ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.07.2024Справа № 910/1697/24
За позовом Акціонерного товариства "СЕНС БАНК"
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ДНІПРО-ТОРГ"
2) ОСОБА_1
про стягнення 9 725 479, 57 грн
Суддя Карабань Я.А.
Секретар судових засідань Севериненко К.Р.
Представники учасників справи:
від позивача: не з'явився;
від відповідачів 1, 2: не з'явилися;
Акціонерне товариство "СЕНС БАНК" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ДНІПРО-ТОРГ" (надалі - відповідач-1), 2) ОСОБА_1 (надалі - відповідач-2) про солідарне стягнення суми грошових коштів у розмірі 9 725 479, 57 грн, з яких: 7 337 307, 33 грн заборгованість за кредитом та 2 388 172, 24 грн заборгованість за відсотками.
Позовні вимоги, з посиланням на ст.6, 11, 509, 526, 530, 549, 550, 553, 554, 599, 610, 612, 614, 625-628, 1049, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, ст.173, 193 Господарського кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем-1 своїх обов'язків за договором кредиту №PSMB2021269 від 30.09.2021, а відповідачем-2 своїх обов'язків за договором поруки №PSMB2021269/1 від 30.09.2021, в частині своєчасного повернення кредитних коштів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2024 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня вручення даної ухвали.
26.02.2024 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі №910/1697/23, постановлено її розгляд здійснювати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 03.04.2024.
02.04.2024 від відповідача-2 надійшла заява про залишення позовної заяви без розгляду.
Також 02.04.2024 від відповідача-2 надійшов відзив на позов, у якому останній заперечує проти задоволення позову та, зокрема, зазначає, що позивачем незаконно нараховано відсотки після закінчення строку кредитування, тобто після 28.04.2022.
03.04.2024 від представника позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи на іншу дату, в зв'язку з зайнятістю в іншій справі.
У підготовче засідання 03.04.2024 представники сторін справи не з'явились, про дату, час та місце проведення засідання повідомлялись належним чином. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2024 відкладено підготовче засідання на 30.04.2024.
25.04.2024 від відповідача-2 надійшла заява про проведення підготовчого засідання 30.04.2024 без його участі.
29.04.2024 від представника позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи на іншу дату, в зв'язку з зайнятістю в іншій справі.
У підготовче засідання 30.04.2024 представники сторін справи не з'явились, про дату, час та місце проведення засідання повідомлялись належним чином. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.04.2024 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 18.06.2024.
09.05.2024 від відповідача-2 надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.
17.06.2024 від представника позивача надійшла заява про відкладення підготовчого засідання на іншу дату.
У підготовче засідання 18.06.2024 представники сторін справи не з'явились, про дату, час та місце проведення засідання повідомлялись належним чином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2024 відмовлено в задоволенні заяви відповідача-2 про залишення позову без розгляду, відмовлено в задоволенні заяви представника позивача про відкладення підготовчого засідання на іншу дату. Закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/1697/24 до судового розгляду по суті на 17.07.2024.
11.07.2024 від відповідача-2 надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.
16.07.2024 від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі, позовні вимоги просив задовольнити в повному обсязі.
У судове засідання 17.07.2024 представники сторін не з'явилися, про день та час розгляду справи були повідомлені своєчасно та належним чином. Представник позивача та відповідач-2 надали заяви про розгляд справи без їх участі, представник відповідача-1 про причини неявки суд не повідомив.
Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.
Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Суд зауважує, що він надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.
Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення в справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Враховуючи, що явка учасників справи та їх представників у судове засідання обов'язковою не визнавалась, сторони повідомлені про хід розгляду справи у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку, судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції в спорі та надання відповідних доказів, суд вважає за можливе розглянути справу в цьому судовому засіданні без участі сторін за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 3 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
У разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України).
Розглянувши надані документи та матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
30.09.2021 між позивачем (банк) та відповідачем-1 (позичальник) укладено договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії №PSMB2021269 (надалі - кредитний договір), відповідно до умов п.1.1. якого банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію у національній валюті та на підставі відповідних заяв на видачу кредитних кошті (траншу) надає позичальнику кредит у порядку і на умовах, визначених цим договором. Позичальник, у свою чергу, зобов'язується своєчасно та у повному обсязі виплачувати банку проценти за користування кредитом, виконати інші умови цього договору та повернути банку кредит у терміни встановлені цим договором.
