справа № 361/3551/20
провадження № 2/361/180/23
10.03.2023
Іменем України
10 березня 2023 року м. Бровари
Броварський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого-судді Дутчака І.М.,
за участю секретарів: Панек А.С., Лебідя В.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, і зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя,
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому, враховуючи зміну предмету позову (т. 1 а. с. 83-86), просила:
1) - визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_2 наступне майно:
- земельну ділянку площею 0,9985 га, що знаходиться на території Зазимської сільської ради Броварського району Київської області, кадастровий номер 3221282800:02:004:0124, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства;
- автомобіль марки “Toyota”, модель “Avensis, 1.8”, 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 ;
2) - у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за нею право власності на 6/10 часток і за ОСОБА_2 - на 4/10 частки земельної ділянки площею 0,9985 га, що знаходиться на території Зазимської сільської ради Броварського району Київської області, кадастровий номер 3221282800:02:004:0124, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства;
3) - виділити ОСОБА_2 на праві особистої власності автомобіль марки “Toyota”, модель “Avensis 1.8”, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , та стягнути з нього на її користь грошову компенсацію вартості належної частки вказаного автомобіля в розмірі 108155 грн.
В обґрунтування позову зазначала, що з 03 жовтня 2003 року по 10 листопада 2017 року вона та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, від шлюбу вони мають двох дітей: дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У період перебування у шлюбі вона та ОСОБА_2 придбали земельну ділянку площею 0,9985 га, що знаходиться на території Зазимської сільської ради Броварського району Київської області, кадастровий номер 3221282800:02:004:0124, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, та автомобіль марки “Toyota”, модель “Avensis, 1.8”, 2007 року випуску. Право власності на земельну ділянку та автомобіль було зареєстровано за ОСОБА_2 , після розірвання шлюбу автомобіль залишився у користуванні відповідача.
Відповідно до звіту про експертно-грошову оцінку земельної ділянки, виготовленого ТОВ “Земля і Право” від 29 травня 2020 року, оціночна вартість вказаної земельної ділянки становить 607000 грн.
Згідно із довідкою суб'єкта оціночної діяльності ФОП ОСОБА_5 від 30 квітня 2020 року середня ринкова вартість спірного автомобіля марки “Toyota”, модель “Avensis, 1.8”, 2007 року випуску, складає 216310 грн.
Таким чином, загальна вартість набутого за час перебування сторін у шлюбі спільного майна подружжя становить 823310 грн., відповідно належна їй частка у цьому спільному спірному майні подружжя становить 411655 грн.
Посилалася на те, що ОСОБА_2 не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховував кошти, витрачав їх не в інтересах сім'ї, враховуючи інтереси їхніх двох дітей, позивач вважає, що є всі підстави відійти від рівності часток подружжя при поділі земельної ділянки та виділити їй у власність 6/10 часток спірної земельної ділянки, а ОСОБА_2 - 4/10 частки.
При поділі спірного автомобіля марки “Toyota”, модель “Avensis, 1.8”, 2007 року випуску, просила суд врахувати те, що цим автомобілем користується відповідач ОСОБА_2 , потреби в користуванні автомобілем у неї немає, на її утриманні перебувають діти, її заробітної плати для гармонійного розвитку дітей недостатньо, тому необхідним є виділити у власність відповідачу ОСОБА_2 вказаний вище автомобіль та стягнути з нього на її користь грошову компенсацію половини вартості цього автомобіля, що складає 108155 грн.
10 листопада 2020 року відповідач ОСОБА_2 подав до суду зустрічний позов, у якому просив визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 автомобіль марки “Toyota”, модель “Avensis, 1.8”, 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , виділити ОСОБА_1 на праві особистої власності даний автомобіль та стягнути з ОСОБА_1 на його користь грошову компенсацію вартості частки даного автомобіля в розмірі 108155 грн.
В обґрунтування зустрічних вимог зазначав, що він та ОСОБА_1 із 03 жовтня 2003 року по 10 листопада 2017 року перебували у шлюбі. Від шлюбу вони мають двох дітей: дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . За час перебування у шлюбі із ОСОБА_1 ними спільно було придбано автомобіль марки “Toyota”, модель “Avensis, 1.8”, 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 . Посилався на те, що необхідність у користуванні цим автомобілем у нього відсутня, ОСОБА_1 має фінансову можливість сплатити на його користь грошову компенсацію вартості частки вказаного автомобіля, оскільки вона має офіційний дохід, а він отримує лише невелику пенсію та сплачує на користь ОСОБА_1 аліменти на їхніх дітей, тому вважає за доцільне визнати за ОСОБА_1 право власності на даний автомобіль та стягнути з неї на його користь грошову компенсацію вартості частки цього автомобіля в розмірі 108155 грн.
Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_6 у суді позов підтримали, просили суд задовольнити заявлені первісні позовні вимоги повністю. Не заперечували проти зустрічних вимог щодо визнання спільним майном подружжя спірного автомобіля марки “Toyota”, модель “Avensis, 1.8”, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , в іншій частині вимог зустрічного позову просили суд відмовити.
Відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Батюк О.О. у суді первісний позов визнали частково у частині визнання спільним сумісним майном подружжя автомобіля марки “Toyota”, модель “Avensis, 1.8”, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , в іншій частині вимог первісного позову просили суд відмовити та задовольнити зустрічний позов.
Відповідач ОСОБА_2 подав до суду відзив на позов, у якому заперечував факт набуття сторонами у власність у період шлюбу з ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,9985 га, що знаходиться на території Зазимської сільської ради Броварського району Київської області, кадастровий номер 3221282800:02:004:0124, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, посилаючись на те, що ця земельна ділянка придбана за кошти його батьків, сам по собі факт набуття земельної ділянки у період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єкта права спільної сумісної власності подружжя. Просив також суд застосувати до зазначених вимог первісного позову наслідки спливу строку позовної давності, вказуючи на те, що позивачу ОСОБА_1 із 2007 року було відомо про дану земельну ділянку та неможливість віднесення спірної земельної ділянки до спільного сумісного майна подружжя. Просив суд відмовити у задоволенні позову в цій частині.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти і відповідні їм правовідносини та дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 та ОСОБА_7 уклали шлюб, який зареєстрований Лівобережним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім'ї, актовий запис № 1473. Від цього шлюбу сторони мають двох дітей: дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
10 листопада 2017 року рішенням Деснянського районного суду м. Києва цей шлюб між сторонами розірваний. Дане рішення суду набрало законної сили.
За змістом ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
У ч. ч. 1, 6, 9, 10 ст. 7 СК України встановлено, що сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами. Жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
Згідно із нормами ч. 1 ст. 51 Конституції України, ч. 1 ст. 21, ч. 1 ст. 24 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
За змістом ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
У ст. 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 368 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 69, ч. 1 ст. 70 СК України, ч. 2 ст. 372 ЦК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. У разі поділу майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Пленум Верховного Суду України у п. п. 23, 24 постанови № 11 від 21 грудня 2007 року “Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя” роз'яснив, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
Сторонами у первісному і зустрічному позовах заявлено вимоги про визнання спільним сумісним майном подружжя, придбаного у період їхнього шлюбу автомобіля марки “Toyota”, модель “Avensis, 1.8”, 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , право власності на який зареєстровано за ОСОБА_2 .
Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч. ч. 1, 2 ст. 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки у спільному майні (ч. 2 ст. 364 ЦК України).
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 12, ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 49 ЦПК України відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
Згідно із ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
У ч. 1 ст. 82 ЦПК України визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Пленум Верховного Суду України в абз. 3 п. 24 постанови № 2 від 12 червня 2009 року “Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції” роз'яснив, що у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясування і дослідження інших обставин справи.
Враховуючи зазначені вище норми, визнання відповідачем ОСОБА_2 вимог позивача ОСОБА_1 та заявлені ним аналогічні вимоги у зустрічному позові в частині визнання спільною сумісною власністю подружжя автомобіля марки “Toyota”, модель “Avensis, 1.8”, 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , суд вважає, що обставини придбання сторонами цього автомобіля у період їхнього перебування у шлюбі з'ясування і доказування не потребують, визнання відповідачем первісних вимог і позивачем зустрічних вимог закону не суперечить, прав, свобод чи інтересів інших осіб не порушує.
Вирішуючи позовні вимоги заявлені у первісному позові ОСОБА_1 та у зустрічному позові відповідачем ОСОБА_2 щодо виділу автомобіля марки “Toyota”, модель “Avensis 1.8”, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , одній із сторін та стягнення грошової компенсації вартості частки вказаного автомобіля, суд дійшов наступних висновків.
