[1]
15 липня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_5 на вирок Вишгородського районного суду Київської області від 15 травня 2023 року щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_7 ,
потерпілого ОСОБА_5 ,
представників потерпілого ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
захисників ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
Вироком Вишгородського районного суду Київської області від 15 травня 2023 року
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України та призначено покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік
Згідно з вироком суду, 05 вересня 2021 року, близько 22 години 30 хвилин, ОСОБА_6 , перебуваючи на перехресті вулиці Шкільна та вулиці Київська у м. Вишгород Київської області, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, діючи умисно, з метою заподіяння тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків у виді заподіяння шкоди здоров'ю, та бажаючи їх настання, наніс один удар за допомогою номерного знаку, який тримав в правій руці, в лобно-скроневу ділянку, з лівої сторони, обличчя ОСОБА_5 .
Одразу після цього, ОСОБА_6 наніс один удар лобною ділянкою своєї голови в область обличчя, а саме над лівим оком, а також один удар лівою рукою, зібраною в кулак в область обличчя, а саме нижню щелепу, один удар правою рукою, зібраною в кулак в область обличчя та один удар лівою ногою в область тулуба з правої сторони ОСОБА_5 .
Внаслідок протиправних умисних дій ОСОБА_6 згідно висновку експерта №229/Д/№177/Д-2021 спричинив потерпілому ОСОБА_5 тілесні ушкодження у виді перелому альвеолярного паростка нижньої щелепи, вивиху 31,41,42-го зубів, забійних ран (слизової нижньої губи /2/).
Тілесні ушкодження у виді забійних ран слизової оболонки нижньої губи та вивих 31,41,42 зубів за критерієм тривалості розладу здоров'я відносяться відповідно до пункту 2.2.1 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених Наказом № 6 від 17 січня 1995 року МОЗ України, до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, тривалістю понад 6, але не більше ніж 21 день. Тілесне ушкодження у виді перелому альвеолярного паростка за критерієм тривалості розладу здоров'я відноситься відповідно до пункту 2.3.3 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених Наказом № 6 від 17 січня 1995 року МОЗ України, до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, так як для повного зрощування даного перелому потрібен строк понад 21 день.
В апеляційній скарзі потерпілий ОСОБА_5 просить вирок Вишгородського районного суду Київської області від 15 травня 2023 року стосовно ОСОБА_6 скасувати в частині призначеного покарання, ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_6 призначити за ч. 1 ст. 22 КК України покарання у виді 3 років позбавлення волі.
Потерпілий вважає, що вирок Вишгородського районного суду Київської області від 15 травня 2023 стосовно ОСОБА_6 підлягає до скасування в частині призначеного покарання, у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м'якості.
Суд, на думку апелянта, не врахував конкретних обставин вчинення кримінального правопорушення, підвищений рівень суспільної небезпеки вчиненого діяння та особи обвинуваченого.
Потерпілий звертає увагу на те, що твердження суду щодо визнання провини обвинуваченим не ґрунтується на матеріалах провадження, а часткове визнання провини в судовому засіданні є способом захисту, який обвинувачений вільно обрав та використав для уникнення справедливого покарання під тягарем зібраних доказів винуватості.
В матеріалах справи відсутні дані на підтвердження того, що засуджений за відсутності цивільного позову, намагався будь-яким чином допомогти потерпілому оговтатись від пережитого, компенсував йому матеріальну та моральну шкоду, перенесені страждання чи полегшив душевний біль і вибачився.
Окрім того, потерпілий не погоджується з твердженням суду про відсутність обставин, які обтяжують покарання відповідно до ст. 67 КК України, оскільки обставинами, які обтяжують покарання, є тяжкі наслідки, завдані злочином.
Таким чином, призначення ОСОБА_6 покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік суперечать принципу справедливості покарання та не відповідає його меті - виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових злочинів як ним, так і іншими особами.
В ході судового розгляду не здобуто даних про можливість виправлення обвинуваченого без реального відбування призначеного покарання, саме тому суд не зміг послатися на них у вироку.
Потерпілий вважає, що виправлення ОСОБА_6 без позбавлення волі на певний строк може становити високу небезпеку для суспільства. Покарання, призначене у виді обмеження волі, є м'якшим за покарання, яке належить відбувати реально.
Заслухавши доповідь судді, пояснення потерпілого, його представників та прокурора, які підтримали апеляційну скаргу, пояснення захисників та обвинуваченого, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з таких підстав.
В апеляції потерпілого ОСОБА_5 не заперечується доведеність винуватості ОСОБА_6 при обставинах, встановлених судом, та правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 122 КК України.
При призначення покарання ОСОБА_6 суд врахував ступінь тяжкості кримінального правопорушення, яке відповідно до вимог ст. 12 КК України є нетяжким злочином, дані про особу обвинуваченого, який до кримінальної відповідальності не притягувався, офіційно не працює, за місцем проживання характеризується посередньо, відсутність обставин, які обтяжують покарання, та обставину, яка пом'якшує покарання, - щире каяття та обґрунтована призначив покарання у виді обмеження волі в межах санкції ч. 2 ст. 122 КК України.
Отже, при призначенні покарання ОСОБА_6 суд врахував ступінь суспільної небезпеки вчиненого діяння та особу обвинуваченого.
Також суд обґрунтовано визнав обставину, яка пом'якшує покарання, - щире каяття, оскільки обвинувачений в судовому засіданні висловив таке каяття, як своє ставлення до вчиненого ним злочину, тому колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги потерпілого про те, що визнання провини в судовому засіданні є способом захисту, який обвинувачений обрав та використав для уникнення справедливого покарання.
Колегія суддів не погоджується з твердженням апелянта про те, що у цьому провадження є обставина, яка згідно зі ст. 67 КК України обтяжує покарання, - тяжкі наслідки, завдані злочином, оскільки тяжкість тілесних ушкоджень, завданих потерпілому були враховані при кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_6 та матеріали провадження не містять інших даних щодо тяжких наслідків, завданих злочином.
Відсутність в матеріалах справи даних про те, що обвинувачений не намагався будь-яким чином допомогти потерпілому оговтатись від пережитого, компенсувати потерпілому матеріальну та моральну шкоду, а також вибачитися перед потерпілим, не є достатньою підставою для призначення ОСОБА_6 більш суворого покарання, як це вважає апелянт.
Згідно з досудовою доповіддю, складеною органом пробації, з урахуванням способу життя обвинуваченого ОСОБА_6 , історії правопорушень існує середній рівень ймовірності вчинення повторного правопорушення та середній ступінь ризику небезпеки для суспільства, а тому числі для окремих осіб, а тому доводи потерпілого про неможливість виправлення ОСОБА_6 без позбавлення волі на певний строк та високу небезпеку для суспільства є безпідставними.
Колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_6 покарання у виді одного року обмеження волі, яке належить відбувати реально, відповідає загальним засадам призначення покарання, встановленим у ст. 65 КК України, є необхідним й достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень, а тому не убачає підстав для призначення більш суворого покарання.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418 КПК України, колегія суддів, -
Вирок Вишгородського районного суду Київської області від 15 травня 2023 року щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, залишити без змін, а апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_5 - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа № 363/11/22
Провадження №11-кп/824/85/2024
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_12
Доповідач ОСОБА_1