18 липня 2024 року
м. Київ
cправа № 902/1076/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мамалуй О. О. - головуючий, Баранець О.М., Губенко Н. М.,
за участю секретаря судового засідання - Балли Л.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2
на ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.11.2023
у складі колегії суддів: Бучинська Г. Б. - головуючий, Петухов М. Г., Тимошенко О. М.
у справі № 902/1076/21
за позовом ОСОБА_3
до 1. ОСОБА_2 ,
2. Акціонерного товариства "Райффайзен Банк",
3. Приватного акціонерного товариства "Вінницький універмаг",
4. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фондова компанія "Торговець цінними паперами "Реєстр-Консалтинг",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_4 ,
про витребування із чужого незаконного володіння простих бездокументарних іменних акцій та зобов'язання вчинити дії,
за участю представників:
від позивача: Лошадкіна В. О.,
від відповідача-1: Василевич Д.С. ,
від відповідача-2: не з'явилися,
від відповідача-3: не з'явилися,
від відповідача-4: Гонтарь О. М. ,
від третьої особи: Пекар А. В. ,
від ОСОБА_1 : Коваль В.В.
Обставини, що передували прийняттю оскаржуваної ухвали апеляційного господарського суду
ОСОБА_3 звернувся до господарського суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_2 , акціонерного товариства "Райффайзен Банк", приватного акціонерного товариства "Вінницький універмаг" та товариства з обмеженою відповідальністю "Фондова компанія "Торговець цінними паперами "Реєстр-Консалтинг" (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) про:
- витребування із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 9 792 474 штук простих іменних акцій бездокументарної форми існування емітента - ПрАТ "Вінницький універмаг", номінальна вартість цінного паперу: дві гривні шістдесят копійок, які знаходяться на рахунку в цінних паперах ОСОБА_2 , відкритому в АТ "Райффайзен Банк";
- зобов'язання АТ "Райффайзен Банк" провести безумовну облікову операцію списання 9 792 474 штук простих іменних акцій бездокументарної форми існування емітента - ПрАТ "Вінницький універмаг", номінальна вартість цінного паперу: дві гривні шістдесят копійок, які знаходяться на рахунку в цінних паперах ОСОБА_2 , відкритому в АТ "Райффайзен Банк";
- зобов'язання ТОВ "Фондова компанія "ТЦП "Реєстр-Консалтинг" провести безумовну облікову операцію зарахування 9 792 474 штук простих іменних акцій бездокументарної форми існування емітента - ПрАТ "Вінницький універмаг", номінальна вартість цінного паперу: дві гривні шістдесят копійок на рахунок в цінних паперах ОСОБА_3 у депозитарній установі - ТОВ "Фондова компанія "ТЦП "Реєстр-Консалтинг".
Позовні вимоги обґрунтовані вибуттям спірних акцій з власності позивача поза його волею, оскільки позивач не укладав договір від 04.08.2014 купівлі-продажу цих акцій з ОСОБА_4 , яка в подальшому шляхом укладення договору дарування від 30.09.2021 відчужила ці акції на користь ОСОБА_2 . Позивач вважає, що оскільки цей договір не був ним укладений, то відповідно і не виконувався, а докази його укладення та виконання не є належними та допустимими.
Рішенням господарського суду Вінницької області від 14 жовтня 2022 року у справі №902/1076/21 позов задоволено. Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 9792474 штуки простих іменних акцій бездокументарної форми існування емітента - приватного акціонерного товариства "Вінницький універмаг", номінальна вартість цінного паперу: дві гривні шістдесят копійок, які знаходяться на рахунку в цінних паперах ОСОБА_2 , відкритому в акціонерному товаристві "Райффайзен Банк". Зобов'язано Акціонерне товариство "Райффайзен Банк" провести безумовну облікову операцію списання 9792474 штук простих іменних акцій бездокументарної форми існування емітента - приватного акціонерного товариства "Вінницький універмаг", номінальна вартість цінного паперу: дві гривні шістдесят копійок, які знаходяться на рахунку в цінних паперах ОСОБА_2 , відкритому в акціонерному товаристві "Райффайзен Банк". Зобов'язано товариство з обмеженою відповідальністю "Фондова компанія "Торговець цінними паперами "Реєстр-Консалтинг" провести безумовну облікову операцію зарахування 9792474 штук простих іменних акцій бездокументарної форми існування емітента - приватного акціонерного товариства "Вінницький універмаг", номінальна вартість цінного паперу: дві гривні шістдесят копійок на рахунок в цінних паперах ОСОБА_3 у депозитарній установі - товаристві з обмеженою відповідальністю "Фондова компанія "Торговець цінними паперами "Реєстр-Консалтинг".