У цьому договорі терміном "відновлювана кредитна лінія" позначається кредитна лінія, протягом строку дії якої після повернення наданого позичальнику кредиту або його частини банк здійснює подальше кредитування позичальника у межах її ліміту.
У цьому договорі терміном "кредит" позначається загальна сума усіх траншів, що фактично надані позичальнику згідно з цим договором і не повернені банку.
У цьому договорі терміном "транш" позначається частина кредиту, що надана позичальнику згідно з відповідною/заявою на видачу кредитних коштів про його надання і не повернута банку.
Згідно пункту 1.2. кредитного договору ліміт кредитної лінії:
а) в період з дати набуття чинності цим договором по 29.05.2022 (включно) - 7 500 000, 00 грн;
в) в період з 30.05.2022 по 29.06.2022 (включно) - 6 000 000, 00 грн;
г) в період з 30.06.2022 по 29.07 2022 (включно) - 4 500 000, 00 грн;
ґ) в період з 30.07.2022 по 29.08.2022 (включно) - 3 000 000, 00 грн;
д) в період з 30.08.2022 по дату закінчення кредитної лінії - 1 500 000, 00 грн.
Пунктом 1.3. кредитного договору сторони погодили, що процентна ставка за цим договором є змінюваною (за типом). Протягом строку дії цього договору розмір процентної ставки визначається за формулою передбаченою в цьому пункті, якщо інше не випливає з умов цього договору.
За користування кредитом (траншами) позичальник зобов'язаний сплачувати банку проценти, що розраховуються за наступною формулою: облікова ставка Національного банку України (змінна величина) (далі за текстом - облікова ставка НБУ) + 6% (шість відсотків) річних (фіксована маржа).
Терміном "облікова ставка НБУ" позначається ключова процентна ставка Національного банку, яка є основним індикатором змін у грошово-кредитній політиці та орієнтиром вартості залучених та розміщених грошових коштів для банків та інших суб'єктів грошово-кредитного ринку. Облікова ставка НБУ встановлюється на основі комплексного аналізу та прогнозу макроекономічного, монетарного та фінансового розвитку, підготовленого Національним банком, та щодня публікується в засобах масової інформації та/або оприлюднюється через інші загальнодоступні регулярні джерела інформації, у тому числі публікується на web-сайті Національного банку України- www.bank.gov.ua.
Сторони погоджуються з тим, що облікова ставка НБУ ґрунтується на об'єктивних індикаторах фінансової сфери, дозволяє визначити ринкову вартість кредитних ресурсів та встановлюється незалежною установою з визнаною діловою репутацією на ринку фінансових послуг.
На день укладення цього договору розмір процентів за користування кредитом, складає 8,5% (вісім цілих п'ять десятих відсотків) річних + 6% (шість відсотків) річних = 14,5% (чотирнадцять цілих п'ять десятих відсотків) річних, при цьому застосовано розмір облікової ставки НБУ станом на 30.09.2021.
Протягом строку дії цього договору розмір процентної ставки за користування кредитом (траншем) встановлюється за вищезазначеною формулою, з використанням діючого розміру облікової ставки НБУ. При цьому, розмір процентної ставки за користування кредитом (траншами) переглядається (розраховується)/змінюється не пізніше наступного банківського дня від дня зміни облікової ставки НБУ для всіх наданих за цим договором траншів.
Відповідно до пункту 1.4. кредитного договору строк кредитної лінії закінчується 29.09.2022.
Положеннями розділу 4 кредитного договору сторони визначили порядок надання кредиту, а саме: у день укладення цього договору банк відкриває позичальнику кредитну лінію та позичковий рахунок для обліку кредиту.
Згідно із пунктами 4.2. та 4.3. кредитного договору банк надає позичальнику кредит лише у межах строку дії кредитної лінії окремими частинами (траншами) шляхом надання одного траншу, що дорівнює ліміту кредитної лінії, або декількох траншів, але так, щоб у будь-який момент розмір кредиту не перевищував ліміт кредитної лінії.
