справа № 761/14081/23
провадження № 22-ц/824/9779/2024
02 липня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді - доповідача Кирилюк Г. М.
суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.
при секретарі Халепчук Д. С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укртелеком» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 лютого 2024 року в складі судді Волошина В. О.,
встановив:
22.04.2023 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Укртелеком» ( далі - АТ "Укртелеком"), в особі Київської міської філії про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що з 20 липня 2001 року перебув у трудових відносинах з Київською філією АТ «Укртелеком», з 29 листопада 2019 року обіймав посаду інженера електрозв'язку та лінійних споруд електрозв'язку дільниці мережі доступу № 327/3 м. Київ цеху мережі доступу № 2 регіонального центру мережі доступу Технічного департаменту Київської міської Філі АТ «Укртелеком» на підставі наказу Київської міської філії АТ "Укртелеком" від 29.11.2019 №1838-к.
22 березня 2023 року його було звільнено з роботи відповідно до наказу Київської міської філії АТ «Укртелеком» від 22.03.2023 № 58-22-02-к "Про припинення трудового договору (контракту), за п. 4 ст. 40 КЗпП України.
Вважав своє звільнення з роботи незаконним з таких підстав.
В січні 2023 року його безпосередній керівник - начальник ДМД №327/3 ОСОБА_2 повідомив працівників про велике скорочення на підприємстві та запропонував написати заяви про звільнення за угодою сторін до 31 січня 2023 року, отримавши 3 посадові оклади. Наприкінці лютого 2023 року працівникам ЦМД №2 почали вручати попередження про звільнення. 06 березня 2023 року йому було вручене попередження про майбутнє звільнення у зв'язку зі скороченням штату працівників, п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
17.03.2023 його було затримано співробітниками поліції та направлено до Дарницького УП ГУНП в м. Києві, де під час допиту йому вручили протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, згідно з ч. 2 ст. 208 КПК України, і того ж дня його було доставлено до слідчого ізолятора тимчасового тримання ГУНП в м. Києві.
18.03.2023 його було доставлено до Дарницького УП ГУНП в м. Києві для вручення підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК України. З врученої підозри вбачалось, що він офіційно не працевлаштований.
З 18 по 19 березня 2023 року він знаходився в ізоляторі тимчасового тримання ГУНП в м. Києві.
20.03.2023 його було доставлено до Дарницького районного суду м. Києві для розгляду клопотання про обрання міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Цього ж дня позивач отримав ухвалу слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва, на підставі якої його звільнили з-під варти.
Про фактичні обставини та його місцезнаходження у період з 17.03. по 20.03.2023 було відомо його безпосередньому керівнику - ОСОБА_2 та начальнику ЦМД №2 ОСОБА_3 , оскільки під час підписання протоколу допиту свідка їм повідомили про його затримання на 72 години.
21.03.2023, перебуваючи у шоковому стані та маючи на руках підозру від 18.03.2023, в якій було вказано, що він офіційно не працевлаштований, не розуміючи на підставі чого він був звільнений та з метою отримання відповідного підтвердження, він звернувся до безпосереднього керівника ОСОБА_2 та начальника ЦМД №2 ОСОБА_4 з робочої електронної пошти о 08 год. 24 хв. (до початку робочого дня) з проханням роз'яснити, яким чином він може надалі виконувати роботу і чи може він надалі працювати через віддалений доступ.
Тільки о 14 год. 15 хв. 21.03.2023 на його робочу електронну пошту надійшла відповідь від начальника ЦМД №2 РЦМД ТД ОСОБА_3, з якої вбачалось, що відповідно до Посадової інструкції інженера електрозв'язку та лінійних споруд електрозв'язку він не може виконувати зазначені трудові обов'язки через віддалений доступ або дистанційно.
