П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
23 липня 2024 р. Категорія 113020200м. ОдесаСправа № 522/9343/24
Перша інстанція: суддя Павлик І.А.,
час і місце ухвалення: 15:51, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Семенюка Г.В.,
суддів - Домусчі С.Д., Шляхтицького О.І.,
при секретаріВишневській А.В.
за участю сторін:
ДМСУ Білоконь Н.О. (довіреність)
Пред-к відповідачаВишневський А.А. (адвокат, ордер)
ВідповідачОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні П'ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 червня 2024 року по справі за позовом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , -
встановиВ:
Позивач, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , мотивуючи його тим, що рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 22.12.2023 у справі № 522/24222/23 задоволено позов ГУ ДМС в Одеській області про затримання громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України строком на шість місяців до 21.06.2024, з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України (далі ПТПІ). Станом на 13.06.2024 зазначене судове рішення від 22.12.2023 громадянином Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 в апеляційному порядку не оскаржувалось. 21.12.2023 ГУ ДМС в Одеській області прийнято рішення № 32 про примусове видворення з України громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 . Проте, станом на час подання цього позову неможливо забезпечити примусове видворення іноземця у зв'язку з тим, що до теперешнього часу відсутні документи, що дозволяють завершити процедуру ідентифікації та перетнути державний кордон України, відповідач не може бути документований сертифікатом на повернення в країну попереднього проживання, що в свою чергу не дає можливості виконати рішення про його примусове видворення за межі України. З огляду на викладене, позивач просить суд продовжити строк затримання громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 на шість місяців по 21.12.2024 з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26 червня 2024 року у задоволенні адміністративного позову Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), 01 травня 1989 року відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції не врахував, оскільки на даний час неможливо забезпечити примусове видворення відповідача, у зв'язку з тим, що до теперішнього часу відсутні документи, що дозволяють завершити процедуру ідентифікації та перетнути державний кордон України, та тим, що він не може бути документований сертифікатом на повернення в країну попереднього проживання, що в свою чергу не дає можливості виконати рішення про його примусове видворення за межі України.
Представником ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ) було надано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що доводи, викладені в апеляційній скарзі є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 червня 2024 року винесено законно та обґрунтовано, а тому підстави для його скасування відсутні. Крім того, відповідач вказує, що з матеріалів справи вбачається, що особу ОСОБА_4 протягом строку його затримання було ідентифіковано та його належність до громадянства Азербайджанської Республіки було підтверджено Посольством Азербайджанської Республіки в Україні та відділом міграційного контролю з Посольства Азербайджанської Республіки в Україні отримано свідоцтво про повернення до країни походження - Азербайджанської Республіки, на установчі дані ОСОБА_4 , термін дії якого один місяць від дати оформлення, а саме з 01.02.2024 по 02.03.2024 включно. При цьому, в матеріалах справи відсутня інформація, які заходи здійснені відділом міграційного контролю ГУ ДМС в Одеській області для виконання рішення № 32 про примусове видворення ОСОБА_4 , враховуючи отримання відділом міграційного контролю ГУ ДМС в Одеській області свідоцтва на повернення відповідача в період терміну його дії.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22.12.2023 у справі № 522/24222/23 задоволено позов ГУ ДМС в Одеській області до громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України. Затримано громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України строком на шість місяців до 21.06.2024, з поміщенням до Державної установи «Миколаївський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, ДМС».
21.12.2023 ГУ ДМС в Одеській області прийнято рішення № 32 про примусове видворення з України громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 , яке відповідач в судовому порядку не оскаржував, проте у встановлений термін територію України не залишив.
Рішенням ГУ ДМС України в Одеській області від 16.01.2024 № 25 громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_5 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 , заборонено в'їзд в Україну терміном на три роки на підставі статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області листом за вих. № 5100.20.10114/51.2-24 від 04.01.2024 звернулось до Надзвичайного та Повноважного посла Азербайджанської Республіки в Україні з проханням забезпечення ідентифікації на установчі дані ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 , підтвердження або спростування громадянства, а у разі підтвердження документувати свідоцтвом про повернення до Азербайджанської Республіки, без сплати консульського внеску.