Задовольняючи позов, суд першої інстанції вважав доведеним твердження позивача про непідписання ним договору купівлі-продажу акцій ПрАТ "Вінницький універмаг" від 04.08.2014, відтак визнав цей договір неукладеним, таким, що не відбувся.
За висновками суду першої інстанції, оскільки спірне майно вибуло з власності ОСОБА_3 поза його волевиявленням, внаслідок визнання судом неукладеним договору купівлі-продажу цінних паперів від 04.08.2014 №БВ 156, то ОСОБА_4 не набула прав власника на прості іменні акції емітента - ПрАТ "Вінницький універмаг" у кількості 9 792 474 штук, а відтак не мала прав на їх відчуження на користь ОСОБА_2 , оскільки вказане майно ОСОБА_4 , як дарувальнику, не належало.
Таким чином суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_2 незаконно заволоділа часткою позивача, без відома та згоди останнього. Суд вказав, що договір дарування акцій від 30.09.2021 порушує публічний порядок і є нікчемним в силу закону, визнання його недійсним судом не вимагається.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17 березня 2023 року у справі №902/1076/21 задоволено апеляційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на рішення господарського суду Вінницької області від 14 жовтня 2022 року у справі №902/1076/21. Рішення господарського суду Вінницької області від 14 жовтня 2022 року у справі №902/1076/21 скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд вважав неспростованим твердження ОСОБА_4 про підписання договору купівлі-продажу його учасниками 04.08.2014 у місті Вінниця, оцінивши при цьому критично доводи позивача про неможливість особистої участі у процедурі підписання договору купівлі-продажу, що підтверджується табелем обліку відпрацьованого часу народних депутатів України за серпень 2014 року, відповідно до якого ОСОБА_3 як член Комітету з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства та регіональної політики Верховної Ради України відпрацював 8 робочих годин.
Апеляційний господарський суд дійшов висновку про виконання сторонами договору купівлі-продажу від 04.08.2014.
Постановою Верховного Суду від 12 липня 2023 року у справі №902/1076/21 скасовано постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17 березня 2023 року у справі №902/1076/21. Рішення господарського суду Вінницької області від 14 жовтня 2022 року у справі №902/1076/21 залишено в силі.
Верховний Суд виходив із того, що апеляційний суд не спростував висновки суду першої інстанції, який з урахуванням аналізу встановлених ним обставин у всій сукупності, та на підставі оцінки наявних в матеріалах справи належних та допустимих доказів дійшов висновку, що: спірне майно вибуло із володіння позивача ОСОБА_3 поза його волевиявленням, внаслідок визнаного судом неукладеним договору купівлі-продажу цінних паперів від 04.08.2014 №БВ 156; ОСОБА_4 не набула майнових прав власника цінних паперів за договором купівлі-продажу цінних паперів від 04.08.2014 №БВ 156 щодо цiнних паперiв емітента - ПрАТ "Вінницький універмаг" у кількості 9 792 474 штук, а відтак, не маючи встановленого законом права власності щодо спірного майна, не мала права на його відчуження на користь ОСОБА_2 , оскільки вказане майно ОСОБА_4 як дарувальнику не належало.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду Вінницької області від 14 жовтня 2022 року у справі №902/1076/21, особа, яка не брала участь у розгляді справи - ОСОБА_1 звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 14 жовтня 2022 року у справі №902/1076/21 та ухвалити нове рішення про відмову в повному обсязі у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 .
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу та наголошуючи на порушенні оскаржуваним судовим рішенням своїх прав, апелянт послався на те, що він не був учасником даної справи, проте суд першої інстанції вирішив питання про його права та обов'язки з огляду на те, що з 12 вересня 1993 року ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 . За придбані права на 9 792 474 акцій ПрАТ "Вінницький Універмаг" за договором купівлі-продажу цінних ОСОБА_4 сплатила ОСОБА_3 спільні кошти подружжя в розмірі 145 000,00 грн., про що безпосередньо зазначено і в самому договорі купівлі-продажу цінних паперів №БВ156 від 04 серпня 2014 року. Крім того, цього ж дня, 04 серпня 2014 року, ОСОБА_4 за спільні кошти подружжя та в інтересах сім'ї було придбано у ОСОБА_3 права на 8 131 468 акцій ПрАТ "МЗМВ "РЕГІНА", про що укладено договір купівлі-продажу цінних паперів №БВ160 від 04 серпня 2014 року. З огляду на зазначене, заявник вважає, що акції, набуті ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу цінних паперів №БВ156 від 04 серпня 2014 року, були набуті нею у спільну з ОСОБА_1 сумісну власність.