22.03.2023 він прибув на своє робоче місце, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Архітектора Вербицького, 3 , та розпочав виконання своїх трудових обов'язків, про що о 08 год. 23 хв. повідомив за допомогою робочої електронної пошти ОСОБА_3
22.03.2023 після 09 год. 20 хв. йому зателефонував його безпосередній керівник ОСОБА_2 , який заборонив йому виїжджати разом з бригадою для виконання роботи на обєктах та наказав перебувати постійно на робочому місці. Також на електронну пошту надійшло звернення щодо надання письмових пояснень стосовно його відсутності на робочому місці протягом робочого дня, а саме 21.03.2023.
Перебуваючи у шоковому стані, не розуміючи, що відбувається, поспілкувавшись зі своїм керівником ОСОБА_2 та з метою врегулювання ситуації, що склалася, він запропонував написати заяву на відгул за 21.03.2023, на що ОСОБА_2 погодився.
Вважав, що ОСОБА_2 ввів його в оману та не передав заяву про відгул начальнику ЦМД №2 РЦМД ТД ОСОБА_3, оскільки після 15 год. до нього приїхала робоча комісія з представників Київської міської філії АТ "Укртелеком", яка надала йому копію наказу про звільнення та трудову книжку, повідомивши, що 21.03.2023 було оформлено Акт фіксації відсутності працівника на роботі, яким встановлено його відсутність на робочому місці без поважних причин 20.03.2023 та 21.03.2023.
Вважав, що причини його відсутності безпосередньо на робочому місці за адресою: м. Київ, вул. Архітектора Вербицького, 3 , 20-21 березня 2023 року є поважними та не можуть вважатись прогулом в розумінні п. 4 ст. 40 КЗпП України, а тому звільнення його з цієї підстави є незаконним. Відповідач звільнив його з особистих мотивів, без законних підстав, з метою усунення його від роботи, не зважаючи на те, що він постійно сумлінного виконував свої трудові обов'язки та не вичиняв жодних умисних дій, пов'язаних з порушенням законів України про працю, а тому відповідач зобов'язаний поновити його на роботі.
Посилаючись на вказані обставини позивач просив суд поновити його на посаді інженера електрозв'язку та лінійних споруд електрозв'язку дільниці мережі доступу № 327/3 м. Київ цеху мережі доступу № 2 регіонального центру мережі доступу Технічного департаменту Київської міської Філії АТ «Укртелеком» з 22 березня 2023 року та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. Допустити негайне виконання рішення суду в частини поновлення на роботі та виплати заробітної плати за один місяць.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19 лютого 2024 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
19.03.2024 ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 лютого 2024 року та ухвалити нову судове рішення, яким позов задовольнити.
Посилається на ті підстави, що суд першої інстанції не забезпечив всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, не надав належної оцінки усім наявним в матеріалах справи доказам, не врахував висновки щодо застосовування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, що спричинило ухвалення незаконного рішення, яке прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Свої доводи мотивує тим, що в письмових поясненнях від 22.03.2023 він зазначив, що лише зранку не перебував на робочому місці та вказав в них, що з робочої корпоративної електронної пошти звернувся до начальника ЦМД № 2 ОСОБА_3 та начальника ДМД №327/3 ОСОБА_2 з проханням роз'яснити, як йому надалі виконувати свої обов'язки та чи може він працювати надалі через віддалений доступ. Суд першої інстанції текст його пояснень виклав на свій лад, на користь відповідача.
На звернення, направлене з робочої корпоративної електронної пошти від 21.03.2023 о 08:24, ні ОСОБА_3 , ні ОСОБА_2 не відреагували, у зв'язку з чим позивач продовжував виконувати свої трудові обов'язки відповідно до умов трудового договору та Положень трудової інструкції.
Скріншот звернення від 21.03.2023 о 08:24 з робочої корпоративної пошти міститься в матеріалах справи, проте проігнорований судом першої інстанції при ухваленні рішення.
Лише о 14:15 ОСОБА_3 направила відповідь на корпоративну електронну пошту, в якій вказала, що відповідно до Посадової інструкції інженера електрозв'язку та лінійних споруд позивач не можете виконувати зазначені трудові обов'язки через віддалений доступ або дистанційно, повинні працювати разом з бригадою, а також у відповіді було зазначено про режим роботи, тривалість робочого часу і часу відпочинку, встановлених в Укртелекомі.