До ГУ ДМС в Одеській області 16.01.2024 надійшов лист з Посольства Азербайджанської Республіки в Україні за вих. № 4/KYV/019/24 від 15.01.2024 у відповідь на лист ГУ ДМС в Одеській області за вих. № 5100.20.10114/51.2-24 від 04.01.2024, про готовність оформити для ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина Азербайджанської Республіки свідоцтва про повернення до країни походження - Азербайджанської Республіки, термін дії якого один місяць від дати оформлення, без сплати консульського внеску.
В подальшому, відділом міграційного контролю з Посольства Азербайджанської Республіки в Україні отримано свідоцтво на повернення до країни походження - Азербайджанської Республіки, на установчі дані ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 , термін дії якого один місяць від дати оформлення, а саме з 01.02.2024 по 02.03.2024 включно.
Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області за вих. №5101.20.1/8540-24 від 15.04.2024 звернулось до Державної установи «Миколаївський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, ДМС» з проханням довести громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_5 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 про те, що Посольство Азербайджанської Республіки в Україні повідомляє про готовність повторно видати свідоцтво про повернення його до батьківщини, та чи готовий він придбати квиток на авіарейс сполученням Кишинів (Республіка Молдова) - ОСОБА_6 ), а також чи готовий він залишити територію України, якщо авіаквиток буде придбано за державні кошти.
Державна установа «Миколаївський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, ДМС» 19.04.2024 за вих. № 4877.5/505-24 у відповідь на лист ГУ ДМС в Одеській області за вих. № 5101.20.1/8540-24 від 15.04.2024 повідомила про те, що громадянин Азербайджанської Республіки ОСОБА_4 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 відмовився надавати усну чи письмову відповідь без будь-яких пояснень.
Після цього, 14.06.2024 ГУ ДМС України в Одеській області звернулося до суду з цим позовом, зважаючи на те, що 21.06.2024 спливав строк затримання відповідача.
Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції зазначив, що за весь час затримання відповідача позивач звернувся до Надзвичайного та Повноважного посла Азербайджанської Республіки в Україні з проханням забезпечення ідентифікації на установчі дані ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 , та отримавши свідоцтво про його повернення терміном дії 1 місяць не скористався ним, тобто можливість реалізації видворення відповідача залежала виключно від волевиявлення позивача, що спростовує його доводи про неможливість забезпечення видворення ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 за межі території України у шестимісячний строк з дня його затримання. За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду погоджується з означеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положення Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» встановлюють правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України.
Частиною четвертою статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.
Відповідно до п. 4 Розділу І Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрацією державної прикордонної служби України та Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року № 353/271/150 (далі - Інструкції), іноземці можуть бути примусово повернуті до країни походження чи третьої країни на підставі рішення органу ДМС або органу охорони державного кордону, або органу СБУ про примусове повернення чи примусово видворені на підставі винесеної за позовом цих органів/підрозділів постанови адміністративного суду про примусове видворення.
Згідно з п.6 розділу ІІІ вказаної Інструкції строк затримання іноземців, які незаконно перебувають в Україні, не може перевищувати шести місяців.
У разі наявності умов, за яких неможливо забезпечити примусове видворення особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більше ніж до вісімнадцяти місяців.
Умовами, за яких неможливо забезпечити примусове видворення особи, є: відсутність співпраці з боку іноземця під час процедури його ідентифікації; неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
Про продовження строку затримання не пізніш як за п'ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися для виконання рішення про примусове видворення або для розгляду заяви про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
Відповідно до частини першої статті 289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України; 2) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; 4) зобов'язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.
У частині одинадцятій статті 289 КАС України встановлено, що строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але не більш як на вісімнадцять місяців.
Про продовження строку затримання не пізніш як за п'ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення чи реадмісію або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні (частина дванадцята статті 289 КАС України).
