23 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/11316/23 пров. № А/857/4804/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,
на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року (суддя - Кисильова О.Й., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м. Львів, дата складання повного тексту - не зазначено),
в адміністративній справі №380/11316/23 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ),
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
У травні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просив: 1) визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 11.03.2023 по 16.04.2023; 2) зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 11.03.2023 до дня фактичного розрахунку 16.04.2023.
Відповідач позову не визнав, в суд першої інстанції подав відзив на позовну заяву, у якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14.02.2024 позов задоволено частково. Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 7000 грн. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 536,80 грн.. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
З цим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив його в апеляційному порядку. Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції винесено всупереч чинного законодавства, з порушеннями норм матеріального і процесуального права і підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт (позивач) покликається на те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, встановлено дату проведення остаточного розрахунку із звільненими військовослужбовцями, а відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум не врегульовано, а тому підлягають застосуванню норми статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як такі, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення із служби Збройних Сил України. Вказує, що суд першої інстанції обмежив право позивача на отримання компенсаційної суми, безпідставно застосувавши і обмеження часового проміжку у 6 місяців. Просить скаржник врахувати, що період нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, з урахуванням положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діє з 19 липня 2022 року, складає період з 11.03.2023 по 16.04.2023 включно та становить 37 календарних днів. Таким чином, середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні становить 36177, 86 грн..
За результатами апеляційного розгляду апелянт (позивач) просить скасувати оскаржене рішення суду від 14.02.2024 та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги в повному обсязі, стягнувши з відповідача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 11.03.2023 по 16.04.2023 в розмірі 36177,86 грн..
З рішення суду першої інстанції у цій справі, також не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Апелянт вважає рішення суду необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт (відповідач) покликається на те, що безпідставним є застосування положень статей 116, 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за індексацію грошового забезпечення. Також вважає апелянт хибним розрахунок середнього заробітку, який не відповідає вимогам чинного законодавства. Зазначає, що судом при визначенні частки суми, яка має бути виплачена позивачеві як середнє грошове забезпечення і її істотності, має бути враховано не лише суму грошового забезпечення, але й всі суми, що були нараховані і виплачені при звільненні. Також вважає, що позивачем подано позов із пропущенням місячного строку.
За результатами апеляційного розгляду апелянт (відповідач) просить скасувати оскаржене рішення суду від 14.02.2024 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційних скарг, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу позивача слід задоволити частково, а апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Судом встановлено такі фактичні обставини справи.
Позивач ОСОБА_1 наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 23.02.2023 №187-ОС, звільнений із військової служби у запас у зв'язку із сімейними обставинами (а.с. 6).
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 10.03.2023 № 253-ос, ОСОБА_1 виключений із списків особового складу загону та всіх видів забезпечення (а.с. 7-8).
Відповідно до виписок з АТ КБ "Приватбанк" від 13.03.2023 № TLTU6P8UBTSR13OM від 17.05.2023 № HP1HT1NQK0CJJLK1, відповідач здійснив нарахування та виплату ОСОБА_1 належних сум грошового забезпечення при звільненні, а саме: 13.03.2023 у розмірі 49259,09 грн; 31.03.2023 - 666,35 грн; 07.04.2023 - 4209,87 грн; 13.04.2023 - 214,96 грн; 17.04.2023 - 61155,30 грн, що сумарно складає 115505,57 грн (а.с. 14-22).
Позивач, вважаючи, що відповідачем несвоєчасно проведено повний розрахунок при звільненні, звернувся із цим позовом до адміністративного суду.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача наявні зобов'язання нарахувати на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, однак, застосував принцип співмірності та обґрунтованості розміру середнього заробітку. Судом першої інстанції при прийнятті рішення враховано правові висновки Верховного Суду, викладених у постановах від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16; та викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та рішенню суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів апеляційного суду враховує наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України, роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Згідно зі ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
За приписами ст.117 КЗпП України (в редакції Закону України "Про внесення змін в законодавчі акти України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), чинній на час звернення із позовом, у разі невиплати звини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Правовідносини щодо відшкодування заробітної плати за час затримки остаточного розрахунку врегульовані нормами Кодексу законів про працю України, Законом України "Про оплату праці" та Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (надалі - Порядок № 100).