Скріншот з робочої корпоративної електронної пошти міститься в матеріалах справи, проте не був взятий до уваги судом першої інстанції при ухваленні рішення.
Жодних нарікань від ОСОБА_3 та від ОСОБА_2 щодо відсутності позивача зранку 21.03.2023 на його робочому місці та виконання ним роботи поза межами робочого місця не надходило.
Його посадовою інструкцією не передбачається постійне знаходження на робочому місці, розташованому за адресою: м. Київ, вул. А. Вербицького, 3 .
Службовий лист від 22.03.2023 ОСОБА_5 , яка не є його безпосереднім керівником, містив недостовірну інформацію, оскільки він лише зранку 21.03.2023 не перебував на робочому місці.
Звертає увагу, що його безпосередній керівник - ОСОБА_2 , а також жоден з працівників дільниці, які працювали з ним та робочі місця яких знаходяться за адресою: м. Київ, вул. А. Вербицького, 3 до складання Акта фіксації від 21.03.2023 залучені не були.
Працівники, які склали Акт фіксації від 21.03.2023, мали перебувати в період робочого часу не на своїх робочих місцях, розташованих за адресою: м. Київ, вул. Райдужна, 27 А , а фізично знаходитись на робочому місці позивача, розташованому за адресою: м. Київ, вул. А. Вербицького, 3 .
Відповідачем не надано будь-якого підтверджуючого документа, який би уповноважував ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на фіксацію відсутності позивача на роботі, що вказує на неправомірність дій таких працівників під час складання та підписання Акт фіксації від 21.03.2023.
Вважає, що Акт фіксації від 21.03.2023 неналежним та недопустимим доказом, оскільки складений не уповноваженими особами та містить недостовірну інформацію.
В порушення норм процесуального права неналежний та недопустимий доказ було враховано судом першої інстанції при ухваленні рішення не зважаючи на те, що позивач у відповіді на відзив на позовну заяву наголошував на цьому.
Стороною відповідача не надано жодного належного та допустимого доказу, який підтверджує відсутність позивача на роботі 21.03.2023 з 08:30 до 17:30 або неналежне виконання позивачем робочих обов'язків в цей день.
20.05.2024 представник АТ «Укртелеком» - Кириченко М. Д. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 лютого 2024 року без змін.
Вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, на підставі повного з'ясування обставин справи,з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Свої доводи обґрунтовує тим, що факт відсутності позивача на роботі більше трьох годин підтверджується Актом фіксації відсутності працівника на роботі 21.03.2023, складеним за місцезнаходженням постійного робочого місця позивача за адресою: м. Київ, вул. А. Вербицького, 3 працівниками структурного підрозділу Київської міської філії АТ "Укртелеком", в якому працював позивач.
Також факт відсутності позивача на робочому місці підтверджується наявними в матеріалах справи документами, а саме: поясненням позивача від 22.03.2023, в якому він особисто зазначає, що не був на робочому місці 21.03.2023.
Крім цього, в заяві від 21.03.2023, яку відповідач отримав 22.03.2023, позивач просить надати йому день відпочинку 21.03.2023 за раніше відпрацьований у вихідний день.
Твердження позивача про те, що він не мав та не знав конкретно визначеного свого робочого місця не заслуговують на увагу, оскільки протягом майже 22 років трудових відносин з відповідачем, в період з 20.07.2001 по 22.03.2023, позивач достовірно знав місцезнаходження свого робочого місця, адреса якого зазначена особисто позивачем у позовній заяві, у відповіді на відзив та поясненні про відсутність його на роботі від 22.03.2023.
Судом першої інстанції достовірно встановлено, що наявні в матеріалах справи документи, а також зміст позовних вимог свідчить про те, що позивач не виконував 21.03.2023 жодної роботи у межах території розташування Київської міської філії АТ "Укртелеком", а був відсутній на роботі протягом усього робочого дня 21.03.2023 без поважних причин.
