Справа № 375/70/22 Головуючий у І інстанції Чорненька О.І.
Провадження №22-ц/824/7817/2024 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
Іменем України
17 липня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Таргоній Д.О.,
суддів: Голуб С.А., Слюсар Т.А.,
за участі секретаря Спис Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 27 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Головного управління по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк», АТ «СЕНС БАНК», про визнання сумісної власності на нерухоме майно, поділ рухомого майна, стягнення плати за комунальні послуги та поділ зобов'язань за договорами споживчого кредиту,
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання спільної сумісної власності на нерухоме майно, поділ рухомого майна, стягнення плати за комунальні послуги та поділ зобов'язань за договорами споживчого кредиту.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що він перебував із відповідачкою у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 28.05.2021 року. Ініціатором розірвання шлюбу була відповідачка.
З позовом про поділ майна сторони до суду не звертались, шлюбний контракт та правочини про поділ майна, набутого за час спільного проживання між ними не укладались.
Вирішення питання про поділ майна шляхом укладення мирової угоди неможливе внаслідок незгоди відповідачки визнати майнові права позивача. Також відповідачка не визнає зобов'язань за споживчими кредитами, які були витрачені на потреби сім'ї, у тому числі на її потреби, та відмовляється сплачувати свою частку грошових зобов'язань.
Крім того, після розлучення відповідачка продовжує користуватись житловим будинком, придбаним у період зареєстрованого шлюбу, але платити за комунальні послуги відмовляється.
У зв'язку з викладеним, позивач просив:
- визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у рівних частинах домоволодіння (будинок та господарські споруди: сарай, гараж, погріб, огорожа), розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а саме визнати за ОСОБА_1 право власності на частину вказаного нерухомого майна;
- визнати сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у рівних частинах земельну ділянку розміром 0,100 га, кадастровий номер 3223755100:01:065:0047, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , а саме визнати за ОСОБА_1 право власності на частину вказаного нерухомого майна;
- постановити рішення про поділ рухомого майна між позивачем та відповідачем у рівноцінних частинах, враховуючи цінність цього майна та ступінь зносу, при цьому визнати за позивачем право власності на холодильник Sаmsung, телевізор Sаmsung, колонки для відвторення звуку, машину пральну, обігрівач, комин, диван, плиту електричну, пилосос;
- стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість з оплати комунальних послуг у загальній сумі 8104,53 грн;
- поділити зобов'язання між сторонами у рівних частинах за договором про споживчий кредит №133_0893, укладений з АТ «Державний ощадний банк України», станом на 24 травня 2021 року;
- поділити зобов'язання між сторонами у рівних частинах за договором про споживчий кредит №500847805 від 21 липня 2021 року, укладеним з АТ «Альфа-Банк».
Рішенням Рокитнянського районного суду Київської областівід 27 грудня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповноту з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Зокрема, в доводах апеляційної скарги зазначає, що відповідачкою не було надано доказів на спростування презумпції спільного сумісного права власності на нерухоме майно.
Крім того, між позивачем та відповідачем була підписана мирова угода та подана суду на затвердження. Підписання цієї угоди відповідачкою, озвучення даної угоди у суді під звукозапис, визнання даної угоди та погодження її умов свідчить про визнання обставин спільної сумісної власності подружжя.
Зазначає також, що неподання відповідачем відзиву на позовну заяву та не долучення доказів на спростування позицію позивача дає підстави для застосування при розгляді даної справи доктрини venire factum proprium (заборони суперечливої поведінки), котра знайшла свій прояв у підписанні мирової угоди, визнанні обставин, викладених у ній, та в подальшому запереченні фактичних обставин спору.
Апелянт також вказує, що доводи відповідача про те, що спірний житловий будинок знесений та на його місці побудований новий будинок, не заслуговують на увагу, оскільки в матеріалах справи наявна копія договору купівлі-продажу домоволодіння та витягу з ЄДР про реєстрацію права власності на спірний будинок та земельну ділянку.
Документів, які підтверджують факт знесення, знищення спірного житлового будинку матеріали справи не містять.
Зазначає також про необґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо не доведення позивачем обставин використання отриманих за кредитним договорами коштів в інтересах сім'ї.
Так, відповідно до п. 5.3.13 Кредитного договору, укладеного 14.08.2020 року між позивачем та АТ «Ощадбанк», на момент його укладення позичальник засвідчив, що він одружений, що договір укладений в інтересах сім'ї і що кошти будуть використані на потреби сім'ї, що дружина позичальника згодна на укладення цього договору, ознайомлена з його змістом та ніяких заперечень чи зауважень щодо змісту не має.