Згідно з частиною тринадцятою статті 289 КАС України умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є:
1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його (її) ідентифікації;
2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
Із змісту наведених приписів слідує, що під час вирішення позову про продовження строку затримання іноземця та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, обов'язковому дослідженню судом підлягають обставини щодо неможливості ідентифікації іноземця або особи без громадянства та неможливість забезпечення примусового видворення.
При цьому, на позивача покладено обов'язок вжиття заходів для ідентифікації іноземця або особи без громадянства для забезпечення виконання рішення про видворення.
Предметом розгляду у даній справі є виключно підстави для продовження строку затримання відповідача метою його ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України.
В свою чергу Верховний Суд у постанові від 28 січня 2021 року у справі №743/1046/20 дійшов висновку, що перелік умов, за яких неможливо забезпечити примусове видворення особи та які є підставою для продовження строку її затримання в ПТПІ, наведений у частині тринадцятій статті 289 КАС України і цей перелік є вичерпним. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2023 року справа № 158/1645/23.
Така практика покликана стимулювати позивачів до активних дій щодо видворення відповідача у встановлений законом 6-місячний строку за реальної можливості встановити його особу, а не займатися формалізмом та утриманням іноземців за рахунок державного бюджету.
Вирішуючи питання про те, чи є обставини, пов'язані з пандемією COVID-19 та превентивними заходами із обмеження/зупинення авіасполучення з певною державою, такими, що унеможливлюють примусове видворення іноземця, який незаконно перебуває в Україні, та є підставою для продовження строку його затримання, Верховний Суд у постанові від 28 січня 2021 року у справі №743/1046/20 дійшов висновку, що перелік умов, за яких неможливо забезпечити примусове видворення особи та які є підставою для продовження строку її затримання в ПТПІ, наведений у частині тринадцятій статті 289 КАС України і цей перелік є вичерпним. Виходячи з цього, Верховний Суд зазначив, що карантинні обмеження та закриття державного кордону на час пандемії коронавірусу не є підставою для продовження строку затримання іноземця, адже не відносяться до обставин, передбачених приписами статті 289 КАС України.
Аналогічні висновкі зроблені Верховним Судом й у постанові від 26 вересня 2023 року у справі № 158/1645/23, де так само вирішувалося питання продовження строку затримання іноземця, який незаконно перебуває в Україні, за обставин, що не передбачені частиною тринадцятою статті 289 КАС України, а саме: відсутності авіасполучення з території України з 24 лютого 2022 року та зумовленими цією обставиною труднощами в забезпеченні транзитного проїзду іноземця до країни походження та у постанові від 25 січня 2024 року у справі № 522/17595/23.
Неможливість забезпечити примусове видворення громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 у шестимісячний строк з дня його затримання і розміщення в ПТПІ, ГУ ДМС України в Одеській області пов'язувало з тим, що до теперішнього часу відсутні документи, що дозволяють завершити процедуру ідентифікації та перетнути державний кордон України, та тим, що він не може бути документований сертифікатом на повернення в країну попереднього проживання, що в свою чергу не дає можливості виконати рішення про його примусове видворення за межі України.
Натомість з матеріалів справи вбачається, що особу ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 протягом строку його затримання було ідентифіковано та його належність до громадянства Азербайджанської Республіки було підтверджено Посольством Азербайджанської Республіки в Україні та відділом міграційного контролю з Посольства Азербайджанської Республіки в Україні отримано свідоцтво про повернення до країни походження - Азербайджанської Республіки, на установчі дані ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 , термін дії якого один місяць від дати оформлення, а саме з 01.02.2024 по 02.03.2024 включно.
При цьому, в матеріалах справи відсутня інформація, які заходи здійснені відділом міграційного контролю ГУ ДМС в Одеській області для виконання рішення № 32 про примусове видворення ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 , враховуючи отримання відділом міграційного контролю ГУ ДМС в Одеській області свідоцтва на повернення відповідача в період терміну його дії.