22.06.2023 ОСОБА_1 подав доповнення до апеляційної скарги, в яких просить стягнути з АТ «Укртелеком» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 15 000 грн.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Лічман О. М. апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.
Представник відповідача АТ " Укртелеком " - Крупка Н. М. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 працював на посаді інженера електрозв'язку та лінійних споруд електрозв'язку дільниці мережі доступу №327/3 м. Київ цеху мережі доступу №2 регіонального центру мережі доступу Технічного департаменту Київської міської філії АТ "Укртелеком".
06.03.2023 ОСОБА_1 вручено попередження про майбутнє звільнення у зв'язку із скороченням штату працівників, п. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с.25).
Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 20 липня 2023 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 ч.4 ст.185 КК України (а.с. 60 -62).
Вироком встановлено, що ОСОБА_1 , діючи в умовах воєнного стану, 17 березня 2023 року приблизно о 09 год.30 хв., перебуваючи за адресою: м. Київ, вул. Дніпровська Набережна, 33, неподалік ТЦ "Аркадія", де його вже чекали за попередньою домовленістю працівники ТОВ "Кластер Україна", яких він залучив для демонтажу кабельних кабелів, будучи обізнаним про відсутність сигналізації та інших перешкод доступу до телефонного колодязя, не маючи дозвільних документів посвідчених АТ "Укртелеком", відкрив його та сказав перерізати кабель щоб в подальшому витягнути його назовні та порізати на шматки. Продовжуючи реалізовувати свій злочинних умисел, ОСОБА_1 , за участі працівників ТОВ "Кластер", які були введені в оману стосовно законності цих дій, витягли назовні кабель з маркуванням МКПАБ 7*4*1,2 довжиною приблизно 130 метрів, вартістю 26 449 грн 80 коп., який з метою подальшого викрадення порізали на шматки довжиною приблизно по 2 метри та завантажили до приватного автомобіля марки "Камаз" д.н.з. НОМЕР_1 одного з працівників ТОВ "Кластер Україна'Ю проте кримінальне правопорушення не зміг довести до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки був затриманий працівниками поліції на місці вчинення злочину. Своїми діями ОСОБА_1 завдав матеріальної шкоди АТ "Укртелеком" на загальну суму 26 449 грн 80 коп.
Пояснюючи такі свої дії, ОСОБА_1 зазначив, що причиною крадіжки було те, що керівництво «Укртелеком» належним чином не оцінило його 20-річну роботу та йому було повідомлено про його звільнення. Розуміючи, що через 2 міс. він залишиться без засобів для існування, ОСОБА_1 вирішив заробити додаткові кошти.
Відповідно до довідки, виданої 20.03.2023 слідчим СВ Дарницького УП ГУ НП у м. Києві ОСОБА_8 , ОСОБА_1 з 17.03.2023 по 20.03.2023 перебував у приміщенні ізолятора тимчасового тримання ГУ НП у м. Києві у зв'язку із затриманням його за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.15 ч.4 ст.185 КК України. 20.03.2023 був звільнений з-під варти на підставі ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 20 березня 2023 року (а.с. 26).
Наказом директора Київської міської філії "Укртелеком" №58-22-02-к про припинення трудового договору (контракту) від 22.03.2023, ОСОБА_1 звільнено з займаної посади за прогул без поважних причин, п. 4 ст.40 КЗпП України.
Підставою звільнення визначено: Акт фіксації відсутності працівника на роботі від 21.03.2023; Службова записка начальника ЦМД №2 ОСОБА_3 від 22.03.2023; пояснювальна ОСОБА_1 від 22.03.2023 (а.с.19).