Крім того, ОСОБА_1 у апеляційній скарзі зазначає, що 30 вересня 2021 року ОСОБА_4 відчужила на користь ОСОБА_2 9492703 акції ПрАТ "Вінницький Універмаг" на підставі договору дарування акцій. Вказаний договір дарування укладався ОСОБА_4 за згоди ОСОБА_1 , викладеної у вигляді відповідної заяви.
Також стверджує, що приймаючи оскаржуване рішення, господарським судом Вінницької області було встановлено, що ОСОБА_4 не набувалися акції ПрАТ "Вінницький універмаг" за спільні сумісні кошти подружжя у спільну сумісну власність, і ця обставина беззаперечно свідчить про те, що рішення суду у справі №902/1076/21 впливає на права та інтереси ОСОБА_1 , а тому останній повинен був бути залучений до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.09.2023 у справі №902/1076/21 поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду Вінницької області від 14 жовтня 2022 року у справі №902/1076/21. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення господарського суду Вінницької області від 14 жовтня 2022 року у справі №902/1076/21.
12 жовтня 2023 року від ОСОБА_2 надійшла заява про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення господарського суду Вінницької області від 14 жовтня 2022 року у справі №902/1076/21.
Короткий зміст оскаржуваної ухвали апеляційного господарського суду і мотиви її прийняття
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.11.2023 у справі № 902/1076/21 апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , до якої приєдналася ОСОБА_2 , на рішення господарського суду Вінницької області від 14 жовтня 2022 року у справі №902/1076/21, закрито. Матеріали справи №902/1076/21 повернуто до господарського суду Вінницької області.
Ухвала мотивована тим, що зі змісту рішення господарського суду Вінницької області від 14 жовтня 2022 року у справі №902/1076/21, яке було залишено без змін постановою Верховного Суду від 12 липня 2023 року у справі №902/1076/21 вбачається, що в мотивувальній частині цього рішення відсутні висновки суду про права, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_1 . Резолютивна частина оскаржуваного рішення також не містить згадки про права або охоронювані законом інтереси апелянта або його дружини. Також суд апеляційної інстанції врахував, що ОСОБА_4 , чоловіком якої подано апеляційну скаргу, є лише третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів.
Також суд вказав, що ОСОБА_4 не надавалися суду докази на підтвердження здійснення нею оплати за договором купівлі-продажу цінних паперів №БВ 156 від 04 серпня 2014 року та отримання ОСОБА_3 грошових коштів за цим договором, що спростовує доводи ОСОБА_1 про те, що ці акції придбавались ним та ОСОБА_4 за спільні кошти подружжя.
Судом враховано, що спірний пакет акцій вибув із власності ОСОБА_4 за згодою чоловіка, на підставі безоплатного правочину/договору дарування на користь ОСОБА_2 , що додатково свідчить про відсутність порушених майнових прав апелянта.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що у даній справі ОСОБА_4 як самостійний суб'єкт, від імені свого подружжя, використала можливості щодо захисту своїх прав та законних інтересів, за наслідками чого у справі №902/1076/21 було прийняте остаточне рішення.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
ОСОБА_1 , не погоджуючись з ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.11.2023 у справі №902/1076/21, звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить вказану ухвалу скасувати, а справу передати до апеляційного господарського суду для продовження розгляду.
Скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції частини 7 статті 4, статей 2, 7, 17, 20, 50, 254 ГПК України, незастосування норм матеріального права, а саме статей 13, 41, 92 Конституції України, статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статей 60, 61 Сімейного кодексу України та статей 12, 190, 316, 317, 319, 321, 368, 369, 386, 388 Цивільного кодексу України.
На думку скаржника, встановивши, що ОСОБА_4 набула спірні акції згідно договору купівлі-продажу цінних паперів №БВ 156 від 04.08.2014 не в особисту приватну власність, а у спільну сумісну, суд першої інстанції зобов'язаний був також залучити до участі у справі в якості третьої особи й ОСОБА_1 , який згідно вимог законодавства являється співнабувачем за первісним спірним договором купівлі-продажу цінних паперів. Однак, місцевий господарський суд цього не вчинив, а натомість вирішив питання про набуття майна одним із співвласників без його участі у справі, що й стало підставою для подання ОСОБА_9 апеляційної скарги на рішення від 14.10.2022.