Максимальний строк дії траншу - 6 (шість) місяців.
Протягом строку дії кредитної лінії та у межах вільного залишку ліміту кредитної лінії позичальник має право необмежену кількість разів отримувати кредит у порядку та на умовах, передбачених цим договором.
У цьому договорі терміном "вільний залишок ліміту кредитної лінії" позначається різниця між лімітом кредитної лінії та розміром кредиту, у тому числі якщо така різниця виникла внаслідок дострокового повернення кредиту або його частини.
Згідно з пунктами 6.1.-6.3. кредитного договору протягом строку дії цього договору розмір процентної ставки за користування кредитом (траншем) встановлюється згідно пункту 1.3 цього договору, з використанням діючого розміру облікової ставки НБУ. Проценти нараховуються щомісячно, при цьому таке нарахування здійснюється не рідше одного разу на місяць, на суму кредиту протягом усього строку користування ним, виходячи з фактичної кількості днів у місяці та у році (метод факт/факт). Для цілей визначення періоду для нарахування процентів на суму кожного з траншів день його надання враховується, а день повернення - не враховується. Проценти, нараховані за місяць, позичальник зобов'язаний сплачувати щомісяця у строк з 1-го числа по 5-те число (включно) місяця, наступного за тим, за який вони нараховані (крім процентів, строки сплати яких визначені у наступних абзацах цього пункту).
У разі повного повернення кредиту, в тому числі, але не виключно, дострокового, проценти, нараховані за користування кредитом, повинні бути сплачені одночасно з погашенням заборгованості. При цьому, якщо коштів, що направляються на повне повернення кредиту, не достатньо для повної сплати процентів за його користування, то вважається, що строк сплати таких процентів наступив, і кошти в першу чергу направляються на повернення цих процентів, з урахуванням черговості, передбаченої п.9.4. цього договору.
Якщо день закінчення зазначених вище строків припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до чинного законодавства України, то днем погашення суми заборгованості по сплаті процентів є перший банківський день, що слідує за таким днем.
Відповідно до пункту 8.1. кредитного договору позичальник зобов'язаний повернути банку кредит шляхом повернення кожного траншу у терміни, що визначені у відповідній заяві, на підставі якої-яких цей транш наданий, але не пізніше ніж у день закінчення строку дії кредитної лінії. Повернення кредиту або його частини до терміну вважається достроковим.
У відповідності до пункту 8.3 договору при зменшенні ліміту кредитної лінії у відповідності з пунктом 1.2. цього договору позичальник, незалежно від того, чи настав термін поверненні траншів, визначений згідно з пунктом 8.1. цього договору, зобов'язаний здійснити часткове повернення кредиту таким чином, щоб він не перевищував:
- станом на 30.05.2022 - 6 000 000, 00 грн;
- станом на 30.06.2022 - 4 500 000, 00 грн;
- станом на 30.07.2022 - 3 000 000, 00 грн;
- станом на 30.08.2022 - 1 500 000, 00 грн;
- станом на кінець дня 29.09.2022 - 0, 00 грн..
Сума заборгованості за кредитом, що не повернена у будь-який зі строків, зазначених в п.8.1. та/або 8.3. цього договору, на наступний банківський день за днем закінчення відповідного строку, переноситься банком на рахунки простроченої заборгованості.
Згідно із п.11.3. кредитного договору він вважається укладеним з дати його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов'язань позичальника за цим договором.
30.09.2021 відповідач-1 звернувся до позивача з заявою на видачу кредитних коштів (траншу), в якій просив надати кредитні кошти в розмірі 7 500 000, 00 грн, з терміном повернення - 29.03.2022 (т.1., а.с.10).
25.04.2022 між позивачем та відповідачем-1 укладено додаткову угоду згідно п.1. якої за ініціативою позичальника, на часткову зміну заяви на видачу кредитних коштів (траншу) від 30.09.2021 (надалі - заява) до основного договору, сторони дійшли згоди, що надані банком позичальнику кредитні кошти (транш) у рамках основного договору в сумі 7 337 307,33 грн, під процентну ставку за користування кредитними коштами (траншем) у розмірі, що визначається відповідно до пункту 1.3. основного договору, підлягають поверненню позичальником банку в строк по 28.04.2022 включно.