Відповідно до Акту фіксації відсутності працівника на роботі від 21 березня 2023 року, складеного начальником ЦМД №2 ОСОБА_3 , начальником ДМД №327/0 ОСОБА_6 , електромеханіком ДМД №327/3 ОСОБА_7 , останніми зафіксовано факт відсутності ОСОБА_1 на роботі 21 березня 2023 року з 08 год. 30 хв. до 17 год.30 хв. (а.с.45).
Відповідно до письмових пояснень ОСОБА_1 від 22.03.2023, він 21 березня 2023 року не був зранку на робочому місці і написав листа на ім'я начальника ЦМД №2 ОСОБА_3 та начальника ДМД №327/3 ОСОБА_2 , бо не розумів, чи він дійсно працює на дільниці, тому що в підозрі від 18.03.2023 навпроти його прізвища було вказано, що він офіційно не працюючий. Від ОСОБА_3 отримав на електронну пошту відповідь після 14 години. Враховуючи це, додає до пояснення заяву на відгул на ім'я начальника ДМД №327/3 ОСОБА_2 за раніше відпрацьований час у вихідний від 21.03.2023. Після отримання від ОСОБА_3 інформації, що він дійсно працюючий і офіційно працевлаштований від 22.03.2023 вийшов на своє робоче місце за адресою: вул. Вербицького, 3, АТС -560 (а.с.55).
Відповідно до заяви на ім'я начальника ДМД №327/2 ОСОБА_2 від 21.03.2023, ОСОБА_1 просить надати день відпочинку 21.03.2023 за раніше відпрацьований у вихідний день 10.12.2022 (а.с.56).
Відповідно до службової записки начальника ЦМД №2 ОСОБА_3 від 22.03.2023 на ім'я директора КМФ АТ "Укртелеком" , 21 березня 2023 року з 8.30 до 17.30 був відсутній на робочому місці без поважних причин ОСОБА_1 - інженер електрозв'язку лінійних споруд електрозв'язку ДМД №327/3 ЦМД №2 РЦМД ТД, про свою відсутність не попереджав і не дзвонив. О 8.30 год. на її корпоративну електронну пошту від ОСОБА_1 надійшов електронний лист, в якому він просив пояснити, чи можна йому працювати віддалено. Але, виконання посадових обов'язків, зазначених у Посадовій інструкції Інженера електрозв'язку лінійних споруд електрозв'язку ДМД №327/Ї3, здійснювати віддалено неможливо, про що ОСОБА_1 було надано відповідь. Акт фіксації відсутності працівника н а роботі від 21.03.2023, пояснення ОСОБА_1 від 22.03.2023 додає. Просила застосувати до ОСОБА_1 заходи дисциплінарного впливу (а.с.53).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач був звільнений з дотриманням вимог трудового законодавства.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, так як він відповідає обставинам справи, наданим доказам та ґрунтується на нормах матеріального права.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже, трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.
Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки).
Прогул є дисциплінарним проступком, до звільнення з цієї підстави застосовується положення статей 147, 148, 149 КЗпП України.
Згідно з частиною першою статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана або звільнення.
Згідно зі статтею 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення до працівника, власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Порушення трудової дисципліни - це невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. Трудові обов'язки працівника визначаються у посадовій (робочій) інструкції. КЗпП України не містить переліку випадків, в яких може застосовуватися догана чи звільнення. Притягнення до дисциплінарної відповідальності і накладення стягнення - це право роботодавця, а не його обов'язок. При визначенні виду стягнення враховуються попередня робота працівника, його ставлення до праці.
До застосування дисциплінарного стягнення власник повинен зажадати від працівника письмові пояснення. Якщо працівник відмовився від цього, власник повинен скласти акт про відмову від дачі пояснень і провести дисциплінарне розслідування порушення трудової дисципліни. Власник підприємства зобов'язаний, застосовуючи певний вид дисциплінарного стягнення, видати наказ (розпорядження), в якому в обов'язковому порядку зазначити мотиви застосування стягнення.
Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов'язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов'язків; вина працівника; наявність причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов'язків.
Правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з'ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.
Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов'язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.
