25 липня 2024 року ЛуцькСправа № 140/35408/23
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Валюха В.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Луцький слідчий ізолятор» про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державної установи «Луцький слідчий ізолятор» (далі - ДУ «Луцький СІЗО») про:
- визнання протиправною бездіяльності ДУ «Луцький СІЗО» щодо не нарахування та невиплати додаткової винагороди за період з 24.02.2022 по 07.07.2022 включно, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України 22.08.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168), відповідно до пункту 8 Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.03.2018 за № 377/31829 (далі - Порядок № 925/5);
- зобов'язання ДУ «Луцький СІЗО» здійснити нарахування та виплату додаткової винагороди за період з 24.02.2022 по 07.07.2022 включно, передбаченої Постановою № 168, відповідно до пункту 8 Порядку № 925/5, з урахуванням раніше виплачених сум у розмірі 94388,05 грн;
- зобов'язання ДУ «Луцький СІЗО» нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки виплати при звільненні додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, відповідно до пункту 8 Порядку № 925/5, за період з 01.03.2023 по день прийняття остаточно судового рішення у даній справі включно, розрахунок якої провести за такою формулою: 1250,24 грн (середньоденний заробіток позивача) помножити на кількість календарних днів затримки розрахунку з 23.09.2023 по день прийняття остаточного судового рішення у цій справі включно.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач ОСОБА_1 у період з 03.04.2019 по 22.09.2023 проходив службу в ДУ «Луцький СІЗО» та на дату звільнення займав посаду начальника відділу інженерно-технічних засобів охорони, зв'язку та інформатизації.
Водночас, за період з 24.02.2022 по 08.07.2022 позивачу не було нараховано та виплачено у повному обсязі додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168, в розмірі 30000 грн щомісячно, що свідчить про вчинення відповідачем протиправної бездіяльності.
Крім того, оскільки станом на день звільнення позивача зі служби (22.09.2023) відповідач не провів з ОСОБА_1 розрахунку у повному обсязі, а саме не виплатив додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168, у розмірі 30000 грн щомісячно з 24.02.2022 по 08.07.2022, тому позивач відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 12.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а. с. 26).
У поданому до суду відзиві на позовну заяву (а. с. 29-44) відповідач позов не визнав та просить відмовити у його задоволенні з тих підстав, що за період лютий - травень 2022 року позивачу було нараховано додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168, пропорційно відпрацьованому часу, всього в розмірі 37743,28 грн, відповідач правомірно розрахував та виплатив позивачу зазначену додаткову винагороду за спірний період.
Крім того, сторони подали до суду інші заяви по суті справи, а саме відповідь на відзив та заперечення, у яких підтримали правову позицію, наведену у позовній заяві та відзиві (а. с. 53-55, 60-68).
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає до задоволення частково з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі з 03.04.2019 по 22.09.2023 в ДУ «Луцький СІЗО», що підтверджується довідкою ДУ «Луцький СІЗО» від 29.12.2023 № СІ/508/8 (а. с. 47), витягами з наказів начальника ДУ «Луцький СІЗО» від 01.04.2019 № 26/ОС-19 (а. с. 10), від 21.09.2023 № 54/ОС-23 (а. с. 48).
20.11.2023 представник позивача - адвокат Світлицька З.О. звернулася до ДУ «Луцький СІЗО» із заявою про нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, у розмірі 30000 грн щомісячно з 24.02.2022 по 08.07.2022 з урахуванням раніше виплачених сум (а. с. 11).
Листом від 05.12.2023 № СІ/9-52-23/С-51 відповідач, у відповідь на вказане звернення, повідомив, що виплата додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, за період з 24.02.2022 по 31.05.2022 була нарахована та виплачена відповідно до листа Міністерства юстиції України щодо виплати додаткової винагороди пропорційно за фактичний час несення служби. Для виплати додаткової винагороди з державного бюджету надходили додаткові кошти, для виплати винагороди за період з 01.06.2022 по 08.07.2022 кошти не надходили. Виплати за минулі періоди в кошторисі на 2023 рік не передбачені (а. с. 11 зворот).
Згідно із довідкою ДУ «Луцький СІЗО» від 28.12.2023 № СІ/509/9 про нараховане та виплачене грошове утримання ОСОБА_1 з 01.02.2022 по 31.08.2022, позивачу нарахована та виплачена додаткова винагорода згідно із Постановою № 168 в загальному розмірі 37743,28 грн, в т. ч.: 4374,99 грн - за лютий 2022 року (98 годин), 13870,97 грн - за березень 2022 року (344 години), 10666,67 грн - за квітень 2022 року (256 годин), 8830,65 грн - за травень 2022 року (219 годин) (а. с. 45).
При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.
Відповідно до частин першої, другої статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 № 2713-IV (далі - Закон № 2713-IV) держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
Згідно із частиною першою статті 24 Закону № 2713-IV фінансування діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законом. Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом, надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.