Скаржник стверджує, що судом першої інстанції без участі ОСОБА_1 вирішено питання про обсяг належного йому майна у період з 04.08.2014 по 30.09.2021 та позбавлено його можливості в судовому порядку довести законність набуття такого майна у власність та розпорядження ним.
Також до Верховного Суду звернулась ОСОБА_2 з касаційною скаргою, в якій просить скасувати повністю ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.11.2023 у справі №902/1076/21, а справу №902/1076/21 направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Скаржниця вважає вказану ухвалу незаконною та такою, що постановлена за неправильного застосування судом норм матеріального права, а також з порушенням норм процесуального права.
На думку скаржниці, суд апеляційної інстанції, отримавши заяву про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_1 , був зобов'язаний вирішити цю заяву та постановити за результатами її розгляду відповідну ухвалу: про задоволення заяви, відмову у її задоволенні або ж про залишення такої заяви без розгляду. Однак, жодні процесуальні рішення щодо заяви про приєднання до вищевказаної апеляційної скарги у судовому засіданні 03.11.2023 не приймалися та судом не оголошувалися, чим суд апеляційної інстанції грубо порушив вимоги ст. 265 ГПК України. В свою чергу, розглядаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції не надав можливості ні апелянту, ні іншим учасникам справи надати пояснення по суті апеляційної скарги, не досліджував ні вже наявні у матеріалах справи докази, ні надані апелянтом разом з апеляційною скаргою (серед яких були і докази, які свідчили про порушення прав апелянта оскаржуваним рішенням) та не проводив судові дебати, обмежившись виключно наданням апелянту та учасникам справи можливості надати пояснення щодо порушення оскаржуваним рішенням прав та інтересів апелянта, а також надання сторонам можливості надати репліки, після чого суд одразу видалився до нарадчої кімнати де ним було прийнято рішення про закриття апеляційного провадження.
На думку ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції, в порушення вимог ст. 269 ГПК України, проігнорував докази набуття спірних акцій у спільну сумісну власність, у зв'язку з чим прийшов до помилкового висновку про те, що судом першої інстанції не вирішувалися питання про права ОСОБА_1 (який був рівноправним на рівні з ОСОБА_4 співвласником спірних акцій), та, закривши апеляційне провадження, порушив його право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, гарантоване ст. 254 ГПК України.
ОСОБА_2 вказує, що ухвала про закриття апеляційного провадження від 03.11.2023 постановлена судом апеляційної інстанції з порушенням вимог ст. ст. 4, 236, 254, 265, 269, 270 ГПК України, ст. ст. 15,16, 369 ЦК України, ст. 60 СК України, п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України, а також ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції не дослідив наявні у матеріалах справи докази та, відповідно, не встановив ні факт набуття спірних акцій у спільну сумісну власність ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , ні факт вирішення рішенням господарського суду Вінницької області питання про майнове право останнього на спірні акції.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_3 у відзиві на касаційні скарги просить визнати причини пропуску строку на подання відзиву поважними та поновити цей строк, оскільки ухвали від 08.01.2024 про відкриття касаційного провадження за касаційними скаргами ним отримано 25.01.2024, що підтверджується трекінгом відстеження відправлення на конверті.
Верховний Суд зазначає про відсутність підстав для задоволення клопотання позивача про поновлення строку на подання відзиву на касаційну скаргу, оскільки відповідно до частин першої та другої статті 119 Господарського процесуального кодексу України строк на подання відзиву на касаційну скаргу, який встановлюється не законом, а судом, може бути продовженим, а не поновленим.
Проте, Верховний Суд, перевіривши доводи позивача, наведені ним в обґрунтування наявності поважних причин пропуску строку на подання відзиву на касаційні скарги, вважає їх обґрунтованими та, керуючись правом, передбаченим частиною другою статті 119 Господарського процесуального кодексу України, зазначає про наявність підстав для продовження встановленого судом строку на подання відзиву на касаційні скарги за ініціативою суду.
З огляду на викладене Верховний Суд продовжує ОСОБА_3 строк на подання відзиву на касаційні скарги за власною ініціативою до 30.01.2024 та приймає поданий ним відзив.
ОСОБА_3 у відзиві на касаційні скарги просить відмовити в їх задоволенні та зазначає, що касаційна скарга ОСОБА_1 містить в собі лише непогодження з позицією та оцінкою суду апеляційної інстанції, що не є підтвердженням порушення цим судом норм процесуального та матеріального права. На думку позивача висновок апеляційного господарського суду щодо закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 Господарського процесуального кодексу України є правомірним.
