24 липня 2024 року № 320/37759/23
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу у місті Києві за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_1 ) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту також відповідач, ВЧ НОМЕР_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ), в якому просить суд:
- визнати протиправним дії відповідача щодо відмови позивачу у звільненні з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» на підставі рапорту від 10.07.2023;
- зобов'язати відповідача прийняти рішення, яким звільнити з лав Збройних Сил України позивача на підставі абзацу 4 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що був призваний на військову службу до Збройних Сил України 24.02.2022. У зв'язку з укладенням шлюбу з ОСОБА_2 , позивачем подано рапорт про звільнення з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», оскільки батько дружини - ОСОБА_3 , є особою з інвалідністю ІІ групи.
Позивач вважає протиправною відмову у звільненні його з військової служби з означених підстав, наслідком чого є звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.11.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Відповідач правом на надання відзиву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення на електронну адресу копії ухвали про відкриття провадження у цій справі, підписану кваліфікованим електронним підписом головуючого судді, що підтверджується звітом про доставку.
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
ОСОБА_1 є громадянином України, посвідчений паспортом громадянина України серії НОМЕР_4 .
Відповідно до запису у військовому квитку серії НОМЕР_5 позивач 24.02.2022 призваний на військову службу у Збройні Сили України.
Рапортом від 10.07.2023 позивач звернувся до командира в/ч НОМЕР_1 про звільнення його з військової служби у зв'язку з наявністю у його дружини ОСОБА_2 батька - ОСОБА_3 , який є інвалідом ІІ групи.
Листом ВЧ НОМЕР_1 на адвокатський запит представника позивача від 22.08.2023 повідомлено, що рапорт солдата ОСОБА_1 від 10.07.2023 щодо звільнення з військової служби у запас розглянуто. Командуванням ВЧ НОМЕР_1 позитивного рішення щодо звільнення позивача не прийнято.
Листом ВЧ НОМЕР_1 від 29.08.2023 №5199 на звернення позивача про звільнення з військової служби повідомлено, що згідно положень підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» підставою для звільнення з військової служби є наявність дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи. Водночас, абзацом 3 означеної статті встановлено необхідність здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також своїми батьками чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. Згідно довідки до акта огляду МСЕК ОСОБА_3 , який є тестем позивача, має 2 групу інвалідності, але не потребує постійного стороннього догляду, тобто може діяти самостійно як дієздатна особа. Також у листі зазначено про можливість надання соціальних послуг з догляду фізичними особами та про наявність дружини позивача, яка є донькою ОСОБА_3 та може приглядати за ним, що є її обов'язком. У листі зауважено про кримінальну відповідальність за ухилення від військової служби та зазначено, що шлюб був зареєстрований під час повномасштабної війни із значною різницею у віці, що ставить під сумнів законність дій позивача та ОСОБА_2 . Враховуючи викладене, відповідач вважає, що наданої позивачем інформації недостатньо для прийняття рішення щодо звільнення з військової служби.
Не погоджуючись з правомірністю відмови відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання його протиправними та скасування, з приводу чого суд зазначає таке.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно з пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Також Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
В подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Визначення військової служби міститься у частині першій статті 2 Закону № 2232-ХІІ та означає державну службу особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
За приписами частини другої цієї ж статті Закону проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Згідно з частинами третьою і четвертою статті 2 Закону № 2232-ХІІ громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Так, пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008), передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону № 2232-ХІІ.
Так, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, зокрема під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
- у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я (абзац 4);
- у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи (абзац 5).
Відповідно до пункту 37 Положення № 1153/2008 військовослужбовці за наявності кількох підстав, передбачених пунктами "б", "в", "д" частини третьої, підпунктами "б", "в", "г" пункту 1, підпунктами "а", "б" пункту 2 частини четвертої, підпунктами "а", "б", "в", "ґ", "к" пункту 1, підпунктами "а", "б", "в", "ґ" пункту 2, підпунктами "а", "б" пункту 3 частини п'ятої, підпунктами "а", "б", "в" пункту 1, підпунктами "а", "б", "г" пункту 2, підпунктами "а", "б" пункту 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", для звільнення можуть обрати за бажанням одну з них. Військовослужбовці за наявності підстав, передбачених підпунктами "й" або "к" пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", звільняються з військової служби не пізніше ніж протягом трьох місяців з дня подання рапорту на звільнення.
З аналізу наведених норм права висновується, що розгляд рапорту про звільнення з військової служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність, зокрема, сімейних обставин або інших поважних причин, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.06.2024 у справі №140/25460/23.
У справі, що розглядається, 10 липня 2023 року позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, у зв'язку з наявністю одного із батьків дружини із числа осіб з інвалідністю II групи.
До рапорту позивач додав копії паспорту, ідентифікаційного коду, паспорту та ідентифікаційного коду ОСОБА_2 , витягу з реєстру територіальної громади, свідоцтва про шлюб від 12.05.2022, свідоцтва про шлюб від 20.09.2008, свідоцтва про одруження від 26.02.2000, свідоцтва про народження, паспорту ОСОБА_3 , посвідчення інваліда війни 2 групи, Чорнобильського посвідчення ОСОБА_3 , пенсійного посвідчення ОСОБА_3 , експертного висновку ОСОБА_3 , довідки до акту огляду МСЕК ОСОБА_3 ..
