1[1]
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Київського апеляційного суду в складі:
головуючого суддіОСОБА_1 ,
суддів при секретарі судового засіданняОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві 18 липня 2024 року клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та апеляційну скаргу з доповненнями прокурора Подільської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_5 , на ухвалу слідчого судді Подільського районного суду м. Києва від 16 травня 2024 року,
за участі:
прокурора ОСОБА_6 ,
представника власника майна адвоката ОСОБА_7
Вказаною ухвалою залишено без задоволення клопотання слідчого СВ Подільського УП ГУ НП у м. Києві ОСОБА_8 про арешт майна в рамках кримінального провадження № 12024100070000980 від 03.05.2024, за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 342 КК України.
Не погоджуючись з таким рішенням, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просив поновити строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді, скасувати ухвалу, постановити нову ухвалу, якою клопотання про арешт майна у кримінальному провадженні № 12024100070000980 від 03.05.2024 у справі № 758/5363/24 задовольнити.
Щодо строку на апеляційне оскарження зазначає, що 16 травня 2024 року клопотання розглянуто у відсутність прокурора, копію ухвали не направлено, апеляційну скаргу направлено поштою 31 травня 2024 року.
Вважає оскаржувану ухвалу незаконною та необгрунтованною, через невідповідність висновків суду фактичним обставинам провадження.
Прокурор зазначає, що незастосування такого виду забезпечення кримінального провадження як арешт майна негативно впливатиме на кримінальне провадження та унеможливить встановлення всіх важливих обставин вчиненого кримінального правопорушення та причетних осіб.
Крім того, не накладення арешту на майно, сприятиме уникненню особам, винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченої законом кримінальної відповідальності.
Звертає увагу на те, що автомобіль підлягає додатковому експертному дослідженню та огляду.
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, пояснення представника власника майна, який заперечив щодо задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали провадження і перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів уважає, що скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно з вимогами ст. 395 КПК України, ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її проголошення, а у випадку якщо ухвалу суду було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
У клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження, прокурор зазначив, що 16 травня 2024 року клопотання розглянуто у відсутність прокурора, копію ухвали не направлено, апеляційну скаргу направлено поштою 31 травня 2024 року. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що строк на апеляційне підлягає поновленню.
Як убачається з матеріалів судового провадження, СВ Подільського УП ГУ НП у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке 03 травня 2024 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 12024100070000980, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 342 КК України.
У клопотанні прокурора зазначено, що 03 травня 2024 року приблизно о 11 год. 00 хв., невстановлена досудовим розслідуванням особа, перебуваючи неподалік кав'ярні «Good Life», що розташована за адресою: м. Київ, просп. Свободи, 14, чинив опір військовослужбовцю ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 , під час виконання ним своїх службових обов'язків. (ЖЄО № 13465 від 03.05.2024 року).
В ході оперативних заходів введено план перехват та встановлено автомобіль марки «Аudi» моделі «А5», яким на той час користувався ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та знаходився між будинками 24 та 24-А, по вул. Світлицького, у м. Київ та слідчим Подільського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_11
03 травня 2024 року проведено огляд місця події в ході якого вилучено автомобіль марки «Audi» модель «A5», cірого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 .
В подальшому автомобіль марки «Audi» модель «A5», cірого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 доставлений до спеціального майданчику по збереженню тимчасово затриманих транспортних засобів за адресою: м. Київ, вул. Хоткевича 20-Б .
03 травня 2024 року, постановою слідчого СВ Подільського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_12 транспортний засіб марки «Audi» модель «A5», cірого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , із номером кузова НОМЕР_2 , який згідно інформації наданої із Регіонального сервісного центру у м. Києві МВС України на праві власності належить ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.
04 травня 2024 року слідчий СВ Подільського УП ГУ НП у м. Києві ОСОБА_8 направив поштою до Печерського районного суду м. Києва клопотання про накладення арешту на транспортний засіб марки «Audi» модель «A5», cірого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , із номером кузова НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_13 .
Ухвалою слідчого судді Подільського районного суду м. Києва від 16 травня 2024 року клопотання прокурора залишено без задоволення, з тих підстав, що слідчим не доведено необхідність у накладенні арешту.
Колегія суддів погоджується із таким висновком слідчого судді з огляду на наступне.
Перевіряючи законність прийнятого рішення слідчим суддею, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини та дотримання ним вимог КПК України, які регулюють норми застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі щодо накладення арешту на майно.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Так, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно зі ст.ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з п. 1 ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення, в тому числі збереження речових доказів.
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слід переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення, які можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Як вбачається з матеріалів провадження, прокурор, обґрунтовуючи своє клопотання в розумінні вимог ст. 171 КПК України, зазначив мету відповідно до положень ст. 170 КПК України, з якою пов'язує необхідність у накладенні такого арешту, - з метою збереження речових доказів у кримінальному провадженні.
Однак, колегія суддів погоджується із висновками слідчого судді, що в клопотанні та долучених до нього матеріалах, не надано достатніх і належних доказів на підтвердження обставин, на які послався орган досудового розслідування.
Крім того, в матеріалах, які додані до клопотання слідчого, відсутні докази, що вказане майно набуто кримінально протиправним шляхом або є предметом кримінального правопорушення, а відтак існування правової підстави для арешту вказаного майна з метою забезпечення збереження речових доказів відсутня.
Слідчий суддя вважав, що слідчим не доведено, що вказане майно може бути знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегло на собі його сліди або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Слідчий суддя врахував, що арешт майна лише з мотивів винесення постанови про визнання його речовим доказом без доведення достатності доказів необхідності забезпечення збереження речового доказу не узгоджується з положеннями законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25.03.2021 (провадження № 11-410сап20).
Слідчий суддя надав оцінку усім доказам, які наявні в матеріалах справи та які стосуються предмету кримінального провадження, з чим погоджується колегія суддів.
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування не виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна, оскільки за викладених у клопотанні обставин та доданих до нього матеріалах не доведено необхідність застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Відтак, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 132, 167, 170 - 173 КПК України, відмовив у задоволенні клопотання прокурора з підстав недоведеності та необґрунтованості необхідності застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження.
Рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом, а тому апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді в матеріалах судового провадження колегією суддів не встановлено.
Керуючись статтями 117, 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів, -
Поновити прокурору Подільської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_5 , строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Подільського районного суду м. Києва від 16 травня 2024 року.
Ухвалу слідчого судді Подільського районного суду м. Києва від 16 травня 2024 року, - залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора Подільської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_5 , - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Єдиний унікальний № 758/5363/24 Слідчий суддя в 1-ій інстанції: ОСОБА_17
Провадження № 11сс/824/4274/2024 Доповідач ОСОБА_1
Категорія ст.170 КПК України