Також позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції, встановивши факт відсутності у ОСОБА_1 прав на апеляційне оскарження судового рішення і встановивши, що відповідне апеляційне провадження підлягає закриттю, не мав права приймати інше рішення з приводу заяви ОСОБА_2 , зокрема щодо задоволення цієї заяви, яке можливе лише під час розгляду апеляційної скарги по суті, до якої особа приєдналась.
На думку ОСОБА_3 , ОСОБА_2 разом із ОСОБА_1 прагнуть домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, що не відповідає принципу юридичної (правової) визначеності, тобто, поваги до остаточного рішення суду.
Також позивач звертає увагу, що ОСОБА_2 реалізувала своє право на доступ до правосуддя шляхом самостійного звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Вінницької області від 14.10.2022 у справі №902/1076/21.
Розгляд клопотань
Від ОСОБА_1 надійшло клопотання про передачу справи на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
ОСОБА_1 зазначає, що справа №902/1076/21 підлягає передачі на розгляд Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з метою уточнення правового висновку, викладеного у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №904/897/19, а саме в частині того на підставі чого суд повинен встановити чи порушуються оскаржуваним судовим рішенням права та інтереси особи, яка не була учасником: виключно зі змісту оскаржуваного рішення та власного розсуду чи також здійснюючи оцінку доказів, доданих скаржником на підтвердження порушення його прав та інтересів.
На думку заявника, існує виключна правова проблема, яка полягає v неоднаковому трактуванні різними колегіями Касаційного господарського суду норм ст., ст. 17, 254 ГПК України, а також правового висновку, викладеного v постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №904/897/19, а саме в частині того на підставі чого суд повинен встановити чи порушуються оскаржуваним судовим рішенням права та інтереси особи, яка не була учасником: виключно зі змісту оскаржуваного рішення та власного розсуду чи також здійснюючи оцінку доказів, доданих скаржником на підтвердження порушення його прав та інтересів, а тому дана судова справа №902/1076/21 підлягає передачі на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Також заявник вважає, що справа №902/1076/21 підлягає передачі на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду з метою уточнення правового висновку викладеного у п. 77 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.03.2023 у справі № 911/2780/20, а саме, що права одного з подружжя, який не був стороною договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі, при розгляді справи про витребування частки і не пред'явленні до нього позовних вимог, не порушуються, оскільки ці права захищаються тим з подружжя, який уклав договір, стосується лише оспорюваних договорів та не стосується правочинів, визнаних неукладеними, оскільки в такому випадку у іншого з подружжя відсутні інші способи захисту порушеного права, окрім як пред'явлення скарги в цій справі, як особою яка не була її учасником, однак оскаржуваним рішенням вирішено питання про її права та інтереси.
ОСОБА_4 також подала до Верховного Суду клопотання про передачу справи на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, обґрунтовуючи його аналогічними підставами.
ОСОБА_3 подав до Суду заперечення на вказані клопотання, в яких зазначає, що підстави для передачі справи на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду відсутні. Подаючи відповідні клопотання ОСОБА_4 та ОСОБА_10 мають на меті не уточувати правові висновки, вкладені у постановах, а намагаються змінити висловлену правову оцінку суду, що викладена у аналогічній справі №902/975/21.
Відповідно до ч. 2 ст. 302 ГПК України Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.
Згідно з ч. 1 ст. 303 Господарського процесуального кодексу України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
Необхідність відступу від висновку щодо застосування норми (норм) права виникає з певних визначених об'єктивних причин, які повинні бути чітко окреслені та аргументовані. До того ж відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи.
Суд, з урахуванням відповідного обґрунтування поданого клопотання, зважаючи на обставини справи та відповідні критерії, за наявності яких можлива передача справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду, приймає рішення про наявність/відсутність підстав для задоволення клопотання про передачу справи на палату, об'єднану палату або Велику Палату Верховного Суду.
Дослідивши наведені заявниками доводи, Суд зазначає, що у клопотаннях про передачу справи на розгляд об'єднаної палати Верховного Суду не наведено вагомих, вмотивованих, обґрунтованих та достатніх аргументів, які б свідчили про необхідність уточнення правових висновків, викладених у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №904/897/19 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.03.2023 у справі № 911/2780/20.