Апелянт також не погоджується із висновками суду про відсутність передбачених законом підстав для поділу витрат на оплату комунальних послуг. Звертає увагу апеляційного суду на те, що відповідачка має адресу реєстрації: АДРЕСА_1 та відповідно до вимог ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» повинна нести солідарну відповідальність з позивачем з оплати житлово-комунальних послуг.
Щодо поділу меблів, позивач зазначає, що звертаючись до суду з даним позовом він навів перелік рухомого майна, яке підлягає поділу, та вказав загальну вартість, оцінивши в сумі 86 900 грн. В свою чергу, відповідач зазначених обставин не спростувала, навпаки, підписала мирову угоду та заяву про її затвердження, адресовану суду, що вказує на визнання нею факту існування спірних меблів.
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Чайка О.В. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому посилається на безпідставність доводів скарги, просить залишити її без задоволення. Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що в ході розгляду справи у суді першої інстанції позивач давав пояснення , що спільний житловий будинок, придбаний ними під час шлюбу та зареєстрований за відповідачкою знесено, натомість збудовано новий будинок, на який правовстановлюючі документи не виготовлено. Відтак, відповідач вважає, що немає можливості визнати спільною сумісною власністю спірний будинок та визнати за сторонами право власності по , через фізичну відсутність будинку з його технічними характеристиками. Вказує також про неможливість поділу між сторонами земельної ділянки, оскільки її доля повинна вирішуватись одночасно із долею об'єкту нерухомого майна, який на ній розташований.
Зазначає, що позивачем не надано доказів, підтверджуючих оплату ним заборгованості за житлово-комунальні послуги, відповідно його вимоги про стягнення частини заборгованості з відповідача, є необґрунтованими. Крім того, позивач проживає у спірному будинку один і сам користується усіма послугами, плата за які нараховується з урахуванням пільги, призначеної відповідачці, як інваліду ІІ групи, яка в спірному будинку не проживає.
Вважає правильними висновки суду першої інстанції про не надання позивачем належних доказів, підтверджуючих, що кошти, отримані ним в результатів укладених кредитних договорів, були витрачені в інтересах сім'ї.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині підписання відповідачкою мирової угоди, зазначає, що вирішення питання про поділ майна шляхом укладення мирової угоди є неможливим, внаслідок незгоди відповідачки визнати майнові права в позивача. Також, відповідачка не визнає зобов'язань за споживчими кредитами.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Дяковський О.С. підтримав апеляційну скаргу, посилаючись на викладені у ній доводи.
Відповідачка ОСОБА_2 та її представник - адвокат Чайка О.В. заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції- без змін.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у відповідності до вимог процесуального законодавства.
Керуючись положеннями частини другої статті 372 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду вважала за можливе розглянути справу у відсутності представників третіх осіб, оскільки їх неявка не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
За правилом частин першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Представником позивача, адвокатом Дяковським О.С. до суду апеляційної інстанції було подано клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, підтверджуючих оплату позивачем комунальних послуг, а також довідку з банку щодо розміру кредитної заборгованості.
Заслухавши думку відповідача та представника відповідача з приводу заявленого клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відмову в його задоволенні, оскільки позивачем не було обґрунтовано неможливість подання зазначених доказів до суду першої інстанції.
Відповідно до положень частин першої, другої, четвертої статті 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Згідно частин другої, третьої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
З огляду на не зазначення позивачем обставин, які підтверджують неможливість подання долучених до клопотання доказів до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього, колегія суддів відхиляє подане клопотання та переглядає законність і обґрунтованість рішення суду з урахуванням доказів, поданих сторонами до суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників судового розгляду, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід частково задовольнити з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено наступні фактичні обставини у даній справі.
Сторони по справі з 14.11.2008 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 28.05.2021.
Від шлюбу позивач та відповідачка мають трьох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Під час шлюбу відповідачем на підставі договору купівлі-продажу від 05.05.2010 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1206, було куплено житловий будинок, 1964 року забудови, з господарськими та побутовими спорудами, за адресою: АДРЕСА_1 .
З витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 26282053 від 01.06.2010 встановлено, що вище вказаний житловий будинок належить на праві власності відповідачеві ОСОБА_2 .