Як стверджує позивач та підтверджується матеріалами справи, а саме випискою з рахунку відповідача-1, банк належним чином виконав свій обов'язок по кредитному договору та 30.09.2021 надав позичальнику грошові кошти (кредит) у сумі 7 500 000, 00 грн (т.1 а.с.80).
Натомість відповідачем-1 (позичальником) свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконано, кредит у повному обсязі не повернуто та частково сплачено відсотки.
Станом на 10.08.2023 заборгованість позичальника перед банком за кредитним договором складає 9 725 479, 57 грн, з яких: 7 337 307, 33 грн заборгованість за кредитом та 2 388 172, 24 грн заборгованість за відсотками.
З метою забезпечення належного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, 30.09.2021 між позивачем (банк) та відповідачем-2 (поручитель) укладено договір поруки №PSMB2021269/1 (надалі - договір поруки) відповідно до умов п.1.1. якого поручитель поручається за виконання - Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ДНІПРО-ТОРГ" (надалі - боржник) зобов'язання, що виникло на підставі договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії №PSMB2021269, укладеного між банком та боржником 30.09.2021, з урахуванням всіх додаткових угод до нього, що укладені на дату набуття чинності цим договором або будуть укладені в майбутньому, відповідно до якого боржник повинен виконати наступні обов'язки:
- обов'язку повернути банку частину наданого на підставі основного договору кредиту таким чином, щоб Кредит не перевищував станом на " 30" травня 2022 року - 6 000 000,00 (шість мільйонів, 00) гривень; станом на "30" червня 2022 року - 4 500 000,00 (чотири мільйони п'ятсот тисяч, 00) гривень; станом на " 30" липня 2022 року - 3 000 000,00 (три мільйони, 00) гривень; станом на " 30" серпня 2022 року -1 500 000,00 (один мільйон п'ятсот тисяч, 00) гривень; станом на кінець дня " 29" вересня 2022 року - 0,00 (нуль) гривень;
- обов'язку повернути банку наданий на підставі основного договору кредит у загальній сумі, що у будь-який момент часу не перевищуватиме ліміт кредитної лінії. Кожен з траншів, шляхом надання яких наданий кредит, повинен бути повернутий у строк, визначений у заяві, на підставі якої цей транш надано, але не пізніше, ніж у день закінчення строку дії кредитної лінії;
- обов'язок щомісяця сплачувати банку проценти за користування кредитом, наданим за кредитною лінією, у розмірі, який обчислюється за формулою: облікова ставка Національного банку України (змінна величина) + 6% (шість відсотків) річних (фіксована маржа), максимальний можливий розмір процентної ставки за користування кредитом - 25% (двадцять п'ять відсотків) річних, або у будь-якому іншому (більшому або меншому) розмірі, якщо такий буде встановлений шляхом зміни основного договору, у строк, визначений в основному договорі;
- обов'язку сплачувати банку комісію у строки і розмірі, визначені в основному договорі;
- обов'язку у випадках, передбачених основним договором або законодавством України, достроково (до настання термінів або строків повернення/сплати, зазначених вище у цьому пункті), повернути банку кредит, сплатити проценти за користування ним і виконати інші обов'язки, що виникають із основного договору;
- обов'язку сплатити банку неустойку, пеню, штрафні санкції та понад суму неустойки, пені, штрафних санкцій відшкодувати збитки, заподіяні банку невиконанням або неналежним виконанням боржником своїх зобов'язань за основним договором;
- обов'язок сплачувати банку проценти від простроченої суми кредиту (його частини), наданого за кредитною лінією, у розмірі, який обчислюється за формулою: облікова ставка Національного банку України (змінна величина) + 6% (шість відсотків) річних (фіксована маржа), максимальний можливий розмір процентів від простроченої суми кредиту - 25% (двадцять п'ять відсотків) річних, або у будь-якому іншому (більшому або меншому) розмірі, якщо такий буде встановлений шляхом зміни основного договору, у строк, визначений в основному договорі.
