Справа № 509/6972/23
17 липня 2024 року смт Овідіополь
Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді Бочарова А.І.
при секретарі Сірман Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Овідіополь цивільну справу за позовом
ОСОБА_1
до
ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору:
Овідіопольський відділ державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),
про
звільнення майна з-під арешту,-
17 листопада 2023 року до суду звернувся позивач з вищевказаною позовною заявою, в якій просить зняти арешт з нерухомого майна, належного на праві власності ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), а саме: будинку під номером АДРЕСА_1 , який накладено Відділом державної виконавчої служби Овідіопольського районного управління юстиції, постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження 25706089 від 04.05.2011 року, реєстраційний номер обтяження 11184304 від 18.05.2011 року.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що вона є власником нерухомого майна, а саме будинку під номером АДРЕСА_1 , на який, відповідно до постанови Відділу державної виконавчої служби Овідіопольського районного управління юстиції від 04 травня 2011 р. у виконавчому провадженні №25706089 накладено арешт та оголошено заборону на його відчуження.
Позивач в судове засідання не з'явився, але надав до суду заяву про підтримання позову, та розгляд справи за його відсутності, проти винесення заочного рішення не заперечував.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Згідно зі ст. 280 ЦПК України, якщо у суду не має даних про причину неявки відповідача, сповіщеного про дату, час та місце судового засідання належним чином і не з'явився в судове засідання без поважних і без повідомлення причин, не подавши відзив на позов, суд вважає можливим розглянути справу на підставі даних, які є в матеріалах справи та зі згоди позивача, який не заперечує проти вирішення справи в заочному порядку, ухвалити рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 281 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав:
В провадженні Овідіопольського районного суду Одеської області перебувала цивільна справа №2-1019/2010 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу. Заочним рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 14 вересня 2010 року було задоволено позов ОСОБА_2 та стягнуто зі ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 181 852,27 грн.
06 квітня 2011 року Овідіопольським відділом Державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) було відкрито виконавче провадження №25706089 з примусового виконання виконавчого листа №2-1019, виданого 05.04.2011 року Овідіопольським районним судом Одеської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми боргу в розмірі 181 852,27 грн.
04 травня 2011 року за вказаним виконавчим провадженням винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою арештовано будинок під номером АДРЕСА_1 , належний на праві власності ОСОБА_1 .
15 жовтня 2012 року виконавче провадження №25706089 завершено згідно п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Наразі в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна наявний арешт №11184304 від 18.05.2011 року зареєстрований на підставі постанови від 04.05.2011 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у виконавчому провадженні №25706089, виданої Відділом Державної виконавчої служби Овідіопольського районного управління юстиції.
Відповідно до листа Овідіопольського відділу Державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) за №21.14-43955 в якій зазначається наступне: «15.10.2012 року виконавче провадження завершено згідно п.2 ч.1 ст.47 ЗУ «Про виконавче провадження», який діяв на момент вчинення виконавчих дій та не передбачає зняття арешту з майна боржника. Статтею 59 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачено зняття арешту з майна боржника. Згідно переліку підстав для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника в даному випадку не має».
Станом на момент звернення з позовом в Автоматизованій системі виконавчого провадження відсутні будь-які відкриті виконавчі провадження відносно ОСОБА_1 , де стягувачем є ОСОБА_2 .
Вказані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом свої порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи
Згідно статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення. Способом захисту цивільного права є припинення дії, яка порушує права відповідно до статті 16 ЦК України.
Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р., ратифікованого Верховною Радою України 17.07.1997 року (Закон № 475/97-ВР) визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до частини 1 статті 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
Згідно з приписами статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.50 року, яка набрала чинності для України з 11.09.97 року і відповідно до ст. 9 Конституції України, є частиною національного законодавства, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.
В п. 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" наголошується, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, а в п. 58 рішення Європейського суд у справі "Серявін та інші проти України" зазначається про те, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті… Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур.
Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Згідно п. 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).
Також, з роз'яснень, що містяться в п. 8 цієї ж постанови Пленуму ВССУ вбачається, що якщо позивач є власником спірного майна, то вирішується вимога про зняття арешту з майна. У разі якщо позивач одночасно доводить своє право власності, яке виникло, наприклад, із договору про спільну власність або таке його право не визнається чи оспорюється співвласником, то відповідно до заявлених вимог суд вирішує вимогу про зняття арешту з майна та про визнання права власності на це майно.
З роз'яснень, що містяться у п. 10 означеної постанови Пленуму ВССУ вбачається, що у матеріалах справи залежно від предмета та підстави позову мають бути належним чином завірені копії акта опису та арешту, постанови про арешт коштів чи майна боржника, виро ку, рішення суду або іншого органу, на виконання яких проводився опис і арешт, матеріали, що є в кримінальній справі щодо належності описаного майна і джерел коштів на його придбання, документи про право власності на майно, кредитні зобов'язання, реєстраційні посвідчення, паспорти та інші документи, що видаються на це майно.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Пунктами 6, 7 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження» передбачено право виконавця під час здійснення виконавчого провадження, зокрема, накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Відповідно до статті 56 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених Законом.
Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов'язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб'єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов'язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
Відповідно до ч,ч 4,5 ст.59 ЗУ «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження.
Наслідки завершення виконавчого провадження були визначені у статті 50 Закону № 606-XIV, чинному на час виникнення спірних правовідносин, яка, зокрема, передбачала зняття арешту з майна боржника.
Відповідно до пункту 3.17 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція № 512/5) у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу, державний виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, а також наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття арешту тощо).
Отже згідно з приписами пункту 3.17 Інструкції № 512/5, статті 50 Закону № 606-XIV, державний виконавець при винесенні постанови про повернення виконавчого документа стягувачу проводить всі необхідні дії у зв'язку із завершенням виконавчого провадження, в тому числі й знімає арешт, накладений на майно боржника.
Вказане твердження підтверджується постановою Верховного Суду від 08 червня 2022 року по справі №522/8685/13.
Як зазначив Верховний Суд України в своїй постанові від 15 травня 2013 року у справі № 6-26цс13, яка є обов'язковою для суду (частина друга статті 214, стаття 360-7 ЦПК України), вимоги особи, що ґрунтуються на її праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту.
Таким чином, з огляду на вищевикладені обставини обтяження арештом будинку під номером АДРЕСА_1 обмежує ОСОБА_1 реалізувати в повному обсязі своє право власності на вказане нерухоме майно.
На основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 4,12,81,89,258-259,263-265,273 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Овідіопольський відділ державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про звільнення майна з-під арешту - задовольнити.
Зняти арешт (припинити обтяження) з нерухомого майна, належного на праві власності ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), а саме: будинку під номером АДРЕСА_1 , який накладено Відділом Державної виконавчої служби Овідіопольського районного управління юстиції, постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження 25706089 від 04.05.2011 року, реєстраційний номер обтяження 11184304 від 18.05.2011 року.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. В разі якщо повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, строк на подання заяви про його перегляд може бути поновлено, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя: А.І. Бочаров