Суд зазначає, що заявники не навели аргументованих підстав для уточнення сталого висновку Верховного Суду у справі №904/897/19 щодо застосування статей 17, 254 ГПК України, а тому відсутні підстави для передачі справи, що переглядається, на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Викладені заявниками доводи щодо уточнення висновку, викладеного в постанові від 16.03.2023 у справі №911/2780/20, зводяться до власного суб'єктивного тлумачення норм права, якими врегульовано спірні правовідносини, та власних заперечень висновків Верховного Суду, які викладені у наведеній постанові.
Крім того Суд звертає увагу, що умовою передачі справи на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду відповідно до ч. 2 ст. 302 ГПК України є наявність саме висновку Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати щодо застосування норми права у подібних правовідносинах при розгляді іншої справи. Тоді як постанова від 16.03.2023 у справі №911/2780/20 ухвалена у складі суддів: Кролевець О.А. - головуючий, Бакуліна С.В., Баранець О.М., які входять до складу судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів, тобто цієї ж палати, що і судді, які переглядають дану справу.
Таким чином, колегія суддів Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення клопотань про передачу цієї справи на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції
Щодо касаційної скарги ОСОБА_1
Відповідно до частини 2 статті 129 Конституції України забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення є однією з основних засад судочинства.
Відповідно до частини 1 статті 17 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 254 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
За приписами частини 1 та частини 4 статті 272 Господарського процесуального кодексу України, якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає відповідну скаргу за правилами цієї глави. Суд апеляційної інстанції розглядає скаргу, вказану в частині першій цієї статті, в межах доводів, які не розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.
Отже, у разі подання апеляційної скарги не учасником справи, який не був присутній під час апеляційного розгляду справи, а особою, яка взагалі не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції перш за все має з'ясувати, чи вирішував суд першої інстанції питання про права, інтереси та (або) обов'язки скаржника і які конкретно.
Встановлення факту вирішення судом першої інстанції зазначених питань є необхідною передумовою для здійснення апеляційного перегляду судового рішення та оцінки доводів особи, яка подала скаргу, оскільки в інакшому випадку (якщо буде встановлено, що питання про права, інтереси та (або) обов'язки скаржника у справі судом першої інстанції не вирішувалися) апеляційний господарський суд закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України, незалежно від того, чи розглядалися відповідні доводи під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.03.2020 у справі № 910/10364/16, від 28.08.2023 у справі №910/15967/21, від 14.09.2023 у справі №910/17544/20.
Особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку статей 17, 254 Господарського процесуального кодексу України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов'язки і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов'язки, та про які саме.
Рішення є таким, що прийнято про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення наявні висновки суду про права та обов'язки цієї особи або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов'язки цієї особи. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не приймається до уваги.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №904/897/19, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2020 № 914/1971/18.
З'ясовуючи питання про те, чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав та обов'язків скаржника, суд апеляційної інстанції встановив наступне.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначав, що висновки якими встановлено факт неукладеності договору купівлі-продажу цінних паперів №БВ 156 від 04.08.2014, а також нікчемність договору дарування акцій від 30.09.2021, порушують його права, оскільки стосуються безпосередньо набутого спільного ним з ОСОБА_4 майна.
Апелянт стверджував, що наведені ним обставини свідчать про існування порушених оскаржуваним рішенням господарського суду Вінницької області від 14.10.2022 у справі №902/1076/21 прав та інтересів ОСОБА_1 як чоловіка ОСОБА_4 .
Відхиляючи доводи ОСОБА_1 апеляційний суд зазначив, що зі змісту рішення господарського суду Вінницької області від 14.10.2022 у справі №902/1076/21, яке було залишено без змін постановою Верховного Суду від 12.07.2023 у справі №902/1076/21 вбачається, що в мотивувальній частині цього рішення відсутні висновки суду про права, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_1 , а резолютивна частина оскаржуваного рішення також не містить згадки про права або охоронювані законом інтереси апелянта або його дружини.
Суд апеляційної інстанції вказав, що спір стосується витребування із чужого незаконного володіння простих бездокументарних іменних акцій у ОСОБА_2 , яка є відповідачем у справі. Спірні правовідносини у справі виникли між наступними учасниками: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а ОСОБА_4 , чоловіком якої подано апеляційну скаргу, є лише третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_4 скористалась своїм правом на оскарження рішення господарського суду Вінницької області від 14.10.2022 у справі №902/1076/21, а за результатами розгляду її апеляційної скарги Північно-західним апеляційним господарським судом було прийнято постанову від 17.03.2023 у справі №902/1076/21 про скасування оскаржуваного рішення. Отже, у даній справі ОСОБА_4 як самостійний суб'єкт, від імені свого подружжя, використала можливості щодо захисту своїх прав та законних інтересів.