Положеннями пунктів 3.1. та 3.2. договору поруки передбачено, що боржник та поручитель відповідають перед банком за порушення обов'язків, передбачених пунктом 1.1. цього договору, як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед банком у тому ж обсязі, що і боржник. Передбачена пунктом 3.1. цього договору відповідальність поручителя наступає у випадку, якщо боржник допустить повне або часткове невиконання обов'язків у встановлені основним договором та/або законодавством України строки (надалі - прострочення виконання обов'язку), зазначених у пункті 1.1. цього договору.
Відповідно до пункту 5.2. договору поруки сторонами визначено, що він набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов'язань боржника за основним договором. Порука за цим договором припиняється через 3 (три) роки з дня настання строку (терміну) повного виконання зобов'язань боржника за основним договором.
Згідно з пунктом 5.3. договору поруки укладанням цього договору поручитель надає свою згоду на будь-які майбутні зміни суті, строку, розміру зобов'язань, які забезпечуються цим договором, внаслідок яких збільшуються або зменшуються: будь-які строки та/або терміни, та/або розмір(и) будь-яких процентів/відсотків/комісій/платежів, та/або суми будь-яких грошових зобов'язань, та/або будь-які встановлені ліміти/граничні суми, що передбачені основним договором, та/або розмір неустойки (пені, штрафних санкцій), та/або розмір будь-яких інших платежів, які боржник згідно з основним договором повинен сплачувати на користь банка та/або сплата яких, випливає з зобов'язань, які забезпечуються цим договором, і погоджується з тим, що такі зміни не є підставою для припинення встановленої цим договором поруки, і встановлена порука залишиться чинною протягом строку дії цього договору.
Отже, враховуючи викладене вище, існують передбачені кредитним договором та договором поруки підстави для настання відповідальності відповідача-2, як поручителя за простроченими зобов'язаннями відповідача-1, як позичальника, в зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
В силу положень ст. 1054 Цивільного кодексу України , за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів належних йому.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно зі статями 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Згідно ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як зазначено судом вище, згідно заяви на видачу кредитних коштів (траншу) позичальник отримав грошові кошти в загальній сумі 7 500 000, 00 грн та, з урахуванням часткового повернення в сумі 162 692,67 грн та додаткової угоди від 25.04.2022 повинен був повернути кредит у сумі 7 337 307,33 грн до 28.04.2022 включно.
Однак, як установлено матеріалами справи боржником (відповідачем-1) не виконано зобов'язання щодо повернення кредитних коштів (траншу) в сумі 7 337 307,33 грн, а тому позивач звернувся з вимогою про солідарне стягнення кредитної заборгованості з відповідачів.
Відповідно до ч. 1 ст.546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою та порукою.
Згідно зі ст.553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
З метою забезпечення належного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором 30.09.2021 з відповідачем-2 укладено договір поруки.
Як передбачено ч.1, 2 ст.554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Враховуючи викладене, оскільки відповідач-2 є поручителем перед позивачем за виконання зобов'язань відповідача-1 за кредитним договором, суд дійшов висновку, що відповідач- 2 зобов'язаний солідарно відповідати з відповідачем-1 перед позивачем за неналежне виконання умов вказаного кредитного договору.
Отже, оскільки матеріали справи не містять доказів погашення суми заборгованості відповідачами, суд вважає вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідачів суми основної заборгованості в розмірі 7 337 307,33 грн правомірними та обґрунтованими з огляду на що задовольняє їх у повному обсязі.
Також позивачем заявлено вимогу про солідарне стягнення з відповідачів за період з 29.03.2022 по 09.08.2023 заборгованості за процентами в загальному розмірі 2 388 172, 24 грн.
Так, згідно з положеннями статей 1048, 1049, 1054 Цивільного кодексу України на підставі кредитного договору у позичальника виникає обов'язок з повернення наданих йому банком грошових коштів (кредиту) та сплати процентів у встановлені договором строки (терміни). Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (абз. 2 ч. 1 ст. 1048 зазначеного Кодексу).
Крім того, відповідно до частини 1 статті 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, згідно з частиною 2 якої боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стосовно застосування наведених норм матеріального права Велика Палата Верховного Суду неодноразово в своїх постановах (зокрема від 04.02.2020 у справі №912/1120/16, від 28.03.2018 у справі №444/9519/12) викладала висновок про те, що припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України.
