24 липня 2024 року м. Рівне №460/4495/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді К.М.Недашківської, розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинення певних дій.
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - Позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - Відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати в повній мірі ОСОБА_1 середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.01.2021 по 21.10.2021; зобов'язати нарахувати та вплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.01.2021 по 21.10.2021 рік у розмірі 80326,39 грн (без утримання податків та обов'язкових платежів).
Стислий виклад позиції позивача.
Позивач зазначає, що 09.04.2024 представник ОСОБА_1 ознайомився з матеріалами виконавчого провадження №70118572 та встановлено що, ІНФОРМАЦІЯ_2 на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13.04.2022 у справі №460/14699/21 здійснено виплату 13.10.2022 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.01.2021 по 21.10.2021 у сумі 3 139,64 грн. та стягнуто суму судового збору у розмірі 908,00 грн, що підтверджується квитанцією АТ КБ «Приватбанк» №221013РВ000028520922 від 13.10.2022 та квитанцією №9284-2442-0673-7833 13.10.2022. Вказує, що згідно адвокатського запиту №02/04 від 02.04.2024 на отримання інформації щодо порядку нарахування середнього заробітку ІНФОРМАЦІЯ_2 надано відповідь від 11.04.2024 за № 810/1904 можна встановити, що відповідачем здійснено розрахунок розміру середнього заробітку у відповідності облікової ставки Національного банку України на дату звільнення. Відповідно до наданої розрахунково-платіжної відомості №10-С-01 від 13.10.2022 сума нарахування становить 3 900,18 грн, з яких утримано податок на доходи фізичних осіб 18% - 702,04 грн., військовий збір 1,5% - 58,50 грн. та перераховано на картковий рахунок 3 139,64 грн. Позивач зазначає, що відповідно до рішення Рівненського окружного адміністративного суду та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду у справі №460/14699/21 відповідачем не виконано у повному розмірі рішення суду, а саме: не здійснено нарахування середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.01.2021 по 21.10.2021, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, виходячи з належного розрахунку. Просив задовольнити позов у повному обсязі.
Відзив на позовну заяву у порядку статті 162 КАС України відповідачем не поданий.
Ухвалою суду від 01.05.2024 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою суду від 09.05.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
За правилами частини п'ятої статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
За відсутності у процесуальному законі вказівки (прямої чи опосередкованої) на необхідність розгляду справи (з огляду на її категорію) тільки за правилами загального позовного провадження, суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження (відповідно до частини другої статті 257 КАС).
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності та з'ясувавши всі обставини, які мають правове значення для вирішення спору по суті, суд
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 13.04.2022 у справі №460/14699/21 (https://reestr.court.gov.ua/Review/103941555) постановлено:
«Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.01.2021 по 21.10.2021.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.01.2021 по 21.10.2021, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 908,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.09.2022 у справі №460/14699/21 (https://reestr.court.gov.ua/Review/106491976) вирішено: «Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 - залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2022 року у справі № 460/14699/21, - без змін».
Позивач зазначає, що 09.04.2024 представник ОСОБА_1 ознайомився з матеріалами виконавчого провадження №70118572 та встановлено що, ІНФОРМАЦІЯ_2 на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13.04.2022 у справі №460/14699/21 здійснено виплату 13.10.2022 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.01.2021 по 21.10.2021 у сумі 3 139,64 грн. та стягнуто суму судового збору у розмірі 908,00 грн, що підтверджується квитанцією АТ КБ «Приватбанк» №221013РВ000028520922 від 13.10.2022 та квитанцією №9284-2442-0673-7833 13.10.2022.
Позивач вказує, що згідно адвокатського запиту №02/04 від 02.04.2024 на отримання інформації щодо порядку нарахування середнього заробітку ІНФОРМАЦІЯ_2 надано відповідь від 11.04.2024 за № 810/1904 можна встановити, що відповідачем здійснено розрахунок розміру середнього заробітку у відповідності облікової ставки Національного банку України на дату звільнення. Відповідно до наданої розрахунково-платіжної відомості №10-С-01 від 13.10.2022 сума нарахування становить 3 900,18 грн, з яких утримано податок на доходи фізичних осіб 18% - 702,04 грн., військовий збір 1,5% - 58,50 грн. та перераховано на картковий рахунок 3 139,64 грн.
У позовній заяві Позивач зазначає, що відповідно до рішення Рівненського окружного адміністративного суду та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду у справі №460/14699/21 відповідачем не виконано у повному розмірі рішення суду, а саме: не здійснено нарахування середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.01.2021 по 21.10.2021, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, виходячи з розрахунку: відповідно до довідки - розрахунок від 11.10.2022 № 810/1054/2 за останні два місяці, що передували звільненню (виключення із списків) становить жовтень - 17 638,24 грн., листопад - 17 638,24 грн. Кількість днів у жовтні - 31 день. Кількість днів у листопаді - 30 днів. Розрахунок середньоденного заробітку: (17 638,24 грн. + 17 638,24 грн.) / (31 день + 30 днів) = 578, 30 грн. Дата звільнення - 11.01.2021 року. Дата фактичної виплати заборгованості - 21.10.2021 року. Кількість днів заборгованості - 283 дні. Розрахунок розміру середньої заробітної плати: 283 дні х 578,30 грн. = 163 658,90 грн. (кількість днів помножено на середньоденний заробіток) Однак, виходячи із позицій викладених у постановах Верховної Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15, від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 розмір середнього заробітку повинен бути співмірний із розміром виплаченої заборгованості.
Вирішуючи спір по суті, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (частина друга статті 255 КАС України).