Пунктом 3 розділу І Порядку № 925/5 визначено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з абзацом першим пункту 4 розділу І Порядку № 925/5 (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що грошове забезпечення виплачується особам рядового і начальницького складу, які займають штатні посади в Департаменті з питань виконання кримінальних покарань, міжрегіональних управліннях з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, органах пробації, установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, воєнізованих формуваннях, навчальних закладах та закладах охорони здоров'я, на підприємствах установ виконання покарань, інших підприємствах, в установах і організаціях, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який у подальшому було продовжено та триває до теперішнього часу.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України 28.02.2022 прийняв Постанову № 168, пунктом 1 якої (в первинній редакції) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 5 Постанови № 168 передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування та застосовується з 24.02.2022.
В подальшому, до пункту 1 вказаної постанови вносилися зміни, зокрема, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2022 № 350 внесено зміни до пункту 1 Постанови № 168, доповнено абзац перший після слів «та поліцейським» словами «а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка».
Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 22.03.2022 № 350 вказана постанова набрала чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 204-р від 06.03.2022 Волинська область була включена до Переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми єПідтримка.
Отже, Кабінет Міністрів України встановив додаткову винагороду в розмірі 30000 гривень щомісячно, зокрема, особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка».
Спірним питанням у цій справі є розмір додаткової винагороди, який підлягає виплаті позивачеві за кожен місяць. Так, на думку відповідача, розмір додаткової винагороди має бути виплачений пропорційно до фактично відпрацьованого часу. В той же час, на думку позивача, розмір виплат за кожен місяць носить сталий характер (30000 грн).
Так, у первинній редакції Постанови № 168 розмір додаткової винагороди був визначений у фіксованому розмірі - 30000 гривень щомісячно. Водночас, з урахуванням змін до Постанови № 168, внесених Кабінетом Міністрів України постановою від 07.07.2022 № 793, розмір цієї додаткової винагороди визначений у граничному розмірі «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць».
Разом з тим, в обох зазначених постановах Кабінету Міністрів України №168 та №793 передбачено, що вони набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24.02.2022.
Проте, суд зауважує, що зміст внесених постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793 змін до Постанови №168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість «30000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Урядом «пропорційність» із прив'язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вказані зміни у правовому регулюванні спірних правовідносин не змінили обсягу права позивача на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000 грн на місяць, передбаченому Постановою № 168 у первинній редакції.
Таке розуміння змісту постанов Кабінету Міністрів України №168 та №793 узгоджується, зокрема, із рішенням Верховного Суду від 06.04.2023 (залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023) у зразковій справі №260/3564/22.
Суд враховує, що додаткова винагорода за лютий - травень 2022 року нарахована та виплачена відповідачем за фактичний час несення служби, розрахований у годинах, з урахуванням роз'яснення, викладеного у листі Міністерства юстиції України (а. с. 12-13, 45).
Разом з тим, Постановою № 168 у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, було передбачено виплату додаткової винагороди в розмірі 30000,00 грн щомісячно особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка». Відповідні зміни внесені до Постанови № 168 постановою Кабінету Міністрів України № 754 від 01.07.2022, які застосовуються з 01.06.2022.
Отже, у лютому - травні 2022 року позивач мав право на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000,00 грн щомісячно. У випадку не відпрацювання позивачем норм робочого часу відповідного місяця, розрахунок відповідної додаткової винагороди здійснюється відповідно до пункту 8 Порядку № 925/5, тобто пропорційно до кількості відпрацьованих позивачем календарних днів у місяці. Проведення відповідачем виплати позивачу додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168, пропорційно за фактичний час несення служби, розрахований у годинах, в розрахунковому (у годинах) місячному періоді проходження служби (24 години на добу) не узгоджується, а ні з Постановою № 168 у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, а ні з положеннями Порядку № 925/5.
Посилання ДУ «Луцький СІЗО» на лист Міністерства юстиції України (а. с. 12) є безпідставними, оскільки такий лист не є нормативно-правовим актом. При нарахуванні додаткової винагороди відповідач зобов'язаний був застосовувати нормативно-правові акти, а не лист Міністерства юстиції України.
Стосовно отримання спірної винагороди за червень-липень 2022 року, то суд зазначає, що Постановою № 754 до Постанови № 168 були внесені зміни, відповідно до яких в абзаці 1 пункту 1 слова «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка» замінено словами «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)». Пунктом 2 Постанови № 754 встановлено, що ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 01.06.2022.
Таким чином, з 01.06.2022 право на отримання щомісячної додаткової винагороди у розмірі 30000,00 грн залишене лише за тими співробітниками, які несуть службу в межах територіальних громад, що розташовані в районах проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).
Отже, позовні вимоги в частині нарахування та виплати додаткової винагороди за період з 01.06.2022 по 07.07.2022 є безпідставними та до задоволення не підлягають.
При вирішенні позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні суд враховує таке.