Згідно із довідкою суб'єкта оціночної діяльності ФОП ОСОБА_5 від 30 квітня 2020 року середня ринкова вартість автомобіль марки “Toyota”, модель “Avensis, 1.8”, 2007 року випуску, становить 216310 грн., тобто вартість частки цього автомобіля, що належить кожній із сторін, становить 108155 грн.
Позивач ОСОБА_1 у первісному позові та відповідач ОСОБА_2 у зустрічному позові звернулися до суду з метою поділу неподільної речі - автомобіля, що перебуває у спільній сумісній власності, набутого ними у період перебування у шлюбі. Єдиним варіантом вирішення такого спору позивач ОСОБА_1 і відповідач ОСОБА_2 вважають відмову від належної своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя на автомобіль та отримання від іншої сторони грошової компенсації за частку цього рухомого неподільного майна.
Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому ст. 364 цього Кодексу (ч. 3 ст. 370 ЦК України).
Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 ЦК України), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою (ч. 2 ст. 364 ЦК України).
Згідно із ч. 2 ст. 183 ЦК України неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.
За змістом ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.
Відповідно до ч. 1 ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
У даному спорі сторонами заявлено вимогу про поділ спільного майна подружжя і таким майном є неподільна річ - придбаний у період шлюбу автомобіль марки “Toyota”, модель “Avensis 1.8”, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
У даному випадку суд, враховуючи той факт, що з часу придбання сторонами спірного автомобіля та після розірвання шлюбу між ними, вказаний автомобіль перебуває у користуванні відповідача ОСОБА_2 постійно, при цьому ОСОБА_2 із часу розірвання шлюбу вимог щодо визнання за ОСОБА_1 права власності на зазначений автомобіль та стягнення з неї грошової компенсації вартості частки автомобіля не заявляв та автомобіль весь час перебував у його користуванні, такі вимоги заявив лише після пред'явлення до суду до нього позову ОСОБА_1 ; відсутність права керування автомобілем у позивача ОСОБА_1 ; факт згоди ОСОБА_1 на одержання нею грошової компенсації вартості половини автомобіля, суд дійшов висновку, що у цій частині спору доцільно визнати право особистої власності на зазначений вище автомобіль за відповідачем ОСОБА_2 , стягнувши з нього на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості частки даного автомобіля в розмірі 108155 грн.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 роз'яснила, що факт відсутності у відповідача коштів для одномоментної виплати компенсації сам собою не може бути ознакою надмірності тягаря такої виплати. Якщо у відповідача будуть відсутні кошти для реального виконання рішення суду, то під час виконавчого провадження виконавець може звернути стягнення на майно відповідача, у тому числі на присуджену йому річ.
Враховуючи зазначену позицію Великої Палати Верховного Суду, суд не приймає до уваги доводи відповідача ОСОБА_2 на ту обставину, що він не має фінансової можливості сплатити зазначену грошову компенсацію позивачу ОСОБА_1 , оскільки, набувши право особистої власності на вказаний автомобіль, він не позбавлений можливості здійснити його добровільний продаж або ж під час виконавчого провадження з виконання цього рішення суду виконавець може звернути стягнення на присуджений відповідачу автомобіль.
Вирішуючи позовні вимоги, заявлені позивачем ОСОБА_1 щодо визнання спільною сумісною власністю її та відповідача ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,9985 га, що знаходиться на території Зазимської сільської ради Броварського району Київської області, кадастровий номер 3221282800:02:004:0124, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, та її поділ, із відступом від рівності часток подружжя, суд дійшов наступних висновків.
Суд встановив, що 22 червня 2007 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого в реєстрі за № 5930, набув у власність земельну ділянку площею 0,9985 га, що знаходиться на території Зазимської сільської ради Броварського району Київської області, кадастровий номер 3221282800:02:004:0124, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, та йому видано державний акт на право власності на цю земельну ділянку серії ЯЖ № 333274.
Відповідач ОСОБА_2 категорично заперечував факт того, що вказана земельна ділянка є спільною сумісною власністю його та ОСОБА_1 , посилаючись на те, що грошові кошти на її придбання надавав його батько ОСОБА_8 , який у 2006 році продав свою особисту земельну ділянку в іншому місці та за ці кошти придбав зазначену спірну земельну ділянку, право власності на яку за домовленістю із батьком оформлено на нього (відповідача). Той факт, що право власності оформлене на нього в період його перебування у шлюбі з ОСОБА_1 не є підставою для визнання вказаної земельної ділянки спільним сумісним майном подружжя.