Спірний житловий будинок розташований на земельній ділянці площею 0,10000 га, кадастровий номер 3223755100:01:065:0047.
З витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 06.09.2023 встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223755100:01:065:0047, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві приватної власності відповідачу ОСОБА_2 .
Відмовляючи у задоволенні вимог позивача про визнання зазначеного нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання за позивачем права власності на частину будинку та частину земельної ділянки, суд першої інстанції виходив із того, що спірний житловий будинок, який був придбаний під час шлюбу та зареєстрований за відповідачем, знесено, натомість збудований новий будинок, на який правовстановлюючі документи не виготовлено.
Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками не погоджується, з огляду на наступне.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 зазначав, що 05 травня 2010 року на кошти сім'ї було придбано домоволодіння , в тому числі житловий будинок, 1964 року побудови, забудови та господарські споруди: сарай, гараж, погріб, огорожа, за адресою: АДРЕСА_1 .
Земельна ділянка, кадастровий номер 322375100:01:065:0047, на якій знаходиться будинок, була придбана одночасно з будинком за тим самим договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Рокитнянського нотаріального округу Київської області Ганжою О.П.
На підтвердження заявлених вимог позивачем подано: копію договору купівлі-продажу житлового будинку від 05.05.2010 року, укладеного між ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Рокитнянського нотаріального округу Київської області Ганжою О.П., зареєстрованого в реєстрі за №1206 (том І а.с. 16-17)
Право власності ОСОБА_2 на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано КП КОР «Білоцерківське міжміське БТІ» 01 червня 2010 року, реєстраційний номер майна:23033758.(том І а.с. 18)
Відповідно до п. 5 Договору, він вчиняється за згодою чоловіка набувача ОСОБА_1 , посвідченою приватним нотаріусом Рокитнянського нотаріального округу Київської області Ганжою О.П. 05.05.2010 за реєстровим № 1204.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК Українипередбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК Українидостатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Визнаючи встановленим факт знесення старого житлового будинку, який є предметом даного спору, та побудову на його місці нового, суд першої інстанції не взяв до уваги, що матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу, підтверджуючого зазначену обставину.
Так, жодних документів, підтверджуючих знищення об'єкту нерухомого майна житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , з відповідним закриттям розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційній справі, або ж доказів проведення реконструкції нерухомого майна, з відповідним отримання дозвільних документів, сторонами по справі не подано та матеріали справи не містять.
З огляду на вказане, відповідачем по справі не спростовано доводів позивача щодо придбання за період перебування у шлюбі за спільні кошти сім'ї спірного нерухомого майна: житлового будинку та земельної ділянки, право власності на яке було зареєстровано за відповідачем.
Положеннями статті 60 Сімейного кодексу України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц.
Відповідно до частини першої статті 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.
Вирішуючи спори між подружжям щодо майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.
Із наданих учасниками справи та досліджених судом доказів вбачається, що житловий будинок, 1964 року побудови, з господарськими спорудами: сарай, гараж, погріб, огорожа, за адресою: АДРЕСА_1 , та земельна ділянка, кадастровий номер 322375100:01:065:0047, були придбані сторонами за час шлюбу. Відповідачкою під час судового розгляду справи не надано належних і допустимих доказів на спростування презумпції спільності майна подружжя.
З урахуванням наведених норм матеріального права та обставин справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що спірне майно відповідно до статті 60 СК України належить сторонам на праві спільної сумісної власності, а згідно з частиною першою статті 70 СК України частки сторін у цьому майні є рівними.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) зазначила, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна. Для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об'єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідними. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.
З огляду на вказане, встановивши у даній справі, що на спірне нерухоме майно розповсюджується режим спільного сумісного майна, апеляційний суд доходить висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог щодо визнання за ним права власності на частину житлового будинку та земельної ділянки, в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя.
Судом першої інстанції також встановлено, що під час перебування у шлюбі 14.08.2020 між позивачем та Акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» було укладено договір про споживчий кредит № 133_0893 у розмірі 100 000 грн. на строк 60 місяців з терміном остаточного погашення не пізніше 13.08.2025, якщо інший строк або термін не буде встановлено згідно з умовами цього договору.
26.07.2021 між позивачем та «Альфа-Банком» було укладено новий кредитний договір № 500847805. Дата повернення кредиту - 27 липня 2024 року.