За приписами частин першої, другої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Так, передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов'язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов'язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку. Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, що передбачені при звільненні, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, тому відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення (вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 20.06.2024 у справі № 120/10686/22).
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
На думку суду, оскільки для правильного вирішення питання щодо визначення суми компенсації, що підлягає стягненню з роботодавця за невиконання ним приписів частини другої статті 116 КЗпП України, необхідно насамперед установити дату виникнення спірних правовідносин, пов'язаних з не проведенням повного розрахунку при звільненні (якими є дата звільнення та дата розрахунку), а у цій справі встановлено факт не здійснення виплати додаткової винагороди у повному розмірі при звільненні за період з 24.02.2022 по 31.05.2022, та враховуючи відсутність сплати такої суми на момент розгляду справи, тому є передчасними вимоги про зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відтак, зазначені позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Суд відхиляє доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом (а саме: пропуск строку, передбаченого частиною п'ятою статті 122 КАС України), з огляду на таке.
Частиною п'ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому, законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Верховний Суд у постанові від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України. Вказану правову позицію підтримано у постанові Верховного Суду від 20.06.2024 у справі № 420/29265/23.
За приписами частин першої, другої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Отже, до спірних правовідносин підлягає застосуванню не строк, визначений частиною п'ятою статті 122 КАС України, а тримісячний строк, передбачений частиною другою статті 233 КЗпП України. Зважаючи, що позивач був звільнений зі служби відповідно до наказу від 21.09.2023 № 54/ОС-23 (а. с. 10 зворот), а позов подано до суду 07.12.2023, тому суд дійшов висновку про дотримання позивачем строку звернення до суду.
З урахуванням встановлених обставин справи та неведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог у спосіб визнання протиправною бездіяльності ДУ «Луцький СІЗО» щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди у розмірі 30000 грн щомісячно за період з 24.02.2022 по 31.05.2022 включно, зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату (з урахуванням виплачених сум) позивачу додаткової винагороди у розмірі 30000 грн щомісячно відповідно до Постанови № 168 за вказаний період, та про відмову у задоволенні решти позовних вимог.
При вирішенні питання щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6500,00 грн суд враховує таке.
За приписами частин першої, третьої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.
За змістом частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами третьою - п'ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Отже, аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. Принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Разом з цим при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 28.04.2021, від 08.02.2022 у справах № 640/3098/20 та № 160/6762/21 відповідно, від 18.08.2022 у справі № 540/2307/21.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16.
У постанові Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 826/2689/15 міститься правова позиція щодо застосування частини третьої статті 134 КАС України, відповідно до якої чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов'язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів, що відповідачем не здійснено.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення. Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони. Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення в постановах Верховного Суду від 02.10.2019 (справа № 815/1479/18), від 15.07.2020 (справа № 640/10548/19), від 21.01.2021 (справа № 280/2635/20), від 03.08.2022 (справа № 280/4264/21).
Разом з тим, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.08.2022 у справі № 520/6658/21).
Як вбачається із наявних у справі письмових доказів, а саме договору про надання правової допомоги від 20.11.2023 (а. с. 16 зворот - 18 зворот), додатку від 20.11.2023 до вказаного договору (у пункті 1 якого сторони погодили фіксовану суму гонорару - 6500,00 грн) (а. с. 19), розрахункової квитанції (а. с. 20), розрахунку обсягу наданих правничих послуг від 07.12.2023 (а. с. 20 зворот - 21), адвокат Світлицька З.О. надала позивачу правову допомогу у цій справі та отримала за це гонорар в сумі 6500,00 грн.
При цьому, відповідач не подав заперечень щодо стягнення витрат на правничу допомогу чи клопотання про зменшення їх розміру.
Суд, враховуючи складність справи (справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін) та її значення для сторін, час, який об'єктивно був витрачений адвокатом на надання послуг, та їх обсяг, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, зважаючи на часткове задоволення позову, дійшов висновку про те, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути 2000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Луцький слідчий ізолятор» щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди у розмірі 30000 гривень щомісячно за період з 24.02.2022 по 31.05.2022 включно, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України 22.08.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», відповідно до пункту 8 Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.03.2018 за № 377/31829.
Зобов'язати Державну установу «Луцький слідчий ізолятор» (43000, Волинська область, м. Луцьк, вул. Нестора Бурчака, 3, ідентифікаційний код 08562683) здійснити перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) додаткової винагороди у розмірі 30000 гривень щомісячно за період з 24.02.2022 по 31.05.2022 включно, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України 22.08.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», відповідно до пункту 8 Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.03.2018 за № 377/31829.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державної установи «Луцький слідчий ізолятор» (43000, Волинська область, м. Луцьк, вул. Нестора Бурчака, 3, ідентифікаційний код 08562683) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 гривень 00 копійок (дві тисячі гривень нуль копійок).
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку у спосіб подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.М. Валюх