Згідно із ст.27 Закону України "Про оплату праці", порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Положеннями п.8 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.
Передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. При цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Колегія суддів зазначає, що із 19.07.2022 року за затримку виплати належних сум при звільненні звільнений працівник має право на отримання середнього заробітку за весь час затpимки по день фактичного розpахунку, але не більше ніж за шість місяців.
Матеріалами справи підтверджується, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 10.03.2023 № 253-ос, ОСОБА_1 виключений із списків особового складу загону та всіх видів забезпечення.
Відповідно до п.242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року по справі № 821/1226/16).
Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі статті 116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства. Тобто позивач набув право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні з 11.03.2023 року (наступного дня після звільнення).
За змістом статті 116, 117 КЗпП України, виплата усіх коштів не звільняє відповідача від відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції враховує, що ст.117 КЗпП України в редакції, чинній на час фактичного розрахунку, встановленні обмеження щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - не більше ніж за шість місяців.
Відтак, з відповідача необхідно було стягнути на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, тобто за період з із 11.03.2023 по 16.04.2023.
Згідно з довідкою-розрахунком відповідача середній заробіток позивача за два останніх місяці перед звільненням з військової служби (січень 2023 року - 23432,70 та у лютому 2023 року - 34256,70 ) становив 57689, 40 грн..
Отже, середньоденний заробіток позивача становить 977,78 грн (57 689, 40 грн (заробіток за два останніх місяці)/59 календарних дні.
Тому, враховуючи встановлені ст.117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022 обмеження шестимісячним строком виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, позивач має право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 11.03.2023 по 16.04.2023 у розмірі 36177,86 грн (977, 78 середній заробіток x 37 календарних дні).
Таким чином, колегія суддів апеляційного суду вважає вірними висновки суду першої у відповідній частині щодо того, що позивач має право на отримання від відповідача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 11.03.2023 по 16.04.2023 у розмірі 36177,86 грн..
Однак, суд апеляційної інстанції не погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що у розглядуваній справі слід застосувати принцип співмірності суми компенсації (суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні) відносно розміру грошових сум, які були несвоєчасно виплачені позивачу при звільненні зі служби, шляхом зменшення вказаного вище розміру середнього заробітку із 36177,86 грн. до суми 7000 грн..
З цього приводу апеляційний суд зазначає наступне.
Статтею 117 КЗпП у редакції Закону 2352-ІХ від 01 липня 2022 року встановлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Варто зауважити, що стаття 117 КЗпП України діяла в дещо іншій редакції і до цього часу (до змін введених Законом №2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Проте, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився.
Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Тож, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діє після 19 липня 2022 року, де законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, що наведена у постанові від 23 травня 2024 року у справі №560/11616/23.
Отже, з відповідача слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 36177,86 грн. без обмеження цієї суми.
Таким чином, доводи апеляційної скарги позивача у відповідній частині являються обгрунтованими, а апеляційна скарга відповідача являється безпідставною.
Відносно доводів апеляційної скарги відповідача в частині пропущення позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту. Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах.
Відповідно до частин 3, 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Як уже було зазначено судом вище, остаточний розрахунок з позивачем після звільнення зі служби здійснено 17 квітня 2023 року.
З цим адміністративним позовом позивач звернувся до суду 18 травня 2023 року засобами поштового зв'язку.
Таким чином, позивачем не пропущено строк звернення до суду з цією позовною заявою.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню. У свою чергу, апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, з врахування тих позовних вимог, які були заявлені в суді першої інстанції.
При цьому, слід зазначити, що відповідно до ч.5 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України у разі задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, на користь позивача належить стягнути понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в суді першої інстанції у сумі 1073,60 грн. та в суді апеляційної інстанції у сумі 1314,08 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції необхідно скасувати та прийняти постанову про часткове задоволення позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 139, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року в адміністративній справі №380/11316/23 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - скасувати та прийняти постанову.
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період із 11.03.2023 по 16.04.2023.
Стягнути із ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період із 11.03.2023 по 16.04.2023 у сумі 36177,86 грн..
У задоволенні решта позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір сплачений за подання позовної заяви і апеляційної скарги в загальному розмірі 2390,68 грн., за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ).
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Н. В. Ільчишин
Р. Й. Коваль