Для погашення заборгованості за цим кредитом позивач сплатив 26.08.2021 - 2600,00 грн, 27.09.2021 - 2600,00 грн., 08.11.2021 - 1600 грн.. 09.11.2021 - 1000,00 грн., 22.12.2021 - 500 грн, 30.12.2021 - 500 грн., 14.01.2022 - 500 грн. Вказане підтверджується копіями квитанцій, що долучені до матеріалів справи.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині поділу боргових зобов'язань за кредитними договорами, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 окрім власних свідчень не надав жодного доказу, яке має юридичне значення, яке б підтвердило той факт, що кошти, отримані ним в результаті укладення договорів споживчих кредитів були взяті та використовувались в інтересах сім'ї. В матеріалах справи відсутня також згода ОСОБА_2 на укладення зазначених позивачем договорів споживчого кредиту, що є підставою вважати їх укладеними у власних інтересах, а не в інтересах сім'ї. ОСОБА_2 не є поручителем за кредитним договором, тому ні банк, ні будь-хто інший не має права вимагати від неї сплати кредиту, в тому числі і не може примусово вилучити її майно.
Колегія суддів апеляційного суду не може в повній мірі погодитись із такими висновками, з огляду на наступне.
Борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї, враховуються при поділі майна (пункти 23, 24 Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя").
Відповідно до частини четвертої статті 65 СК України, договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
У Постанові від 07.10.2020 року у справі № 752/7501/18, Верховний Суд вказав: «тлумачення частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов'язаною стороною (боржником), за наявності двох умов:
1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім'ї;
2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов'язану особу (боржника)».
Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Відповідна позиція закріплена, зокрема, і в Постанові КЦС ВС від 24.05.2022 у справі № 333/911/20.
Як вбачається зі змісту п. 5.3.13 Договору про споживчий кредит № 133_0893 від 14 серпня 2020 року, укладеного між АТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 , на момент його укладення позичальник засвідчив, що він одружений, що договір укладено в інтересах сім'ї позичальника і що кошти будуть використані на її потреби, що дружина позичальника згодна з укладенням цього договору, з договором ознайомлена та ніяких заперечень чи зауважень щодо змісту договору не має.
Загальна сума заборгованості станом на 24.05.2021 складала 107 050,30 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості, доданим до письмових пояснень щодо позову, наданих представником АТ «Ощадбанк» - адвокатом Баклан А.В. (а.с. 82-102)
Велика Палата Верховного Суду у справі № 638/18231/15-ц, а згодом КЦС Верховного Суду у справі № 205/5882/18 звернули увагу, з-поміж іншого, на те, що обов'язок подружжя перед кредитором є, до того ж, солідарним, а не має поділятися навпіл: якщо одним з подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, цивільні права та обов'язки за цим договором виникають у обох з подружжя, незважаючи на відсутність у законі прямої вказівки на солідарну відповідальність. У такому разі інший з подружжя, котрий не згоден нести солідарну відповідальність, може оскаржити вимогу кредитора, якщо доведе факт витрачання отриманих у борг коштів не в інтересах сім'ї.
Таким чином, аналіз судової практики дозволяє зробити висновок, що у випадку укладання одним із подружжя кредитного договору та витрачання за ним коштів в інтересах сім'ї (що презюмується), виконання цього кредитного зобов'язання покладається на обох з подружжя та має солідарний характер. В свою чергу, якщо кредит був отриманий одним з подружжя та кошти за ним витрачені у власних, не пов'язаних з інтересами сім'ї, цілях, таке кредитне зобов'язання не підлягає поділу. Однак, тягар доведення, в цьому випадку, покладається на особу, що спростовує «спільність» такого зобов'язання.
Відповідачкою в порушення вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України, не було надано доказів на підтвердження того, що грошові кошти, отримані за Договором про споживчий кредит № 133_0893, укладеним між АТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 14 серпня 2020 року, тобто в період перебування у шлюбі, витрачені позивачем не в інтересах сім'ї.
З огляду на вказане, сторони по справі несуть солідарну відповідальність щодо погашення кредитної заборгованості за вказаним кредитним договором.
Поряд із цим, вимоги позивача щодо поділу боргових зобов'язань за договором споживчого кредиту № 500847805 від 26.07.2021 року, укладеним між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 , задоволенню не підлягають, з огляду на те, що вказаний договір укладений після розірвання шлюбу між сторонами.