Натомість в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно.
У вказаній постанові в справі №912/1120/16 також викладений висновок про необхідність тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо наслідків порушення відповідачем строків повернення позичених коштів, що має здійснюватися у системному взаємозв'язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання цивільно-правової відповідальності, в тому числі за порушення грошового зобов'язання. Велика Палата Верховного Суду відзначила про таке у контексті відступлення від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі №913/11/18 щодо відсутності підстав для застосування відповідної правової позиції, наведеної в зазначеній постанові в справі №444/9519/12, через обумовлення сторонами в договорі нарахування процентів за користування кредитом по день повного погашення заборгованості.
Вирішуючи виключну правову проблему щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, що виникли в зв'язку з невиконанням договору банківського кредиту, які за своєю сутністю є процентами за користування кредитом, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 наголосила, що проценти відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми позики передбачає частина друга статті 1050 Цивільного кодексу України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.
Зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.
Тобто регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов'язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.
При цьому щодо можливості нарахування процентів поза межами строку кредитування Велика Палата Верховного Суду зауважила, що сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини, виходячи з правової природи останніх.
Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, і цей розмір може зменшити суд.
У даній справі судом встановлено, що основна заборгованість за кредитним договором підтверджена, проте заявлені проценти саме за користування кредитом нараховані банком по 09.08.2023.
У той же час, судом встановлено, що датою повернення кредиту (траншу) є 28.04.2022 включно, а тому, враховуючи наведену вище позицію Великої Палати Верховного Суду, подальше нарахування процентів на підставі договору кредиту та відповідно до ст.1048 Цивільного кодексу України є неможливим.
Суд зауважує, що після спливу строку кредитування 28.04.2022, за звичайних умов позивач мав би право здійснювати нарахування процентів відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України. Проте, пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що "У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)".
Отже, суд вважає, що правомірно нарахованими є процентами за користування кредитом лише по 28.04.2022, а заперечення відповідача-2 в частині періоду нарахування процентів є обґрунтованими.
Здійснивши перерахунок і перевірку суми процентів за користування кредитом, суд дійшов висновку, що задоволенню підлягають вимоги в частині стягнення заборгованості за процентами за період з 29.03.2022 по 28.04.2022 у розмірі 99 535,43 грн.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
Відповідно до положень ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
На підставі викладеного, враховуючи доведення позивачем позовних вимог, а відповідачами не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та про солідарне стягнення з відповідачів 7 337 307, 33 грн заборгованості за кредитом та 99 535,43 грн заборгованості за відсотками.
За змістом положень частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Водночас, згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема, інваліди I та II груп.
Відповідачем-2 долучено до матеріалів справи копію пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 , серії НОМЕР_2 , що видане Пенсійним фондом України на підтвердження ІІ групи інвалідності.
Відповідно до положень частини 2 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Приписами частини 3 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено компенсування судового збору за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору.
Враховуючи викладене витрати позивача по сплаті судового збору, які підлягали стягненню з відповідача-2 підлягають поверненню з Державного бюджету України, а в іншій частині пропорційно задоволеним вимогам покладаються на відповідача-1 і позивача.
Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ДНІПРО-ТОРГ" (03182, місто Київ, вулиця Миру, будинок 19, ідентифікаційний код 37589371) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства "СЕНС БАНК" (03150, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 100, ідентифікаційний код 23494714) 7 337 307 (сім мільйонів триста тридцять сім тисяч триста сім) грн 33 коп. заборгованості за кредитом та 99 535 (дев'яносто дев'ять тисяч п'ятсот тридцять п'ять) грн 43 коп. заборгованості за відсотками.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ДНІПРО-ТОРГ" (03182, місто Київ, вулиця Миру, будинок 19, ідентифікаційний код 37589371) на користь Акціонерного товариства "СЕНС БАНК" (03150, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 100, ідентифікаційний код 23494714) 55 776 (п'ятдесят п'ять тисяч сімсот сімдесят шість) грн 32 коп. судового збору.
4. У задоволенні іншої частини позову відмовити.
5. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
6. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Повний текст складено та підписано 25.07.2024.
Суддя Я.А.Карабань