У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, підлягають з'ясуванню обставини, в чому конкретно полягало порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 4 частини першої статті 40, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
Законодавством не визначено переліку обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, а тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом четвертим статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази, передбачені статтею 76 ЦПК України.
Під час судового розгляду ОСОБА_1 не заперечував, що 21 березня 2023 року зразку був відсутній на робочому місці.
Відповідно до наданої позивачем електронної переписки, 21.03.2023 о 8:24 год. він звернувся до начальника ЦМД №2 ОСОБА_3 з листом наступного змісту: " В зв'язку з обставинами які сталися, у мене є певні обмеження, стосовного мене діє ухвала суду. Мої інтереси буде представлено через адвоката. Прошу роз'яснити як мені надалі виконувати свої обов'язки. Чи можу я працювати надалі через віддалений доступ?" (а.с.32).
На своє звернення 21.03.2023 о 14:15 год. ОСОБА_1 отримав відповідь про те, що відповідно до Посадової інструкції інженера електрозв'язку та лінійних споруд електрозв'язку він не може виконувати зазначені трудові обов'язки через віддалений доступ або дистанційно, повинен працювати разом з бригадою.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
На підтвердження відсутності позивача на робочому місці відповідачем надано Акт фіксації від 21.03.2023, який є належним та допустимим доказом по справі, на спростування якого відповідачем суду першої інстанції не надано жодного доказу.
Доказів того, що ОСОБА_1 21.03.2023 виконував свої трудові обов'язки поза межами робочого місця чи одноособово, чи разом з бригадою матеріали справи не містять.
Позивачем також не надано суду жодного доказу про перелік або обсяг виконаної ним роботи 21.03.2023.
За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що відсутність ОСОБА_1 на робочому місці 21 березня 2023 року є прогулом, оскільки від був відсутнім на роботі у вказаний день без поважних причин.
Доводи апеляційної скарги про те, що Посадовою інструкцією не передбачається постійного знаходження позивача на робочому місці, розташованому за адресою: м. Київ, вул. А. Вербицького, 3 , висновків суду не спростовують.
Та обставина, що 21 березня 2023 року відповідач не працював, підтверджується його письмовим поясненням від 22.03.2023 про те, що 21 березня 2023 року він не був зранку на роботі, оскільки не розумів, чи ще працює у відповідача. Тільки після отримання від ОСОБА_3 особисто інформації, що він дійсно працюючий і офіційно працевлаштований від 22.03.2023, вийшов на своє робоче місце за адресою: вул. Вербицького, 3 .
Відповідно до змісту позовної заяви, саме 22.03.2023 ОСОБА_1 прибув на своє робоче місце, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Архітектора Вербицького, 3 , та розпочав виконання своїх трудових обов'язків, про що о 08 год. 23 хв. повідомив за допомогою робочої електронної пошти ОСОБА_3 .
Та обставина, що з 17 по 20 березня 2023 року ОСОБА_1 перебував у приміщенні слідчого ізолятора у зв'язку з затриманням його за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення - замаху на таємне викрадення майна АТ "Укртелеком", а 21 березня 2023 року не розумів, як йому надалі виконувати свої обов'язки в АТ "Укртелеком", не звільняло його від обов'язку вийти 21 березня 2023 року на роботу та виконувати свої посадові обов'язки у відповідності до Посадової інструкції та Правил внутрішнього трудового розпорядку, без додаткового погодження з відповідачем.
Свого обов'язку ОСОБА_1 не виконав, а тому відповідачем правомірно було винесено наказ про його звільнення за прогул без поважних причин.
Враховуючи, що звільнення позивача було проведено відповідачем з дотриманням норм трудового законодавства, суд першої інстанції правомірно відмовив у стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до ст. 235 КЗпП України.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції повно встановив обставини справи, оцінив надані учасниками справи докази, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення спору, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 25.07.2024.
Суддя - доповідач Г. М. Кирилюк
Судді: І. М. Рейнарт
Т. І. Ящук