Скаржник ОСОБА_1 у касаційній скарзі посилається, зокрема на те, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваній ухвалі проігноровано положення законодавства щодо спільності майна подружжя, належності ОСОБА_1 права на акції та рівності всіх співвласників у володінні користуванні та розпорядженні майном, а також неможливості вирішення судом питання про не набуття конкретного майна співвласником права власності на майно без його участі в такому спорі.
Верховний Суд вважає вказані доводи необґрунтованими з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 368 Цивільного кодексу України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Статтею 369 Цивільного кодексу України передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з частинами першою та четвертою статті 65 Сімейного кодексу України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Зазначені норми закону встановлюють презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 235/9895/15-ц, від 05.04.2018 у справі №404/1515/16-ц, а також Великої Палати Верховного Суду від 11.10.2023 у справі №756/8056/19.
Скаржником не надано доказів існування спору між подружжям щодо поділу майна подружжя на час розгляду справи та ухвалення судових рішень судами щодо виділення частки вказаного майна.
Аналіз положень закону, які визначають порядок розпорядження майном, що знаходиться у спільній сумісній власності подружжя, дозволяє дійти висновку, що чоловік та дружина розпоряджаються цим майном за взаємною згодою, наявність якої презюмується.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30.06.2020 у справі №638/18231/15-ц зазначила, що інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв'язку, і характер такого зв'язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім'ї. Саме тому, на переконання Великої Палати Верховного Суду, законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім'ї. Правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов'язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов'язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов'язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім'ї.
Верховний Суд звертає увагу, що дружина скаржника - ОСОБА_4 була залучена до участі у даній справі як третя особа, та з урахуванням наведених вище норм діяла в цій справі в спільних інтересах: своїх та свого чоловіка, як співвласників одного майна.
Крім того, як правильно враховано судом апеляційної інстанції, ОСОБА_4 реалізувала своє право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції в цій справі та зверталася до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.
Права того з подружжя, який не був стороною договору купівлі-продажу частки чи договору дарування частки, при розгляді справи про витребування частки і не пред'явленні до нього позовних вимог, не порушуються, оскільки ці права захищаються тим з подружжя, який уклав договір. Подібних висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 16 березня 2023 року у справі №911/2780/20.
При цьому, Верховний Суд звертає увагу, що позовні вимоги у даній справі не були заявлені до ОСОБА_4 , внаслідок прийнятого рішення в неї не було витребувано майно, оскільки на момент звернення до суду спірне майно перебувало у володінні ОСОБА_2 .
У даній справі спір стосувався правочинів, на підставі яких учасники набували права на акції у товаристві, тому склад учасників даної справи сформовано наступний: ОСОБА_3 (як особа - власник спірного пакета акцій, що заперечує факт його продажу ОСОБА_4 ), ОСОБА_2 (власник спірного пакета акцій на час розгляду справи) та ОСОБА_4 (власник спірного пакета акцій, набутого на підставі заперечуваного правочину купівлі-продажу та згодом подарованого ОСОБА_2 ), тобто до складу учасників справи увійшли особи, які з 2014 року були акціонерами товариства.
ОСОБА_1 ніколи не набував корпоративних прав в юридичній особі, не був акціонером відповідача ПрАТ "Вінницький універмаг", а тому рішення суду у даній справі щодо його прав, обов'язків та/або інтересів не приймалося.
При цьому Суд враховує, що сам ОСОБА_1 зазначає, що спірний пакет акцій вибув із власності ОСОБА_4 за його згодою на підставі безоплатного правочину - договору дарування на користь ОСОБА_2 , що додатково свідчить про відсутність порушених майнових прав ОСОБА_1 .
Твердження скаржника про те, що рішення може вплинути чи можливо вплине на його права та обов'язки в майбутньому, є виключно припущенням та не є достатньою та належною підставою для оскарження рішення суду.
З огляду на викладене, висновок апеляційного господарського суду щодо закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 Господарського процесуального кодексу України є правомірним.
Доводи скаржника ОСОБА_1 про порушення апеляційним господарським судом норм права не знайшли свого підтвердження.
Щодо касаційної скарги ОСОБА_2
Аргументи щодо незгоди ОСОБА_2 з висновками апеляційного господарського суду про те, що судом першої інстанції не вирішувалися питання про права та інтереси ОСОБА_1 спростовуються наведеними вище висновками.