Верховний Суд у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 роз'яснив, що конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Відповідач ОСОБА_2 , заперечуючи факт того, що спірна земельна ділянка є спільною сумісною власністю подружжя, вказував на ту обставину, що кошти, за які придбана спірна земельна ділянки, йому не належали, це були особисті грошові кошти його батька ОСОБА_8 , який сплатив продавцю у нотаріуса за купівлю земельної ділянки.
Разом з тим, відповідач ОСОБА_2 , звертаючись до суду із зустрічним позовом, вимогу про визнання спірної земельної ділянки або коштів, за які вона купувалась, об'єктом особистої приватної власності не заявляв.
У даному випадку відповідач ОСОБА_2 у суді не спростував презумпцію спільності права власності подружжя на спірну земельну ділянку. Більш того, відповідач навпаки заперечував той факт, що кошти на за які придбано спірну земельну ділянку належали йому на праві особистої власності, тому суд вважає, що земельна ділянка площею 0,9985 га, що знаходиться на території Зазимської сільської ради Броварського району Київської області, кадастровий номер 3221282800:02:004:0124, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, набута сторонами у період шлюбу, є спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Позивач ОСОБА_1 , заявляючи вимоги про поділ цієї земельної ділянки вважала, що є необхідність відступити від засад рівності часток подружжя, посилаючись на ті обставини, що відповідач ОСОБА_2 не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, спільні кошти витрачав на шкоду інтересам сім'ї, зокрема, під час їхнього спільного проживання відповідач ОСОБА_2 передав своєму братові ОСОБА_9 грошові кошти в розмірі 22000 доларів США, для інвестування їх останнім у двокімнатну квартиру, за умови, що ОСОБА_9 відмовиться на їх користь від участі у приватизації чотирикімнатної квартири АДРЕСА_1 . Однак ОСОБА_9 , використавши їхні спільні грошові кошти на придбання двокімнатної квартири, у якій проживає на даний час, від своєї частки у приватизації чотирикімнатної квартири на їхню користь не відмовився, на її (позивача) вимоги щодо повернення грошових коштів відповідач ОСОБА_2 повідомляє, що його брат уже давно повернув вказану суму грошових коштів.
Крім того, у квітні 2020 року відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визнання спільних дітей сторін такими, що втратили право користування вказаною квартирою. При цьому, що частка зазначеної квартири досі неприватизована, а їхні спільні з відповідачем діти мають право прийняти участь в приватизації даної квартири, оскільки вони від народження проживали у цій квартирі та були в ній зареєстровані.
Також вказувала на ту обставину, яку вважає підставою для відступу від рівності часток подружжя при поділі земельної ділянки, що розмір аліментів, що стягуються з ОСОБА_2 на її користь на двох дітей, є недостатнім для забезпечення фізичного і духовного розвитку та лікування дітей. У відповідача регулярно накопичується заборгованість зі сплати аліментів.
Відповідно до ч. 2 ст. 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Зазначені позивачем ОСОБА_1 обставини, положення ст. 70 СК України, самі по собі не є підставою для відступу від рівності часток подружжя при поділі земельної ділянки. Належних і допустимих доказів того, що діти сторін знаходяться виключно на утриманні позивача та відповідач сплачує аліменти на них, які при цьому становлять недостатній розмір для забезпечення їх фізичного, духовного розвитку та лікування, позивачем суду не надано. Наявність інших обставин, за яких можливе відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі спірної земельної ділянки, позивачем у суді не доведено.
Виходячи з принципу рівності часток подружжя у спільному майні, суд вважає, що земельна ділянка площею 0,9985 га, що знаходиться на території Зазимської сільської ради Броварського району Київської області, кадастровий номер 3221282800:02:004:0124, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, підлягає поділу між сторонами у справі в рівних частках, тобто по частки кожному.
Оцінивши досліджені у судовому засіданні докази в їх сукупності, розглянувши заявлені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позовні вимоги, суд дійшов висновку, що первісний і зустрічний позови сторін підлягають задоволенню лише частково.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Щодо строків звернення позивача ОСОБА_1 до суду із даним позовом.
