Справа № 620/894/24 Суддя (судді) першої інстанції: Соломко І.І.
23 липня 2024 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Заїки М.М.,
суддів - Голяшкіна О.В., Шведа Е.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державна судова адміністрація України, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області (далі - ТУ ДСА у Чернігівській області, відповідач), третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державна судова адміністрація України (далі - ДСА України, третя особа), в якій просив суд:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року включно, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2023 року у розмірі 2102 грн;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області здійснити нарахування та виплату суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року включно, відповідно до вимог статті 135 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII), виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, та розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня 2023 року, який становив 2684 гривні, з урахуванням раніше виплачених сум і з утриманням передбачених законом податків та обов'язкових платежів.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.03.2024 позов задоволено.
При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що суддівська винагорода у спірному періоді підлягає нарахуванню, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у сумі 2684 грн. Відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди, враховуючи розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102 грн.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.03.2024 скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді величиною 2102 грн, визначено Законом України "Про державний бюджет України на 2023 рік", який є чинним та неконституційним у встановленому порядку не визнавався, а відтак підлягає застосуванню при виплаті позивачу суддівської винагороди. Нарахування та виплата суддівської винагороди здійснювалась відповідно до Бюджетного кодексу України. ДСА України, як головний розпорядник коштів з виплати грошового утримання суддів не наділена повноваженнями змінювати розмір бюджетних асигнувань на такі цілі.
Шостим апеляційним адміністративним судом ухвалою від 09.05.2024 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
Відзивів чи письмових пояснень на апеляційну скаргу не надійшло.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.07.2024 справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Встановлено, що ОСОБА_1 працює на посаді судді Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області, що підтверджується витягом з наказу від 21.03.2027 №4-ос.
Відповідно до наявних у матеріалах справи розрахункових листів за спірний період, а також довідок про доходи та утримання за основним місцем роботи позивача, йому нараховувалась суддівська винагорода, обчислена з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2023 року, у розмірі 2102 грн.
Обчислення суддівської винагороди позивачу за спірний період проведено відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2023 рік", виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривень.
Позивач вважає, що суддівська винагорода у спірному періоді підлягає нарахуванню, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684 грн, а тому звернувся до суду із вказаним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що суддівська винагорода у спірному періоді підлягає нарахуванню, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у сумі 2684 грн. Відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди, враховуючи розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102 грн.
Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує наступне.
Згідно із статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 3 ст. 135 Закону №1402-VIII, базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік», статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2022 рік», статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік» в Україні установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2021 року - 2270 гривень, на 01 січня 2022 року - 2481 гривня, на 01 січня 2023 року - 2684 гривні; працездатних осіб на 2021-2023 роки, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових та митних органів, становить 2102 грн.
Тобто, вказаною нормою Закону, разом із встановленням на 01 січня відповідного року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірах 2270,00 грн, 2481,00 грн та 2684,00 грн, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових та митних органів», розмір якого становить 2102,00 грн.
При цьому, виплата суддівської винагороди регулюється ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону №1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
Цей висновок узгоджується із змінами до Конституції України, внесеними Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон №1401-VIII), що набрали чинності 30.09.2016.
Цим Законом, серед іншого, ст. 130 Конституції України викладено в новій редакції, а саме: «Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.
У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій».
Таким чином, Конституція України, у редакції Закону №1401-VIII, містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій. З цією конституційною нормою співвідносяться норми ч. 1 ст. 135 Закону №1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.
Водночас, такого виду прожиткового мінімуму, як «для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових та митних органів» не передбачено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 №966-XIV. Вказаним Законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Закріплення ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових та митних органів, законодавцем не внесено змін до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму.
Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.
Тому, відсутні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом, яким є Закон №1402-VIII, гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
Зазначену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 01.12.2004 №19-рп/2004, від 11.10.2005 №8-рп/2005, від 22.05.2008 №10-рп/2008, від 03.06.2013 №3-рп/2013, а також від 04.12.2018 №11-р/2018.
Водночас, Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 3 ст. 135 Закону №1402-VIII.
Оскільки Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, та вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися або змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій.
З урахуванням наведеного апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивач відповідно до ст. 135 Закону №1402-VIII має право на отримання довідок про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на станом на 01 січня 2023 року складає 2684,00 грн.
Вказані висновки суду узгоджуються з позицією викладеною Верховним Судом у Постанові від 13.09.2023 по справі №240/44080/2021, предметом розгляду якої були подібні правовідносини.
Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10 лютого 2010 року).
Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
З огляду на наведене апеляційний суд надав правову оцінку визначальним доводам сторін. Суд зауважує, що не надання оцінки іншим доводам сторін жодним чином не відобразилось на повноті та об'єктивності дослідження судом обставин справи та не вплинуло на результат апеляційного розгляду.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 48, 242-244, 250, 271, 272, 286, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 березня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя М.М. Заїка
Судді О.В. Голяшкін
Е.Ю. Швед
Повний текст постанови складено та підписано 23 липня 2024 року.