Також Верховний Суд відхиляє доводи ОСОБА_2 про порушення апеляційним судом статті 265 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 265 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право приєднатися до апеляційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До апеляційної скарги мають право приєднатися також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки. Заяву про приєднання до апеляційної скарги може бути подано до початку розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
Підставою для відкриття апеляційного провадження є саме апеляційна скарга. Приєднання до апеляційної скарги - це допоміжний інститут для осіб, які погоджуються з доводами апеляційної скарги і бажають їх підтримати у наведеному в апеляційній скарзі обсязі. Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції визначаються наведеними в апеляційній скарзі доводами, незалежно від наявності заяви про приєднання до апеляційної скарги.
В той же час, особа, яка має доводи, відмінні від апеляційної скарги, має право реалізувати своє право на апеляційне оскарження судового акта місцевого суду, подавши апеляційну скаргу самостійно, що в свою чергу відповідає принципу диспозитивності і усуває можливу конкуренцію доводів, викладених у апеляційній скарзі та заяві про приєднання до апеляційної скарги.
За своїм змістом приєднання до апеляційної скарги - це вияв позиції особи, яка бере участь у справі (чи іншої особи, якщо суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси чи обов'язки), стосовно підтримки повністю або частково змісту (обґрунтування) та вимог апеляційної скарги, яку подала інша особа.
Саме по собі приєднання до апеляційної скарги є взаємопов'язаним із правом на апеляційне оскарження і похідним від нього, а отже, таке приєднання можливе лише за наявності права на апеляційне оскарження у особи, яка подає апеляційну скаргу.
Заяву про приєднання до апеляційної скарги не можна розглядати як самостійне оскарження судового рішення. Заява про приєднання може бути задоволена лише під час розгляду по суті апеляційної скарги.
Враховуючи викладене вище, за наявності правомірного висновку суду апеляційної інстанції про необхідність закриття провадження за вказаною апеляційною скаргою у зв'язку із відсутністю права на апеляційне оскарження рішення суду, в даному конкретному випадку, не підлягала розгляду судом апеляційної інстанції і заява ОСОБА_2 про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_1 , про що вірно було зазначено апеляційним господарським судом у оскаржуваній ухвалі.
При цьому Суд звертає увагу, що апеляційний суд вірно зазначивши про відсутність підстав для розгляду заяви про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_2 , помилково у резолютивній частині оскаржуваної ухвали зазначив, що ОСОБА_2 приєдналася до апеляційної скарги. Разом з тим відповідна описка не впливає на суть оскаржуваної ухвали і може бути виправлена господарськими судами в порядку статті 243 ГПК України.
Доводи ОСОБА_2 про те, що суд апеляційної інстанції не надав можливості ні апелянту, ні іншим учасникам справи надати пояснення по суті апеляційної скарги, не досліджував докази та не проводив судові дебати, спростовуються тими обставинами, що суд апеляційної інстанції не розглядав апеляційну скаргу ОСОБА_1 по суті, оскільки встановив, що суд першої інстанції питання про права, інтереси та (або) обов'язки скаржника не вирішував.
Крім того Верховний Суд звертає увагу, що ОСОБА_2 , про що також вказує позивач у відзиві, реалізувала своє право на доступ до правосуддя, зокрема шляхом самостійного звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції у наведеному в апеляційній скарзі обсязі.
З урахуванням наведеного та з'ясувавши, що рішенням господарського суду з цієї справи не вирішувалося питання про права, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для закриття апеляційного провадження у даній справі та відсутність підстав для розгляду заяви ОСОБА_2 про приєднання до апеляційної скарги.
Наведені скаржником у касаційній скарзі аргументи не доводять порушення або неправильного застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваної ухвали.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
За змістом частини третьої статті 304 Господарського процесуального кодексу України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
За змістом частини першої статті 309 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Скаржники не спростували наведених висновків суду апеляційної інстанції та не довели неправильного застосування ним норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятого ним судового рішення у справі.
За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції у справі - без змін як таку, що відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права.
Оскільки підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції немає, то судовий збір згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України за подання касаційних скарг покладається на скаржників.
Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд об'єднаної палати Верховного Суду.
Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_4 про передачу справи на розгляд об'єднаної палати Верховного Суду.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.11.2023 у справі № 902/1076/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. О. Мамалуй
Судді О. М. Баранець
Н. М. Губенко