Відповідач ОСОБА_2 у відзиві на позов, посилався на норми ст. ст. 256, 257, 261 ЦПК України, просив суд відмовити у задоволенні позовної вимоги щодо визнання спільним майном земельної ділянки та її поділу, вказуючи на те, що позивач ОСОБА_1 звернулася до суду зі спливом строку позовної давності в частині зазначених вимог, оскільки право власності на цю спірну земельну ділянку зареєстроване за ним ще у 2007 році та при її оформленні позивач ОСОБА_1 надала свою письмову згоду на її оформлення, тобто їй було відомо про порушення її прав, тому оскільки вимоги у цій частині позивачем заявлені лише через 13 років, тому це є підставою для відмови у задоволенні позову у цій частині вимог.
У ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За змістом ст. ст. 256, 257, 261 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ч. ч. 3, 4, 5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Згідно із ч. 2 ст. 72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Пленум Верховного Суду України у п. 15 постанови № 11 від 21 грудня 2007 року “Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя” роз'яснив, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Верховний Суд у постанові від 08 грудня 2021 року у справі № 753/18448/17 виклав правовий висновок та зазначив, що неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які підтверджували б заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності. Визначальним у вирішенні питання про початок перебігу позовної давності є день, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.
Виходячи з наведеного вище, враховуючи, що спірна земельна ділянка набута у період перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у шлюбі, є спільною сумісною власністю подружжя, розірвання шлюбу між сторонами не тягне за собою припинення цього права. Строк позовної давності обчислюється від дня коли один із подружжя дізнався або міг дізнатись про порушення свого права, тобто з моменту виникнення спору між подружжям.
Як зазначалося вище, шлюб між сторонами розірваний у листопаді 2017 року, позивач ОСОБА_1 з моменту реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за відповідачем ОСОБА_2 і до подачі відповідачем відзиву на її позов, вважала, що спірна земельна ділянка належить їй та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності подружжя, при цьому доказів, які б підтверджували заперечення ОСОБА_2 за цей період з 2007 року по день подачі відзиву на позов щодо презумпції спільності права власності на земельну ділянку, тобто порушення прав ОСОБА_1 на цю земельну ділянку про які їй було відомо, відповідач суду не надав, що свідчить про те, що про порушення свого права, для захисту якого позивач звернулася до суду, вона дізналася лише з моменту розірвання шлюбу - 10 листопада 2017 року. До суду із позовом про поділ спільного майна подружжя ОСОБА_1 звернулася 01 червня 2020 року в межах визначеного законом трирічного строку з моменту виникнення між сторонами спору.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачем ОСОБА_1 строк звернення до суду з цим позовом за захистом свого порушеного права не пропущений, правові підстави для застосування за заявою відповідача у справі ОСОБА_2 наслідків спливу позовної давності відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 49, 76 - 81, 89, 259, 263 - 265 ЦПК України, суд
Первісний і зустрічний позови задовольнити частково.
Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наступне майно:
- земельну ділянку площею 0,9985 га, що знаходиться на території Зазимської сільської ради Броварського району Київської області, кадастровий номер 3221282800:02:004:0124, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства;
- автомобіль марки “Toyota”, модель “Avensis, 1.8”, 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .
У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя:
- визнати за ОСОБА_1 право власності на частку земельної ділянки площею 0,9985 га, що знаходиться на території Зазимської сільської ради Броварського району Київської області, кадастровий номер 3221282800:02:004:0124, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства;
- визнати за ОСОБА_2 право власності на частку земельної ділянки площею 0,9985 га, що знаходиться на території Зазимської сільської ради Броварського району Київської області, кадастровий номер 3221282800:02:004:0124, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства;
- стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості частки автомобіля марки “Toyota”, модель “Avensis 1.8”, реєстраційний номер НОМЕР_2 , у розмірі 108155 (сто вісім тисяч сто п'ятдесят п'ять) грн.;
- припинити право власності ОСОБА_1 на частку автомобіля марки “Toyota”, модель “Avensis 1.8”, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 ;
- виділити ОСОБА_2 на праві особистої власності автомобіль марки “Toyota”, модель “Avensis 1.8”, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
В іншій частині у задоволенні первісного і зустрічного позовів відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасники справи, які не були присутні у судовому засіданні під час ухвалення судового рішення, мають право подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Дутчак І. М.