Матеріали справи не містять доказів, зокрема, письмового звернення до керівництва та бухгалтерії ГУ ДМС в Одеській області та/чи керівництва та бухгалтерії Державної міграційної служби України щодо придбання авіаквитка за державні кошти на авіарейс Кишинів (Республіка Молдова) ОСОБА_7 ) на установчі дані ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що за весь час затримання відповідача позивач звернувся до Надзвичайного та Повноважного посла Азербайджанської Республіки в Україні з проханням забезпечення ідентифікації на установчі дані ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 , та отримавши свідоцтво про його повернення терміном дії 1 місяць не скористався ним, тобто можливість реалізації видворення відповідача залежала виключно від волевиявлення позивача, що спростовує його доводи про неможливість забезпечення видворення ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 за межі території України у шестимісячний строк з дня його затримання.
За таких обставин подальше утримання відповідача у Миколаївському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, фактично призводить до позбавлення його волі на тривалий строк без наявності злочину.
Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до п. «f» частини першої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім як відповідно до процедури, встановленої законом, у випадку законного арешту або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.
В п.п. 37, 39 рішення у справі «Вінтерверп проти Нідерландів» Європейський суд з прав людини вказав, що предметом та метою п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є lex generalis по відношенню до п. 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є гарантувати, що нікого не може бути позбавлено волі у свавільний спосіб, таким чином, незалежно від відповідності національному праву «жодне свавільне утримання ніколи не може вважатися законним».
Стаття 5 Конвенції також вимагає, щоб будь-яке затримання чи взяття під варту здійснювалося у «порядку, передбаченому законом». Це передбачає як додержання матеріальних вимог, наприклад, умов, за яких людина може бути затримана, так і додержання власне процедури позбавлення свободи, наприклад, обов'язку скласти протокол або повідомити близьких особи, або як в даному випадку забезпечити участь перекладача та адвоката у разі необхідності.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 17 квітня 2014 року «Справа Анатолій Руденко проти України», стало остаточним 17 липня 2014 року (№ 50264/08), Суд наголосив, що відповідно до пункт 1 статті 5 Конвенції має на увазі фізичну свободу особи, і мета цього положення полягає в недопущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків стосовно права на свободу, яке гарантує пункт 1 статті 5, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті цього положення. Згідно з цим рішенням, відповідність позбавлення волі національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин (п. 103).
Крім того, у рішенні «Кім проти Росії» від 17.07.2017 року Європейський суд з прав людини зазначив, що параграф 1 (f) статті 5 Конвенції не вимагає, щоб утримання під вартою розглядалося як розумно необхідне, наприклад, для запобігання правопорушення або втечі. Будь-яке позбавлення волі на підставі другої частини параграфа 1 (f) статті 5 буде обґрунтовано, якщо вживаються заходи щодо депортації або екстрадиції. Якщо ці заходи не супроводжуються особливою ретельністю, позбавлення волі перестає бути допустимим згідно з параграфом 1 (f) статті 5 (§ 113 постанови від 15.11.1996 року по скарзі «Chahal проти Великобританії»). Для того, щоб не стати довільним, позбавлення волі на підставі параграфа 1 (f) має бути сумлінним. Воно повинно бути тісно пов'язане з підставою позбавлення волі, на яке посилається Уряд. Місце і умови утримання під вартою повинні бути відповідними. Тривалість утримання під вартою не повинна перевищувати те, що розумно вимагається для досягнення мети (§ 164 судові рішення Великої палати за скаргою «А. та інші проти Сполученого Королівства», ECHR 2009).
З огляду на викладене, є підстави вважати, що право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в законі; затримання до закінчення проведення процедури видворення, в тому числі для належної ідентифікації особи, має відповідати волі національному законодавству, воно має також бути необхідним за конкретних обставин справи.
Також, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчали, що протягом шести місяців, на які позивач просить продовжити строк затримання відповідача, вжиті ГУ ДМС в Одеській області заходи призведуть до документування відповідача та забезпечення його видворення.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області.
Доводи апеляційної скарги майже дублюють адміністративний позов (а.с. 1) були предметом дослідження в суді першої інстанції та висновків останнього не спростовують.
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, - залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 червня 2024 року по справі № 522/9343/24, - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач Г.В. Семенюк
Судді С.Д. Домусчі О.І. Шляхтицький