддів відхилила, оскільки явка представників учасників справи у судове засідання не була визнана обов'язковою; у клопотанні не вказано про наявність обставин, які б об'єктивно унеможливили розгляд справи у судовому засіданні 24.07.2024, як і не надано доказів на підтвердження стверджуваних обставин.
6. Позиція Верховного Суду
6.1. Заслухавши суддю-доповідачку, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.
6.2. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 ГПК України).
6.3. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
6.4. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
6.5. За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу україни (далі - ЦК України) кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
6.6. Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
6.7. З підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, виникають зобов'язання, що являють собою правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частини перша та друга статті 509 ЦК України).
6.8. Порушення зобов'язання (його невиконання або неналежне виконання) зумовлює настання наслідків, передбачених законодавством, а також право управненої сторони зобов'язання звертатися за судовим захистом.
6.9. Звертаючись до суду з вимогою про виселення відповідача з нежитлового приміщення з одночасною передачею цього приміщення позивачу, позивач на обґрунтування позовних вимог посилався на положення договору оренди (підпункт 5.2.13 пункту 5.2 договору), які, зокрема, передбачають обов'язок орендаря у разі припинення або розірвання цього договору повернути орендодавцю об'єкт оренди, адже відповідач (орендар) цей обов'язок не виконав, приміщення не повернув.
6.10. За результатами розгляду справи суди попередніх інстанцій дослідили зміст спірних правовідносин сторін, з'ясували, що ці правовідносини ґрунтуються на договорі між позивачем як орендодавцем та відповідачем як орендарем, строк дії спірного договору оренди закінчився 31.03.2021, доказів про його продовження матеріали справи не містять, як і не містять доказів щодо повернення відповідачем спірного об?єкта оренди, а відтак, дійшли висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими.
6.11. Доводів про спростування наявності у цьому спорі зобов'язальних правовідносин касаційна скарга не містить і під час розгляду справи їх існування скаржник під сумнів не ставив.
6.12. Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги щодо змісту речових прав позивача щодо спірного майна не стосуються встановлених судами обставин справи, а також суперечать доводам самого скаржника, який обґрунтовує правомірність свого використання спірного майна тим самим договором, не вдаючися до аналізу правомочностей особи, що підписала його, як орендодавець.
6.13. Згідно з положеннями пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
6.14. Відповідно до положень згаданої норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових:
- суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду;
- спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
6.15. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
6.16. При цьому з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
6.17. Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
6.18. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення (див., зокрема, підхід в частині оцінювання спірних правовідносин на предмет подібності, який застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19).
6.19. У наведених скаржником у касаційній скарзі постановах суду касаційної інстанції (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2018 у справі № 914/809/18, від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18, від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17, від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, постановах Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 25.10.2022 у справі № 607/14378/21), вказані ним норми права (статті 2, 4, 13, 14, 74, 80, 237, 238 ГПК України) застосовувалися з урахуванням встановлених обставин справи в кожному конкретному випадку. До того ж скаржник не навів мотивів того, яким чином неврахування висновків касаційного суду щодо застосування норм ГПК України у перелічених скаржником постановах призвело до прийняття незаконних, на його думку, оскаржуваних рішень у цій справі, а також не знайшли підтвердження наведені скаржником порушення положень господарського процесуального права у цій справі, оскільки у кожній із зазначених ним постанов Верховний Суд здійснював касаційний перегляд, застосовуючи процесуальні приписи відповідно до фактичних обставин справи.
6.20. Зважаючи на те, що під час розгляду справи суди виходили із тих обставин, якими позивач обґрунтовував свої позовні вимоги, а також, як зазначалося вище, доводи, про які йдеться в касаційній скарзі, щодо змісту речових прав позивача щодо спірного майна не були предметом розгляду судів попередніх інстанцій, і відповідні висновки, зрозуміло, не могли бути зроблені судами в межах розгляду цієї справи, оскільки наявність у цьому спорі зобов'язальних правовідносин між сторонами спору під час розгляду справи скаржник під сумнів не ставив, тому колегія суддів вважає, що правовідносини, що виникли між сторонами у справі № 904/2261/23, та у справах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, не є подібними.
6.21. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою відповідача у частині вказаної підстави згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 цього Кодексу.
6.22. Щодо посилання скаржника на обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу, колегія суддів зауважує, що доводом касаційної скарги на обгрунтування наведеної підстави для оскарження судових рішень скаржник зазначає про відсутність у матеріалах справи доказів про наявність у позивача речових прав щодо спірного нерухомого майна, а тому вважає відсутнім у відповідача обов'язку щодо передачі позивачу спірного приміщення.
6.23. Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що посилання скаржника на відсутність в орендодавця речових прав на передане в оренду майно і відповідно відсутність обов'язку орендаря повернути його саме позивачу не спростовують правильних висновків судів про задоволення позову, оскільки такий обов'язок орендар узяв на себе за умовами договору і, як вже зазначалося вище, доводів про спростування наявності у цьому спорі зобов'язальних правовідносин касаційна скарга не містить, а також під час розгляду справи їх існування скаржник під сумнів не ставив.
6.24. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.
6.25. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicatе, базове тлумачення якого міститься в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від принципу res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
6.26. При цьому судова колегія враховує, що предметом позову в цій справі також є вимога про стягнення з відповідача неустойки, передбаченої частиною другою статті 785 ЦК України. Проте скаржник не ставить у касаційній скарзі під сумнів висновки судів попередніх інстанцій щодо задоволення позовних вимог в зазначеній частині. Тому правильність застосування норм матеріального та процесуального права судами в цій частині колегія суддів не перевіряє.
7. Висновки Верховного Суду
7.1. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
7.2. Зважаючи на те, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшли підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою відповідача в цій частині.
7.3. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
7.4. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
7.5. З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, а також враховуючи зміну судом апеляційної інстанції мотивувальної частини рішення суду першої інстанції із залишенням без змін рішення в іншій його частині, колегія суддів вважає, що, звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених апеляційним господарським судом висновків та не довів неправильного застосування ним норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятого у справі рішення.
8. Судові витрати
8.1. Судовий збір, сплачений у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Суд касаційне провадження за касаційною скаргою в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закриває, а в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу залишає без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Система аптек "Лінда-Фарм" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.05.2024 у справі № 904/2261/23, відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Система аптек "Лінда-Фарм" у частині підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.05.2024 у справі № 904/2261/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуюча Л. Рогач
Судді Н. Волковицька
С. Могил