Апеляційний суд вважає необґрунтованими та такими, що не підтверджуються належними доказами, висновки суду першої інстанції про те, що даний договір укладений з метою врегулювання питання про погашення заборгованості за кредитним договором, укладеним між позивачем та АТ «Альфа-Банк» 28.11.2016 року.
Із зазначеного слідує, що вимоги позивача в частині поділу боргових зобов'язань за договором про споживчий кредит №133_0893 від 14.08.2020 року, укладеним між ОСОБА_1 та АТ «Державний ощадний банк України», є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено також, що за користування комунальними послугами у спірному домоволодінні виникла забогованість, зокрема: за розподіл (доставку) природного газу - 2 075,67 грн., що підтверджується рахунком РГК «Київоблгаз» від 06 серпня 2021 року; за електричну енергію - 7 506,83 грн., що підтверджується квитанцією ТОВ «Київська обласна енергопостачальна компанія» від 30.09.2021; за водопостачання - 5718,80 грн., що підтверджується квитанцією на оплату послуг № 24805 за вересень 2021 року КП «Рокитне водоканал», а всього - 16209,06 грн.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача частини заборгованості за користування комунальними послугами. Так, позивач не надав суду доказів на підтвердження погашення заборгованості своїм власним коштом, що за правилами статті 544 ЦК України (право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці) надавало б йому право звертатись до відповідача з відповідною вимогою.
Суд першої інстанції також обґрунтовано відмовив у задоволенні вимог позивача в частині поділу рухомого майна, так як позивач не надав суду належних та допустимих доказів придбання вказаного майна в період перебування у шлюбі, його наявності та вартості на час поділу, що позбавило суд можливості встановити ці обставини.
Підсумовуючи викладене, апеляційний суд зазначає, що вирішуючи даний спір в частині позовних вимог про поділ нерухомого майна та зобов'язань за кредитним договором, укладеним під час проживання у шлюбі, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки обставинам, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення учасників справи, іншим фактичним даним, які випливають із встановлених обставин, а тому висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні цих вимог, без оцінки вказаних обставин у сукупності не може вважатись обґрунтованим і таким, що відповідає положенням статей 76, 81, 89, 263, 264 ЦПК України.
Висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні решти позовних вимог, зокрема в частині поділу кредитних зобов'язань за договором, укладеним з АТ «Альфа Банк», заборгованості за комунальними послугами та поділу рухомого майна, є законними та обґрунтованими, доводи апеляційної скарги їх не спростовують та не можуть бути підставою для скасування судового рішення.
Згідно пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Щодо судових витрат.
За змістом підпунктів "б", "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення; та розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відтак, розподіл судових витрат, понесених стороною у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.
Аналогічної позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду (див. постанови від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19)).
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.
Відповідно до частин першої, шостої статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З огляду на те, що апеляційний суд прийняв по справі нове судове рішення про задоволення трьох позовних вимог, а в решті рішення суду першої інстанції залишив без змін, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (3 266 грн 24 коп).
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 259, 268 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
РішенняРокитнянського районного суду Київської області від 27 грудня 2023 року - скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання права спільної сумісної власності на нерухоме майно, поділ зобов'язань за договором про споживчий кредит, укладений з АТ «Державний ощадний банк України», та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, визнати за ОСОБА_1 право власності на частину житлового будинку, 1964 року побудови, загальною площею 50,0 кв.м., з господарськими та побутовими спорудами (сарай, гараж, погріб, огорожа), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта 23033758.
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, визнати за ОСОБА_1 право власності на частину земельної ділянки розміром 0,100 га, кадастровий номер 3223755100:01:065:0047, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Здійснити поділ у рівних частках між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 боргових зобов'язань за договором про споживчий кредит №133_0893 від 14.08.2020 року, укладеним між ОСОБА_1 та АТ «Державний ощадний банк України», розмір яких станом на 24 травня 2021 року становить: основної заборгованості - 91 666, 65 грн, заборгованості по відсотках - 13 056,91 грн, 3% річних - 307,43 грн, 3% річних по заборгованості по відсотках - 80,95 грн, та інфляційним втратам в загальному розмірі 1 937,36 грн, а всього 107 050,30 грн.
В решті - рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) понесені останнім витрати по оплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги, пропорційно до задоволених позовних вимог, у сумі 3 266 (три тисячі двісті шістдесят шість) гривень 24 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 25 липня 2024 року.
Суддя-доповідач Таргоній Д.О.
Судді: Голуб С.А.
Слюсар Т.А