З наданих позивачем документів вбачається, що його тесть (батько дружини) є особою з інвалідністю 2 групи.
Доказів необхідності здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я матеріали справи не містять.
Суд констатує, що поданий позивачем рапорт про звільнення на підставі абзацу 4 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ (у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я) у зв'язку з наявність в його дружини батька - ОСОБА_3 , який є інвалідом ІІ групи (абзац 5 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ) містить 2 окремі підстави для звільнення, які визначені абзацами 4, 5 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ.
При цьому, посилаючись на абзац 4 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, позивач фактично просить звільнити його з військової служби на підставі абзацу 5 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ.
Проте, вказаний рапорт відповідач не задовольнив і позивача не звільнив, оскільки вважає, що на підставі названої норми Закону № 2232-ХІІ можуть бути звільнені військовослужбовці, які мають одного із батьків дружини із числа осіб з інвалідністю II групи у випадку встановлення необхідності здійснення постійного догляду за хворими батьками дружини, що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. Вказано, що ОСОБА_3 , який є тестем позивача, має 2 групу інвалідності, але не потребує постійного стороннього догляду, тобто може діяти самостійно як дієздатна особа. Також у листі зазначено про можливість надання соціальних послуг з догляду фізичними особами та про наявність дружини позивача, яка є донькою ОСОБА_3 та може приглядати за ним, що є її обов'язком. У листі зауважено про кримінальну відповідальність за ухилення від військової служби та зазначено, що шлюб був зареєстрований під час повномасштабної війни із значною різницею у віці, що ставить під сумнів законність дій позивача та ОСОБА_2 . Враховуючи викладене, відповідач вважає, що наданої позивачем інформації недостатньо для прийняття рішення щодо звільнення з військової служби.
Водночас, як уже зазначалося, підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону № 2232-ХІІ, відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої якої військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, зокрема під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
- у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я (абзац 4);
- у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи (абзац 5).
З конструкції цієї норми слідує, що законодавець виокремив двома окремими абзацами дві підстави звільнення військовослужбовців за сімейними обставинами або через інші поважні причини, тобто:
- у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я (1 підстава);
- у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи (2 підстава).
Таким чином, на переконання суду, наведена в абзаці 5 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ підстава звільнення - у зв'язку з наявністю одного із батьків дружини із числа осіб з інвалідністю II групи (2 умова) є самостійною та не залежить від наявності чи відсутності у батька дружини відповідного медичного висновку медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про необхідність здійснення за ним постійного догляду.
Принагідно допустити, що якби законодавець мав на увазі, як стверджує відповідач, необхідність здійснення постійного догляду за хворими батьками дружини, що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я при у батька дружини інвалідності ІІ групи, то втрачало б сенс зазначення у конструкції означених умов як самостійних для звільнення з військової служби.
Отже, наведене відповідачем розуміння норми абзацу 5 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ є суто суб'єктним і ґрунтується на неправильному її тлумаченні.
Проаналізувавши в цілому підпункт «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, суд звертає увагу, що законодавець через призму вказаної норми реалізував завдання Закону № 2122-IX, у якій виокремив підстави звільнення з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), такі як: у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років; у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність; у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я; у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи; у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною; у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи; у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд; військовослужбовці-жінки - у зв'язку з вагітністю; військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку; один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років; військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років; перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років; якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Отже, підстава звільнення військовослужбовця з військової служби як у зв'язку з наявністю одного із батьків дружини із числа осіб з інвалідністю II групи, є самостійною.
Тому відповідач, кажучи про те, що надані позивачем документи не підтверджують необхідність догляду за його тестем, який має ІІ групу інвалідності, підміняє одну підставу звільнення, передбачену підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, іншою, які є самостійними.
Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 140/12873/23, від 12.06.2024 у справі № 580/4680/23, від 26.06.2024 у справі №420/23353/23.
У справі ж, що розглядається, позивач, звертаючись до відповідача з рапортом про звільнення його з військової служби у зв'язку з необхідністю наявністю одного із батьків дружини із числа осіб з інвалідністю II групи та надаючи документи на підтвердження означеної обставини, одночасно посилаючись на положення абзацу 4 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, доказів необхідності здійснення постійного догляду за тестем не надавав, а відповідач, в свою чергу, здійснив розгляд поданого рапорту крізь призму абзацу 5 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, одночасно підмінивши одну підставу звільнення, передбачену підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, іншою, які є самостійними.
За таких обставин варто констатувати, що наявність у позивача одного із батьків дружини із числа осіб з інвалідністю II групи дає йому право на звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, і додатково не вимагає від нього доведення необхідності здійснення догляду за одним із батьків дружини із числа осіб з інвалідністю II групи, оскільки це навіть не відповідає критеріям встановлення ІІ групи інвалідності.
Водночас, суд наголошує на тому, що у прохальній частині позовних вимог позивач просить суд визнати протиправним дії відповідача щодо відмови позивачу у звільненні з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ на підставі рапорту від 10.07.2023 року та зобов'язати відповідача прийняти рішення, яким звільнити з лав Збройних Сил України позивача на підставі абзацу 4 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ, тобто, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Проте, матеріали справи не містять жодних доказів, якими б підтверджувалась наявність у позивача такої підстави для звільнення, як необхідність здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх задоволення.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно із частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
рішення виготовлене та підписане 24.07.2024
Суддя Панченко Н.Д.