За правилами частини першої статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (частина друга статті 370 КАС України).
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
За приписами частини п'ятої статті 55 Конституції України, кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.
Отже, конструкцією цієї конституційної норми передбачено можливість застосування способів захисту права, в тому числі, не передбачених процесуальними нормами.
Гарантоване статтею 55 Конституції України право на захист можливе лише у разі його порушення, тому логічною вимогою при захисті такого права є обґрунтування такого порушення. Отже, порушення права має бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення, а саме право - конкретизоване у законах України.
Конституційний Суд України у рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9).
У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом. Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов'язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - ЄКПЛ або Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України №475/97-ВР від 17.07.1997; Конвенція набула чинності для України 11.09.1997.
За приписами статті 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, процедурні гарантії, закріплені в статті 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов'язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань. Кожен має право на подання до суду скарги, пов'язаної з його або її правами та обов'язками; на це право, що є одним з аспектів права на доступ до суду, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав є неправомірним (рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom).
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви №17160/06 та №35548/06; п. 33).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у п. 75 рішення від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних. Це особливо стосується гарантій, закріплених ст. 6 Конвенції, з огляду на визначне місце, яке у демократичному суспільстві займають право на справедливий суд разом з усіма гарантіями за цією статтею (див. рішення у справі «Принц Ліхтенштейну Альберт-Адам ІІ проти Німеччини» (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany) [ВП], заява №42527/98, п. 45). У п. 54 рішення у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland, заява №28249/95) Суд також погодився, що можуть бути справи, в яких майбутній позивач повинен мати попередній дозвіл до того, як йому дозволять процедуру подання позову (див. рішення суду у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom).
Стаття 13 Конвенції під назвою «Право на ефективний засіб юридичного захисту» проголошує: «Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження».
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті і є підставами для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Зміст адміністративної юстиції - ефективний судовий захист від порушень у публічно-правових відносинах.
Загальні способи звернення до адміністративного суду та захисту права у публічно-правових відносинах визначені частиною першою статті 5 та частиною другою статті 245 КАС України.
Якщо особа вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, така особа має право звернутися до суду та просити про їхній захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Для ефективного поновлення порушеного права необхідно, щоб існував чіткий зв'язок між правопорушенням та способом захисту права. Іншими словами, метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням - визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе.
Як зазначалося вище, рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 13.04.2022 у справі №460/14699/21 (https://reestr.court.gov.ua/Review/103941555) визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.01.2021 по 21.10.2021 та зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.01.2021 по 21.10.2021, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Суд зазначає, що поданий Позивачем позов в межах адміністративної справи №460/4495/24 стосується питання невиконання / неналежного виконання судового рішення у справі №460/14699/21.
Заявлений спір стосується незгоди Позивача з проведеним Відповідачем розрахунком середнього заробітку на виконання саме судового рішення у справі №460/14699/21.
У спірному випадку суд зазначає про необхідність додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності.
Невиконання судового рішення, яке набуло законної сили, або надання йому переоцінки суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності; суд, за загальним правилом, не повинен брати до уваги посилання сторони у справі в обґрунтування своєї позиції на фактичні обставини, виникнення яких стало наслідком невиконання такою стороною судового рішення.
В адміністративному судочинстві обов'язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому, адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов'язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов'язковості судового рішення.
Ініціювання нового спору між тими самими сторонами з питання невиконання / неналежного виконання судового рішення в іншій справі, яке набрало законної сили - не допускається, оскільки такі дії суперечать вказаним вище принципам.
Захист порушеного права особи на отримання безумовного та належного виконання судового рішення, яке гарантується державою відповідно до статті 129-1 Конституції України, відбувається через звернення до суду у порядку судового контролю, а не шляхом ініціювання вирішення судом нового публічно-правового спору, який по суті вже вирішений.
Нормами КАС України передбачені додаткові процесуальні механізми, які спрямовані на гарантування реалізації положень статті 129-1 Конституції України, згідно з якими судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у порядку статей 382, 383 КАС України.
Невиконання судового рішення, яке набуло законної сили, або надання йому переоцінки суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності; суд, за загальним правилом, не повинен брати до уваги посилання сторони у справі в обґрунтування своєї позиції на фактичні обставини, виникнення яких стало наслідком невиконання такою стороною судового рішення, що набуло законної сили; застосування процесуальних засобів судового контролю не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо; такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (постанова Верховного Суду від 23 квітня 2020 року у справі № 560/523/19).
Судом установлено, що Позивач звернувся до суду з новим позовом щодо предмета спору, якому вже надана правова оцінка відповідним судовим рішенням у справі №460/14699/21, яке набрало законної сили.
Незгода Позивача щодо порядку виконання судового рішення у справі №460/14699/21 (здійснення неналежного розрахунку сум) не може бути самостійним предметом спору шляхом ініціювання нового позову.
Переоцінка судом судового рішення в іншій справі не допускається та суперечить принципу обов'язковості судового рішення, яке набрало законної сили, та принципу правової визначеності; Позивачем обраний неналежний спосіб захисту прав, який стосується виключно питання невиконання / неналежного виконання судового рішення в іншій справі.
Обраний Позивачем спосіб захисту не усуває правового конфлікту та не відповідає об'єкту порушеного права, тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право Позивача, яке вже відновлене рішенням суду в іншій справі.
Враховуючи зазначене вище, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Питання щодо розподілу судових витрат у порядку статті 139 КАС України не підлягає вирішенню.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинення певних дій - залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 24 липня 2024 року
Суддя К.М. Недашківська